Справа № 2-а-723/11

Провадження № 2-а/1811/792/11

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 вересня 2011 року смт.Липова Долина

Липоводолинський районний суд Сумської області в складі: головуючого – судді Бутенко Д.В., при секретарі судового засідання Бочкун Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області, третя особа без права заявлення самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство «Сумське міське БТІ», про визнання протиправним та скасування рішення селищної ради, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевикладеним позовом, який мотивував тим, що у лютому 2010 року він разом із дружиною звернувся до органу приватизації житлового фонду Липоводолинської селищної ради із заявою про безоплатну передачу їм у власність житлового будинку № 10, розташованого в смт.Липова Долина по вул.Крупській. 18 лютого 2010 року зазначений вище орган приватизації видав розпорядження № 692, у відповідності з п.1 якого позивачу та членам його сім’ї було передано у приватну власність вказаний вище житловий будинок, а п.4 цього ж розпорядження оформлення технічного паспорту та свідоцтва про право власності було доручено відповідній організації у десятиденний строк. 19 лютого 2010 року органом приватизації Липоводолинської селищної ради позивачу було видано свідоцтво про право власності на житло та технічний паспорт на нього. У червні 2011 року позивач дізнався про скасування селищною радою розпорядження № 692 від 18 лютого 2010 року рішенням цієї ж ради від 12 травня 2011 року (рішення без номера).

Уважаючи дане рішення незаконним, оскільки воно за своїм змістом є ненормативним актом органу місцевого самоврядування та є актом одноразового застосування, так як після його прийняття виникли правовідносини по реалізації суб’єктивного права на приватизацію житла позивачем, юридичним наслідком яких стала видача ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на житло ще 19 лютого 2010 року, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення Липоводолинської селищної ради від 12 травня 2011 року «Про скасування розпорядження про приватизацію житла від 18 лютого 2010 року за № 692 (ОСОБА_1О.)» та стягнути з відповідача судові витрати, понесені під час розгляду даної справи в місцевому суді в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач підтримав позов з вищевикладених підстав, просив його задовольнити як законний та обґрунтований.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов його довірителя підтримав в повному обсязі та пояснив, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування як ненормативний акт цього суб’єкта було прийнято без заслуховування думки позивача на сесії селищної ради, у стислі строки, а також без урахування встановлених обставин у рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні, заперечуючи проти пред’явленого позову, суду пояснила, що орган приватизації Липоводолинської селищної ради за своїм статусом є виконавчим органом селищної ради; оскаржуваним рішенням, винесеним на підставі п.15 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», була усунута спонтанна помилка, допущена керівником органу приватизації, який одночасно є і селищним головою смт.Липова Долина, так як згідно зі ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» службове житло приватизації не підлягає. Підставою для внесення в порядок денний селищним головою ОСОБА_4 питання про скасування розпорядження № 692 від 18 лютого 2010 року було виявлення після детального вивчення питання проведення приватизації вказаного вище житла порушення щодо неможливості проведення приватизації службового житла, в якому проживав позивач з сім’єю на момент прийняття вказаного вище розпорядження.

Представник третьої особи, КП «Сумське міське БТІ», в судове засідання не з’явився подав заяву про розгляд справи у його відсутність, заперечень проти позову не висловив.

Допитаний в якості свідка селищний голова ОСОБА_4 суду пояснив, що дружина позивача неодноразово приходила на прийоми до нього як до селищного голови смт.Липова Долина, не залишаючи йому на ознайомлення документів на приватизацію, вона просила розписатися на вже підготовлених документах на приватизацію. У лютому 2010 року ним були помилково підписані документи, які були представлені дружиною позивача щодо приватизації житлового будинку № 10, розташованого в смт.Липова Долина по вул.Крупській, так як він не мав належного часу ознайомитися з ними та вивчити їх. Пізніше після спливу близько одного року він як селищний голова почав розбиратися в правомірності приватизації, проаналізувавши законодавство, вирішив внести питання про скасування свого розпорядження, прийнятого як керівником органу приватизації (цей орган є виконавчим органом селищної ради) на розгляд селищної ради шляхом його включення до порядку денного. Порядок денний на засідання сесії ради 12 травня 2011 року за десять днів до початку сесії готував він сам, доповідачем по даному питанню був селищний голова смт.Липова Долина; проект рішення про скасування розпорядження № 692 від 18 лютого 2010 року попередньо в постійній комісії ради не обговорювався, так як він не вважав це за потрібне. Відразу після початку сесії 12 травня 2011 року в залі селищної ради смт.Липова Долина він, як селищний голова, з метою доведення до відома депутатів зачитав заяву ОСОБА_5 про порушення при проведенні приватизації будинку № 10, розташованого в смт.Липова Долина по вул.Крупській, проте ця заява не була визначальною, так як ініціатором скасування вказаного вище розпорядження був він як селищний голова. Підставою для скасування розпорядження № 692 від 18 лютого 2010 року стало те, що станом на 2002 рік спірний будинок мав статус службового житла, ОСОБА_6 видався ордер на службову квартиру, про що містився його підпис в Книзі видачі ордерів, тому таке житло приватизовано бути не може. Документи на приватизацію, які подаються до органу приватизації селищної ради, готує на підставі двосторонньої угоди ОСОБА_7, він готує ці документи від імені виконавчого комітету селищної ради. Орган приватизації селищної ради діє в структурі виконавчого органу ради, від його імені підписується ОСОБА_4 як голова виконавчого комітету.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_7 надав суду показання про те, що у 1993 році він був направлений на навчальні курси з питання проведення приватизації житла до Сумської облдержадміністрації, після їх проходження між ним та Липоводолинською селищною радою в особі тодішнього селищного голови була укладена угода (договір), згідно з якою він реєстрував документи на приватизацію житла, їх приймав, вів документальні реєстри по приватизованому житлу і Книгу приватизованого житла по смт.Липова Долина; цей договір чинний і на день розгляду даної справи та виконується її сторонами і зараз. У лютому 2010 року ним оформлялися документи на приватизацію будинку ОСОБА_1, заява на приватизацію була підписана позивачем і його дружиною, а також селищним головою смт.Липова Долина, було витребувано із Глухівського відділення Ощадбанку документи по використаних приватизаційних чеках; у місячний строк були оформлені всі необхідні документи у «пакеті» і передані до селищної ради. Зазначив, що на момент оформлення документів у нього не виникало сумнівів щодо належності житла, в якому мешкає ОСОБА_1, до об’єкту нерухомості, що підлягає приватизації; статусу службового будинок позивача станом на лютий 2010 року не мав, так як про всі об’єкти службового житла по смт.Липова Долина йому відомо і ця інформація перепровіряється перед початком оформленням документів на приватизацію. Після підписання розпорядження керівником органу приватизації по смт. Липова Долина ним було виготовлено свідоцтво про право власності на житло ОСОБА_1 та технічний паспорт на будівлю; документи на приватизацію оформлялися ним без будь-якого стороннього тиску на нього, з дотриманням чинного на той час законодавства про приватизацію.

Заслухавши сторони, їх представників, показання свідків, з’ясувавши обставини справи та дослідивши зібрані у ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим, тому підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням органу приватизації житлового фонду Липоводолинської селищної ради від 18 лютого 2010 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 на приватизацію будинку № 10 по вул. Крупській в смт. Липова Долина вирішено задовольнити прохання позивача та членів його сім’ї та передано їм у власність зазначений вище будинок з надвірними будовами. Уповноваженим власником житла визнано ОСОБА_1, а організації по оформленню приватизаційних документів доручено в 10-денний строк оформити на приватизоване житло технічний паспорт та свідоцтво про право власності, видати мешканцям приватизаційні платіжні доручення для оформлення в відділенні Ощадбанку житлових чеків, контроль за виконанням даного розпорядження покладено на організацію по оформленню приватизаційних документів (а.с.5). Для прийняття цього рішення ОСОБА_1 та ОСОБА_8 до органу приватизації житлового фонду Липоводолинської селищної ради подавалася письмова заява від 16 лютого 2010 року про приватизацію будинку № 10, розташованого по вул. Крупській в смт.Липова Долина, до якої додавалася довідка про склад сім’ї (а.с.46). 19 лютого 2010 року керівником органом приватизації житлового фонду Липоводолинської селищної ради Сумської області на підставі розпорядження органу приватизації цього ж органу № 692 від 18 лютого 2010 року було видано свідоцтво про право власності на житло, яким посвідчена належність жилого будинку № 10 по вул. Крупській в селищі Липова Долина Сумської області на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_8 по ? частині кожному (загальна площа будинку складає 79,7 кв.м., до нього примикають надвірні будови: гараж, літня кухня, два сараї, теплиця). Також виготовлено технічний паспорт на цей будинок (а.с.7,8,9).

Рішенням Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області (друге пленарне засідання третьої сесії шостого скликання) від 12 травня 2011 року «Про скасування розпорядження про приватизацію житла від 18 лютого 2010 року № 692 (ОСОБА_1О.)», прийнятого на підставі п.15 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», вирішено скасувати розпорядження органу приватизації житлового фонду від 18 лютого 2010 року за № 692 про приватизацію будинку гр.ОСОБА_1 у смт.Липова Долина по вул.Крупській, № 10, як таке, що суперечить чинному законодавству (а.с.6).

З протоколу ІІ-го пленарного засідання третьої сесії шостого скликання Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області від 12 травня 2011 року вбачається, що порядок денний цього пленарного засідання складався з 24 питань, питання «Про скасування розпорядження про приватизацію житла від 18 лютого 2010 року за № 692 (ОСОБА_1О.) у порядку денному було під п’ятим по порядковому номеру, доповідачем по ньому був селищний голова ОСОБА_4; за прийняття оскаржуваного рішення щодо позивача проголосувало 17 депутатів із 19 присутніх, 2 депутата селищної ради утрималось, на засіданні було присутні 19 депутатів з 30 обраних до складу Липоводолинської селищної ради (а.с.71-81).

Адміністративний позов ОСОБА_1 був поданий з дотриманням шестимісячного строку, встановленого ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції Закону № 2453-VI від 07 липня 2010 року).

При вирішенні даного адміністративного спору по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що в адміністративних справах про протиправність рішень дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При перевірці оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень на відповідність критеріям, визначеним у ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне:

У відповідності до ст.19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 4 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах народовладдя, законності та гласності.

Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування в України” та іншими

законами, які не повинні суперечити положенням Закону України „Про місцеве самоврядування в України” (ч.1 ст.24 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”).

Статтею 25 вищевказаного закону передбачено, що селищні ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

У відповідності до п.15,26 ч.1 ст.26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) (далі-Закон) виключно на пленарних засіданнях селищної ради вирішуються такі питання щодо скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень, а також прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;

У відповідності до ч.1 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-XII (в редакції чинній з часу прийняття цього закону та на момент проведення приватизації житла ОСОБА_1О.) приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними органами місцевого самоврядування.

У відповідності до пп.4 п. а) ст.29 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до відання виконавчих органів селищних рад належать підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна. Тобто чинне на момент проведення приватизації законодавство не містило посилань на те, який статус повинні мати органи приватизації, створені органами місцевого самоврядування, в структурі чого він створюється: чи то виконавчих органів місцевої ради, чи то створюється безпосередньо місцевою радою і є її органом).

У досліджених матеріалах справи відсутні документальні підтвердження того, що орган приватизації житлового фонду Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області належить до виконавчого органу ради; під час розгляду даної справи вжитими судом з власної ініціативи заходами по витребуванню доказів щодо з’ясування часу створення, нормативної основи діяльності та правового статусу цього органу не вдалося перепровірити належними та допустимими доказами показання свідка ОСОБА_4 щодо віднесення цього органу до виконавчого, який створюється селищною радою. До показання цього свідка суд в цій частині ставиться критично, оскільки належними та допустимими доказами цього можуть бути відповідні документальні рішення виконавчого комітету Липоводолинської селищної ради про створення такого органу приватизації з дотриманням існуючого на той час законодавства про приватизацію, які зберігаються у відповідному державному архіві або в архіві селищної ради (мається на увазі рішення про затвердження Положення чи іншого локального акту, який би визначав статус вказаного органу), яких суду відповідачем надано не було. Доводи представника відповідача про належність органу приватизації селищної ради до виконавчого органу цієї ради, на думку суду, спростовується письмовим доказом здобутим у цій справі – договором на оформлення документів для приватизації житла від 10 грудня 1993 року, укладеним між ОСОБА_7 (який по цій угоді іменується як бюро по оформленню документів на приватизацію житла) та саме Липоводолинською селищною радою народних депутатів (яка по цьому правочину іменується як орган приватизації житла), тобто сторонами цієї угоди є власне селищна рада, а не її виконавчий орган, що узгоджується з абз. 2 ч.5, ч.6 ст.7 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07 грудня 1990 року № 533-ХІІ (в редакції чинній на момент укладення договору на оформлення документів для приватизації житла від 10 грудня 1993 року) (а.с.105).

Крім цього, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 "У справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)" зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Також у зазначеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (абз. 5 п.5 цього рішення суду конституційної юрисдикції).

Отже, Липоводолинська селищна рада Липоводолинського району Сумської області на підставі п.15 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не мала права скасовувати розпорядження органу приватизації житлового фонду Липоводолинського селищної ради № 692 від 18 лютого 2010 року, оскільки воно за своїм змістом є ненормативним правовим актом цієї ради, і не є актом її виконавчого органу. До цього, на думку суду, на підставі ч.10 ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” селищна рада повинна була з власної ініціативи звернутися до відповідного суду з позовом про скасування спірного розпорядження органу приватизації цієї ради з тих підстав, що воно не відповідає Конституції та законам України, чого зроблено не було.

Крім цього, скасування вказаного вище розпорядження органу приватизації представником відповідача та селищним головою смт.Липова Долина ОСОБА_4 мотивувалась необхідністю виправлення помилки допущеної при його оформленні та всебічному недослідженні обставин щодо статусу житла, питання про приватизацію якого порушувалось позивачем, що свідчить про порушення права позивача на реалізацію ним права на приватизацію займаного його сім’єю житла (ч.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції чинній на момент ініціювання процедури приватизації). Судом не приймаються до уваги доводи представника відповідача про належність до службового спірного житла, в якому проживав позивач, та приватизацію якого він разом із своєю дружиною ініціював, оскільки це спростовується встановленими фактами у набувшому законної сили рішенні Липоводолинського районного суду Сумської області від 28 листопада 2006 року та показаннями свідка ОСОБА_7 щодо перевірки перед початком виготовлення приватизаційних документів на будинок № 10 по вул. Крупській в смт.Липова Долина на предмет належності його до службового, тобто перевірці по п.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції чинній на момент ініціювання процедури приватизації) (а.с.40-41). До показань селищного голови ОСОБА_4 щодо видачі ОСОБА_1 спеціального ордеру на службове житло, яке в наступному було приватизовано, суд відноситься критично та до уваги не приймає, так як це не є допустимим доказом в підтвердження саме цієї обставини.

На виконання розпорядження керівника органу приватизації Липоводолинської селищної ради № 692 від 18 лютого 2010 року на ім’я позивача та його дружини були оформлені свідоцтва про право власності на житло та технічний паспорт на цю нерухомість, але державна реєстрація права власності на це нерухоме майно не була проведена через неточності щодо загальної площі спірного будинку № 10 по вул.Крупській в смт.Липова Долина (а.с.7,8-9,107).

З урахуванням вищевикладених фактів, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем правомірності прийняття оскаржуваного рішення селищною радою.

Зважаючи на вищевикладені фактичні обставини в їх сукупності, суд також знаходить оскаржуване рішення таким, що прийнято не на підставі, та не у спосіб передбачений Конституцією та законами України, а також з використанням повноваження не з тією метою, з якою воно надано селищній раді, так як оскаржуване рішення прийнято в порушення права позивача на участь у приватизації житла.

Про недобросовісність оскаржуваного рішення селищної ради, на думку суду, свідчить встановлена під час розгляду даної справи відсутність у відповідача, як органу місцевого самоврядування, прагнення сумлінно виконувати наданні чинним законодавством повноваження, не призводячи до порушення прав членів територіальної громади (в даному випадку позивача).

Крім цього, суд вважає, що оскаржуване рішення було прийнято з порушенням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, оскільки ухвалення оскаржуваного рішення ради мотивувалось виправленням помилки (так зазначає відповідач), допущеної керівником органу приватизації при видачі розпорядження органу приватизації на безоплатну передачу спірного будинку у власність позивачу, що ніяким чином не повинно призводити до порушень прав громадян України, зокрема, реалізацію ОСОБА_1 права на приватизацію житла.

На думку суду, відсутність ОСОБА_1 на засіданні сесії селищної ради 12 травня 2011 року без вжиття цим органом заходів до повідомлення чи запрошення (виклику) цієї особи на це засідання з метою заслуховування його думки щодо проекту рішення, внесеного селищним головою в порядок денний, також свідчить про неврахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що прийняттям оскаржуваного рішення відповідачем порушено право позивача на його участь у приватизації житла, а тому згідно з п.1 ч.2 ст. 162 КАС України порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення Липоводолинської селищної ради від 12 травня 2011 року „Про скасування розпорядження про приватизацію житла від 18 лютого 2010 року за № 692 (ОСОБА_1О.)”.

Доводи представника позивача про те, що орган приватизації житлового фонду Липоводолинської селищної ради належить виключно до виконавчого органу селищної ради, так як в іншому випадку розпорядження про приватизацію оформлялося б по формі рішенням ради, суд вважає непереконливими, оскільки одночасно як і селищна рада, так і її виконавчий комітет згідно з нормами діючого на час початку приватизації житла Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07 грудня 1990 року № 533-ХІІ та нинічинного Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» мають право приймати рішення в межах їх компетенції, та для перевірки цього необхідно аналізувати документальні акти органів щодо визначення статусу органу приватизації, що у даній справі не представлялося можливим через незбереження їх безпосередньо в селищній раді та ненадходженні на зберігання до місцевого архіву.

Проводячи розподіл судових витрат суд виходить з положень ст.ст. 87,90,94 КАС України, враховує відсутність спеціального закону щодо граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу та дію чинної на даний час постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 „Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” (п.1 Додатку до цієї постанови), і наводить таку калькуляцію:

1. адвокат ОСОБА_2 як представник позивача приймав участь у судових засіданнях 19 липня 2011 року (попереднє судове засідання тривало 56 хвилин без участі представника позивача), 01 серпня 2011 року (судове засідання тривало 104 хв., в ході якого представник позивача заявляв клопотання перед початком розгляду справи по суті, надавав усні пояснення), 01 вересня 2011 року (судове засідання тривало 93 хвилини, в ході якого ОСОБА_2 приймав участь у допиті свідка ОСОБА_4М.), 06 вересня 2011 року (воно тривало 07 хв.), 15 вересня 2011 року (воно тривало 86 хв., в ході якого представник позивача приймав участь в оголошенні письмових доказів по справі, надав уточненні пояснення суду, приймав участь в судових дебатах та обміні репліками між сторонами спору);

2. у період часу протягом 19 липня і по 15 вересня 2011 року включно діяв встановлений Законом України „Про Державний бюджет України на 2011 рік” розмір мінімальної заробітної плати в сумі 960 грн. за місяць, тобто за 1 годину (60 хвилин) участі представника позивача на підставі п.1 додатку до вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України нарахуванню підлягає 276 грн., а за хвилину участь в судовому засіданні підлягає нарахуванню – 4 грн. 60 коп.. Отже, з урахуванням загального часу участі представника позивача у вище перелічених судових засіданнях в 346 хвилин та вчинених дій по представництву й захисту інтересів ОСОБА_1 в суді, суд вважає за необхідне стягнути з місцевого бюджету смт.Липова Долина лише 1591 грн. 60 коп. судових витрат на правову допомогу.

Щодо стягнення іншої частини витрат на правову допомогу суд вважає за необхідне відмовити, так як у тексті угоди про надання правової допомоги не деталізовано змісту гонорару ОСОБА_2 як адвоката (конкретного переліку юридичних послуг, за які він сплачений, тривалість їх надання, витрачений час на підготовку позовних матеріалів, кількість складених процесуальних документів тощо) (а.с.12а).

На підставі ч.1 ст.94 КАС України з відповідача на користь позивача слід стягнути документально підтверджені останнім 03 грн. 40 коп. судового збору (а.с.1).

Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенні частково.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 90,94, 162,163,167 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області від 12 травня 2011 року «Про скасування розпорядження про приватизацію житла від 18 лютого 2010 року за № 692 (ОСОБА_1О.)».

Стягнути з місцевого бюджету Липоводолинської селищної ради Сумської області на користь ОСОБА_1 03 грн. 40 коп. в рахунок відшкодування понесених ним по справі судових витрат зі сплати судового збору та 1591 грн. 60 коп. витрат на правову допомогу.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанову суду може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Липоводолинський районний суд Сумської області, шляхом подачі скарги в десятиденний строк з дня отримання її копії.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Д. В. Бутенко