У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
|
|
Пінчука М.Г., Пшонки М.П., Панталієнка П.В., |
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2003 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 4 березня 2004 року в справі за позовом Київської міської державної адміністрації до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Київської міської ради, треті особи: головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, комунальне підприємство “Житлоінвестбуд-УКБ”, головне управління житлового забезпечення Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва, про вилучення земельної ділянки; за зустрічними позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Київської міської державної адміністрації, треті особи ті самі, про визнання частково недійсним договору та визнання права власності на земельну ділянку,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2003 року Київська міська державна адміністрація звернулася до суду із позовом, в якому вказувала, що відповідачкам на праві спільної власності належить земельна ділянка розміром 0,06 га, яка розташована по АДРЕСА_1. У зв'язку з будівництвом багатоповерхових будинків мешканців було відселено, а сам будинок НОМЕР_1 знесено. Взамін ОСОБА_1 на одну особу надано двокімнатну квартиру, компенсацію в розмірі 5104 грн. та надано земельну ділянку в іншому місці. Відповідачці ОСОБА_2 надано компенсацію за її частину знесеного будинку. Проте відповідачки відмовляються подати заяву про скасування рішення Київської міської ради в частині надання їм земельної ділянки за зазначеною вище адресою. У зв'язку з цим адміністрація просила визнати рішення міської ради з приводу передачі земельної ділянки недійсним, а пізніше вилучити землю у відповідачів.
В поданому зустрічному позові ОСОБА_1 просила визнати недійсною угоду між нею та управлінням капітального будівництва Київської міської державної адміністрації від 26 березня 1999 року в частині обумовленої земельної компенсації взамін вилученої земельної ділянки та зобов'язати повернути оригінали документів, якими підтверджується право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, на якій повинно відбуватися будівництво.
В своєму позові ОСОБА_2 просила також визнати недійсною вказану вище угоду в наведеній частині, мотивуючи це тим, що вона є співвласником будинку, який підлягав знесенню, а земельна ділянка підлягала спільному використанню.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 4 березня 2004 року, позовні вимоги Київської міської державної адміністрації задоволено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення, ухвалені в справі, з направленням на новий судовий розгляд.
Відповідно до положень статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно вимог статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути лише неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оскільки з матеріалів справи не вбачається порушень судом норм матеріального або процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.
Керуючись статтею 332 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2003 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 4 березня 2004 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
Пінчук М.Г. Панталієнко П.В. Пшонка М.П.