Справа № 2-429/08
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2008 року
Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді: Шаповала Г.І.
при секретарі Кудіній Н.І.
з участю: представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майно,
УСТАНОВИВ:
14.04.2008 року до суду звернувся ОСОБА_3 з позовом, в якому зазначив наступне.
12.01.1993 року, його бабуся ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1, зробила заповіт на його ім'я, який був посвідчений державним нотаріусом м. Вільногірська, Дніпропетровської області.
Згідно заповіту від 12.01.1993 року, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповідала йому належну їй на праві приватної власності згідно до договору купівлі-продажу від 02.12.92 року, квартиру АДРЕСА_1.
Вище зазначена квартира, яка розташована на 2 поверсі 5-ти поверхового будинку, складається з однієї житлової кімнати та підсобних приміщень (коридору, санвузлу, кухні, комори) загальною площею - 28,6 кв.м.
20.03.2002 року, його бабуся ОСОБА_4 - померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 20.03.2002 року.
На момент смерті бабуся постійно проживала у ІНФОРМАЦІЯ_2.
Таким чином місцем відкриття спадщини є м. Вільногірськ, згідно до ст. 526 ЦК УРСР.
Після смерті бабусі він до Вільногірської міської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звертався та свідоцтво про право на спадщину у вигляді спірної квартири не отримував, а прийняв спадщину згідно до заповіту, у вигляді квартири АДРЕСА_2, згідно до норм ЦК УРСР, які діяли на той час.
На цей час державний нотаріус відмовляється надавати йому свідоцтво про право на спадщину, виходячи з того, що він в шестимісячний строк після смерті бабусі не подав заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини.
Позивач вважає, що має право на визнання за ним права приватної власності на спірну квартиру, та отримання правовстановлюючого документу про право власності на квартиру у вигляді судового рішення, виходячи з наступного.
Крім нього у покійної бабусі на час її смерті та відкриття спадщини не було ні одного спадкоємця за законом або за заповітом, тому що, його батько, ОСОБА_5 (син спадкоємця) помер в 1995 році, його дядько, ОСОБА_6 (син спадкоємця) помер в 1987 році.
Згідно до ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР - спадкування здійснюється згідно до закону або за заповітом.
Згідно до ст. 548 ЦК УРСР - для отримання спадщини необхідно, щоби спадкоємець її прийняв.
Прийнята спадщина належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.
Згідно до ст.. 549 ЦК УРСР - визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він у шестимісячний термін фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.
В свою чергу він після смерті спадкоємця з березня 2002 року та до цього часу, відкрито володіє квартирою № 47 в буд. № 45 по вул.. Леніна в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, володіє правовстановлюючими документами на спірну квартиру у вигляді: договору купівлі продажу квартири, технічного паспорту на квартиру. Також після смерті бабусі він прийняв у спадщину належне їй за життя рухоме майно яке знаходиться в спірній квартирі.
Крім того він не звертався до органів нотаріату України з заявою про відмову від спадщини. Також факт вступу ним у володіння спадковим майном після смерті бабусі, підтверджується відсутністю інших осіб які б прийняли спадщину після смерті бабусі, що підтверджується відсутністю в Вільногірській міській державній нотаріальній конторі відповідної спадкової справи.
Таким чином є всі підстави для визнання за ним права приватної власності на спірну квартиру в порядку передбаченому ЦК УРСР, оскільки згідно до ч.4 Прикінцевих та заключних положень ЦК України, ЦК України застосовується до цивільних відношень, що виникли після набрання ним чинності. Оскільки же він фактично прийняв спадщину в березні 2002 року, тобто до 01.01.04 року, спір між ним та відповідачем повинен регулюватися нормами ЦК УРСР. Крім цього згідно до ч. 5 Прикінцевих та заключних положень ЦК України, правила книги шостої ЦК України, застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але яка не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності ЦК України, він як вже зазначалося вище прийняв спадщину до 01.01.04 року.
Згідно до ст. 560 ЦК УРСР, спадкоємці призвані до спадкування, можуть отримати свідоцтво про право власності на спадщину в державній нотаріальній конторі. Тобто в той час, отримання свідоцтва про право власності на спадщину не було обов'язковим.
Виходячи з викладеного позивач вважає, що у суду є достатньо підстав для застосування норм розділу VII ЦК УРСР, та визнання за ним права приватної власності на спірну квартиру підтвердженням чого має бути саме судове рішення, а не свідоцтво про право на спадщину яке є обов'язковим для спадщини яка відкрилася та приймається після 01.01.04 року.
Керуючись ст.3 ЦПК України, ст. ст. 524, 534, 548, 549 ЦК УРСР, ст.. 392 ЦК України, позивач прохає:
- визнати за ним з 20.03.02 року, згідно до заповіту від 12.01.93 року, право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3, яка до 20.03.02 року, належала ОСОБА_4.
- в разі задоволення позову, всі витрати по справі покласти на нього.
Позивач в судове засідання не з'явився, але надав нотаріально посвідчену довіреність своєму представнику - ОСОБА_1, який, будучи не обмеженим в своїх повноваженнях, в судовому засіданні позовні вимоги та їх обгрунтування, викладені в позовній заяві, підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача, також будучи не обмеженою в своїх повноваженнях, в судовому засіданні позов визнала в повному обсязі.
Згідно копії договору кувлі-продажу квартири від 02.12.1992 року ЖКК тресту «ДМС» продала, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_4, договір посвідчено державним нотаріусом Вільногірської державної нотаріальної контори.
Згідно копії заповіту від 12.01.1993 року, ОСОБА_4, на випадок своєї смерті, належну їй квартиру АДРЕСА_5 заповіла - ОСОБА_3, заповіт посвідчено державним нотаріусом Вільногірської державної нотаріальної контори.
Згідно копії свідоцтва про смерть 1-КИ №429779, ОСОБА_4 померла 20.03.2002, про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис № 67.
Згідно повідомлення завідуючої Вільногірської держнотконтори від 15.05.2008 року, після смерті 20.03.2002 року гр. ОСОБА_4 в Вільногірській державній нотаріальній конторі спадкова справа не відкривалась.
Згідно копії технічного паспорту на квартиру, що знаходиться у власності ОСОБА_4 М.1., квартира АДРЕСА_6 зареєстрована в КП «БТІ м. Вільногірська» на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності і записана в реєстрову книгу за № 25-356.
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.06.2008 року, квартира АДРЕСА_7 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02.12.1992, вартість квартири складає 7123.00 грн.
Суд вважає, що позовні вимоги виникли за фактом прийняття спадщини за заповітом відповідно до Цивільного Кодексу УРСР. та неоформления своєчасно свідоцтва про право на спадщину.
Суд прийшов до висновку, що позов не суперечить викладеним обставинам та закону, обґрунтований, визнання позову представником відповідача не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, і тому підлягає повному задоволенню за наступних підстав.
Згідно п. 5 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України, що набрав чинності з 01.01.2004 року, правила книги шостої ЦК України застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Тому суд приходить до висновку, що при вирішенні даного спору слід керуватися ЦК УРСР, 1963 року, що мав чинність на момент відкриття спадщини і в період до 01.01.2004 року, оскільки позивач прийняв спадщину за правилами ЦК УРСР, 1963 року.
Згідно до ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР - спадкування здійснюється згідно до закону або за заповітом.
Згідно до ч.1 ст. 529 ЦК УРСР - до спадкоємців першої черги за законом відносяться діти померлого.
Згідно до ст. 548 ЦК УРСР - для отримання спадщини необхідно, щоби спадкоємець її прийняв.
Прийнята спадщина належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.
Згідно до ст. 549 ЦК УРСР - визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він у шестимісячний термін фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.
Суд вважає встановленими наступні факти: - вимоги, викладені в позові, обґрунтовані, не суперечать закону та фактичним обставинам справи, не порушують прав та законних інтересів інших осіб; - факт, що позивач, відповідно до вимог ЦК УРСР, який діяв на час відкриття спадщини, та згідно з заповітом спадкодавця прийняв спадщину, яка відкрилася 20.03.2002 року після смерті ОСОБА_4, в виді квартири АДРЕСА_8, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном; - факт, що спадщина в виді квартири АДРЕСА_8, належить позивачу на праві приватної власності з часу відкриття спадщини, тобто з 20.03.2002 року.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до висновку про покладення судових витрат в виді судового збору - 71.23 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30.00 грн., на позивача згідно його заяви.
Керуючись ст. ст.60,61,79,88,174, 212-215, 222, 223, 294 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_3 до виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити в повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 20 березня 2002 року право приватної власності на квартиру АДРЕСА_8, яку він прийняв, як спадщину, за заповітом від 12.01.1993 року ОСОБА_4, що померла 20.03.2002 року.
Судові витрати в виді судового збору - 71.23 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30.00 грн. покласти на позивача згідно його заяви.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана в Вільногірський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в строк, установлений для подання заяви про апеляційне оскарження, через Вільногірський міський суд.
Копію рішення надіслати протягом п'яти днів з часу його проголошення позивачу.