ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2009 року Справа № 32/170-09
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),
суддів: Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.
при секретарі: Стуковенковій О.В.
за участю представників сторін, які були присутні у судовому засіданні 22.09.09 р.:
від позивача: Щедро К.О. (дов. б/н від 09.07.09 р.);
відповідач: ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_1 від 11.12.96 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства “Приватне сільськогосподарське підприємство “Дніпро” с. Каплунівка на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2009 р. у справі № 32/170-09
за позовом Приватного підприємства “Приватне сільськогосподарське підприємство “Дніпро” Харківська обл., Краснокутський р-н, с. Каплунівка
до Приватного підприємця ОСОБА_3 м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 07.07.2009 р. у справі № 32/170-09 (суддя Васильєв О.Ю.) відмовлено у задоволенні позову приватному підприємству “Приватне сільськогосподарське підприємство “Дніпро” до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди автотехніки від 14.06.2007 р., укладеного між сторонами у справі.
Позивач не погодився з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить визнати поважною причину пропуску строку на апеляційне оскарження та відновити пропущений строк, так як оскаржуване рішення отримано 09.07.2009 р.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд, ухвалою від 29.07.2009 р., прийняв апеляційну скаргу до розгляду.
Скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання недійсним договору про надання в орендне користування автотехніки від 14.06.07 р., укладений між сторонами у справі.
Особа, яка подала апеляційну скаргу вказує, що рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального - ст. 51, 799 ЦК України, та процесуального права, а саме : ст.ст. 4-2, 4-3, 4 –7, 22, 77 ГПК України; неповно з”ясовані обставини, що мають значення для справи та висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.
Скаржник зазначає, що порушені його права, так як справу розглянуто без його участі.
Представник позивача не міг бути присутнім у судовому засіданні у зв’язку із знаходженням керівника підприємства у відрядженні. Суду була надіслана телеграма про неможливість уповноваженого представника бути присутнім в судовому засіданні із проханням відкласти розгляд справи.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, а в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, так як вважає її необґрунтованою, а рішення таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи.
В судовому засіданні оголошувалася перерва з 22.09.09 р. до 29.09.09 р. до 15 год.40 хвилн.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
14.06.2007 р. між приватним підприємцем (фізичною особою –підприємцем) ОСОБА_3 (орендодавець) та приватним підприємством “Приватне сільськогосподарське підприємство “Дніпро” (орендар) укладено договір про надання в орендне користування автотехніки.
Відповідно до умов пункту 1.1 договору орендодавець передав, а орендар прийняв у користування комбайн марки ДОН 1500-Б № двигуна Б/Н державний номер НОМЕР_2
Як вже вище було вказано орендодавцем за договором оренди є фізична особа –підприємець.
Згідно ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).
Відповідно до ст. ст. 2, 55 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб'єкти господарювання - учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
В силу положень ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності, є господарсько-виробничими відносинами.
Стаття 4 ГК України розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, одночасно вказуючи при цьому, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
Стаття 24 ЦК України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження (ст. 25 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо (ст. 30 ЦК України).
Згідно ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена та зареєстрована у встановленому законом порядку. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи, виникають з моменту її створення і припиняються з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 91 ЦК України). Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (ст. 89 ЦК України).
Поряд з цим, Цивільний кодекс України (ст. 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
У господарських відносинах фізичні особи - підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до єдиного державного реєстру.
Набуття ОСОБА_3 статусу суб'єкта підприємницької діяльності (фізичної особи - підприємця) підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця від 22.02.2001 р. (а.с. 36).
Частиною 2 ст. 128 ГК України передбачено, що громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Під час здійснення господарської діяльності фізичні особи - підприємці реалізують свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому решта прав та обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення нею господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України, та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту ч. 3 ст. 45 ГК України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
На відміну від ч. 2 ст. 799 ЦК України, норми параграфа 5 глави 30 ГК України не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання.
Положення ч. 2 ст. 799 ЦК України не можуть бути застосовані у відношенні Договору оренди, оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, в даному випадку, є тотожними. У відношенні договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, ЦК України та ГК України не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення.
За загальним правилом (ст. 209 ЦК України) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
Відтак, Договір оренди не потребував обов'язкового нотаріального посвідчення.
Зважаючи на вище викладене, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, що договір про надання в орендне користування автотехніки від 14.06.2007 р. підлягає нотаріальному посвідченню, згідно до вимог ст. 799 ЦК України, є безпідставними.
Не можуть служити підставою для скасування оскаржуваного рішення той факт, що справу розглянуто без участі представника позивача, який не міг з’явитися у судове засідання. Неявка представника позивача не перешкоджала розгляду справи за наявними в ній матеріалами.
Позивач був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 43), проти чого не заперечує і сам позивач.
Приймаючи до уваги вище викладене, керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Приватне сільськогосподарське підприємство “Дніпро” с. Каплунівка залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2009 р. у справі № 32/170-09 залишити без змін.
Головуючий Р.М.Бахмат
Судді: Л.О.Лотоцька
О.С. Євстигнеєв
З оригіналом згідно:
Пом. судді І.Г.Логвиненко
29.09.2009 р.