ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2006 р. | Справа № АП-17/113 |
За позовом: | Заступника пркурора м. івано-Франківська в інтересах держави - Фонду соціального захисту інвалідів в особі Івано-франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Івано-Франківськ, вул.Гуцульська, 9 |
до відповідача: | Карпатського інституту інформатики і підприємництва, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 66 |
про: | стягнення 3121 грн. 43 коп. |
Суддя Неверовська Л.М.
При секретарі судового засідання Нестеренко А.В.
Представники:
Від позивача: | Юхменко Д.М. - представник (довіреність №04-03/37 від 23.01.2006 р.) |
Від відповідача: | Южакова О.О. - головний бухгалтер , (паспорт серія - СС №602867 виданий Івано-Франківським МУВС ВС України в Івано-Франківській області від 30.07.1998 року ). |
В засіданні приймали участь: |
Суть спору: подано позов про стягнення 3121 грн. 43 коп.
Позивач позов підтримав, позовні вимоги мотивовані наступними обставинами. Згідно наявного у справі статистичного звіту відповідача за 2005 р.: середньооблікова чисельність працюючих становила 14 осіб, чисельність інвалідів, які повинні були працювати (4%) становила –1 особу, у той час коли у звітному періоді Карпатського інституту інформатики і підприємства не було працевлаштувано жодного інваліда, не перераховано до Фонду штрафні санкції за нестворення і не працевлаштування 1 інваліда, а середньорічна заробітна плата становить 6243 грн. Наведені обставини, на думку позивача, є підставами для звернення з позовом.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на наступні обставини. У поданому звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою державної статистичної звітності № 10-ПІ за 2005 рік, помилково не відображено фактичну середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Як вбачається з поданого звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, норматив для працевлаштування інвалідів в 2005 році для Карпатського інституту інформатики і підприємства становив 1 особу. Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що в 2005 році фактично було створено 1 робоче місце та працевлаштовано 1 інваліда, як і визначено законодавством, але помилково не відображено у звіті фактично створене робоче місце для працевлаштованого інваліда.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 22.06.2005 року, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Частина друга ст. 19 вищевказаного Закону покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону).
Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Оскільки, відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону.
Як вбачається з поданих відповідачем письмових доказів, відповідачем у дійсності було створено 1 робоче місце і працевлаштовано інваліда, але помилково не відображено у статистичному звіті. Факт працевлаштування інваліда в 2005 р. підтверджується поданими відповідачем документальними доказами, а саме: посвідченням інваліда ІІІ групи серія АВ № 474164, довідкою МСЕК №149927 від 07.03.2005 р., наказом про прийняття на роботу № 57 від 25.09.2000 року, витягом з трудової книжки.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач належним чином виконав покладені на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні" обов'язки, необхідна кількість робочих місць була створена і введена в дію шляхом працевлаштування на них відповідної кількості інвалідів, а тому підстав для задоволення позову немає.
З огляду на викладене в позові слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні”, п.п. 5, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.158-167, ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
в позові відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її складення у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Неверовська Л.М.
Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 16.06.2006 р.