П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 348/2144/16-а

13 грудня 2016 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого-судді: Мужика І.І.

секретаря: Дмитрук С.І.

з участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Надвірна справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Надвірнянського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії,-

Встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Надвірнянського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії.

В судовому засіданні позивач по справі ОСОБА_1 позов підтримала з мотивів викладених в позовній заяві, яку просить задоволити та визнати дії Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області протиправними та зобов»язати вчинити певні дії щодо перерахунку розміру пенсії.

Представник відповідача - Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області ОСОБА_3 позов не визнала і просить в його задоволенні відмовити, оскільки він безпідставний.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.71 КАС України і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення позовних вимог та з’ясувавши фактичні обставини справи,перевіривши матеріали справи приходить до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак, є підставою для задоволення адміністративного позову.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.55 Конституції України, ст.ст.2, 6 КАС України.

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них та їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 статті 71 КАС України закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки відповідач по справі в силу норм ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, то застосуванню при розв'язанні спору підлягають норми ч.2 ст.71 КАС України, де зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було реальним.

Зі змісту регулювання, яке міститься у КАС України, також убачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

В судовому засіданні встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 02.09.1992 року на підставі наказу №43 прийнята на роботу у Надвірнянський відділ соціального забезпечення на посаду інспектора по призначенню та виплаті пенсій і допомог, де працювала до 30.06.2002 року.

01.07.2002 року згідно наказу № 42 призначена на посаду спеціаліста І категорії відділеня по призначенню пенсій по переводу, де працювала до 15.03.2009 року, тобто то виходу на пенсію.

З 16.03.2009 року перебуває на обліку в Надвірнянськогму об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, як отримувач пенсії на підставі Закону України «Про державну службу» №3723-12 від 16.12.1993 року, пенсія призначена у розмірі 86 відсотків від розміру заробітної плати.

07.09.2016 року позивач по справі ОСОБА_1 звернулася із заявою до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про перерахунок пенсії як непрацюючому державному службовцю та надала довідку про заробітну плату №52/02 від 22.08.2016 року.

Однак, листом Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області за №232/Ж-15 від 16.09.2016 року позивачу по справі ОСОБА_1 відмовлено у такому перерахунку, мотивуючи тим, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року за № 213 у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до законів України «Про державну службу» пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеним законом, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

Відповідно до ч.2 ст. 37 Закону України "Про державну службу" в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії позивачу, передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше - 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов"язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну службу" від 16.01.2003 року № 432-ІV доповнено Закон України "Про державну службу" ст. 37-1 такого змісту: у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв"язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсії здійснюється, виходячи із сум заробітної плати, на які нараховується збір на обов"язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

В силу вимог п.2 розділу ІІ "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну службу" від 16.01.2003 року № 432-ІV передбачено, що порядок перерахунку пенсій, передбачений цим Законом, поширюється на пенсіонерів, яким пенсія державних службовців призначена з дня набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 3723-12.

Згідно з частиною 1 ст.1 Закону України від 24.03.1995 року №108/95 «Про оплату праці» заробітна плата-це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, встановлені Законом України «Про державну службу».

Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом»якшують або скасовують відповідальність особи, що зазначено у рішенні Конституційного Суду України №1-7/99 за Конституційним зверненням НБУ щодо офіційного тлумачення положень ч.1 ст.58 Конституції України.

Суд вважає, що відповідач невірно тлумачить Прикінцеві положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 року №213-VIII, зазначивши, що у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України “Про державну службу“, оскільки, вказані положення стосуються осіб, у яких право на призначення пенсії виникло на момент набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 року №213-VIII, виходячи з принципу незворотності дії законів у часі, таке скасування норм не поширюється на державних службовців, які вийшли на пенсію раніше та до спірних правовідносин не застосовується.

Оскільки пенсія позивачу призначена до прийняття  Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих  актів України щодо пенсійного забезпечення» відмова Надвірнянського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо здійснення перерахунку призначеної пенсії позивачу відповідно до ст. 37-1 Закону України « Про державну службу» є безпідставною.

Відповідно до положень ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_1 має право на перерахунок пенсії з 01.09.2016 року, оскільки заяву про перерахунок пенсії позивачем подано до 15 числа місяця.

Враховуючи   вищевикладене, суд  приходить  до висновку, що позовні  вимоги позивача  обґрунтовані та підлягають  задоволенню частково.

На підставі ст.ст. 18, 124 Конституції України, Закону України «Про державну службу», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. ст. 163,167,186,254 КАС України, суд,-

Постановив:

Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.

Визнати протиправними дії Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо відмови в проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати державним службовцям з 01.05.2016 року.

Зобов'язати Надвірнянське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області здійснити з 01.09.2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 37-1 Закону України «Про державну службу», призначеної в розмірі 86 відсотків від заробітної плати, включивши до сум заробітної плати суми, вказані у довідці про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ніж ті, з яких їм призначено (перераховано) пенсію, виданій Надвірнянським об»єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області №54/02 від 22.08.2016 року та виплатити ОСОБА_1 недоплачені суми пенсії та виплачувати пенсію в подальшому згідно проведеного перерахунку до виникнення обставин, з якими закон пов'язує виникненя, зміну чи припинення спірних правовідносин.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ст. 186 КАС України.

Суддя Мужик І.І.

Повний текст постанови виготовлено 14.12.2016 року.