Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Шимківа С.С., Григоренка М.П.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство "Архітектор" про визнання договору дарування недійсними та визнання права власності на ? частину житлового будинку,

заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

У квітні 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати нікчемним договір дарування 1/2 частини житлового будинку №31 по вул. Львівській в с. Тараканів, Дубенського району Рівненської області, укладений 13 липня 1999 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений в.о. державного нотаріуса Другої ОСОБА_4 нотаріальної контори ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №1389.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 19 лютого 1999 року він подарував своєму сину ОСОБА_6 1/2 частину житлового будинку №31 по вул. Львівській в с.Тараканів Дубенського району Рівненської області. З відповідачкою його син перебував в зареєстрованому шлюбі з 1995 по 2000 рік. 13 липня 1999 року відповідачка скориставшись тим, що його син зловживає спиртними напоями та не усвідомлює значення своїх дій, схилила його до вчинення договору дарування 1/2 частини житлового будинку, який посвідчений виконуючою обов'язки державного нотаріуса Другої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори ОСОБА_8 19 листопада 2005 року його син ОСОБА_6 помер. Він, як спадкоємець першої черги за законом після смерті сина в спадщину вступив своєчасно, зробив капітальний ремонт в будинку, сплачує всі платежі. Однак, коли звернувся до Другої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори для оформлення спадщини на майно йому стало відомо про наявність договору дарування від 13 липня 1999 року.

16.03.2016 року ОСОБА_5 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив визнати договір дарування 1/2 частини житлового будинку №31 по вул. Львівській в с. Тараканів Дубенського району Рівненської області, укладений 13 липня 1999 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 недійсним з моменту його посвідчення та визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку №31 по вул. Львівській в с. Тараканів Дубенського району Рівненської області.

Вказував, що договір дарування посвідчений в.о. державного нотаріуса Другої ОСОБА_4 нотаріальної контори ОСОБА_8, яка не була внесена в Єдиний реєстр нотаріусів України та не мала права посвідчувати договір, тобто не уповноваженою особою.

Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 жовтня 2016 року в зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_5 до участі в справі було залучено як позивача його правонаступника ОСОБА_3

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, КП "Архітектор" про визнання нікчемних умов правочину договору дарування недійсним та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку №31 по вул.Львівській в с.Тараканів Дубенського району Рівненської області задоволено частково.

Договір дарування 1/2 частини житлового будинку №31 по вул. Львівській в с. Тараканів Дубенського району Рівненської області від 13 липня 1999 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений в.о. державного нотаріуса Другої ОСОБА_4 нотаріальної контори ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №1389 визнано недійсним з моменту укладення.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на 1/2 частину житлового будинку №31 по вул. Львівській в с. Тараканів, Дубенського району Рівненської області за договором дарування від 13 липня 1999 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1389.

В решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

В поданій апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 вказує, що рішення є незаконним та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Прийшовши до висновку, що при посвідченні договору дарування, виконуючою обов'язки нотаріуса ОСОБА_8, яка не мала повноважень на вчинення нотаріальних дій, було порушено вимоги інструкції про вчинення нотаріальних дій, суд не взяв до уваги, що термін "виконуюча обов'язки" згідно трудового законодавства означає, що на особу тимчасово покладаються обов'язки виконувати ту чи іншу роботу з відповідною оплатою праці за цією посадою.

Зазначає, що позивач, звернувшись до суду із заявою від 6 березня 2016 року про уточнення позовних вимог, заявив новий позов, який підлягав розгляду в новому позовному провадженні, а тому беручи до уваги вказану заяву, суд порушив вимоги ст. 31 ЦПК України.

Оскільки відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, то строк позовної давності є пропущеним.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представники відповідачки апеляційну скаргу підтримали та просять їх задовольнити.

Представник позивача вважає апеляційну скаргу безпідставною і такою, що не ґрунтується на законі, просить її відхилити.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам закону оспорюваний договір дарування посвідчував не нотаріус, а не уповноважена законом особа ОСОБА_8, яка на час укладення договору дарування займала посаду консультанта Другої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори та на підставі наказу обласного управління юстиції №51-к від 30.06.1999 року тимчасово виконувала обов'язки завідуючої нотаріальної контори. Наслідком укладення угоди, яка не відповідає закону є визнання її недійсною.

Такий висновок судк відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Статтею 47 ЦК УРСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно вимог ст. ст. 244, 227 ЦК УРСР договір дарування нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідченим.

Судом встановлено, що 19.02.1999 року ОСОБА_5 подарував 1/2 частину житлового будинку №31 по вул. Львівській в с. Тараканів Дубенського району Рівненської області своєму сину ОСОБА_6, що підтверджується копією дубліката договору дарування будинку, посвідченого приватним нотаріусом Дубенського міського та районного нотаріального округу ОСОБА_9П.(том 1 а.с.8).

13.07.1999 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладений договір дарування 1/2 частини будинку №31 по вул. Львівській в с. Тараканів Дубенського району Рівненської області, який посвідчений в.о. державного нотаріуса Другої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори ОСОБА_8 (том 1 а.с.7).

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі з 10.02.1995 року по 6.07.2000 року.

ОСОБА_6 помер 19.11.2005 року.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 10.01.2008 року ОСОБА_5 визначено додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини до 20.03.2008 року після смерті сина ОСОБА_6 (том 1 а.с.51).

Як вбачається з витягу із наказу начальника обласного управління юстиції № 1-к від 30.06.1999 року, на час відпустки нотаріуса ОСОБА_10 з 20.11.1996 року по 19.03.1996 року виконання обов'язків завідуючої Другої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори було покладено на консультанта цієї контори ОСОБА_8 (том 1 а.с.233).

Згідно письмової відповіді Головного управління юстиції у Рівненській області №ПУ-М-10/08-35/05 від 06.05.2014 року ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю 21.06.2011 року №8550 (том 2 а.с. 11).

Оцінивши зазначені докази у справі, суд першої інстанції на підставі норм ст.ст.1,3 Закону України "Про нотаріат" (в редакції від 28.04.1998 року) та п.1 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої Наказом Міністерства юстиції № 18/5 від 14.06.1997 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції за № 152/61 від 7.07.1994 року (в редакції від 29.06.1999 року) прийшов до обґрунтованого висновку про те, що спірний договір дарування посвідчений не повноважною особою, а саме особою, яка не мала свідоцтва на право заняття нотаріальною діяльністю, яке видається Міністерством юстиції та не була внесена до державного реєстру нотаріусів.

Враховуючи вимоги закону про обов'язковість нотаріального посвідчення договору дарування, суд з дотриманням норм ст.48 ЦК УРСР визнав недійсним договір дарування, укладений 19.02.1999 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення договору дарування від 13.07.1999 року на ОСОБА_8 згідно трудового законодавства було тимчасово покладено виконання обов'язків нотаріуса, спростовуються витягом із наказу начальника обласного управління юстиції № 1-к від 30.06.1999 року, відповідно до якого на останню було покладено обов'язки завідуючої Другої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори.

Крім того, виникнення у особи права на вчинення нотаріальних дій визначається не трудовим законодавством, а спеціальним Законом.

Безпідставними є доводи про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки ОСОБА_5 не був стороною оспорюваного договору дарування, а відповідачкою не надано доказів на спростування тверджень позивача про, те що йому стало відомо про укладення вказаного договору лише після звернення до нотаріуса для оформлення права на спадщину після смерті сина.

Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Не може погодитись колегія суддів із рішенням суду першої інстанції про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_7 на 1/2 частину житлового будинку №31 по вул. Львівській в с. Тараканів Дубенського району Рівненської області за договором дарування від 13 липня 1999 року, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з 1 січня 2013 р. державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому наказом Міністерства юстиції України від 14 грудня 2012 р. № 1844/5 «Про затвердження Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 р. за № 2102/22414, було визнано такими, що втратили чинність накази Міністерства юстиції України, якими було врегульовано порядок ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

Згідно з нормою частини 2 статті 26 зазначеного Закону  запис про скасування державної реєстрації прав вноситься у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав.

Відтак, для скасування запису про реєстрацію пра­ва власності в будь-якому випадку не­обхідно звертатися з окремим позо­вом до суду

З матеріалів справи вбачається, що до початку розгляду судом справи по суті ні первісним позивачем ОСОБА_5, ні його правонаступником ОСОБА_11 не заявлялась письмова позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_7 на 1/2 частину житлового будинку №31 по вул. Львівській в с. Тараканів Дубенського району Рівненської області.

Вказана вимога висловлена ОСОБА_11 лише 13.10.2016 року в судовому засіданні під час промови у судових дебатах, про що свідчить сама письмова промова. Така вимога не є збільшенням розміру позовних вимог в розумінні ст.31 ЦПК України, а є новим позовом, який має бути поданий з дотриманням норм ЦПК України та оплачений судовим збором.

Суд першої інстанції скасував державну реєстрацію права власності відповідачки на спірне майно за відсутності самої вимоги позивача, що є порушенням ст. 11 ЦПК України та підставою для зміни рішення суду шляхом виключення абзацу третього із резолютивної частини оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 317, 325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 жовтня 2016 року змінити, виключивши з його резолютивної частини абзац третій такого змісту: "Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на 1/2 частину житлового будинку №31 по вул. Львівській в с. Тараканів, Дубенського району, Рівненської області за договором дарування від 13 липня 1999 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1389."

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

ОСОБА_12

ОСОБА_13