суддя-доповідач 1 інстанції - Кониченко О.М.
суддя - доповідач - Радіонова О.О.
ДОНЕЦЬКІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2009 року справа № 2-а-7466/09/0570
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого: Радіонової О.О.
суддів : Горбенко К.П., Юрченко В.П.
при секретарі судового
|
засідання за участю представників сторін: від позивача від відповідачів |
ОСОБА_1 ОСОБА_2 представник за дов. ОСОБА_3 представник за дов. |
|
|
розглянувши апеляційну скаргу у відкритому судовому засіданні |
Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк |
|
|
на постанову |
Донецького окружного адміністративного суду |
|
|
від |
16 червня 2009 року |
|
|
по справі |
№ 2-а-7466/09/0570 (суддя Кониченко О.М.) |
|
|
за позовом |
Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк |
|
|
до |
Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор» м. Донецьк |
|
|
про |
стягнення санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів |
|
ВСТАНОВИЛА:
Донецьке обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор» м. Донецьк про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2008 році у сумі 4 595 920,00 грн. та пені у сумі 38 605,77 грн., разом 4 634 525,77 грн. (т.1 а.с.2-10)
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16.06.2009р. (т.3 а.с.145-151) у задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор» м. Донецьк про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі позивач ( т.3 арк. справи 153-155) просить скасувати постанову суду першої інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що в законодавстві України не міститься жодного положення про звільнення підприємства від адміністративно-господарських санкцій за недодержання нормативу працевлаштування інвалідів у зв»язку з тим, що інваліди не направлялись на підприємство і за таких умов відрахування адміністративно-господарських санкцій та пені до Фонду фактично набувають характеру обов»язкового платежу.
Сторони в судове засідання з'явились.
Позивач підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.
Відповідач заперечував проти апеляційної скарги та просив суд залишити скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Судова колегія Донецького апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки відповідно до ст. 129 Конституції України одним з основних принципів судочинства є забезпечення апеляційного оскарження, ч.2 ст. 124 Конституції України передбачає право особи на захист судом її прав. Юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, які виникають у державі. Згідно ст. 2 Закону України «Про судоустрій», суд здійснює правосуддя у відповідності із принципом верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України і законами прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Частиною 3 Закону України «Про судоустрій» встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов»язків цивільного характеру.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Відповідно до показників статистичної звітності форми №10-ПІ за 2004р., середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача у 2008р. становила 11377 осіб, кількість створених робочих місць для інвалідів - 223. З урахуванням вказаних даних та вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив робочих місць для інвалідів становить 455 робочих місць.
На підставі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та даних статистичної звітності Ф№10-ПІ позивачем нарахована сума штрафних санкцій за не створення 232 робочих місць, яка складає 4 595 920грн. , в т.ч. пені 38605,77 грн. Відповідач зазначену суму штрафних санкцій позивачу не перерахував і тому позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача у доход Державного бюджету вказаних штрафних санкцій.
За приписами ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( далі - Закон) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
Відповідно до ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції Закону України від 23.02.2006р. № 3483-1У підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніш установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, в тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом .
Згідно зі ст.18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місяцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Крім того, відповідно до п.10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості органами Міністерства соціального захисту, місцевими радами, суспільними організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
У матеріалах справи відсутні докази щодо направлення до відповідача відповідними органами інвалідів для працевлаштування, тому можна зробити висновок щодо неможливості покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків органами, зазначеними у ст.18 Закону.
Відповідно до п.2 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995р. “Робочим місцем інваліда може бути:
- звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;
- спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда”.
Тобто, інвалід може бути працевлаштований як на спеціалізоване робоче місце так і звичайне робоче місце.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядоохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Тільки за таких обставин на відповідача діюче законодавство покладає відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків щодо працевлаштування інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону.
Порушенням є саме непрацевлаштування відповідачем встановленої для його підприємства кількості інвалідів, а не факт несплати ним штрафних санкцій за недодержання нормативу для працевлаштування інвалідів. Штрафні санкції є відповідальністю за недодержання нормативу.
Позивачем не доведено факт направлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування на підприємство, так само як і не доведено безпосереднє звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування. Докази направлення інвалідів жодним із передбачених законодавством органів на підприємство відповідача для працевлаштування в матеріалах справи відсутні.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про охорону праці” працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
Таким чином, у випадку, коли специфіка підприємства передбачає більшість посад, пов»язаних з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватися з урахуванням такої специфіки. Тобто встановлюючи нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів необхідно враховувати лише ту кількість робочих місць на підприємстві, які не пов»язані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, передбаченому Законом України «Про охорону праці» та іншим законодавством України.
На підставі наведеного колегія суддів не приймає заперечення позивача щодо вини підприємства у невиконанні вимог чинного законодавства щодо додержання встановленого нормативу та створення робочих місць для інвалідів та вважає, що чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з»ясовувати, які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов»язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обгрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2009 року по адміністративній справі №2-а-7466/09/0570 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частина ухвали проголошена у судовому засіданні 20 серпня 2009 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України безпосередньо протягом одного місяця з дня складання у повноу обсязі.
Ухвала складена у повному обсязі та підписана колегією суддів 27 серпня 2009 року.
Головуючий суддя О.О.Радіонова
Судді К.П.Горбенко
В.П.Юрченко
Згідно з оригіналом.
Суддя: О.О.Радіонова