Cправа № 201/11041/16-ц

Провадження № 2/201/2601/2016

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

23 грудня 2016 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді – Наумової О.С., за участю секретаря Ляхової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до ОСОБА_1, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Деміс Канц», про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

03.08.2016 ПАТ «Банк «Юнісон» звернулось до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 58/14/КЛ-КБ від 06.11.2014 в сумі 4 516 131,94 грн.

Ухвалою суду від 04.10.2016 за клопотанням представника відповідача у якості третьої особи залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Деміс Канц».

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 06.11.2014 між ПАТ «Банк «Юнісон»та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 58/14/КЛ-КБ-ПФ-1 від 06.11.2014, відповідно до умов якого відповідач поручився за виконання ТОВ «Деміс Канц» зобов’язань, що виникли на підставі договору про відкриття кредитної лінії № 58/14/КЛ-КБ від 06.11.2014.

Відповідно до умов кредитного договору банк надав ТОВ «Деміс Канц»відновлювану кредитну лінію у національній валюті у розмірі 3 750 000,00 грн., а останнє зобов’язалося сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 25 відсотків річних та повернути кредит банку в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором, а саме – у день закінчення строку дії кредитної лінії, зазначеного в п. 1.4 кредитного договору, яким є 05.11.2015. на виконання договору банк відкрив товариству відновлювальну кредитну лінію в розмірі (ліміті) 3 750 000,00 грн. та за окремими додатковими договорами надав кредитні кошти, а товариство здійснювало щомісячно сплату нарахованих відсотків за користування кредитом.

Проте у встановлений кредитним договором термін зобов’язання ТОВ «Деміс Канц»щодо повернення кредиту, сплати процентів виконані не були, що є порушенням п.п. 6.2, 9.1 кредитного договору.

Банком на адресу ТОВ «Деміс Канц»додатково була направлена вимога про повернення кредиту, сплату процентів, інших платежів за кредитним договором (вих. № 62/13 від 22.01.2016). Станом на 18.02.2016 заборгованість товариства за кредитним договором становила 4 516 131,94 грн., з них: - 3 750 000,00 грн. основної позичкової заборгованості; - 266 873,20 грн. заборгованість за процентами; - 474 052,32 грн. пеня за прострочення повернення кредиту; - 25 206,42 грн. пеня за прострочення сплати процентів.

Станом на дату подання позовної заяви вимоги за кредитним договором не виконані.

Представник позивача в судове засідання не з’явилась, надала суду заяву, в якій вказала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просила їх задовольнити, розглянути справу за її відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач або його предстаник в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 74 - 76 ЦПК України, явку свого уповноваженого представника до суду не забезпечив (а.с. 28 - 31, 96, 109, 110).

Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв’язку з чим суд, з метою недопущення порушення строків розгляду справи, передбачених ст. 157 ЦПК України, з урахуванням згоди позивача, вважає за можливе провести заочний розгляд справи та вирішити справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, відповідно до норм ст.ст. 3, 6, 11, 627 ЦК України, підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договір. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Різновидом договору є кредитний договір, договір поруки, які обов’язково укладаються в письмові формі (ст.ст. 553, 1054, 1055 ЦК України).

Нормою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За правилами ст.ст. 546, 547 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватись порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно із ч. 1 ст. 550 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до вимог ст.ст. 553, 554 цього Кодексу за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсідіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У пункті 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вищим судом відзначено, що договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

Разом із тим, пред'явлення позову до солідарних боржників є правом, а не обов'язком банку чи іншої фінансової установи (ч. 1 ст. 543 ЦК України).

Пунктом 9 даної Постанови визначено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України).

Таким чином, суд виходить з того, що ч. 1 ст. 554 ЦК України встановлена солідарна відповідальність боржника і поручителя у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, що передбачає право кредитора пред'явити позов за своїм вибором лише до боржника або лише до поручителя або одночасно до них обох.

Кредитор, скориставшись своїм правом, обрав спосіб захисту шляхом пред'явлення позову до поручителя, що відповідає вимогам закону і укладеного договору поруки, умови якого передбачають солідарну відповідальність позичальника і поручителя.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 06.11.2014 між ПАТ «Банк «Юнісон»та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 58/14/КЛ-КБ-ПФ-1від 06.11.2014 (а.с. 16 – 17).

Відповідно до умов договору поруки ОСОБА_1 поручився за виконання ТОВ «Деміс Канц» зобов’язань, як солідарний боржник, що виникли на підставі договору про відкриття кредитної лінії № 58/14/КЛ-КБ від 06.11.2014 (а.с. 6 – 15).

Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов’язався надати ТОВ «Деміс Канц» відновлювану кредитну лінію у національній валюті у розмірі 3 750 000,00 грн., а товариство зобов’язалося сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 25 відсотків річних та повернути кредит банку в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором, а саме – у день закінчення строку дії кредитної лінії, зазначеного в п. 1.4 кредитного договору, яким є 05.11.2015.

На підставі кредитного договору банк відкрив товариству відновлювальну кредитну лінію в розмірі (ліміті) 3 750 000,00 грн. та за окремими додатковими договорами до кредитного договору надав товариству кредитні кошти, а товариство здійснювало щомісячно сплату нарахованих відсотків за користування кредитом.

Стаття 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, - сплата неустойки.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У встановлений кредитним договором термін зобов’язання товариства щодо повернення кредиту та остаточної сплати процентів виконані не були, що є порушенням п.п. 6.2, 9.1 кредитного договору.

Позивачем товариству додатково була направлена вимога про повернення кредиту, сплату процентів за користування ним та інших платежів за кредитним договором (вих. № 62/13 від 22.01.2016) (а.с. 18).

Станом на 18.02.2016 позичкова заборгованість товариства за кредитним договором становила 4 516 131,94 грн., з них: 3 750 000,00 грн. основної позичкової заборгованості; 266 873,20 грн. заборгованість за процентами; 474 052,32 грн. пеня за прострочення повернення кредиту; 25 206,42 грн. пеня за прострочення сплати процентів (а.с. 4). На даний час заборгованість не погашена.

Відповідно до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012, при вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

Відповідно до п. 5.3 договору поруки № 58/14/КЛ-КБ-ПФ-1 від 06.11.2014, порука за цим договором припиняється, якщо протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого порукою, банк не пред’явить до поручителя вимог або позову, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

При розгляді судом справи враховано те, що строк пред’явлення вимоги до поручителя, встановлений ст. 559 ЦК України не сплинув (строк дії кредитних договорів закінчився у листопаді 2015 року, а позивач звернувся з даним позовом у серпні 2016 року).

При розгляді цієї справи судом враховані і правові позиції щодо строків пред’явлення вимог до поручителя, які були висловлені в постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 при розгляді цивільної справи № 6-125цс14, а також в постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 при розгляді цивільної справи № 6-53цс14.

В силу положень укладених між позивачем та відповідачем договору поруки, ОСОБА_1 взяв на себе, на добровільних засадах, зобов’язання відповідати перед позивачем за зобов’язаннями ТОВ «Деміс Канц», як солідарний із позичальником боржник за повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), оплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

Відповідачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження погашення заборгованості за кредитним договором або контррозрахунку, на спростування розміру грошового зобов’язання, яку позивач просить стягнути з відповідача. Враховуючи часткове виконання основним боржником грошового зобов’язання за кредитним договором, згідно графіків погашення кредитного зобов’язання, що підтверджує факт визнання ним грошових зобов’язань, та з огляду на те, що в судовому порядку вищевказані кредитний договір та договір поруки визнанні недійсними не були, з урахуванням презумпції правомірності правочину, укладеного з додержанням встановленої форми, закріпленої ст. 204 ЦК України, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, заборгованість за кредитним договором, яка виникла з вини основного боржника, підлягає стягненню з відповідача, як з поручителя за належне виконання умов укладених кредитних договорів, на користь банку у повному обсязі.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог ПАТ «Банк «Юнісон» до ОСОБА_1, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Деміс Канц», про стягнення заборгованості.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, з урахуванням задоволення позовних вимог банку у повному обсязі, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 67 742,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 544209 від 19.02.2016 (а.с. 5).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 6, 11, 204, 526, 530, 543, 546 – 547, 549, 550, 553, 554, 559, 610 – 612, 625, 627, 1054, 1049 ЦК України, ст. ст. 8, 10, 11, 57-60, 74-76, 88, 169, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

ПозовПублічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до ОСОБА_1, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Деміс Канц», про стягнення заборгованості– задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (Р.Н.О.К.П.П. НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон»(код ЄДРПОУ 38514375) заборгованості по договору про відкриття кредитної лінії № 58/14/КЛ-КБ від 06.11.2014 в сумі 4 516 131,94 грн. (чотири мільйони п’ятсот шістнадцять тисяч сто тридцять одна гривня 94 копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 (Р.Н.О.К.П.П. НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон»(код ЄДРПОУ 38514375) судові витрати по справі в розмірі 67742,00 грн. (шістдесят сім тисяч сімсот сорок дві гривні 00 копійок).

Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. ст. 223, 232 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя О.С. Наумова