КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа№ 910/9806/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Вінницької О.В.

За участю представників:

від позивача: Дороніна О.М. - представник за довіреністю № 2-79 від 21.03.2016

від відповідача: Волощук П.Д. - представник за довіреністю № 74 від 09.06.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» та Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016

у справі № 910/9806/16 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут»

про стягнення 61 969 201,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 49 901 331,72 грн. за надані за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000171/Н020 від 01.07.2015, але неоплачені послуги, пені в сумі 5 239 645,44 грн., інфляційних втрат в сумі 511 936,56 грн., 3% річних в сумі 373 296,91 грн. та 7 % штрафу в сумі 5 942 990,52 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач звернувся з клопотанням (а.с.51 т. 3), де навів уточнений розрахунок суми основного боргу, згідно з яким станом на 05.09.2016 сума основного боргу за спірні послуги становить 25 523 180,99 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2016, повний текст якого складений 14.09.2016, у справі № 910/9806/16 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 25 523 180,99 грн. основного боргу, 3 700 561,10 грн. пені, 266 814 грн. 3 % річних, 511 936,56 грн. інфляційних втрат, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 24 378 150,73 грн. припинене, в решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджений факт наявності у відповідача на момент звернення позивача до господарського суду з цим позовом заборгованості за спірним договором в сумі 49 901 331,72 грн., проте під час розгляду справи в суді першої інстанції частину з вказаних коштів, а саме 24 378 150,73 грн., відповідачем було сплачено, з огляду на що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 25 523 180,99 грн., а провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 24 378 150,73 грн. підлягає припиненню.

Водночас, приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив про те, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, позивачем, відповідачем і Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» були укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, зокрема: №1959/у від 18.09.2015; №2119/у від 16.10.2015; №2533/у від 20.11.2015; №2972/у від 18.12.2015; №72/у від 19.01.2016; №696/у від 19.02.2016; №1017/у від 18.03.2016; №1603/у від 20.05.2016; №1790/у від 21.06.2016, якими сторони фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за транспортування природного газу, а відтак нарахування пені, 3% річних та збитків від інфляції на послуги, які були оплачені згідно таких протокольних рішень, не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції, суд першої інстанції послався як на викладені вище обставини, а саме на те, що спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків сторони фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за транспортування природного газу, так і на те, що позивачем неправильно визначено початок періоду заборгованості, адже за приписами ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, та на те, що позивачем при здійсненні розрахунку не враховано, що у 2016 році 366 днів а не 365.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що вказані позовні вимоги ґрунтуються на приписах ч. 2 ст. 231 ГК України, проте вказана норма закону не передбачає нарахування штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання, а відтак, до спірних правовідносин застосована бути не може.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі № 910/9806/16 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» послалось на те, що спірне рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права при невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

В обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що при визначенні суми основного боргу суд першої інстанції не врахував розмір компенсації, яку буде перерховано за рахунок державного бюджету (фактично відповідач має на увазі спільні протокольні рішення по відшкодуванню пільг та субсидій на 20 000 000 грн. та 15 000 000 грн., до яких укладені наявні в матеріалах справи Зведені реєстри активів звіряння заборгованості - примітка суду), в той час як з врахуванням вказаних компенсацій заборгованість відповідача перед позивачем фактично відсутня.

Ухвалою від 27.09.2016 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О.М., Ткаченко Б. О. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі № 910/9806/16 в частині відмови в задоволенні стягнення пені в сумі 1 539 084,34 грн., 3 % річних в сумі 106 482,35 грн. та 7% штрафу в сумі 5 942 990,52 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» зазначило про помилковість позиції суду першої інстанції про те, що спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків сторони фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за транспортування природного газу, оскільки сторони не вносили зміни до спірного договору в частині виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати послуг з транспортування природного газу, а також не визначили, що відповідач здійснює розрахунки за цим договором виключно шляхом оформлення спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», а відтак, умови спірного договору в частині порядку і строків проведення відповідачем розрахунків за надані послуги залишаються чинними, тобто нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за їх порушення є цілком правомірним.

Крім того, позивач зазначив про те, що зі змісту приписів ч. 2 ст. 231 ГК України слідує, що формулювання «в розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг)» стосується лише визначення розміру штрафу, при цьому воно не обмежує коло зобов'язань, відносно яких може бути застосовано штраф, таким колом є зобов'язання, пов'язані з наданням товарів (робіт, послуг), при цьому зобов'язання щодо оплати товарів (робіт, послуг) безпосередньо пов'язано з зобов'язанням щодо їх надання.

Ухвалою від 06.10.2016 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О.М., Ткаченко Б. О. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача свою апеляційну скаргу підтримав, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив, просив залишити її без задоволення, представник відповідача у наданих поясненнях свою апеляційну скаргу підтримав, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечив, просив залишити її без задоволення.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем були подані:

- клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб в якому відповідач просив залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, Департаменту фінансів Київської обласної державної адміністрації та Національну акціонерної компанії «Нафтогаз України».

- клопотання про зупинення провадження у справі, в якому просив зупинити провадження у справі № 910/9806/16 до вирішення пов'язаної з нею справи за позовом ТОВ «Київоблгаз збут» до ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про зобов'язання вчинити дії. До вказаного клопотання додано копію позовної заяви з відміткою канцелярії Господарського суду міста Києва про її прийняття 05.12.2016.

Представник позивача проти задоволення вказаних клопотань заперечив.

У задоволенні всіх вказаних клопотань відмовлено з підстав, які будуть викладені нижче.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

01.07.2015 позивач як газотранспортне підприємство та відповідач як замовник уклали договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1506000171/Н020 (далі Договір) (а.с. 42-48), відповідно до умов якого позивач зобов'язується надати відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі ГРС), а відповідач зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.

В п. 1.2 Договору сторони погодили, що річний плановий обсяг транспортування природного газу (далі газ) відповідача складає 472 900 000 куб.м. та визначили помісячні обсяги. Газ відповідача, транспортування якого за цим договором здійснює позивач, призначений для задоволення потреб населення та юридичних осіб, яким природний газ відпускається за роздрібними цінами, диференційованими залежно від річних обсягів споживання.

Згідно з п. 3.1 Договору послуги з транспортування газу оформлюються позивачем та відповідачем актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами.

Відповідно до п. 3.2 Договору акти наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами є підставою для проведення остаточних розрахунків відповідача з позивачем.

На виконання умов Договору позивач у період з липня 2015 року по квітень 2016 року включно надав відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу на загальну суму 236 645 514,57 грн. що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами №07-15-1506000171/Н020 від 31.07.2015, №08-15-1506000171/Н020 від 31.08.2015, №09-15-1506000171/Н020 від 30.09.2015, №10-15-1506000171/Н020 від 31.10.2015, №11-15-1506000171/Н020 від 30.11.2015, №12-15-1506000171/Н020 від 31.12.2015, №01-16-1506000171/Н020 від 31.01.2016, №02-16-1506000171/Н020 від 29.02.2016, №03-16-1506000171/Н020 від 31.03.2016 та №04-16-1506000171/Н020 від 30.04.2016 (а.с. 49-58 т. 1). Всі вказані акти, окрім останнього підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Відповідач не заперечує а ні проти факту надання послуг а ні проти їх обсягів.

Згідно з приписами п. 5.5 Договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється відповідачем (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Відповідач самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться відповідачем до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Спірні послуги відповідачем були оплачені частково, з огляду на що станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом заборгованість за такі послуги становила 49 901 331,72 грн.

З доданого позивачем до позовної заяви розрахунку слідує, що вказана заборгованість складає оплату вартості послуг, наданих у березні (30 065 105,92 грн.) та квітні (8 159 454,08 грн.) 2016 року, та частину послуг, наданих у лютому 2016 року (заборгованість 11 676 771,72 грн. з загальної вартості послуг 32 532 728,59 грн.).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, в рахунок оплати спірних послуг позивачу надійшли грошові кошти в сумі 24 378 150,73 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку позивача, меморіальними ордерами (а.с. 47-236 т. 2, 4-27, 32-50 т. 3) та сторонами не заперечуються.

За таких обставин, станом на дату винесення судом першої інстанції рішення заборгованість відповідач на надані протягом спірного періоду послуги становила 25 523 180,99 грн. (49 901 331,72-24 378 150,73).

Водночас під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, на виконання вимог ухвали суду позивач надав розрахунок, згідно з яким заборгованість відповідача за спірні послуги станом на дату винесення судом першої інстанції рішення у цій справі становить іншу суму, а саме 25 554 646,83 грн., що не відповідає наявним в матеріалах справи документальним доказам і до уваги колегією суддів не приймається.

Пунктом 4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п. 4.4. вказаної Постанови, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 24 378 150,73 грн. з підстав п. 1-1 ст. 80 ГПК України, згідно з яким господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг, до яких за своєю правовою природою відноситься Договір, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем за Договором послуг на суму 25 523 180,99 грн. в порядку та в строки, встановлені Договором, тому суд першої інстанції правомірно визнав законними вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу на зазначену суму.

Водночас при прийнятті рішення у цій справі колегія суддів враховує таке.

Як слідує з матеріалів справи, між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, позивачем, відповідачем та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі Сторони) були укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду держбюджету, предметом яких є організація проведення Сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі Постанова КМУ № 20 від 11.01.2005): №1959/у від 18.09.2015; №2119/у від 16.10.2015; №2533/у від 20.11.2015; №2972/у від 18.12.2015; №72/у від 19.01.2016; №696/у від 19.02.2016; №1017/у від 18.03.2016; №1603/у від 20.05.2016; №1790/у від 21.06.2016, згідно з якими Сторонами були проведені взаєморозрахунки (а.с. 117-164 т. 1), якими сторони фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за транспортування природного газу, а відтак, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення умов Договору на послуги, які були оплачені згідно з такими протокольними рішеннями, не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

При цьому, щодо посилань позивача на те, що Сторони не вносили зміни до Договору в частині виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати послуг з транспортування природного газу, а також не визначили, що відповідач здійснює розрахунки за цим Договором виключно шляхом оформлення спільних протокольних рішень відповідно до Постанови КМУ №20 від 11.01.2005, а відтак, умови Договору в частині порядку і строків проведення відповідачем розрахунків за надані послуги залишаються чинними, тобто нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за їх порушення є цілком правомірним, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно зі ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

З огляду на це, запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК), визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій (Постанова КМУ № 20 від 11.01.2005р.), держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави, шляхом прийняття, зокрема, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону про державний бюджет на відповідний рік, нормами яких передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій, та інших законодавчих актів, на виконання яких, у свою чергу, було прийнято підзаконні нормативні акти і, зокрема, згадану вище Постанову КМУ № 20 від 11.01.2005.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного) застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Тому, при визначенні обсягу грошових зобов'язань, до яких слід застосовувати норми того чи іншого законодавства, суд повинен виходити з величини компенсації, яку буде перераховано за рахунок державного бюджету.

З огляду на таке, оформлення та підписання документів, зокрема, таких як протоколи взаєморозрахунків, а в даному випадку - спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, слід вважати лише елементами оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, процедурою реалізації права, дотримання якої є передумовою безпосереднього виділення коштів та фактичних розрахунків за рахунок бюджетних коштів. Дані документи є вторинними та похідними від факту надання відповідних пільг та субсидій певним категоріям юридичних та фізичних осіб, оскільки правовідносини, що регулюються нормами відповідного законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), виникають саме з моменту надання відповідних пільг та субсидій і з цього ж моменту виникає формальне право на отримання бюджетного відшкодування.

Вказана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 26.07.2016 у справі № 924/13/16.

Щодо посилань відповідача на безпідставність неврахування судом першої інстанції при визначенні суми основного боргу сум компенсації, які буде перераховано за рахунок державного бюджету (відповідач має на увазі спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на суму 20 000 000 грн. та суму 15 000 000 грн., копії яких долучені відповідачем 02.11.2016 до матеріалів справи і до яких укладені наявні в матеріалах справи Зведені реєстри активів звіряння заборгованості - примітка суду), в той час як з врахуванням вказаних компенсацій заборгованість відповідача перед позивачем фактично відсутня, слід зазначити таке.

У пункті п. 7 Постанову КМУ № 20 від 11.01.2005 зазначено, що розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків, тобто підписання таких документів не всіма учасниками таких розрахунків не призводить до проведення таких розрахунків.

З копій вищезгаданих спільних протокольних рішень на 20 000 000 грн. та 15 000 000 грн. слідує та відповідачем не заперечується, що їх підписано не всіма Сторонами, а відтак, вимоги врахувати вказані рішення при вирішенні спору сторін по суті є безпідставними.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 5 239 645,44 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт виконання відповідачем свого обов'язку оплатити надані за Договором послуги з порушенням встановленого Договором сторін строку, є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Пунктом 7.3 Договору встановлено, що у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із відповідача стягуєтеся пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем при розрахунку пені не було враховано що спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків сторони фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за транспортування природного газу, а також неправильно визначено початок періоду заборгованості, адже за приписами ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, та не враховано те, що у 2016 році 366 днів а не 365.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за уточненим розрахунком суду в сумі 3 700 561,10 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 511 936,56 грн., 3% річних в сумі 373 296,91 грн. слід зазначити таке.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем при розрахунку суми 3 % річних допущено помилки, аналогічні помилкам, які допущені при розрахунку пені, а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних за уточненим розрахунком суду в сумі 266 814 грн., а також, з огляд на відсутність помилок в розрахунку інфляційних втрат, - задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у повному обсязі за розрахунком позивача в сумі 511 936,56 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 7% штрафу в сумі 5 942 990,52 грн. слід зазначити таке.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи з положень ст. 231 ГК України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, зокрема, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені і штрафу.

Правової позиції щодо застосування вказаних видів відповідальності виключно за порушення не грошового зобов'язання дотримується й Вищий господарський суд України, який в п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 визначив, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013).

Виходячи з приписів чинного законодавства, спірне зобов'язання є грошовим, з огляду на що застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 231 ГК України не є правомірним.

Згідно зі ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У Договорі сторін відсутня домовленість про застосування до відповідача відповідальності за невиконання зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг у вигляді штрафу в розмірі 7% від суми неоплачених послуг.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу в сумі 5 942 990,52 грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у цих вимогах залишається без змін.

Щодо поданого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, слід зазначити таке.

У вказаному клопотанні відповідач просить зупинити провадження у справі № 910/9806/16 до вирішення пов'язаної з нею справи за позовом ТОВ «Київоблгаз збут» до ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про зобов'язання вчинити дії.

Зі змісту доданої до вказаного клопотання копії позовної заяви слідує, що діями, що їх в судовому порядку ТОВ «Київоблгаз Збут» просить зобов'язати вчинити ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», є дії з підписання вищезгаданих спільних протокольних рішень на 20 000 000 грн. та 15 000 000 грн.

Проте навіть при задоволенні такого позову, вказані протокольні рішення будуть вважатися підписаними з дати набрання рішенням законної сили, та, відповідно, лише з цієї дати такі протокольні рішення змінять порядок і строк оплати спірних послуг, в той час як станом на дату розгляду цієї справи в суді першої інстанції таких рішень не було.

Враховуючи, що частиною першою статті 104 ГПК, яка визначає вичерпний перелік підстав для скасування або зміни рішення, не передбачено можливості скасування (зміни) у зв'язку зі зміною стану розрахунків між сторонами, яка сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду, підстави для зупинення провадження у справі відсутні.

Зазначена позиція викладена і в п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році».

За таких обставин, у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі колегією суддів відмовляється.

Щодо клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, Департаменту фінансів Київської обласної державної адміністрації та Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» слід зазначити таке.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Враховуючи, що рішення у цій справі жодним чином не може вплинути на права та обов'язки осіб, що їх просить залучити відповідач, щодо однієї з сторін, у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб колегією суддів також відмовляється.

Враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» та Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» задоволенню не підлягають, рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі № 910/9806/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за подачу апеляційних скарг покладаються на осіб, які їх подали.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі № 910/9806/16 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі № 910/9806/16 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі № 910/9806/16 залишити без змін.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9806/16.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

Б.О. Ткаченко