Справа № 761/8658/16-ц

Провадження № 2/761/4205/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гуменюк А.І.

при секретарі Савенко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», Голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амеліна Андрія Миколайовича, Начальника служби управління персоналом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Якимович Катерини Іванівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», Державна служба України з питань праці, про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання недійсним запису у трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди та покладення зобов'язання відшкодування матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - Позивач) 04 березня 2016 року звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - Відповідач № 1), Голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амеліна Андрія Миколайовича (далі - Відповідач № 2), Начальника служби управління персоналом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Якимович Катерини Іванівни (далі - Відповідач № 3), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство інфраструктури України (далі - Третя особа № 1), Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - Третя особа № 2), Державна служба України з питань праці (далі - Третя особа № 3), в якому просить ухвалити судове рішення, яким визнати незаконним наказ Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 05 лютого 2016 року № 37-к 3-1 «Про припинення трудового договору»; поновити його на посаді начальника відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи «Адміністрація морських портів України»; визнати недійсним запис від 05 лютого 2016р. № 23 у його трудовій книжці про звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці; стягнути з Відповідача № 1 на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. та покласти обов'язок на Відповідача № 2 та Відповідача № 3 відшкодувати Відповідачу № 1 шкоду, заподіяну оплатою вимушеного прогулу, у зв'язку із незаконним звільненням Позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він працював на посаді начальника відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи в ДП «Адміністрація морських портів». Наказом голови ДП «Адміністрація морських портів» Амеліна А.М. від 05 лютого 2016 року № 37-к 3-1 « Про припинення трудового договору», його було звільнено з посади на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці. Вважає, що за таких умов його звільнення відбулось з порушенням норм законодавства України про працю, у тому числі, без отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої він є, а тому, на його думку, він підлягає поновленню на роботі. Оскільки його звільнення з роботи було незаконним, то відповідно до вимог чинного законодавства, із Відповідача № 1 підлягає до стягнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Крім того, у зв'язку з незаконним звільненням, він зазнав моральної шкоди, яку оцінює в 10 000 грн., яку також просить відшкодувати із Відповідача № 1, обґрунтовуючи її тим, що Відповідач № 1 вдруге звільнив його незаконно, внаслідок чого йому завдано моральних страждань, він знаходиться у депресивному стані, втратив нормальні життєві зв'язки, що в свою чергу, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, зауважує, що повторне незаконне звільнення посилило побоювання залишитися без засобів існування через відсутність заробітку та труднощі із пошуком іншої роботи.

У судовому засіданні представник Позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити, з підстав, викладених у позові.

У судовому засіданні представник Відповідача № 1 позов не визнала, обґрунтовуючи тим, що серед виключних підстав погодження з виборним профспілковим органом, законодавством України не передбачено погодження наказу про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників з профспілковою організацією або її виборними органами. Крім цього, зауважила, що Відповідачем № 1 було направлено подання до профспілки щодо надання згоди на звільнення Позивача, як члена виборного органу і, що листом від 25.01.2016р. № 01, профспілка необґрунтовано відмовила у наданні такої згоди. Зауважила, що відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України, у разі якщо в рішенні (профспілки) немає обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Таким чином, звільнення Позивача за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відсутності обґрунтованої відмови профспілки на його звільнення, на думку представника Відповідача № 1, відповідає чинному законодавству, а тому, на її думку, у задоволенні позову має бути відмовлено у повному обсязі.

Представник Третьої особи № 1, на адресу суду надав письмові пояснення, у яких заперечував проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх безпідставними, оскільки вважає, що Відповідач № 2, на його думку, діяв на підставі та в межах повноважень, передбачених законодавством та Статутом Відповідача № 1, тому, на його думку, позовні вимоги є необґрунтованими.

Інші особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явилися. Про місце, день та час судового розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку. Про причини неявки суд не повідомили.

Су вбачає можливим розгляд справи у відсутність вказаних осіб, на підставі зібраних у справі доказів.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно ч. 1 ст. 3, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Способи захисту порушених трудових прав працівника щодо накладення дисциплінарного стягнення та незаконного звільнення врегульовано нормами КЗпП України.

Cудом встановлено, що Позивач з червня 2013 року працює в ДП «АМПУ» на посаді начальника відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи. Його робоче місце визначене за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14. 23 січня 2015 року, Відповідачем № 1 видано наказ № 18-к «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників» ( далі - наказ від 23.01.2015р. № 18-к). Пунктом 1 наказу від 23.01.2015р. № 18-к зазначено про проведення в апараті управління ДП «АМПУ» змін в організації виробництва і праці шляхом переведення підрозділів та робочих місць працівників апарату управління ДП «АМПУ» служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи і інспектора з запобігання і протидії корупції, які розміщуються в орендованих приміщеннях за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14, до приміщень будівлі ДП «АМПУ» за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1.

Пунктом 2 наказу від 23.01.2015р. № 18-к вказано про зміни істотних умов праці працівникам апарату управління, робочі місця яких за посадами визначені за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14, до приміщень будівлі ДП «АМПУ» за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1.

Пунктом 3 зазначеного наказу передбачено, що у разі незгоди працівників від продовження роботи в нових умовах праці, здійснити заходи по припиненню трудового договору згідно з законодавством.

Пунктом 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»визначено, що якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

Отже, зі змісту зазначених норм вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці, а не лише повідомлення працівника в установлений законом строк.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2012 року у справі N 6-59цс12.

Як вбачається із матеріалів справи, Шевченківським районним судом м. Києва ухвалено рішення від 12.05.2015 р., яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04.11.2015 р., про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 та інших до ДП «Адміністрація морських портів України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація державного підприємства «Адміністрація морських портів України», про визнання незаконним наказу та скасування повідомлень.

Предметом розгляду даної справи було визнання незаконним наказу № 18-к від 23.01.2015 р. «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників».

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилені касаційні скарги. Рішення Шевченківського районного чуду м. Києва від 12 травня 2015 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 р. залишено без змін.

При цьому колегією суддів судової палати у цивільних справах ВССУ зазначено, що судами на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що зміна істотних умов праці на ДП «АМПУ» є законною, оскільки дійсно проводиться з метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління підприємства та забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного до них регіону України, в результаті чого і було прийнято рішення щодо переміщення робочих місць з м. Києва до м. Одеса.

Колегія суддів також зазначила, що зміни в організації виробництва є правом роботодавця, який вправі самостійно визначати найбільш вигідні умови здійснення господарської діяльності, однак при цьому повинні дотримуватись, визначені трудовим законодавством, права працівників, що в даному випадку було дотримано.

Дані обставини, за положеннями ст. 61 ЦПК України, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації. Інша робота повинна бути рівноцінною.

З урахуванням вимог ст. 118 КЗпП України, рівноцінною є робота, яка відповідає кваліфікації працівника, набутим ним навичкам, його здібностям, продуктивності праці, зарплатні тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 лютого 2015 року Позивача було ознайомлено під особистий підпис з наказом ДП «АМПУ» від 23.01.2015р. № 18-к та вручено повідомлення від 26.01.2015р. № 02-03/25 про зміни в організації виробництва і праці та про наступну зміну істотних умов праці за посадою через два місяці з дати ознайомлення з цим повідомленням.

Отже, у строк по 04.04.2015р. (включно), Позивач повинен був надати письмову згоду на продовження роботи у нових умовах, а у разі незгоди з такими змінами, як зазначено у повідомленні від 26.01.2015р. № 02-03/15, він підлягав звільненню з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ст. 32 КЗпП України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 КЗпП України та в інших випадках , передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи осадою. По зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Таким чином, відповідно до вимог, встановлених у ст. 32 КЗпП України, враховуючи повідомлення від 26.01.2015р. № 02-03/15 про зміну істотних умов праці, строк виконання наказу ДП «АМПУ» від 23.01.2015р. № 18-к щодо припинення трудового договору з Позивачем за п. 6 ст. 36 КЗпП України закінчився 05.04.2015 року. При цьому, як вбачається із матеріалів справи, Позивача було звільнено незаконно з роботи, у зв'язку з чим, згідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року, було поновлено на роботі з 10 березня 2015 року, згідно наказу № 462-квід 28 грудня 2015 року.

За таких обставин, після 05.04.2015р. Відповідач № 1 та Позивач продовжили трудові відносини на загальних умовах. Отже, продовження процедури виконання наказу ДП «АМПУ» від 23.01.2015р. № 18-к відносно Позивача після спливу строку, протягом якого ДП «АМПУ» мало право прийняти рішення про припинення трудового договору за п.6 ст. 36 КЗпП України, є незаконним.

Крім того, судом встановлено та не заперечується сторонами, що Позивач є членом виборного органу - профспілкового комітету Первинної профспілкової організації ДП «АМПУ».

Частина 2 ст. 252 КЗпП України, передбачає, що зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Аналогічні положення передбачені ч. ч. 1 та 2 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Судом встановлено, що Позивач був членом профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Відповідача, у зв'язку з чим, його звільнення допускалося за наявності попередньої згоди виборного органу, членом якого він був на той час, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Разом з тим, 25 січня 2016 року листом № 1 первинною профспілковою організацією ДП «АМПУ» Відповідачу № 1 було повідомлено про відмову у наданні згоди на звільнення Позивача за п.6 ст. 36 КЗпП України.

Верховний Суд України в своїй постанові від 01.07.2015 р. у справі № 6-703цс15 зазначив, що відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України, рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову від погодження в наданні згоди на розірвання трудового договору повинне бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. При цьому, як зазначає Верховний Суд України, така обґрунтованість має бути оцінена судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке має означати «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Зважаючи на такі вимоги, суд вважає що надана первинною профспілковою організацією ДП «АМПУ» відповідь на подання щодо звільнення Позивача є обґрунтованою.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що звільнення Позивача на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, при наявності відмови профспілкового органу у погодженні такого звільнення, є незаконним.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За таких обставин, оскільки Позивача було звільнено незаконно, він підлягає поновленню на роботі в ДП «АМПУ», у зв'язку з чим, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, на його користь підлягає стягненню із Відповідача № 1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, який підлягає розрахунку відповідно до постанови КМУ від 8 лютого 1995 року №100 (із внесеними змінами). За підрахунками Позивача, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, станом на 15 серпня 2016 року, складає 121 414 грн. 73 коп. Проте, за підрахунками суду, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, станом на 15 серпня 2016 року, складає 120 487 грн. 90 коп. (926 грн. 83 коп. (середньоденний заробіток Позивача) х 130 (кількість робочих днів вимушеного прогулу станом на 15 серпня 2016 року) = 120 487 грн. 90 коп.), оскільки час вимушеного прогулу Позивача на зазначену дату склав не 131 робочий день, як зазначила сторона Позивача, а 130 робочих днів вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації в установленому законодавством порядку.

При ухваленні судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, видається наказ про поновлення на роботі та відповідно до п. 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, вносяться відповідні зміни до трудової книжки працівника, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу, визнаного судом незаконним.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне визнати недійсним запис № 23 в трудовій книжці Позивача про звільнення останнього за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Вирішуючи питання про стягнення із Відповідача № 1 моральної шкоди, завданої порушенням законних прав Позивача, суд виходить з того, що порядок її відшкодування у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.

Окрім того, в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до положень ч. 3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.ст. 57- 60 ЦПК України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, що представником Позивача належним чином обґрунтовані позовні вимоги в частині щодо стягнення моральної шкоди, у зв'язку з чим, суд вбачає можливим задовольнити позов в цій частині у повному обсязі, а саме стягнути із Відповідача № 1 на користь Позивача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судом, зокрема, повторне, незаконне звільнення Позивача із займаної посади, залишення останнього без засобів до існування, грубе порушення конституційного права Позивача на працю та порушення його права вільно її обирати.

А всього із Відповідача № 1 на користь Позивача підлягають стягненню кошти у розмірі 130 487 грн. 90 коп.

При цьому, Позивач також просить суд ухвалити судове рішення, яким покласти обов'язок на Голову Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амеліна Андрія Миколайовича та Начальника служби управління персоналом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Якимович Катерину Іванівну, відповідно, відшкодувати Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» шкоду, заподіяну оплатою вимушеного прогулу Позивача.

Позов в цій частині задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пред'являючи вказану позовну вимогу, Позивач фактично діє не від власного імені та не з метою захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а в інтересах Відповідача № 1, до якого він також пред'явив позов та від імені якого він повноваженнями на пред'явлення позову в цій частині не наділявся, у зв'язку з чим підстав для задоволення позову в цій частині суд не вбачає.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, із Відповідача № 1 підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 1 756 гривень 08 копійок.

При цьому, відповідно до п. п. 2 та 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду в частині щодо поновлення Позивача на роботі та в частині щодо присудження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.

З урахуванням викладеного, на підставі статті 43 Конституції України, статтей 32, 33, 36, 43, 49-2, 139,140, 142, 147, 149, 235, 237-1, 252 КЗпП України, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 61, 88, 169, 209, 212-215, 367 ЦПК України

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», Голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амеліна Андрія Миколайовича, Начальника служби управління персоналом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Якимович Катерини Іванівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», Державна служба України з питань праці, про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання недійсним запису у трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди та покладення зобов'язання відшкодування матеріальної шкоди - з а д о в о л ь н и т и частково.

Визнати незаконним наказ Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» «Про припинення трудового договору» № 37-к 3-1 від 05 лютого 2016 року, про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу, у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, згідно пункту 6 статті 36 Кодексу Законів про працю України.

Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді начальника Відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Код ЄДРПОУ 38727770) з 05 лютого 2016 року.

Стягнути із Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Код ЄДРПОУ 38727770) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) кошти у розмірі 130 487 (сто тридцять тисяч чотириста вісімдесят сім) гривень 90 коп. (сума зазначена без утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів), з індексацією.

Визнати недійсним запис у трудовій книжці, виданої на ім'я ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) під порядковим номером № 23 про звільнення згідно пункту 6 статті 36 Кодексу Законів про працю України, у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - в і д м о в и т и.

Стягнути із Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Код ЄДРПОУ 38727770) на користь держави судовий збір у розмірі 1 756 (одна тисяча сімсот п'ятдесят шість) гривень 08 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 05 лютого 2016 року та в частині щодо присудження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.

СУДДЯ :