Справа № 2-671/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2010 року м. Кілія

10 серпня 2010 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі головуючого судді БОШКОВА М.І., при секретарі Іваненко В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою

ОСОБА_1 Георгійовича ДО Вилковської ремонтно-експлуатаційної бази флоту АСК «Укррічфлот»

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплаченої заробітної плати, стягнення сум за раціон харчування, невиданий робочий одяг, надання відгулів за переработку годин,

встановив: '

Позивач та його представник, неодноразово змінюючи свої позовні вимоги, в останньому судовому засідання просять поновити позивача на роботі в якості матроса плавдока Вилковської ремонтно-експлуатаційної бази флоту АСК «Укррічфлот»( в подальшому ВРЕБФ АСК «Укррічфлот»), так як його незаконно звільнили , стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, невиплачену заробітну плату, компенсацію не наданих відгулів за переработку 170 годин, стягнути компенсацію за роботу відсутнього робітника, стягнути суми за раціон харчування та за невиданий робочий одяг.

В своїх заявах, письмових поясненнях та поясненнях в судовому засіданні, позивач указував, що він працював на різних посадах в ВРЕБФ АСК «Укррічфлот», останнім місцем роботи його було-матрос плавдока, з якого його звільнили за прогули, що він вважає незаконним.

Позивач пояснив, що на його вимогу, з 27.08.2003 року йому була надана відпустка строком 45 днів, але з наказом його не ознайомили і про час виходу на роботу він не був повідомлений. В період відпустки він написав заяву про надання йому відгулів за переработку, але не знаходився в Вилково і не знав про початок та закінення відгулів. Він не був згодним з кількістю наданих йому відгулів, вважав що відгули ще не закінчились, атому не вийшов на роботу. Його викликали на засідання профкому при дачі згоди на звільнення, але він перший раз не з'явився так як піздно отримав повідомлення про час засідання профкому, а на другий раз він з'явився і надав пояснення, але їх не прийняли до уваги і надали згоду на звільнення за прогули. Тогда він подав заяву про звільнення за власним бажанням, але його заяву не задовольнили, в звільненні за власним бажанням відмовила І ЗВІЛЬНИЛИ за прогули. Вважає що його звільнили не законно, а тому просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, йому не правильно применяли коефіцієнт нарахування заробітної плати, який встановлений колективним договором, а тому не правильно нараховували і та не виплатили заробітну плату, не надали повністю відгули за переработку, не нарахували компенсацію за виконання роботи відсутнього працівника, не видали робочий одяг та не нарахували кошти за використання свого одягу, не виплатили кошти за раціон харчування.

Представник відповідача, за довіреністю, заперечує проти задоволення позову, та пояснює що ОСОБА_1Г дійсно працював на підприємстві і був звльнений за прогули. Йому була надана відпустка в період з 26.08.2003 року по 10.10.2003 року, згідно з його заявою. Про час закінчення відпустки він був ознайомлений усно, так як не дочекався підписання наказу та ознайомлення з ним. В період відпустки, 25.09.2003 року, він написав заяву про надання йому відгулів, вказавши конкретну дату початку відгулів, з 11.10.2003 року, тобто на другий день після закінчення відпустки, але знову не дочекавшись наказу про надання відгулів, які йому були надані не з 11.10.2003 року, а з 13.10.2003 року до 03.11.2003 року, тобто 16 днів, на роботу 11 та 12.10.2003 року не вийшов без пояснення причин. Після закінчення відгулів, 04.11.2003 року, ОСОБА_1Г на робту не вийшов, у зв'язку з чим 05.11.2003 рок до нього додому були направлені працівник'! віділу кадрів, які йому принеслі листа з запрошенням до відділу кадрів для дачі пояснень щодо невиходу на роботу, але він відмовився отримати листа, про що був складений відповідний акт. Після цього ОСОБА_1 так і не приступив до роботи і 06.11.2О1О року, поштою йому було направлено листа про виклик до відділу кадрів для дачі пояснень і

попередження що він може бути звільним за прогули. До відділу кадрів підприємства він так і не прийшов і пояснень щодо своєї відсутності на роботі так й не надав. 12.11.2003 року ОСОБА_1Г був направлений виклик на 14.11.2003 року на засідання профспілкового комітету, який він отримав 14.11.2003 року, але на засідання не прибув, мотивуючи тим, що піздно отримав повідомлення. Засідання було перенесено на 19.11.2003 року про що він був повідомлений. 19.11.2003 року на засідання профспілкового комітету, у щсутності ОСОБА_1, була дана згода на його звільнення за прогули. На засіданні комітету ОСОБА_1 дав пояснення щодо своїх прогулів і наказом від 21.11.2003 року він був звільнений. Наказ про звільнення був направлений поштою 24.11.2003 року, який він отримав 25.11.2003 року.Трудова книжка йому була видана 25.11.2003 року. Так як порушень закону, на думку представника ВРЕБФ АСК «Укррічфлот» не було, то не має підстав і для задоволення його вимог щодо компенсації вимушеного прогулу. Щодо інших вимог позивача, представник ВРЕБФ АСК «Укррічфлот» вважає їх також безпідставними. Підприємство не може компенсувати робітнику спецодяг, придбаний за свій кошт, якщо робітник не звертався до підприємства для цього і не представив вартість придбаного ним спецодягу. На підприємстві до 2003 року дійсно не видавався спецодяг, але з 2003 року від надавався, але ОСОБА_1 його неотримував і не представив ніяких розрахунків вартості свого одягу. Всі відгули, які були у ОСОБА_1 він використав. Інформації щодо заміщення ОСОБА_1Г іншого працівника у підприємства не має, а тому і має підстав для нарахування компенсації за начебто заміщення ним когось з працівників. За раціон харчування ОСОБА_1 отримано гроші повністю, про що є його підписи в документах, взагалі ОСОБА_1 за раціон харчування отримано більше грошей, чим йому мали видати. Одоримємством не порушувався колективний договір і нарахування заробітної плати було проведено відповідно до коефіцієнтів, які використовувалися на підприємстві.

Вислухав пояснення позивача та його представника, представників відповідача, свідків, вивчивши представлені докази, суд вважає позов таким що підлягає частковому задоволенню.

Згідно наказа № 113 від 08.07.1991 року по Вилковському міжколгоспному судоремонтному заводу(а.с.ЗО), ОСОБА_1 прийнятий учеником електрозварника. Відповідно до наказу № 126 від 04.06.1996 року(а.с.34) лереведен на посаду матроса плавдока ПД-19. Наказом по підприємству № 140 від 21.11.2003 року (а.с.42) ОСОБА_1 звільнений за прогули з 04.11.2003 року згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України.

Розглядаючи позов ОСОБА_1Г щодо незаконності його звільнення за прогули та поновлення на роботі, суд встановив фактичні обставини звільнення і вважає що ці вимоги ОСОБА_1Г не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено с пояснень позивача та його представника, представника відповідача, за заявою лозивача(а.с. 52) від 26.08.2003 року йому була надана відпустка за 2002-2003 роки, починая з 27.08.2003 року і до 10.10.2003 року, про що був виданий відповідний наказ № 96 від 26.08.2003 року(а.с. 50). Як пояснили учасники судового засідання з даним наказом ОСОБА_1Г в день його видання письмово не був ознайомлений, так виїхав з міста, але був ознайомлений усно, у тому числі при поданні заяви про відгули 25.09.2ООЗ року, тому про час виходу на роботу, з 11.10.2003 року, був повідомлений.

В період знаходження у відпустці ОСОБА_1 подав заяву від 25.09.2003 року (а.с.54) про надання йому відгулів за 2002-2003 роки.

Твердження позивача, що на підприємстві не виконувалось діюче законодавство про надання аідгулів,зокрема що відгули надавались працівникам без видання відповідних наказів, спростовуєтья представленим представиником відповідача наказом № 125 по ВРЕБФ АСК «Укррічфлот» від 31.10.2002 року «Пропорядок надання відгулів».

Як пояснили учасники судового засідання, підтверджує це і сам ОСОБА_1, що він особисто приніс заяву про надання йому відгулів на підприємство, був присутній при вирахуванні кількості годин відгулів, сам відніс заяву до відділу кадрів підприємства, він знав що йому були надані відгули в кількості 16 робочих днів.

Не дочекавшись наказу і не ознаймившись з датою з якою йому надаються відгули і коли йому виходити на роботу, ОСОБА_1 виїхав з міста. За весь час знаходження у відпустці і в відгулах, ОСОБА_1 не інтересувався коли йому виходити на роботу як після відпустки, так і після відгулів.

Так як відпустка у нього закінчилась 10.10.2003 року, він мав вийти на роботу 11.10.2003 року та 12.10.2003 року, так як відгули йому були надані не з 11.10.2003 року, як він просив, а з 13.10.2003 року, про що був виданий наказ № 126 від 13.10.2003 року про надання ОСОБА_1Г відгулів з 13.10.2003 року по 03.11.2003 року(а.с.БЗ).

Після закінчення відгулів, 04.11.2003 року, ОСОБА_1Г знов не вийшов на роботу, тому 04.11.2003 року комісія у складі в.о. начальника доків ОСОБА_2 1.1., начальника ПДО ОСОБА_3А та інспектора відділу кадрів ОСОБА_4, склали акт про невихід ОСОБА_1 на роботу(а.с,79).

Як пояснили в судовому засідання свідки ОСОБА_5 /І.Д., ОСОБА_6, ОСОБА_7, 05.11.2003 року додому до ОСОБА_1 була напрвлена комісія у складі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які надали йому запрошення до відділу кадрів для дачі пояснень щодо його невихода на роботу, яке він бідмовився отримати, у зв'язку з чим вони склали акт(а.с.78-80).

06.11.2003 року ОСОБА_1Г направлено листа , який ним отримано 11.11.2003 року, в якому відділом кадрів пропонується прийти до відділу кадрів для дачі пояснень щодо невиходу на роботу з 03.11.2003 року і що розглядається питання щодо його звільнення за прогули(а.с.229). Але ОСОБА_1Г так і не приступив до роботи.

12.11.2003 року ОСОБА_1Г направлено листа з запрошенням на засідання профспілкового комітету на 14.11.2003 року (а.с.47) для розгляду питання щодо його звільнення, але він не прибув, так як листа отримав піздно 14.11.2003 року(а.с.48)

14.11.2003 року поштовим відправленням йому знов було направлено листа з запрошенням на 19.11.2003 року(а.с.45), яке ним отримано 15.11.2003 року (а.с.46).

Як указано в акті від 19.11.2003 року, ОСОБА_1Г відмовився надати пояснення щодо своєї відсутності на роботі після 04.11.2003 року(а.с. 73);

На засіданні профспілкового комітету 19.11.2003 року ( протокол № 45 а.с.75-77) у присутності ОСОБА_1 було розглянуто подання керівництва ВРЕБФ АСК «Укррічфлот» щодо звільнення ОСОБА_1Г за прогули(а.с.44) і згода на його звільнення була надана(а.с.43).

Відповідно до наказу № 140 від 21.11.2003 року (а.с.42) ОСОБА_1 був звільнений за прогули з 04.11.2003 року згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України.

Копія наказу ОСОБА_1Г була направлена письмовим відправленням 24.11.2003 року (а.с.41) , який він отримав 25.11.2003 року. Трудову книжку ОСОБА_1Г отримав 24.11.2003 року, що він не заперечує.

Таким чином, судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1Г за прогули відповідачем не порушено діячого законодавства, так як:

відповідно до ст. 40 ч. 1 п. 4 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваним власником або уповноваженими ним органом у випадках прогулу( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. В судовому засідання встановлено, що ОСОБА_1Г не виходив на роботу з 04.11.203 року і до дня звільнення-21.11.2004 року, при цьому не довів що не виходив на роботу з поважних причин;

звільненню ОСОБА_1Г передувала відповідна робота по з'ясуванню поважності причин його невихода на роботу- вимоги представити пояснення невиходу на роботу, виклик до відділу кадрів, а також до профспілковго комітету, де він надав пояснення;

подання керівництва підприємства про звільнення ОСОБА_1 за прогули розглядалось на засіданні профспілкового комітету 19.11.2003 року і згода на звільнення ОСОБА_1 була отримана;

наказ про звільнення ОСОБА_1Г за прогули був виданий 21.11.2003 року і він отримав і копію наказу і трудову книжку. Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року( з змінами та доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, шо передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитрезвеника, самовільне використання без погодження з власником або /повноваженими ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до строку закінчення трудового договору чи строку та ін).

Відповідно до ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає рудовий спір; одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час надушеного прогулу.

Так як судом встановлено, що порушень чинного законодавства при звільненні ОСОБА_1Г відповідачем є допущено, то суд не знаходить підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а )му в цій частині позову також відмовляє.

Розглядаючи позов в частині забезпечення спецодягом( надалі 313) і компенсації за використані 313, які ззивач сам придбав, суд виходить з наступного. Порядок забезпечення працівників 313 регулюється Положенням про порядок забезпечення працівників еціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індівідуального захисту(надалі Положення).

Відповідно до цього Положення, а також до ст. 10 Закону України «Про охорону праці», та ст. 163 КЗпП, на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, здійснюється в несприятливих температурних умовах, робітникам і службовцям видається безплатно відповідно до норм спеціальний одяг та взуття та інши засоби індівідуального захисту.

Як пояснила представник відповідача, свідок ОСОБА_2 1.1., ОСОБА_1Г мав право на отримання 313, але до серпня 2003 року фінансове становище підприємства не надавало можливості закупати та видавати 313 працівникам допоможного виробництва, у зв'язку з чим 313 не видавався і тільки з серпня 2003 року 313 стали видавати всім робітникам, у тому числі і матросам доків, але ОСОБА_1Г не прийшов для отримання 313.

Відповідно до ст. 164 КЗпП, та п.3.4 Положення, власник компенсує працівнику витрати на придбання спецодягу та інших 313, якщо встановлений нормами строк видачі ціх засобів порушений і працівник був вимушений придбати їх за свої кошти.

Між тим, як пояснив представник відповідача, не спростовує це і сам позивач, він не звертався до керівництва підприємства про компенсацію йому придбаного одягу як 313. Не надав він і суду розрахунків щодо придбання ним спецодягу, що відповідно до ст. 60 ЦПК є його обов'язком.

При таких обставинах, суд не може прийняти пояснення позивача, про те що він оскаржував дії керівника доків щодо порушення ним трудового законодавства, як доказ для забезпечення його вимог про стягнення компенсації за 313.

Суд не може погодитися, що позивачу не надавалась можливість використати відгули, які у нього накопичились за час роботи.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач не пояснив суду за який час йому не недавалисть відгули і які він не використав. Так він пояснював, що на тому участку роботи, де він працював-доку, відгули надавались без видання наказу, а це робилось за згодою з начальником доків. Не заперчує це і представник відповідача, щодо 2002 року відгули надавались без наказу, але це робилось в інтересах підприємства. Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10Т пояснили, що вони працювали з ОСОБА_1 на доку і що всім надавались відгули, у тому числі ОСОБА_1 Відгули контролювались начальником, який після роботи 0.5 року надавав відгули, а якщо роботи не було, то начальник давав відгули на перед. А на цей час відгули надаються тільки по наказу.

Згідно до наказу по ВРЕБФ АСК «Укррічфлот» № 125 від 31.10.2020 року «Про порядок надання відгулів», відгули надаються тільки шляхом видання відповідного наказу на підставі особистої заяви робітника, погодженого з керівником плавдоків(а.с.74).

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 25.09.2003 року, він просить надати йому відгули за 2002-2003 роки(а.с.54).

Як указано з запису на заяві, і це підтверджує свідок ОСОБА_2 1.1., він нарахував ОСОБА_1Г 129 годин зідгулів, і з заявою ОСОБА_1Г мав прийти до відділу кадрів(а.с.54).

Як пояснила свідок ОСОБА_7, начальник відділу кадрів, ОСОБА_1Г приніс заяву про відгули , але ,о директора не пішов, а оставив заяву у відділі кадрів. Так як 11.10.2003 року, коли він мав виходити на )оботу після відпустки була п'ятниця, відгули йому були надані з 13.10.2003 року, тобто з понеділка, по )3.11.2003 року, але він не інтересувався коли почалсь у нього відгули і коли мали закінчитися.

Відповідно до наказу № 126 від 13.10.2003 року (а.с.53) ОСОБА_1 надані відгули, в кількості 16 юбочих днів, з 13.10.2003 року до 03.11.2003 року.

Таким чином, твердження позивача, що йому не надавались відгули за відпрацьований час не іідповідає дійсності, а тому суд відмовляє позивачу у цій частині позову.

Відповідно до ст. 105 КЗпП, працівникам, які виконують на тому самому підприємстві, в установі, ргзнізації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за ншою професією(посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї сновної роботи, провадиться доплата за суміщення професій(посад) або виконання обов'язків тимчасово ідсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій(посад) або виконання обов'язків имчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року, Пленум роз'яснив /дам, що в тому разі, коли умови про розміри доплат за виконання працівником поряд з основною оботою додаткової роботи за іншою професією чи посадою (суміщення професій, посад) або обов'язків імчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи не були визначені відповідно до ст.

1105 КЗпП у колективному договорі чи погоджені інакше за відсутності останнього, розмір доплати за таку

оботу, виконану за розпорядженням власника або з його відома, визначається судом з урахуванням її

складності, характеру, обсягу, а також ступеня використання робочого часу та тарифної ставки працівника.

В судовому засіданні не встановлено, що на підприємстві видавався наказ або інше розпорядження щодо доручення ОСОБА_1Г виконувату роботу або обов'язкі тимчасово відсутнього працівника.

На виконання вимог ст. 60 ЦПК України, сторона має надати докази щодо підтвердження своєї позовних вимог.

Між тим, позивач не надав жодного доказу та не назвав жодної дати коли він виконував обов'язкі тимчасово відсутнього працівника і кого конкретно, з тим щоби суд зміг перепровірити ці факти, тому суд вважає що вимоги позивача щодо доплати за виконання ним роботи або обов'язків тимчасово відсутнього працівника, не підтверджені доказами, а тому не можуть бути задоволеними.

Суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення коштів за раціон харчування не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до колективних договорів між АСК «Укррічфлот» та Укркомфлота на 2001-2003 роки, затверджених конференціями трудового колектива АСК «Укррічфлот» та зареєстрованих управлнням праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державною адміністрацією (а.с.81-86), екіпажам суден АСК «Укррічфлот» надаються кошти на раціон безкоштовного колективного харчування, столові гроші та кошти на представницькі цілі (п. 5-12 договору). Розмір столових грошей для екіпажів усіх типів флоту, які не одержують раціону безкоштовного харчування видається 3 грн. на добу на одну особу.

Як пояснив свідок ОСОБА_2 1.1., заступник начальника доків, за раціон харчування гроші в розмірі 3 грн на добу видавали регулярно і всім, у тому числі і ОСОБА_1.

Як указано в наданих відповідачем копіях відомостей про видачу коштів за раціон харчування в 2001-2003 роках(а.с.158-175) позивачем отримано коштів на суму 2001 грн.

Згідно представлених відповідачем нарядів за 2001-2003 роки (а.с.87-157) ОСОБА_1 відпрацьовано ( у 2001 році-85 смін, у 2002 році-90 смін, у 2003 році-48 смін) всьго 223 добових сміни за що він мав отримати 669 грн.

Таким чином судом встановлено що позивачем отримано значно більше коштів, чим він мав отримати, а тому не має підстав для задоволення його позову в цій частині.

Розглядаючи позов в частині нарахування та виплати позивачу заробітної плати суд вважає що вимоги позивача є законними та такими що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата-це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган вплачує працівникові за виконану ним роботу.

Позивач не заперечує що він отримував заробітну плату, але вважає що не в повному обсязі, так як відповідачем направильно застосовувався коєфіцієт, встановлений в колективному договорі.

Як указано в листі начальника Управління праці та соціального захисту населення Кілійської районної державної адміністрації № 21-07/1140 від 25.05.2010 року ( а.с. 351), яке за дорученням суду( а.с. 349) провело відповідну перевірку правильності нарахування заробітної плати ОСОБА_1Г за період 2000-2003 роки на ВРЕБФ АСК «Укррічфлот», коефіцієнти співвідношення розміру місячного посадового окладу відносно мінімальної розрахункової ставки, встановленої постановою Правління АСК «Укррічфлот» від 13.06.2001 року № 10/9 (на рівні 90.0 грн), що є додатком до колетивного договору, застосовані вірно.

Проте, п.3.1 галузевої угоди між АСК «Укррічфлот» та Українською професійною спілкою працівників річкового транспорту на 2000-2001 роки, передбачено, що мінімальна місячна тарифна ставка (посадовий оклад) не може бути нижче вартості межі малозабезпеченості. Мінімальна заробітна плата встановлюється

в розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості з розрахунку на працездатну особу. Законом України від 01.06.2000р. №1766-111 «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік» встановлена мінімальна зарплата в розмірі 118,0 грн, яка діяла до 2002 року.

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника І розряду. Ставка І розряду - це мінімальна заробітна плата, визначена в колективному договорі, тобто, вона становить законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю,

нижче від якого не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці.

У зв'язку з цим, на думку управління, адміністрацією Вилківської РЕБФ, при формуванні схеми посадових окладів працівників Філії, повинна була бути застосована заробітна плата в розмірі 118,0 грн, замість 90,0 грн.

Відповідно до ухвали Кілійського районного суду від 23.06.2010 року, спеціалістом, головним бухгалтером Кілійського судоремонтного заводу ОАО «Українське Дунайське пароплавство» ОСОБА_11, проведені розрахунки заробіної плати ОСОБА_1Г за 2001-2003 роки і встановлено, що підприємством неправильно нарахована заробітна плата у зв'язку з неправильним застосування коефіцієнтів співвідношення розміру місячного посадового окладу відносно мінімальної розрахункової ставки, встановленої постановою Правління АСК «Укррічфлот» від 13.06.2001 року та діючем на той час законодавством. Так, згідно з розрахунку, представленого спеціалістом, в 2001 році ОСОБА_1Г не донараховано та не виплачено 399 грн.21 коп(а.с. 355), в 2002 році-1123 грн.57 коп (а.с.356), в 2003 році-1315грн78коп.(а.с. 357).

Відповідно до ст. 95 ч. 5 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, затверджен постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року.

Відповідно до цього Порядку, головним бухгалтером Кілійського ССРЗ ОСОБА_11 проведено нарахування суми компенсації, с урахуванням індекса інфляції 162%, і за період з 2001 до 2010 роки сума компенсації складає 3767 грн.97 коп.(а.с. 357).

Таким чином, встановлено що ОСОБА_1Г не донараховано та не виплачено 2838 грн 56 коп заробітної плати, яка підлягає стягненню на його користь з відповідача. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація в сумі 3767 грн.97 коп, всього 6093 грн.88 коп. Керуючись ст. ст.10,11,209,212,214-215 ЦПК, ст 10, 13, 40, 43, 94,95 КЗпП України, суд

Вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Вилковської ремонтно-експлуатаційної бази флоту АСК «Укррічфлот» на користь ОСОБА_1 недонарахованої заробітної плати за 2001-2003 роки 6093 грн.88 коп.

В інший частині позову відмовити.

Стягнути з Вилковської ремонтно-експлуатаційної бази флоту АСК «Укррічфлот» судові витрати у вигляді судового сбору в сумі 51 грн та витрати на ІТЗ судового розгляду справи в сумі 120 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10 діб з дня його оголошення.

Суддя Кілійського районного суду ОСОБА_12