№2a-4078/08/0770

Рядок статзвіту №12.5.19 Код судді 6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 червня 2009 року    м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Большакової О.О.,

при секретарі Совга Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді про поновлення пропущеного строку звернення до суду та зобов"язання нарахувати недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006, 2007, 2008  роки в сумі 3792 гривня 30 копійок, зобов'язання здійснювати виплату як дитині війни з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком,

встановив:

4 грудня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України про нарахування недоплаченої допомоги дитині війни, посилаючись на те, що згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30 % від мінімального розміру пенсії за віком. Разом з тим, дана допомога позивачу у встановлені строки не виплачувалась, в той час як Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/ 2007 від 9 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено норми Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а так просила зобов»язати відповідача нарахувати невиплачену соціальну допомогу в розмірі 3792 гривня 30 копійок, зобов'язання здійснювати виплату як дитині війни з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком.

У судове засідання позивач не з'явилася, подала письмове клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з"яивився, будучи належним чином повідомлений про час та місце слухання справи. Заяви про відкладення розгляду суду не подав. Таким чином, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 й згідно ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, має право на отримання передбачених цим Законом пільг та державної соціальної підтримки.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено право цих громадян на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Дію ст. 6 Закону №2195-ІУ було зупинено на 2006 рік згідно п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005р. який набув чинності з 01.01.2006року.Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"»від 19.01.2006р., який набрав винності з 01.04.2006, п.17 статті 77 було виключено, тобто відновлено дію ст.6 Закону. Статтю 110 Закону №3235-IV було викладено в новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, що передбачені статтею 6 Закону №2195-ІУ, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету У першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Отже, з моменту набрання чинності Закону №3367-ІУ, тобто з 01.04.2006 року, право Позивача на отримання підвищення до пенсії було пов'язане з виконанням Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік». Однак Кабінет Міністрів України у 2006 раці за результатами бюджету України на 2006 рік не визначив відповідний порядок. Таким чином, немає підстав для задоволення позовних вимог в частині підвищення до пенсії за 2006 рік.

Пунктом 12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. також було зупинено дію статті 6 Закону №2195-ІУ на 2007 рік, та відповідно до ст. 111 Закону №489-V- у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист

дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп\2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення, зокрема, пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким було зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішення Конституційного Суду України є обов»язковими для виконання.

У подальшому підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" було внесено зміни й було встановлено , що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим, ці зміни до Закону було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N10-рп/2008.

28 травня 2008 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №539 „Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", якою було встановлено інші розміри підвищень пенсії.

Разом з тим, статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Таким чином, оскільки Закон України „Про соціальний захист дітей війни" має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України, суд застосовує норми саме Закону.

Разом з тим, згідно ч.2. ч.3 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особами актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Таким чином, рішення Конституційного Суду України зворотної сили не мають.

Доводи щодо відсутності законодавчого регламентування механізму нарахування вищевказаного підвищення до пенсії суд відхиляє, оскільки це не може бути підставою для невиконання державою взятих на себе зобов"язань згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» .

Як зазначено в Рішення Європейського суду у справі Уvonne van Duyn v.Home office, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов»язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов»язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов»язана з принципом відповідальності держави.

Частиною 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» передбачено мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок- 20 років страхового стажу, який встановлено в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, ч.3 ст.28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Разом з тим, частиною 2 ст.5 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Частиною 3 статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У відповідності до положень статті 46 Конституції України прийнято Закон України "Про прожитковий мінімум". Цей Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для

тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Ст.2 Закону "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Тобто, прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та грунтується зокрема на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.

Крім того державний бюджет України при його формуванні грунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина Бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України -основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У відповідності до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, -прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Згідно ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач не зазначив, що наполягає на відмові у позові у зв"язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про зобов»язання управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді нарахувати та виплатити підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком підлягають задоволенню за період з 9 липня по грудень 2007 року (включно), з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року (включно), разом з тим, за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року - з урахуванням проведених за цей період виплат позивачу державної соціальної допомоги як „Дитині війни".

Згідно ч.2 ст. 11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, оскільки позивач посилається на неправомірність ненарахування та невиплати відповідачем передбаченої законом соціальної допомоги, суд вважає необхідним з метою повного захисту прав та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог, визнавши бездіяльність управління Пенсійного фонду України щодо невиплати позивачу соціальної допомоги у розмірі, встановленому ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", протиправною .

Позовна вимога про зобов'язання нарахувати і виплачувати щомісячну допомогу на майбутнє , то така не підлягає задоволенню, оскільки зміст позовних вимог складають оскарження дій відповідача щодо невиплати позивачу соціальної допомоги саме 2006 - 2008 роках, а суд при вирішенні справи застосовує законодавство, що регламентує спірні правовідносини, чинне на момент їх виникнення, і не може вирішувати щодо правомірності дій відповідача у майбутньому.

Щодо позовних вимог про зобов»зання відповідача нарахувати невиплачену щомісячну державну соціальну допомогу у визначеній позивачем конкретній сумі не підлягають задоволенню, оскільки предметом спору є право на отримання відповідачем підвищення до пенсії, а не розмір нарахування, й суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законом покладено такі повноваження.

Судові витрати слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача у відповідності до ст. 94 КАС України в розмірі 1, 70 гр..

На підставі вищевикладеного, керуючисьст.ст.7-11, 71, ч.3 ст.94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді щодо невиплати позивачу соціальної допомоги у розмірі, встановленому ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", протиправною.

Зобов»язати управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді провести нарахування та виплату з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням проведених виплат.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 гривня 70 копійок .

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження в 10 денний термін з дня складання постанови в повному обсязі та подання апеляційної скарги у 20 - денний термін після подання заяви про апеляційне оскарження, в порядку, визначеному ст.186 КАС України .

Постанова відповідно до ч.1 ст.254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.