|
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ____________________________________ |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.09.09 Справа № 17/195
За позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ
до Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», м. Луганськ
про стягнення 1694836 грн. 22 коп.
Суддя О.С. Фонова
Представники:
від позивача –Татусь О.А., довіреність № 36/10 від 29.07.2009;
від відповідача –Нікітін В.В., довіреність № 91-д від 15.12.2008.
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у сумі 1453371,62 грн. та 3% річних у сумі 241464,60 грн.
Відповідач у відзивах та поясненнях на позовну заяву вказує, що основна заборгованість, на яку нарахована сума, що складає предмет позовних вимог, виникла в період з січня по жовтень 2003 року і становить 4 328 492,46 грн.
15.04.2005 Господарським судом Луганської області було винесено рішення по справі № 7/195 про стягнення, в тому числі, вищезазначеної суми боргу.
Відповідач визнає право позивача по даній справі вимагати стягнення інфляційних нарахувань у сумі 1453371,62 грн. та 3% річних у сумі 241464,60 грн., однак просить суд зменшити суму, що підлягає стягненню на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та суму 3 % річних, у зв’язку з тим, що значна заборгованість перед позивачем пов’язана з несвоєчасною оплатою послуг з теплопостачання населенням м. Луганська.
Суми, що складають предмет позовних вимог, нараховані за період з липня 2006 року по серпень 2008 року. Заборгованість населення м. Луганська перед відповідачем станом на 01.01.2007 становить 90991000,62 грн. (або 47,98 % від загальної суми дебіторської заборгованості підприємства), станом на 01.01.2008 –101654814,28 грн. (53 % від загальної суми дебіторської заборгованості підприємства), станом на 01.01.2009 -103786 093,91 грн. (51,59 % від загальної суми дебіторської заборгованості підприємства).
Таким чином, вина відповідача в несплаті сум втрат від інфляції та трьох процентів річних, поєднується з такою об'єктивною обставиною, як стан розрахунків населення за надані теплопостачальним підприємством послуги.
З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що розмір позовних вимог, які підлягають до стягнення, має бути зменшений пропорційно рівню оплат населенням м. Луганська за послуги з теплопостачання. Відповідач визнає такою, що підлягає до стягнення, частину позовних вимог в сумі 714 332,15 грн. інфляційних нарахувань та 118 679,85 грн. 3 % річних.
Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників, що прибули у судове засідання, суд
встановив:
Господарським судом Луганської області 15.04.2005 було прийняте рішення у справі № 7/195 за позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яке є також позивачем у даній справі до відповідача –Луганського міського комунального підприємства «Теплокомун-енерго», що виступає відповідачем по даній справі, про стягнення заборгованості за договором від 24.01.2003 № 06/03-486-ТЕ-20 у сумі 4328492 грн.
Дане рішення суду є таким, що набрало законної сили та позивачу виданий судом наказ на примусове стягнення боргу.
Тому у частині з’ясування факту наявності боргу має місце преюдиція у вигляді рішення у справі № 7/195, що не потребує доведення позивачем у відповідності до ст. 35 ГПК України, якою передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Як було встановлено при розгляді справи, станом на час її слухання борг відповідачем погашений частково, та склав 3794703,98 грн.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні нарахування у сумі 1453371,62 грн. за період з липня 2006 року по серпень 2008 року та 3% річних у сумі 241464,60 грн. за період з 01.07.2006 по 15.08.2008.
Суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми.
Відповідачем не надані докази погашення боргу у сумі 3794703,98 грн. в період, за який нараховуються інфляційні нарахування та 3 % річних.
Інфляційні нарахування та 3 % річних були нараховані позивачем на суму основного боргу з урахуванням часткових оплат відповідачем.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання.
Посилання відповідача на необхідність зменшення сум, що стягуються, з огляду на відсутність вини у невиконанні рішення у справі № 7/195, а також залежність оплати боргу перед позивачем в тому числі від оплат населення, судом не може бути прийнято як обґрунтоване, оскільки, чинним законодавством передбачена можливість зменшення неустойки з ініціативи суду, однак вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань за своєю природою не є штрафними санкціями, тому на них дія такої правової норми не розповсюджується.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за позовом є обґрунтованими, вірно нарахованими та такими, що підтверджені матеріалами справи та відповідають фактичним обставинам, тому позов підлягає задоволенню повністю з віднесенням судових витрат на відповідача згідно ст. 49 ГПК України.
Відповідно до пункту «а»частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993, державне мито з заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, сплачується у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ціна позову складає 1694836,22 грн., отже державне мито складатиме 16948,36 грн., тоді як позивачем сплачено 16949,50 грн. Зайве сплачене державне мито у сумі 1,14 грн. підлягає поверненню позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
в и р і ш и в:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», м. Луганськ, вул. Куракіна, буд. 23а, ідентифікаційний код 24047779, на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827, інфляційні нарахування у сумі 1453371,62 грн. та 3% річних у сумі 241464,60 грн., витрати по сплаті держмита у сумі 16948,36 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн., видати наказ.
3. Повернути Дочірній компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827, зайве сплачене державне мито у сумі 1,14 грн.
Підставою для повернення державного мита є дане рішення, засвідчене печаткою господарського суду Луганської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Дата підписання: 29.09.2009.
Суддя О.С.Фонова