17.01.2017 Справа № 756/325/16-ц

Справа пр.№2/756/293/17

ун.№756/325/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2017 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Великохацької В.В.

при секретарі - Приходько І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

У січні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 03.03.2008 року ОСОБА_2 отримала у нього грошові кошти у сумі 22500,00 доларів США з метою внесення завдатку за майбутнє придбання позивачем земельної ділянки у м. Вишгород Київської області, про отримання грошових коштів у зазначеній сумі розписка чи будь-які інші письмові документи не складались. Після отримання грошових коштів відповідач договору відчуження нерухомості у власність позивач не уклала, кошти не досі не повернула у повному обсязі.

Як вказує позивач, у листопаді 2014 року він звернувся з заявою про злочин відносно шахрайського заволодіння ОСОБА_2 його коштами до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, яка була зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події за №49860 від 12.11.20141 року та знаходилась на розгляді о/у ВДСБЕЗ Бессараба С.А.

Згідно висновку Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 10.12.2014 року факт отримання у 2008 році від позивача і неповернення йому 22500,00 доларів США відповідачем було повністю встановлено на підставі відібраних у ОСОБА_2 особистих пояснень, та у зв'язку з встановленням між сторонами спору цивільно-правових відносин з метою його вирішення рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до суду. Крім того, позивач зазначив, що у своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 стверджує, що отримала вказану суму саме в якості завдатку.

За таких обставин, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу у розмірі 3024549,17 грн., що складається з суми основного боргу у розмірі 1051650,00 грн., втрат від інфляції у сумі 1727576,36 грн., три відсотки річних у сумі 245322,81 грн., а також судовий збір та витрати на правову допомогу.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, просили суд його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, просив суд відмовити у його задоволенні. Також представник відповідача у судовому засіданні підтвердив факт отримання 03.03.2008 року відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів від позивача ОСОБА_1 у розмірі 22500,00 доларів США. Окрім цього, представник відповідача просив суд застосувати положення ст.257 ЦК України, якою встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.571 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами справи, 03.03.2008 року ОСОБА_2 отримала у нього грошові кошти у сумі 22500,00 доларів США з метою внесення завдатку за майбутнє придбання позивачем земельної ділянки у м. Вишгород Київської області, про отримання грошових коштів у зазначеній сумі розписка чи будь-які інші письмові документи не складались. Після отримання грошових коштів відповідач договору відчуження нерухомості у власність позивач не уклала, кошти не досі не повернула у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно висновку Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 10.12.2014 року факт отримання у 2008 році від позивача з метою внесення завдатку за земельну ділянку у м. Вишгород Київської області і неповернення йому 22500,00 доларів США відповідачем було повністю встановлено на підставі відібраних у ОСОБА_2 особистих пояснень, та у зв'язку з встановленням між сторонами спору цивільно-правових відносин з метою його вирішення рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до суду (а.с.8-9).

Відтак, судом встановлено факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 22500,00 доларів США за майбутнє придбання земельної ділянки ОСОБА_1 у м. Вишгород Київської області, які в подальшому ОСОБА_2 повернуті не були, враховуючи неукладення відповідачем договору відчуження нерухомості у власність позивача.

Ст.ст.256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За приписами ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Судом встановлено, що для спірних правовідносин спеціальна позовна давність законом не встановлена, загальний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, становить три роки.

Ч.1, ч.5 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

За приписами ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представником відповідача було заявлено в суді до ухвалення судового рішення про застосування судом строку позовної давності відповідно до вимог ст.267 ЦК України.

У відповідності до роз'яснень, викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Так, представник відповідача у своїй заяві про застосування судом строку позовної давності вказує, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 22500,00 доларів США в березні 2009 року, проте даний факт не підтверджується жодними письмовими доказами.

Відтак, відсутність укладених між сторонами спору письмових правочинів та розписки відповідача не дає можливості встановити дату права позивача на вимогу виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання.

Як вказує ОСОБА_1 у позовній заяві, позивач пред'явив свої вимоги до відповідача 29.12.2014 року подачею позову до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину. Зокрема, позивач зазначив, що своїми поясненнями під час судового розгляду справи №756/79/15-ц про визнання факту отримання та неповернення позивачу коштів відповідач визнала наявність заборгованості.

За приписами ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідачем та його представником не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 пропущено з поважних причин строк для звернення до суду з позовом.

Згідно з ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1727576,36 грн. з наступних підстав.

Згідно листа Верховного Суду України від 01.07.2014 року "Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 року у справі №6-36736вов10). Тому норми ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні.

Таким чином, суди повинні враховувати, що ч.2 ст.625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, а не на виконання судового рішення. Прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов'язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Враховуючи викладене, положення ч.2 ст.625 ЦК України не можуть засосовуватись до спірних правовідносин, оскільки грошове зобов'язання було визначене в іноземній валюті, а тому інфляційні втрати стягненню з відповідача не підлягають.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 1051650,00 грн., три відсотки річних у розмірі 245322,81 грн.

У відповідності до ст.88 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2618,70 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Ст.79 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу. Ст.84 цього Кодексу визначено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2012 року між позивачем та адвокатом Лісовським Р.А. було укладено договір №28.11 про надання правової допомоги. Проте позивачем не надано жодних належних доказів (зокрема, квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документа, касових чеків) на підтвердження фактичної сплати ним витрат на правову допомогу, а тому у задоволенні вимог про їх стягнення слід відмовити.

З огляду на вищевикладене, відповідно до ст.ст.15, 16, 256-259, 261, 264, 267, 570, 571, 625 Цивільного кодексу України, та, керуючись ст.ст.4, 10, 11, 60, 79, 84, 88, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 1051650 (один мільйон п'ятдесят одна тисяча шістсот п'ятдесят) гривень 00 (нуль) копійок, три відсотки річних у розмірі 245322 (двісті сорок п'ять тисяч триста двадцять дві) гривні 81 (вісімдесят одна) копійка.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2618 (дві тисячі шістсот вісімнадцять) гривень 70 (сімдесят) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Великохацька