РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2006 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Ясеновенко Л.В.
суддів Павлишиної А.Т., Девляшевського В.А.
секретаря Білик Л.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Стебниківської сільської ради про визнання незаконним рішення ради від 22.08.2000р., недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння та договору дарування, визнання права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, -
встановила:
25.08.04р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та Стебниківської сільської ради про визнання незаконним рішення сільської ради від 22.08.2000 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння та договору дарування, визнання права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1.
В заяві зазначив, що 20.01.04р. померла його мати ОСОБА_4, якій належали 2/3 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1, оскільки вона, будучи власницею 1/3 частини спірного будинковолодіння, успадкувала після смерті своєї матері у 1997 році ще 1/3 частину цього будинку.
Незважаючи на це, Стебниківська сільська рада рішенням від 22.08.2000 року визнала право власності на спірне будинковолодіння за ОСОБА_2 - відповідачем по справі.
Посилаючись на те, що споруджене його бабусею, матір"ю та батьком спірне будинковолодіння було їх спільною власністю, оскільки було введено в експлуатацію у 1992 році, сільська рада не вправі була визнавати право власності на цей будинок лише за відповідачем по справі.
Просив поновити строк звернення до суду та визнати незаконним рішення сільської ради від 22.08.2000 року. Просив також визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне будинковолодіння, видане на ім"я відповідача та визнати за ним (позивачем) право власності на 2/3 частини будинковолодіння, а за відповідачем - право власності на 1/3 частину цього ж будинковолодіння.
Справа № 22-ц-764/2006р. Головуючий у І інстанції Струтинський Р.І.
Категорія 5 Доповідач Ясеновенко Л.В.
У лютому 2006 року ОСОБА_1 доповнив позовні вимоги та просив визнати недійсним договір дарування відповідачем своїй дочці ОСОБА_3 спірного будинковолодіння, посилаючись на те, що договір був укладений під час розгляду справи і в той час, коли ухвалою суду був накладений арешт на спірне майно.
Просив також визнати за ним право власності на спірне будинковолодіння в цілому, оскільки 06.05.2005 року відповідач помер, а він єдиний спадкоємець по закону, який прийняв спадщину.
Ухвалою Тисменицького районного суду від 1 лютого 2006 року до участі в справі як відповідача залучена ОСОБА_3 - власниця спірного будинковолодіння за договором дарування.
Рішенням Тисменицького районного суду від 19 квітня 2006 року позов задоволено.
Постановлено визнати незаконним рішення виконкому Стебниківської сільської ради №НОМЕР_1 про визнання за ОСОБА_2 права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1.
Визнано недійсним свідоцтво від 05.09.2000 року про право власності на ім"я ОСОБА_2 на будинковолодіння АДРЕСА_1.
Визанно недійсним договір дарування будинковолодіння по АДРЕСА_1 в с. Стебник укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1.
У апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обсатвинам справи. Скаржник вважає помилковим висновок суду про те, що спірне будинковолодіння не відносилось до суспільної групи колгоспний двір і що її батько не мав права власності на його частку.
На думку відповідачки не було підстав і для визнання договору дарування недійсним.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача, його представника та представника сільської ради, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про власність" праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладенння коштів у кредитні установи, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укалдення інших угод, не заборонених законом.
А згідно ст.331 ЦК право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Задовольняючи позов,суд виходив з того, що спірне будинковолодіння є спільною власністю ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, як придбане внаслідок спільної праці членів сім"ї, а тому після смерті у 1997 році ОСОБА_5 її частку успадкувала її дочка ОСОБА_4, а після смерті останньої у 2004 році спадщину прийняв її син ОСОБА_1, успадкувавши ще після смерті батька ОСОБА_2 у 2005 році і його частку.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 була головою колгоспного двору по АДРЕСА_2. У цьому ж господарстві були прописані ще її двоє онуків і ОСОБА_6 та ОСОБА_1 - позивач по справі.
У 1993 році ОСОБА_5 заповіла усе належне їй майно своєму онукові ОСОБА_6, який після її смерті у 1997 році фактично прийняв спадщину - будинковолодіння по АДРЕСА_2.
ОСОБА_4 - дочка ОСОБА_5 - постійно проживала у м. Івано-
Франківську по АДРЕСА_3, яку у 1994 році приватизувала разом з ОСОБА_1 - позивачем по справі. Спадщину після смерті матері вона не прийняла, оскільки як було зазначено вище, ОСОБА_5 оформила заповіт на все своє майно на ім"я онука - ОСОБА_6.
Згідно даних погосподарських книг з 1991 року будинковолодіння АДРЕСА_1 відносилось до суспільної групи робітничий двір, головою якого був ОСОБА_2.
Рішенням виконкому Стебниківської сільської ради від 22 серпня 2000 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, а 05.09.2000 року - видано свідоцтво про право власності. Ні рішення сільської ради, ні свідоцтво про право власності ОСОБА_4 не оспорювала, оскільки у 2000 році розірвала шлюб з ОСОБА_2
При таких обсатвинах справи, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_4 не мала права власності на частку у спірному будинковолодінні, єдиним власником якого був ОСОБА_2.
Враховуючи вищенаведені обставини, немає підстав і для визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Відповідно до вимог п.З ч.1 ст.309 ЦПК підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.
На підставі ст.ст. 12,19 Закону України "Про власність", ст.331 ЦК, та керуючись ст.ст. 307, 309, 314ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Тисменицького районного суду від 19 квітня 2006 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Стебниківської сільської ради про визнання незаконним рішення ради від 22.08.2000 року, недійсним свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, виданого на ім"я ОСОБА_2 договору дарування, та визнання права власності на будинковолодіння - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: Л.В. Ясеновенко
А.Т. Павлишина В.А. Девляшевський