КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27.03.2007                                                                                           № 20/16

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                     Дегтярюк Л.О.  

 За участю представників:

 від позивача - Сімонова О.Г. (довіреність б/н від 22.12.2006);

 від відповідача - Ванжа О.А. (довіреність б/н від 20.03.2007);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітжитло"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 18.01.2007

 у справі № 20/16 (Палій В.В.)

 за позовом                               Закритого акціонерного товариства "Укрінпро"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітжитло"

             

                       

 про                                                  виконання мирової угоди

 

Постанова прийнята 27.03.2007 у зв’язку з тим, що в судовому засіданні 20.03.2007 відповідно до ст. ст. 77, 99 ГПК України оголошувалась перерва.

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням Господарського суду м.Києва від18.01.2007 у справі №20/16 позов задоволено частково. Стягнуто із відповідача на користь позивача 650 000,00 грн. основного боргу, 6 500,00 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення. В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, скаржник посилається на те, що при прийнятті рішення господарським судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме ст. ст. 43, 77 ГПК України, що у свою чергу призвело до порушення прав відповідача передбачених ст. 22 ГПК України. Так, відповідач вважає, що господарським судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з посиланням на відсутність доказів, що обґрунтовують таке клопотання, оскільки відповідно до п. 1.3. Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 № 218/2658, фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Тобто, посвідчення про відрядження працівник, який знаходиться у відрядженні тримає із собою. Представник відповідача перебував у відрядженні з 17.01.2007 по 19.01.2007, а тому відповідач в обґрунтування клопотання про відкладення розгляду справи не міг надати господарському суду першої інстанції посвідчення про відрядження представника відповідача поки той перебував у відрядженні.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому позивач зазначає, що відповідно до п. 1.1. Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 № 218/2658, документом, що посвідчує відрядження працівника, є наказ підприємства, виданий керівником або його заступником. Відповідач не надав господарському суду першої інстанції відповідних доказів щодо неможливості взяти участь у судовому засіданні, а тому господарський суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні його клопотання. Крім того, ухвалою господарського суду першої інстанції від 28.12.2006 було зобов’язано відповідача надати відзив на позовну заяву, чого останній не зробив. Тобто, у відповідача була можливість надати суду свої письмові пояснення, однак, відповідач проігнорував надані йому процесуальні права.

При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Відповідач, оскаржуючи рішення господарського суду першої інстанції, в апеляційній скарзі посилається лише на порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст. 77 ГПК України, оскільки відмова в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи призвела до порушення процесуальних прав відповідача, що грубо суперечить принципу змагальності сторін встановленому ст. 43 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такою обставиною, зокрема, є нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Як вбачається із оскаржуваного рішення господарський суд першої інстанції відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки до клопотання не було додано доказів, які обґрунтовують викладені в ньому обставини.

Із наявного в матеріалах справи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи вбачається, що останній просив відкласти розгляд справи у зв’язку із знаходженням представника відповідача у відрядженні.

Відповідно до п. 1.1. Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 та зареєстрованої Міністерстві юстиції України 31.03.1998 № 218/2658, направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Таким чином, відповідач в обґрунтування поданого ним клопотання про відкладення розгляду справи міг надати господарському суду першої інстанції належним чином завірену копію наказу (розпорядження) про направлення представника відповідача у відрядження.

До того ж, відповідно до ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника; представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Отже, відповідач не був позбавлений права направити у судове засідання іншого свого представника.

Слід також зазначити, що норма ст. 77 ГПК України передбачає право суду відкласти розгляд справи, а не обов’язок. У випадку, коли нез’явлення представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Щодо посилання відповідача на порушення господарським судом першої інстанції принципу змагальності сторін встановленому ст. 43 ГПК України апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Передбачений ст. 43 ГПК України принцип змагальності є правилом, відповідно до якого особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів, участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатись своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, знаходження представника відповідача у відрядженні та його неможливість з’явитись у засідання суду не позбавляло відповідача можливості подати господарському суду першої інстанції письмовий відзив на позовну заяву та надати докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень чи скористатися іншими правами передбаченими ст. 22 ГПК України.

Крім того, відповідно до п.п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Наявне в матеріалах справи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи свідчить про належне повідомлення господарським судом першої інстанції відповідача про час та місце засідання суду.

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає обставин, які б свідчили про порушення господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення норм процесуального права.

Відповідач, оскаржуючи рішення господарського суду першої інстанції, не надав ніяких заперечень по суті прийнятого рішення. Крім того, під час розгляду апеляційної скарги відповідач також не надав суду документів, які б спростовували висновки господарського суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Згідно із ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до абзацу 9 п. 3.9.6. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 ”Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” у разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди наказ про примусове виконання не може бути видано, оскільки провадження зі справи господарським судом припинено. Однак інша сторона у цьому випадку не позбавлена права звернутися на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Позивач подав до Господарського суду м. Києва позов про виконання відповідачем умов мирової угоди від 29.09.2006, укладеної між ним та відповідачем, затвердженої Господарським судом м. Києва в процесі розгляду справи № 3/247 та стягнення з останнього грошових коштів у розмірі 650 000,00 грн. на виконання умов мирової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2006 між позивачем та відповідачем було укладено мирову угоду про врегулювання спору у господарській справі № 3/247, яку затверджено ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.11.2006 у справі № 3/247.

Відповідно до п. п. 2., 4. мирової угоди відповідач підтвердив свої зобов’язання перед позивачем щодо відшкодування збитків у сумі 650 000,00 грн. за договором інвестування в будівництво нерухомості № 07/04-05 від 07.04.2005 та погодився з сумою відшкодування збитків.

Згідно із п. 4 мирової угоди відповідача зобов’язався перерахувати грошові кошти у розмірі 650 000,00 грн. на поточний рахунок позивача протягом 10 днів з моменту затвердження даної мирової угоди судом та закриття провадження у справі.

Господарським судом м. Києва ухвалою від 02.11.2006 було затверджено мирову угоду у справі № 3/247, укладену між позивачем та відповідачем, та припинено провадження у справі.

Отже, оскільки мирову угоду було затверджено Господарським судом м. Києва 02.11.2006, то відповідач повинен був перерахувати грошові кошти в розмірі 650 000,00 грн. на поточний рахунок позивача в строк до 13.11.2006.

Однак, матеріали справи свідчать, що відповідач своє зобов’язання за мировою угодою у визначений мировою угодою строк не виконав, тобто, не відшкодував позивачу збитки в розмірі 650 000,00 грн.

Документи, які б свідчили про виконання відповідачем умов мирової угоди від 29.09.2006 і сплату грошових коштів у сумі 650 000,00 грн. в матеріалах справи відсутні, не надав їх останній і в ході розгляду апеляційної скарги.

В ході розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні представник відповідача підтвердив існування у відповідача на час затвердження господарським судом першої інстанції мирової угоди від 29.09.2006 зобов’язання перед позивачем щодо відшкодування збитків в розмірі 650 000,00 грн. за договором інвестування в будівництво нерухомості № 07/04-05 від 07.04.2005, а також невиконання відповідачем умов мирової угоди від 29.09.2006 щодо перерахування останнім позивачу грошових коштів у сумі 650 000,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 78 ГПК України при затвердженні мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Оскільки при не виконанні однією із сторін мирової угоди, укладеної ними та затвердженої господарським судом відповідно до ст. 78 ГПК України, наказ про примусове виконання не може бути видано у зв’язку з припиненням провадження у справі, і сама мирова угода, затверджена судом відповідно до Закону України ”Про виконавче провадження” не відноситься до документів, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, тобто не є виконавчим документом, апеляційний господарський суд вважає, що позивач правомірно звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про спонукання відповідача до виконання умов мирової угоди від 29.09.2006 і стягнення 650 000,00 грн., який обґрунтовано був задоволений господарським судом першої інстанції.

Виходячи з викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що немає підстав визнати доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують докази позивача, надані в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, яке не підлягає зміні чи скасуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

 

Рішення Господарського суду м.Києва від18.01.2007 у справі №20/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Матеріали справи № 20/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.