Судове рішення #617460
05-5-18/15787

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


 27.03.2007                                                                                           № 05-5-18/15787

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача - повідомлений, але не з’явився;

 від відповідача -Харькова М.Д. – провідний юрисконсульт (дов. № 13-нювід 03.01.2007);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДП "Одеський облавтодор" ДАК "Автомобільні дороги України"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2006

 у справі № 05-5-18/15787 (Мандриченко О.В.)

 за позовом                               ДП "Одеський облавтодор" ДАК "Автомобільні дороги України"

 до                                                   Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  визнання недійсним призначення платежу платіжного доручення № 424

 

ВСТАНОВИВ:

 Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.12.2006 у справі № 05-5-18/15787 позовну заяву   Дочірнього підприємства „Одеський облавтодор” ДАК „Автомобільні дороги України” до Державного територіально-галузевого об’єднання „Південно-Західна залізниця” про визнання недійсним призначення платежу платіжного доручення, повернуто без розгляду на підставі п. п. 4, 10 ст. 63 ГПК України.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, Дочірнє підприємство „Одеський облавтодор” ДАК „Автомобільні дороги України” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 15-1/128 від 24.01.2007, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва  від 14.12.2006, а справу направити на розгляд до Господарського суду м. Києва.


Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Відповідно до п. 5 розділу 2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 № 135 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 № 368/5559, якщо розрахункові документи, в яких перевірено реквізити, заповнені з порушенням вимог цієї Інструкції, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання.  Платіжне  доручення № 1171 від 15.11.2006 про сплату державного мита не було повернуто Державним казначейством України без виконання, до того ж, на зворотній стороні вказаного платіжного доручення про сплату державного мита, вчинено напис про зарахування суми до державного бюджету і скріплено підписом посадових осіб та відтиском печатки.

Також скаржник посилається на те, що відповідно до роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 однією з основних умов, за якої господарський суд приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита до Державного бюджету України, а тому господарський суд у разі виникнення сумнівів  щодо надходження і зарахування державного мита до державного бюджету вправі витребувати від позивача відповідне підтвердження територіального органу казначейства, якому державне мито перераховано, про що зазначається в ухвалі про порушення провадження у справі.


У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що у зв’язку із тим, що позивач при сплаті державного мита не вказав коду бюджетної класифікації та символу звітності банку, то ці кошти не відповідатимуть вимогам автоматичного обліку і не будуть зараховані на єдиний казначейський рахунок державного бюджету до відповідного уточнення.

До того ж, оскільки позивач в платіжному дорученні не вказав за розгляд якої саме справи сплачено витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, то є можливим багаторазове використання цього платіжного доручення при розгляді різних справ, а також немає підстав стверджувати, що кошти сплачені за даним платіжним дорученням – саме за  розгляд цієї справи, а не будь-якої іншої.


Позивач у судове засідання  не з’явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується відмітками канцелярії Київського апеляційного господарського суду на зворотному боці ухвали про порушення апеляційного провадження від 13.02.2007 та повідомленням про вручення поштового відправлення за № 437330 від 27.02.2007.


При розгляді апеляційної скарги колегією суддів були заслухані пояснення представника позивача, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Дочірнє підприємство „Одеський облавтодор” ДАК „Автомобільні дороги України” (позивач) подало до Господарського суду м. Києва позовну заяву за № 15-1/1558 від 15.11.2006 до Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця" про визнання недійсним призначення платежу платіжного доручення.

 Господарський суд м. Києва ухвалою від 14.12.2006 № 05-5-18/15787 повернув позовну заяву № 15-1/1558 від 15.11.2006  Дочірнього підприємства „Одеський облавтодор” ДАК „Автомобільні дороги України” без розгляду, з посиланням на те, що платіжне доручення № 1171 від 15.11.2006 про сплату державного мита не містить напису „призначення платежу”, коду бюджетної класифікації та символу звітності банку.

Також відсутній напис про призначення платежу на платіжному дорученні № 1169 від 15.11.2006 на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.


Апеляційний господарський суд не погоджується із ухвалою суду першої інстанції, враховуючи наступні обставини.

            Згідно із п. 3 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

            Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України  в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно з ч. 4 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21.01. 1993 № 7-93 із змінами і доповненнями, порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.

Пунктом 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 № 15, зареєстрованим Міністерством юстиції України 19.05.1993 за № 50, передбачено, що належним доказом сплати державного мита є останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту: „Зараховано в дохід бюджету _____ грн. (дата)”. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

Як вбачається із матеріалів справи Дочірнім підприємством „Одеський облавтодор” ДАК „Автомобільні дороги України”  до позовної заяви було додано платіжне доручення № 1171 від 15.11.2006 про сплату державного мита, на лицьовій стороні якого одержувачем державного мита в сумі 85,00 грн., зазначено ВДК у Шевченківському районі м. Києва, МФО 820019, код ЗКПО 26077968, банк одержувача УДК у м. Києві, р/р 31113095600011, а на зворотній стороні вчинено напис про зарахування мита в сумі 85,00 грн. в доход бюджету, який скріплений першим і другим підписами посадових осіб кредитної установи.

Таким чином, висновок господарського суду першої інстанції щодо неподання позивачем доказів сплати державного мита у встановленому порядку не відповідає чинному законодавству та матеріалам позовної заяви Дочірнього підприємства „Одеський облавтодор” ДАК „Автомобільні дороги України”.

Та обставина, що позивачем в рядку “призначення платежу” не зазначений символ звітності та код бюджетної класифікації, не є підставою для невизнання платіжного доручення доказом сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі, оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита до Державного бюджету України, а тому, у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до Державного бюджету України місцевий господарський суд має право згідно із п. 4 ст. 64 ГПК України витребувати від позивача відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України. Господарським судам не слід допускати повернення позовних заяв у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 № 15, зареєстрованим Міністерством юстиції України 19.05.1993 за № 50 (роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289).


Відповідно до п. 10 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

До позовної заяви позивачем додане платіжне доручення № 1169 від 15.11.2006 на оплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, на лицьовій стороні якого одержувачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн, зазначено – Судовий інформаційний центр, банк одержувача ВАТ „Банк Універсальний”, м. Львів, р/р 26002014180001, також наявний відтиск печатки кредитної установи та підпис відповідальної особи, що свідчить про проведення платежу банком.

Пунктом 3.8 Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті”, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за № 22, передбачено, що реквізит „Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником  так, щоб надавати повну інформацію про платіж. Позивачем у платіжному дорученні за № 1169 від 15.11.2006 вказано призначення платежу, як сплата витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно із вищезазначеною Інструкцією, банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів та у разі, якщо у розрахункових документах реквізити заповнені із порушенням вимог даної Інструкції,  повертають їх без виконання.

Наведене свідчить, що платіжне доручення № 1169 від 15.11.2006 на оплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу оформлене у відповідності з вимогами чинного законодавства. Відсутність в призначенні платежу напису за розгляд якої конкретно справи було сплачено за вказаним платіжним дорученням не свідчить про несплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та не може  бути підставою для повернення позовної заяви.

Твердження відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про можливість багаторазового використання платіжного доручення № 1169 від 15.11.2006 про сплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу апеляційний господарський суд не приймає до уваги, оскільки при поданні позовної заяви до господарського суду подається примірник платіжного доручення, виданий кредитною установою з підписами посадових осіб і відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення, який залишається у справі. Відповідно до п. 2.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 за № 22, розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків, з використанням електронно-обчислювальних і друкарських машин за один раз, тобто неможливе подання одного і того ж платіжного доручення в якості доказу про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при поданні різних позовів.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до п. 1 ст. 38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємства та організацій незалежно від їх участі у справі, документи та матеріали, необхідні для вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що при поданні позовної заяви із доданими до неї документами позивачем не було допущено порушень, передбачених п.п. 4, 10 ст. 63 ГПК України, тому ухвала місцевого суду підлягає скасуванню.

Згідно із ст. 106 ГПК України у випадку скасування апеляційною інстанцією, зокрема ухвали про повернення позовної заяви, справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105, 106  ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-


ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Одеський облавтодор” ДАК „Автомобільні дороги України” на ухвалу Господарського суду м. Києва від 14.12.2006 у справі  № 05-5-18/15787  задовольнити.

          2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 14.12.2006 у справі  № 05-5-18/15787 скасувати.

3. Справу № 05-5-18/15787 передати для розгляду по суті Господарському суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.


 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.


                                                                                          Ропій  Л.М.



 13.04.07 (відправлено)


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація