2-2228/10
РІШЕННЯ
іменем України
м. Селидове 17 листопада 2010 року
Селидівський міський суд Донецької області в складі:
- головуючого - судді Каніщєвої Н.О.
- при секретарях Карабут Ю.О., Толкачевій Ї.М,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення права користування чужою земельною ділянкою(земельного сервітуту), -
Встановив:
У травні 2010р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення права користування чужою земельною ділянкою(земельного сервітуту) в якому зазначила, що він є власником земельної ділянки площею 6,87 га, яка розташована на території Селидівської міської ради. Відповідно до Проекту відводу цієї земельної ділянки, який виданий Селидівський міським відділом земельних ресурсів, передбачено польовий шлях площею 0,1 га, який він використовував для обслуговування своєї земельної ділянки, проїзду сільгосптехніки. ОСОБА_2, який є власником суміжної земельної ділянки, було відгороджено частину польового шляху, а саме 57 м.ЗЗ см., після цього він втратив можливість користуватися і вільно діставатися до своєї ділянки на будь якій техніці, яка вкрай необхідна для ведення селянського господарства. Він неодноразово звертався до ОСОБА_2 з проханням встановлення сервітуту на його земельній ділянці для проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, але відповідач категорично не погоджувався . Також, він звертався до відділу земельних ресурсів в м.Селидове, де йому було рекомендовано скласти договір між ним та відповідачем про встановлення земельного сервітуту. Відділом був підготовлений проект договору, який до теперішнього часу ОСОБА_2 не підписаний. На даний час він фактично позбавлений можливості вільно і безперешкодно дістатися своєї земельної ділянки, доїхати автотранспортними засобами, провести сільгосптехніку, що позбавляє його права вільно користуватися належною йому земельною ділянкою. Просив встановити за ним право земельного сервітуту(право проходу і проїзду по наявному шляху) стосовно цієї частки польового шляху, яка знаходиться на території земельної ділянки та належить ОСОБА_2, довжиною 57 м 33 см.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Суду пояснив, що на його ділянці, розташоване підприємство по виготовленню ковбасних виробів. Там, де позивач бажає отримати шлях для проїзду на свою земельну ділянку, знаходиться бійня, утримання якої, як і всього підприємства, регламетоване встановленими санітарними нормами, а саме - санітарно-захисна зона суворого режиму Для ковбасних фабрик складає не менш 50 м Далі знаходяться очисні споруди, каналізаційні люки тощо. Також пояснив, що праворуч від його ділянки є місце між його дільницею та лінією електропередачі шириною 4-5 м, де можливо здійснювати проїзд на ділянку ОСОБА_1 Комісією Селидівської міської ради позивачеві такий варіант пропонувався. Просив у позові відмовити.
Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вона працює начальником відділу Держкомзему в м. Селидове, тому може пояснити, що взаємовідносин між сторонами цій справи мають давню історію. Рішенням виконкому Селидііської ради від 24..12.1997 р. № 389 ОСОБА_4 безоплатно отримав у власність зёмельну ділянку площею 6.87 га для ведення фермерського господарства, яку він у 1998 подарував ОСОБА_1, який виступає в цій справі позивачем. До того часу, ділянка з розташованим на ній ковбасним цехом, була передана у приватну власність ОСОБА_2, через неї їздили всі, в тому числі і позивач, оскільки вказане підприємство було в занепаді, тому зараз у позивача, на її думку, діє принцип „звички". Вважав/ встановлення сервітуту не є обов'язковим, оскільки існує можливість вільного про проїзду навкруги ковбасного цеху по землях Місьської ради, які нікому не надані у власність чи користування. Відстань вказаних земель від ділянки ОСОБА_2Х складає 4-5м, що за ст.104 Земельного кодексу достатньо для польового шляху(за законом - від 4.0 м).
Свідок ОСОБА_5 в судовому засідання пояснив, що він працює начальником охорони об'єкту, що належить ОСОБА_2, праворуч від ковбасного цеху існує дорога від трансформаторної будки до лінії електромережі, по якій їздить техніка в тому числі трактор. Там, де позивач бажає отримати право на проїзд є очисні споруди каналізаційні колодці.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він працює у відповідача технологом. На підприємстві планується повна реконструкція, про що є затверджу проект, нове будівництво бойні. Технологічний процес не передбачає проїзд стороннього або будь-якого виду транспорту повз бойні. Праворуч від ковбасного цеху, біля трансформаторної будки є дорога, по якій проїздять машини та інша техніка.
Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи суд уважає, що у задоволенні позову повинно бути відмовлено з наступних підстав.
Згідно ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.
На підставі ст. 100 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки.
На підставі п.5 ст. 319 ЦК України власник не вправі використовувати право власності
на шкоду правам свободам та гідності громадян.
Відповідно до ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно ч. 1 ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений рішенням суду.
Відповідно до ч.3 ст. 402 ЦК України, у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
При цьому судом встановлено, судом встановлено, що, згідно Акту на право приватної власності на землю, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на земельну ділянку за № 11604 від 09.11.1998 р., виданого на підставі договору дарування від 05.11.1998 р. серії ААО № 055569, власником земельної ділянки площею 6,87 га, яка розташована на території Селидівської міської ради є ОСОБА_1
Згідно листа відділу Держкомзему у м. Селидове Донецької області від 08.07.2010 р., 03.06.2009 року комісією Селидівської міської ради була проведена перевірка щодо дотримання правил добросусідства та запропоновано ОСОБА_1 здійснювати проїзд шириною 4-5 метрів по землях Селидівської міської ради, які розташовані між земельною ділянкою ОСОБА_2 та лінією електропередачі.
Згідно договору купівлі-продажу від 19.12.2005 року ОСОБА_2 є володарем ковбасного цеху, який розташований на спірній земельній ділянці
Згідно листа-пояснення Селидівської міської санітарно-епідеміологічної станції від 05.11.2010 р, згідно з Державними санітарними правилами забудови населених пунктів, Стверджених МОЗ України(наказ № 173 від 19.09.1996 р.) розділ 5 пункту 5.10 додаток Виробництво по обробці харчових, продуктів" клас У пункт 14, ковбасні фабрики -санітарно-захисна зона суворого режиму становить 50 м. У цій зоні не можна розміщувати об'єкти технологічно не пов'язані з виробництвом ковбас, у тому числі і сервітути для інших виробництв і власників інших земельних ділянок, які прилягають до санітарно-захисної зони вказаного цеху.
При цьому у супереч ч. З ст. 10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України позивачем не було надано суду жодного доказу неможливості чи значного утруднення користування земельною ділянкою без встановлення земельного сервітут, лише при наявності яких допустимо встановлення земельного сервитуту. Крім того, в судовому засіданні головним доводом позивача було те, що так віками їздили його предки".
Більш того користування належною позивачеві земельною ділянкою можливо без встановлення земельного сервітуту, оскільки у процесі розгляду справи судом було встановлено наявність безперешкодного проїзду до його ділянки, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами та планами земельної ділянки.
Також судом встановлено, що специфіка підприємства, яке розташоване на земельній ділянці відповідача^ саме - підприємство харчової промисловості) передбачає наявність санітарно-захисної зони суворого режиму, що само по собі виключає можливість встановлення на цій території земельного сервітуту.
Крім того суд приймає до уваги доводи представника Держкомзему відносно того, що позивачеві було запропоновано декілька варіантів здійснювати проїзд до земельної ділянки, але він жодного разу не прийняв ніяких пропозицій. Таким чином суд приходить до висновку, що будь яких прав позивачки на будівлю або на земельну ділянку, що знаходиться у її користуванні відповідачами порушено не було, у зв'язку з чим у задоволенні даного позову повинно бути відмовлено.
На підставі викладеного й керуючись ст.ст. 10,60,61,212-215 ЦПК України, ст.ст. 401,402 ЦК України, ст.ст. 98,99,100 ЗК України
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення права користування чужою земельною ділянкою(земельного сервітуту) - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Селидівський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів дня отримання копії цього рішення.
Суддя