Справа № 2-200/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          02 вересня 2011 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бичковського Є.Л.

при секретарі Ауловій О.Г., Іванченко В.А.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом про визнання права особистої приватної власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, до переліку якого вона включила придбані під час шлюбу на ім’я відповідача земельну ділянку площею 0,12 га та розташований на цій земельній ділянці садовий будинок під №428 у садівничому кооперативі «Росток»на території Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області

Позивач просила визнати за нею право власності на ? частину вищезазначеного нерухомого майна.

Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права особистої приватної власності на все вищезазначене спірне нерухоме майно, стверджуючи що воно дійсно було придбано під час шлюбу, але за його власні особисті кошти, які він отримав внаслідок продажу особисто йому належної земельної ділянки за адресою: місто Одеса, Миколаївська дорога, 32/Б, вул.Молодогвардійська, 51.

У судовому засіданні позивачка свій первісний позов підтримала, а проти задоволення зустрічного позову заперечувала, посилаючись на те, що саме вона займалася оформленням документів на приватизацію відповідачем земельної ділянки за адресою: місто Одеса, Миколаївська дорога, 32/Б, вул.Молодогвардійська, 51, яка була приватизована відповідачем під час шлюбу. У подальшому ця земельна ділянка була продана, а спірні земельна ділянка та садовий будинок у садівничому кооперативі «Росток»на території Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області було придбано сторонами за спільні кошти подружжя.

У судовому засіданні представник відповідача зустрічний позов підтримав, а проти задоволення первісного позову заперечував, посилаючись на обставини, що викладені у зустрічній позовній заяві.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що первісний позов задоволенню не підлягає, а зустрічний позов має бути задоволено з наступних підстав.

В силу п.3 ч.1 ст.57 СК України не належить до спільної сумісної власності майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.23 своєї постанови від 21 грудня 2007 року N11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

У судовому засіданні встановлено, що шлюб між сторонами було укладено 23 вересня 1983 року (а.с.6).

05 серпня 2002 року Одеська міська рада народних депутатів видала відповідачу державний акт на право приватної власності на землю серія Р1 №469890, відповідно до якого він є власником земельної ділянки площею 0,0491 га, яка розташована на території Одеської міської ради за адресою: місто Одеса, Миколаївська дорога, 32/Б, вул.Молодогвардійська, 51 (а.с.47).

Відповідно до положень ст.ст. 81, 116 Земельного кодексу України 2001 року та Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок»окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Згідно з договором купівлі-продажу від 23 серпня 2002 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за №7643, відповідач продав, а ОСОБА_5 купила земельну ділянку площею 491 кв.м за адресою: місто Одеса, Миколаївська дорога, 32/Б, вул.Молодогвардійська, 51, (а.с.23).

Відповідно до ст.228 ЦК Української РСР, який діяв під час укладення договору купівлі-продажу 23 серпня 2002 року, продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

Пунктом 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», який також діяв під час укладення договору купівлі-продажу від 23 серпня 2002 року та втратив чинність на підставі Закону N 139-V від 14 вересня 2006 року, було встановлено, що громадяни України мають право продавати або іншими способами відчужувати земельні ділянки, передані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, без зміни їх цільового призначення. Продаж земельної ділянки провадиться за ціною, встановленою угодою сторін, але ця ціна не може бути меншою за нормативну ціну землі.

Декрети Кабінету Міністрів України видавались на підставі Закону України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»від 18 листопада 1992 року N 2796-XII та є нормативними актами, що мають силу закону.

Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу від 23 серпня 2002 року продаж земельної ділянки площею 491 кв.м за адресою: місто Одеса, Миколаївська дорога, 32/Б, вул.Молодогвардійська, 51, було здійснено відповідачем за 20130 гривень та розрахунок за продану земельну ділянку здійснено повністю до підписання цього договору.

Зазначена у договорі нормативна ціна цієї проданої земельної ділянки склала 57242,18 гривень відповідно до довідки Управління земельних ресурсів Одеської міської ради від 16 серпня 2002 року №9218 (пункт 4 договору купівлі-продажу від 23 серпня 2002 року).

Але в силу вимог п.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», продаж земельної ділянки не могло бути здійснено відповідачем за ціною зазначеною у договорі, яка майже ніж у три рази нижче нормативної ціни цієї земельної ділянки.

На підтвердження факту продажу земельної ділянки за більшу суму, ніж зазначено у договорі, представником відповідача надано копію розписки відповідача від 23 серпня 2002 року про отримання ним від покупця ОСОБА_5 122 590 гривень.

Проте суд не може брати до уваги цю копію розписки як доказ, на підставі якого допустимо встановити розмір коштів, що отримані відповідачем від продажу земельної ділянки, оскільки оригінал цієї розписки суду не наданий, не підтверджено підстави видачі такої розписки та дійсність її знаходження у покупця ОСОБА_5

З іншого боку, дійсність договору купівлі-продажу від 23 серпня 2002 року ніким не оспорена, а в силу п.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок»суд вважає, що продаж земельної ділянки було вчинено відповідачем відповідно до діючого на той час законодавства за ціною не нижчою нормативної ціни земельної ділянки, а саме 57242,18 гривень.

Згідно з договором купівлі-продажу від 30 жовтня 2002 року, який посвідчений державним нотаріусом Овідіопольської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_6 та зареєстрований у реєстрі за №1198, відповідач за 765,04 гривні купив земельну ділянку площею 0,12 га під №428 у садівничому кооперативі «Росток»на території Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області. Зазначена у договорі грошова оцінка цієї земельної ділянки становила саме 765,04 гривні (а.с.9).

Згідно з договором купівлі-продажу від 30 жовтня 2002 року, який посвідчений державним нотаріусом Овідіопольської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_6 та зареєстрований у реєстрі за №1196, відповідач за 49679 гривень купив садовий будинок з надвірними спорудами під №428 у садівничому кооперативі «Росток»на території Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, який складається з садового будинку під літ.А-2,А-3,а-а2, загальною площею 78,4 кв.м, лазні літ.Б, споруд №1-3.

З врахуванням вищенаведених, встановлених у судовому засіданні обставин, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, суд вважає, що спірне майно було придбано відповідачем 30 жовтня 2002 року за кошти, які він отримав від продажу 23 серпня 2002 року особисто йому належної земельної ділянки за адресою: місто Одеса, Миколаївська дорога, 32/Б, вул.Молодогвардійська, 51. Зазначене спростовує презумпцію права спільної сумісної власності сторін як подружжя на спірне нерухоме майно, навіть якщо воно було придбано ними під час їх шлюбу, а в силу п.3 ч.1 ст.57 СК України це спірне нерухоме майно має бити визнано особистою власністю відповідача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 18, 57, 60 СК України, п.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», суд,-

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні її позову до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати право особистої приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,12 га під №428 у садівничому кооперативі «Росток»на території Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області

Визнати право особистої приватної власності ОСОБА_3 на садовий будинок з надвірними спорудами під №428 у садівничому кооперативі «Росток»на території Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, який складається з садового будинку під літ.А-2,А-3,а-а2, загальною площею 78,4 кв.м, лазні літ.Б, споруд №1-3

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд протягом 10 днів дня його проголошення

          Суддя                                                                                Є.Л.Бичковський