КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.03.2007 № 05-6-22/854
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Губенко Н.М.
суддів: Барицької Т.Л.
Ропій Л.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Красієнко В.В. (довіреність б/н від 19.02.2007); Кулік Н.В. (довіреність б/н від 11.01.2007);
від відповідача -Почтар С.І. (довіреність №7 від 23.10.2006),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія"
на ухвалу Господарського суду м.Києва від 08.12.2006
у справі № 05-6-22/854 (Шкурат А.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія"
до ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"
про визнання мирової угоди недійсною
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.12.2006 у справі № 05-6-22/854 Товариству з обмеженою відповідальністю “Лізингова компанія” відмовлено у прийнятті позовної заяви до Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” про визнання недійсною мирової угоди, укладеної з Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” та затвердженої Господарським судом м. Києва 19.07.2004 у справі №34/233, а також договору купівлі-продажу цінних паперів від 19.07.2004, укладеного позивачем та відповідачем на виконання даної мирової угоди.
Позивач, не погоджуючись з ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.12.2006, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить дану ухвалу скасувати.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку апелянта мирова угода має містити обов’язкові умови, до яких можуть бути віднесені відомості про умови, розмір і строки виконання зобов’язань. Мирова угода, затверджена Господарським судом м. Києва 19.07.2004, не має такої обов’язкової умови як розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Лізингова компанія” перед Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен банк Аваль”, а тому, на думку скаржника, мирова угода укладена з недотриманням норм чинного законодавства і має бути визнана недійсною, так само як і договір купівлі-продажу цінних паперів від 19.07.2004, укладений позивачем та відповідачем на виконання даної мирової угоди.
Крім того, позовні вимоги стосувалися визнання недійсними: мирової угоди від 19.07.2004, а не від 19.07.2006 та договору купівлі-продажу цінних паперів від 19.07.2004, а не від 19.07.2007, як зазначено в оскаржуваній ухвалі господарського суду першої інстанції.
Відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята у точній відповідності до норм чинного законодавства, а, отже, на його думку, немає жодних підстав для її скасування. Висновок господарського суду першої інстанції про те, що порушені у позовній заяві питання були предметом судового розгляду у справі №34/233 при затвердженні господарським судом першої інстанції мирової угоди у зазначеній справі, є обґрунтованим та відповідає дійсності.
При розгляді апеляційної скарги, апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представників сторін, досліджені матеріали справи, обговорені усі обставини справи і встановлено наступне.
04.12.2006 Товариство з обмеженою відповідальністю “Лізингова компанія” (надалі позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” (надалі відповідач) про: визнання недійсною мирової угоди, укладеної між позивачем та відповідачем, затвердженої Господарським судом м. Києва 19.07.2004 у справі №34/233; визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, укладеного між позивачем та відповідачем на виконання умов даної мирової угоди; зобов’язання сторін по договору купівлі-продажу цінних паперів від 19.07.2004 повернути іншій стороні все те, що було отримано в результаті даного договору в порядку двосторонньої реституції.
08.12.2006 Господарським судом м. Києва винесено ухвалу, якою позивачу відмовлено у прийнятті його позовної заяви, на підставі п. 2 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України. Ухвала господарського суду першої інстанції мотивована тим, що питання стосовно того, чи стосується оскаржувана мирова угода предмету позову та чи не порушує права та інтереси інших осіб, досліджувалося Господарським судом м. Києва при винесенні ухвали від 19.07.2004 у справі №34/233. Питання щодо визнання недійсною мирової угоди, затвердженої 19.07.2004 Господарським судом м. Києва у справі №34/233 має вирішуватися у порядку апеляційного оскарження ухвали Господарського суду м. Києва від 19.07.2004 у справі №34/233, якою затверджена дана мирова угода та припинено провадження у цій справі.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали Господарського суду м. Києва, виходячи з наступного.
Під час розгляду Господарським судом м. Києва справи №34/233 за позовом Акціонерного пенсійного банку “Аваль” (правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лізингова компанія” про стягнення з останнього 6 051 647, 75 грн., сторони скористалися наданим їм законом правом, а саме: уклали мирову угоду, якою передбачили умови погашення відповідачем наявної перед позивачем заборгованості та подали її на затвердження господарського суду. 19.07.2006 Господарський суд м. Києва у справі №34/233 виніс ухвалу, якою затвердив подану сторонами у справі мирову угоду і, відповідно, припинив провадження у справі.
В ухвалі Господарського суду м. Києва від 19.07.2004 у справі №34/233 зазначено, що умови укладеної мирової угоди стосуються прав та обов’язків сторін щодо предмету позову і не порушують права та законні інтереси третіх осіб; дана мирова угода не суперечить чинному законодавству.
Умови мирової угоди, укладеної позивачем та відповідачем 19.07.2004 внесені до ухвали Господарського суду м. Києва від 19.07.2004 у справі №34/233 і затверджені нею; дана ухвала не оскаржувалася та набрала законної сили.
На виконання однієї із умов зазначеної мирової угоди щодо обов’язку позивача купити у відповідача та обов’язку відповідача продати позивачу ряд цінних паперів (іменних акцій), 19.07.2004 позивач та відповідач уклали договір купівлі-продажу цінних паперів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваній ухвалі стосовно того, що питання чи стосується мирова угода, укладена 19.07.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Лізингова компанія” та Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен банк Аваль” предмету позову та чи не порушує дана мирова угода права та інтереси інших осіб, досліджувалося Господарським судом м. Києва при винесенні ухвали від 19.07.2004 у справі №34/233, якою оскаржувана мирова угода була затверджена та припинено провадження у даній справі.
Згідно з ч. 4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Дана норма кореспондується з нормою пункту 7 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.
Проаналізувавши вищенаведені норми Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (неподільною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти – окремо щодо затвердження мирової угоди та окремо щодо припинення провадження у справі.
Отже, з моменту затвердження господарським судом першої інстанції мирової угоди, укладеної позивачем та відповідачем 19.07.2004, остання стала частиною судового рішення. З цього моменту вимога про визнання мирової угоди недійсною є фактично вимогою про визнання недійсною ухвали Господарського суду м. Києва від 19.07.2004 у справі №34/233.
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції стосовно того, що питання щодо визнання недійсною мирової угоди, укладеної між позивачем і відповідачем та затвердженої Господарським судом м. Києва 19.07.2004 у справі №34/233, має вирішуватися в порядку апеляційного оскарження ухвали суду, якою затверджена дана мирова угода та припинено провадження у справі, оскільки, мирова угода є частиною ухвали від 19.07.2004 у справі №34/233, так само як і питання щодо недійсності договору купівлі-продажу цінних паперів від 19.07.2004, укладеного позивачем та відповідачем на виконання зазначеної мирової угоди.
Твердження заявника, викладені в апеляційній скарзі, про те, що мирова угода, затверджена Господарським судом м. Києва 19.07.2004 у справі №34/233 не відповідає нормам чинного законодавства України і має бути визнана недійсною, апеляційним господарським судом до уваги не беруться, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала господарського суду першої інстанції, якою позивачу відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі п. 2 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України; при винесенні даної ухвали господарський суд першої інстанції не розглядав позову по суті, не давав правової оцінки мировій угоді, затвердженої Господарським судом м. Києва 19.07.2004 у справі №34/233, повноваження апеляційної інстанції торкаються виключно перевірки законності оскаржуваного судового акта, у даному випадку – ухвали Господарського суду м. Києва від 08.12.2006 про відмову у прийнятті позовної заяви на підставі п. 2 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні в матеріалах справи позовну заяву та зазначені в додатку до неї документи, зокрема, копію мирової угоди від 19.07.2004, копію договору купівлі-продажу цінних паперів від 19.07.2004, укладеного на виконання умов мирової угоди від 19.07.2004, які подавалися позивачем до господарського суду першої інстанції і які досліджувалися останнім при винесенні оскаржуваної ухвали, приходить до висновку, що зазначені в оскаржуваній ухвалі 2006 рік укладення мирової угоди та 2007 рік – договору купівлі-продажу цінних паперів є нічим іншим ніж описка.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали Господарського суду м. Києва, проте, вважає за необхідне зазначити, що відмовляючи в прийнятті позовної заяви господарський суд першої інстанції мав керуватися (застосувати) п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України; однак незалежно від того, яким пунктом ст. 62 Господарського процесуального кодексу України керувався господарський суд, відмовляючи у прийнятті позовної заяви, наслідком застосування будь-якого пункту ст. 62 Господарського процесуального кодексу України є відмова у прийнятті позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.12.2006 у справі №05-6-22/854 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лізингова компанія” без задоволення.
2. Матеріали справи №05-6-22/854 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Губенко Н.М.
Судді Барицька Т.Л.
Ропій Л.М.
16.04.07 (відправлено)