Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

18 січня 2017 р.                                                                       Справа № 820/4808/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С., суддів Мар'єнко Л.М., Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання – Король Д.О.,

за участю: представника відповідача та третьої особи - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 Тієн до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати наказ Державної міграційної служби №93 від 17.05.2016 року, в частині що стосується громадянки ОСОБА_3 В'єтнам ОСОБА_2 Тієн, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що наказ Державної міграційної служби №93 від 17.05.2016 року, в частині, що стосується громадянки ОСОБА_3 В'єтнам ОСОБА_2 Тієн, ІНФОРМАЦІЯ_1 є необґрунтованим та таким, що прийнятий з порушенням норм діючого законодавства у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Позивач або представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява щодо розгляду справи без участі представника позивача та позивача.

Представник відповідача Державної міграційної служби України та третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач, громадянин СРВ ОСОБА_2 Тієн прибув до України 1988 р. з метою працевлаштування та до 1993 року працював на Маріупольському металургійному комбінаті(а.с.66). За таких обставин позивач залишився проживати в Україні.

За заявою позивача від 05.02.2003 року уповноваженим підрозділом УМВС України в Харківській області 24.02.2003 року прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання(а.с.73).

Як підтверджено матеріалами справи, дане рішення було прийняте відповідно до абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень закону України "Про імміграцію".

За заявою позивача від 30.12.2004 року громадянину СРВ ОСОБА_2 Тієн видано посвідку на постійне проживання серії ХР №12236.

Колегією суддів за наявними в матеріалах справи доказами встановлено, що позивач звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо обміну посвідки на постійне проживання, проте листом від 15.07.2016 року №04/1-12460 "Щодо обміну посвідки на постійне проживання гр. СРВ ОСОБА_2 Тієн" був повідомлений про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, виданої на підставі Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 року, наказом Державної міграційної служби України від 17.05.2016 року (а.с. 7).

Відповідно до пункту 25 Наказу Державної міграційної служби України від 17.05.2016 року №93 на підставі висновку ГУ ДМС у Харківській області від 19.04.2016 року стосовно ОСОБА_2 Тієн наказано:

- скасувати повністю рішення відділу ГП та ІС УМВС України в Харківській області від 24.02.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_3 В'єтнам ОСОБА_2 Тієн, ІНФОРМАЦІЯ_2;

- видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії ХР №08389 від 24.02.2003 року та серії ХР №12236 від 29.12.2004 року та серії ІН №081776 від 06.10.2014 року визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню (а.с.8-9).

При цьому матеріали справи містять рішення у формі висновку, складеного управлінням ДМС України в Харківській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, затверджений начальником ГУ ДМС України у Харківській області, яким вирішено вважати, що висновок від 24.02.2003 ВГП та ІС ГУМВС України у Харківській області про задоволення клопотання громадянина СРВ ОСОБА_2 Тієн про видачу посвідки на постійне проживання прийнято з порушеннями Закону України "Про імміграцію" (а.с.10-12).

Вказане рішення (висновок) Управлінням Державної міграційної служби України у Харківській області, вмотивоване тим, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, де зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_4 ОСОБА_3 В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Як зазначалося судом раніше, ВГП та ІС УМВС України в Харківській області за заявою позивача було прийнято рішення про документування гр. ОСОБА_2 Тієн посвідкою на постійне проживання в Україні серії відповідно до абз. 3 п. 4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_4 ОСОБА_3 В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ВГП та ІС УМВС України в Харківській області та зазначені у висновку. Під час видачі посвідки на постійне проживання ВГП та ІС УМВС України в Харківській області керувався зазначеними положеннями Закону України “Про імміграцію”, будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивача таким, що має дозвіл на імміграцію.

Також ВГІРФО УМВС України в Харківській області за заявою позивача було прийнято рішення про продовження безстроково терміну дії посвідки на постійне проживання в Україні для іноземних громадян та видано посвідку на постійне проживання серії ХР №12236.

Під час вирішення питання щодо продовження безстроково терміну дії посвідки та видачі посвідки на постійне проживання ВГІРФО ГУ МВС України в Харківській області будь-яких заперечень не висловлював. Матеріали справи не містять доказів заперечень відповідача або третьої особи щодо продовження безстроково терміну дії посвідки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно п. 18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України “Про імміграцію”.

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Тобто відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про імміграцію" підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст. 13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

Колегія суддів зазначає, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу ВГП та ІС УМВС України в Харківській області керувалося п.4 Розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, тобто проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило, та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_2 Тієн.

Згідно п. 4 Розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми встановлено, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач не повинен був отримувати дозвіл на імміграцію.

Матеріали справи не містять доказів того, що за цей період не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1988 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб суб'єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Цією ж нормою Закону ГУ ДМС України в Харківській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 19.04.2016 р. про перевірку матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого ДМС України Наказом №93 від 17.05.2016 року скасовано як рішення ГП та ІС УМВС України в Харківській області, так і видані на підставі такого рішення посвідки позивача на постійне місце проживання в Україні.

Таким чином, є неправомірним визнання гр. ОСОБА_2 Тієн такою, що не мала права на отримання посвідки на постійне проживання в Україні з підстав пропуску шестимісячного терміну для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, статтею 12 Законом України "Про імміграцію" або чинним законодавством не було передбачено.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що наказ Державної міграційної служби №93 від 17.05.2016 року, в частині, що стосується громадянки ОСОБА_3 В'єтнам ОСОБА_2 Тієн, ІНФОРМАЦІЯ_1 є таким, що винесений в супереч нормам діючого законодавства.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 Тієн до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу - задовольнити.

Скасувати наказ Державної міграційної служби №93 від 17.05.2016 року, в частині що стосується громадянки ОСОБА_3 В'єтнам ОСОБА_2 Тієн, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнути на користь ОСОБА_2 Тієн ( ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_1) сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ - 37508470).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 19 січня 2017 року.

Головуючий суддя                                                            Нуруллаєв І.С.

Суддя                                                                                Мар'єнко Л.М.

Суддя                                                                        Мельников Р.В.