ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
"07" вересня 2009 р. | справа № 5020-4/291-2/474-5/235-4/013 |
За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (площа Повсталих, 6, місто Севастополь, 99008)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Інкерманський завод марочних вин” (вулиця Малиновського, 20, місто Севастополь, 99703)
за участю прокурора міста Севастополя (вулиця Павліченко 1, місто Севастополь)
про визнання договорів недійсними
Суддя Погребняк О.С.
За участю представників сторін:
позивача - Косарев О.М. довіреність № 1 від 09.01.2009; Бистрицька Ю.М. довіреність № 2 від 09.01.2009;
відповідача - Романенко Б.І., довіреність № 10-10/77 від 28.01.2009;
прокуратура міста Севастополя - Шульга А.М. посвідчення № 574 від 18.11.2008,
Суть спору:
Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі (далі - РВ ФДМ України) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інкерманський завод марочних вин” (далі -ТОВ “Інкерманський завод марочних вин”) про визнання недійсними договорів про передачу прав на знаки для товарів та послуг №2 від 20.01.2004 року та №4 від 23.01.2004 року.
Позовні вимоги РВ ФДМ України обґрунтовує тим, що договори про передачу прав на знаки для товарів і послуг №2 від 20.01.2004 року та № 4 від 23.01.2004 року укладені з порушенням вимог пункту 5 статті 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” і в силу положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України є недійсними.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що спірні договори були укладені на виконання та на підставі раніше укладеного договору уступки знаків № 1-У від 06.04.2003, тобто, до моменту надходження до Орендодавця (позивача) заяви про оренду цілісного майнового комплексу, і, як наслідок, обмеження, вказані у пункті 5 статті 9 Закону України “Про оренду держаного та комунального майна”, не були порушені. ТОВ „Інкерманський завод марочних вин” вважає себе належним набувачем прав на нематеріальні активи ДП „Інкерманський завод марочних вин”, у тому числі на знаки для товарів та послуг, переданих у відповідності зі спірними договорами.
Крім того, відповідач вважає, що позовні вимоги РВ ФДМ України заявлені з порушенням строків позовної давності та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову з мотивів пропуску позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно виписки з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, товариство з обмеженою відповідальністю „Інкерманський завод марочних вин” на підставі відповідних рішень Державного департаменту інтелектуальної власності від 16.08.2004 року та 20.10.2004 року набуло право власності на знаки для товарів та послуг за свідоцтвами № 11482, 22421, 22422, 22423, 22424, 22425, 34293, 35107.
Зміна власника на вказані знаки для товарів та послуг була проведена на підставі договорів № 2 від 20.01.2004 та №4 від 23.01.2004 про передачу прав на знаки для товарів та послуг, укладених між державним підприємством „Інкерманський завод марочних вин” та товариством з обмеженою відповідальністю „Інкерманський завод марочних вин”.
03.06.2003 року до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Севастополю, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі, надійшла заява від ТОВ “Інкерманський завод марочних вин” про передачу в оренду цілісного майнового комплексу ДП “Інкерманський завод марочних вин”.
25.06.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі (Орендодавець) та ТОВ “Інкерманський завод марочних вин” (Орендар) було укладено договір оренди № 175 цілісного майнового комплексу ДП “Інкерманський завод марочних вин”(далі-Договір), згідно з пунктом 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного підприємства „Інкерманський завод марочних вин” (Орендоване майно), склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу Орендованого майна, складених станом на 30.11.2003, вартість якого становить 12731,5 тисяч грн.
Відповідно до пункту 1.4 Договору, Орендар виступає правонаступником усіх прав та обов’язків державного підприємства „Інкерманський завод марочних вин” відповідно до договору оренди та передавального балансу Орендованого майна, складеного станом на 30.11.2003 року.
Згідно з актом оцінки цілісного майнового комплексу державного підприємства “Інкерманський завод марочних вин”, що передається в оренду, затвердженого 27.01.2004 року начальником РВ ФДМ України, та зведеної інвентаризаційної відомості вартість нематеріальних активів станом на 30.11.2003 склала 40658,89 грн. та була включена до вартості майна, що надається в оренду.
Наказом Міністерства аграрної політики України № 460 від 15.12.2004 “Про припинення юридичної особи ДП “Інкерманський завод марочних вин” у м. Севастополі” було припинено діяльність юридичної особи ДП “Інкерманський завод марочних вин” шляхом його реорганізації через приєднання до ТОВ “Інкерманський завод марочних вин”.
Пунктом 2 вказаного вище Наказу ТОВ “Інкерманський завод марочних вин” визначено правонаступником прав і обов'язків ДП “Інкерманський завод марочних вин”.
Позивач посилається на пункт 5 статті 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до якого, з моменту надходження до орендодавця заяви і проекту договору оренди цілісного майнового комплексу щодо відповідного підприємства, його структурного підрозділу припиняється дія пунктів 3, 5, 6 статті 10, пунктів 1, 3 статті 12, пункту 2 статті 24, пункту 3 статті 25 Закону України "Про підприємства в Україні" у частині купівлі, продажу, передачі, обміну, надання безоплатно, списання майна, а також у частині придбання цінних паперів, одержання кредитів у розмірах, які перевищують середньорічний рівень за останніх три роки в порівнянних цінах. Якщо зазначені дії необхідні для ефективного функціонування підприємства, вони здійснюються з дозволу відповідного орендодавця.
Позивач також вважає, що, незважаючи на втрату з 01.01.2004 чинності Законом України "Про підприємства", обмеження на розпорядження майном підприємства, зазначені в пункті 5 статті 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, зберігають свою чинність, і, як наслідок, ДП “Інкерманський завод марочних вин” не мало право на відчуження нематеріальних активів (права власності на знаки для товарів та послуг). У випадку, якщо зазначені дії були необхідні для ефективного функціонування підприємства, вони повинні були здійснюватися з дозволу відповідного орендодавця.
До Регіонального відділення Фонду державного майна України за узгодженням про передачу (відчуження) права власності на знаки для товарів та послуг ДП “Інкерманський завод марочних вин” не звертався, у зв’язку з чим регіональне відділення передачу (відчуження) нематеріальних активів ДП “Інкерманський завод марочних вин” не погоджувало.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 02.12.2008 року у справі № 5020-4/291-2/474 у задоволенні позову Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі було відмовлено у повному обсязі.
При прийнятті рішення суд зазначив, що знаки для товарів та послуг являються нематеріальними активами та не відносяться до основних коштів, їх відчуження не підпадає під вимоги “Положення про порядок відчуження основних коштів, що є державною власністю”, затвердженого наказом ФДМ України № 1477 від 03.07.1999 року. Судом також було встановлено, що з договорів № 2 від 20.01.2004 та № 4 від 23.01.2004 вбачається факт передачі нематеріальних активів ДП “Інкерманський завод марочних вин” –знаків для товарів і послуг, на платній основі - по балансовій вартості, у зв’язку з чим, згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.1999, нематеріальні активи не відносяться до основних коштів (фондів). Тому, суд прийшов до висновку, що процедура відчуження нематеріальних активів не підпадає під дію частини 2 статті 75 Господарського кодексу України щодо попередньої згоди органу, до сфери управління якого входять активи, у зв’язку з чим, відсутні порушення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», на які посилався позивач в обґрунтування позовних вимог.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2009 року рішення господарського суду м. Севастополя від 02.12.2008 року у справі № 5020-4/291-2/474 було скасовано, справу передано на новий розгляд.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції Вищий господарський суд України зазначив, що суд першої інстанції обмежився вирішенням питання про те, чи відносяться нематеріальні активи (в тому числі права на торговельні марки) до основних коштів підприємства та не надав оцінки дотриманню сторонами в момент укладення спірних договорів приписів законодавства, якими позивач обґрунтовує власні вимоги. Суд касаційної інстанції також звернув увагу на необхідність дослідження договору уступки знаків від 06.04.2003 року № 1-У та встановлення того, чи являється вказаний договір попереднім у відношенні до спірних договорів.
Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Під час нового розгляду справи прокурор м. Севастополя заявою від 28.05.2009 року повідомив господарський суд м. Сенвастополя про вступ в процес по даній справі –в порядку статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру»та статті 29 Господарського процесуального кодексу України на стороні позивача (том 2 а.с.136).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Перевіряючи доводи позивача про недійсність спірних договорів, судом встановлено, що після отримання РВ ФДМ України заяви від ТОВ “Інкерманський завод марочних вин” про передачу в оренду цілісного майнового комплексу ДП “Інкерманський завод марочних вин”, тобто після 03.06.2003, у період проведення дій по передачі цілісного майнового комплексу ДП “Інкерманський завод марочних вин” в оренду, між ДП “Інкерманський завод марочних вин” і ТОВ “Інкерманський завод марочних вин” 20.01.2004 та 23.01.2004 були укладені договори про передачу прав на знаки для товарів і послуг відповідно № 2 та № 4.
Згідно з пунктами 2.1 вказаних договорів, ДП “Інкерманський завод марочних вин” передало ТОВ “Інкерманський завод марочних вин” право власності по свідоцтвах України на знаки для товарів і послуг, перелік яких наведений у пункті 1.1 цих договорів.
Частиною 1 статті 139 Господарського кодексу України визначено, що майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
Відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України “Про підприємства в Україні”, у редакції, що діяла на дату отримання РВ ФДМ України заяви від ТОВ “Інкерманський завод марочних вин” про передачу в оренду цілісного майнового комплексу ДП “Інкерманський завод марочних вин”, майно підприємства становлять основні фонди й оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999 нематеріальні активи віднесені до необоротних активів.
Із змісту вказаного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 “Основні кошти”, вбачається, що нематеріальні активи не відносяться до основних коштів (фондів).
Згідно з частиною 6 пункту 3 статті 10 Закону України “Про підприємства в Україні”, що діяв на момент укладення спірних договорів, відчуження від держави засобів виробництва, які є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється винятково на конкурентних основах (через біржі, по конкурсу, на аукціонах) у порядку, обумовленому Фондом державного майна України.
Частиною другою статті 75 Господарського кодексу України (у редакції, що діяла на момент укладання спірних договорів) визначено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.
Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
Так, Наказом Фонду державного майна України № 1477 від 03.07.1999 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.08.1999 під № 573/3866, затверджене “Положення про порядок відчуження основних коштів, що є державною власністю”.
У зв'язку з тим, що нематеріальні активи не відносяться до основних коштів (фондів), суд приходить до висновку, що відчуження нематеріальних активів не підпадає під вимоги “Положення про порядок відчуження основних коштів, що є державною власністю”, затвердженого наказом ФДМ України № 1477 від 03.07.1999 року.
Судом встановлено, що на підставі договорів № 2 від 20.01.2004 року та № 4 від 23.01.2004 року нематеріальні активи ДП “Інкерманський завод марочних вин” передавались на платній основі - по балансовій вартості. У зв’язку з тим, що нематеріальні активи не відносяться до основних коштів (фондів), суд вважає, що процедура відчуження нематеріальних активів не підпадає під дію частини другої статті 75 Господарського кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладання спірних договорів) стосовно необхідності отримання попередньої згоди органу, до сфери управління якого входять об`єкти.
Крім того, дослідивши доводи відповідача стосовно того, що спірні договори № 2 від 20.01.2004 та № 4 від 23.01.2004 про передачу прав на знаки для товарів та послуг були укладені на підставі раніше укладеного Договору № 1-У уступки знаків та сам Договір № 1-У являється попереднім, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 635 Цивільного кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Так, пунктом 1.1 Договору № 1-У від 06.04.2003 року було визначено предмет договору –Знак, обозначення, яким Сторона 1 (ДП “Інкерманський завод марочних вин”) маркує свою продукцію з ціллю відміни її від аналогічної продукції інших суб’єктів господарської діяльності: «ТАЙНА ХЕРСОНЕСУ», «ТАЄМНИЦЯ ХЕРСОНЕСУ», «ІНКЕРМАНСЬКЕ», «КАЧИНСЬКЕ», «ГЕРАКЛЕЯ», «КРИМСЬКИЙ ЕДЕЛЬВЕЙС», «БАСТАРДО СТАРИЙ КРИМ», », «АЛЫЕ ПАРУСА», «ІНКЕРМАН», «ТРАМИНЕР ЧОРНОМОРСЬКИЙ», «ДРЕВНІЙ ХЕРСОНЕС», «РУБІН ХЕРСОНЕСУ», «ПЕРЛИНА ІНКЕРМАНУ», «СТАРЫЙ НЕКТАР», «СЕВАСТОПОЛЬ», «КАЧИНСКОЕ», «АЛЬКАДАР», зображувальний «ГЕБА», «СТАРОВИННИЙ КРИМ», LD KRIMEA», «ГРАФСКАЯ ПРИСТАНЬ», «МУСКАТ ОСИПЕНКО», «МУСКАТ АЛЬКАДАР», «КРЫМСКОЕ», «КРИМСЬКЕ», «КАЧИН», «СТАРИЙ НЕКТАР», DRY».
Пунктом 2.1 договору встановлено, що Сторона 1, яка використовує в своїй господарській діяльності для маркування своєї продукції знаки, наведені в пункті 1.1 даного договору, та по яких Сторона 1 виступає в якості заявника по знаках по заявках на отримання свідоцтв, уступає їх Стороні 2 (ТОВ “Інкерманський завод марочних вин”).
Пунктом 2.2 договору передбачено, що уступка прав на знаки Стороною 1 Стороні 2 (ТОВ “Інкерманський завод марочних вин”) здійснюється після того, як Сторона 1 отримає підтвердження своїх прав на знаки і стане володарем прав, які витікають із свідоцтв.
Суд звертає увагу на пункти 3.1, 3.2 договору № 1-У, відповідно до якого всі права і обов’язки сторін, передбачені даним договором, діють з моменту його підписання. За знаки, які уступлені по даному договору, Сторона 2 зобов`язується відшкодувати Стороні 1 їх звичайну вартість.
Пунктом 4.1 договору № 1-У сторони погодили, що виплата, передбачена пунктом 3.2 даного договору, здійснюється с трок у 250 днів з моменту підписання договору про уступку прав на свідоцтва.
Відповідно до частин 1, 2 статті 182 Господарського кодексу України, за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.
Суд зазначає, що попередній договір спрямований на безпосереднє встановлення організаційно-юридичних відносин його учасників з укладення основного договору в майбутньому. Майнові ж або економічні відносини залишаються поза його рамками. Тому сторони не мають прав та обов'язків по реальному виконанню дій, які будуть встановлюватися в майбутньому договорі.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що правова природа попереднього договору характеризується такими ознаками:
- укладення попереднього договору, де визначається майбутня правова конструкція;
- укладення основного договору на тих умовах, що визначені у попередньому.
Дослідивши зміст спірних Договорів № 2 від 20.01.2004 року та № 4 від 23.01.2004 року, судом встановлено пряме посилання в Договорах № 2 та № 4, зокрема, в їх пунктах 2.1 на Договір про уступку знаків для товарів і послуг № 1-У.
Зокрема, пунктами 2.1 Договорів № 2 та № 4 прямо встановлено, що Сторона 1 (ДП “Інкерманський завод марочних вин”), керуючись пунктом 2.2 Договору про уступку знаків для товарів і послуг № 1-У від 06.04.2003 року, передає свої права власності на знаки по свідоцтвам України на знаки для товарів та послуг, перелік яких наведено в пункті 1.1 даного договору.
Із змісту пунктів 3.2 Договорів № 2 та № 4 також вбачається, що Сторона 2 зобов’язались доброчинне виконувати зобов’язання, які виникли у неї перед Стороною 1 по цьому договору та Договору № 1-У від 06.04.2003 року.
Оскільки спірними договорами № 2 та № 4 було передбачено передачу саме тих прав на знаки для товарів і послуг, які обумовлювались Договором № 1-У та у спірних договорах міститься пряме посилання на Договір № 1-У суд приходить до висновку, що Договір № 1-У є саме попереднім договором по відношенню до спірних договорів № 2 та № 4. При цьому, будь-які економічні відносини були залишені поза рамками договору № 1-У, а самі сторони набули прав і обов'язків по реальному виконанню дій лише в силу укладених в подальшому договорів № 2 та № 4.
Таким чином, суд вважає, що правовідносини по передачі знаків для товарів і послуг виникли до надходження позивачеві (орендодавцю) заяви про оренду цілісного майнового комплексу. У зв’язку з цим, суд приходить до висновку, що положення цивільного законодавства про інтелектуальну власність та положення Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” в даному випадку мають пріоритет перед обмеженнями, встановленими статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Згідно з частиною 1 статті 495 Цивільного кодексу України, майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону (стаття 427 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 7 статті 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг на підставі договору. Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.
На підставі викладеного, суд вважає, що при укладенні Договорів № 2 від 20.01.2004 року та № 4 від 23.01.2004 року вимоги законодавства не порушувались, у зв’язку з чим, підстави для визнання вказаних договорів недійсними з огляду на їх невідповідність вимогам статті 203 Цивільного кодексу України відсутні. У зв’язку з цим, суд вважає за необхідне відмовити в позові Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі у зв’язку з необґрунтованістю заявлених вимог.
Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності, то суд вважає таку заяву безпідставною з огляду на частину 1 статті 261 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В даному випадку з матеріалів справи вбачається, що Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі довідалось по можливе порушення вимог законодавства при укладенні спірних Договорів № 2 та № 4 із змісту Листа № 77/34/1306 від 21.05.2008 року, адресованого Управлінням Служби безпеки України в м. Севастополі на адресу позивача. Будь-яких доказів, які б свідчили про іншу інформованість позивача про існування Договорів № 2 та № 4 позивачем суду не надано.
У зв’язку з викладеним, суд приходить до висновку про відсутність пропуску позовної давності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя О.С. Погребняк
Рішення оформлено відповідно до
вимог ст. 84 Господарського процесуального
кодексу України і підписано 10.09.2009.
Розсилка:
1. РВ Фонду державного майна України в АРК та місті Севастополі
(майдан Повсталих, 6, місто Севастополь, 99008)
2. ТОВ “Інкерманський завод марочних вин”
(вулиця Малиновського, 20, місто Севастополь, 99703)
3. Прокуратура міста Севастополя
(99011, місто Севастополь, вулиця Павліченко, 1)
4. Справа