Справа № 202/33505/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 січня 2017 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Шклярука Д.С.,

при секретарі - Шишляннікові О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2, у якій просить суд: стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № DNH4KP76720804 від 28.08.2006 року в розмірі 80983,91 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 10000,00 грн.; стягнути з відповідача ОСОБА_2 3200,00 грн. витрат на правову допомогу та витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що 28.08.2006 року ОСОБА_2 отримала у ПАТ «КБ «ПриватБанк» кредит на загальну суму 8684,00 грн., зі сплатою 25,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту – 28.08.2008 року.

Вимоги до відповідача ОСОБА_2, що випливають зі згаданого договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачами ПАТ “Акцент-Банк” договору поруки № 167 від 20.10.2010 року.

В порушення умов кредитного договору ОСОБА_2 свої зобов’язання належним чином не виконала, в результаті чого за кредитом утворилася заборгованість в загальному розмірі 90983,91 грн., що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 березня 2016 року провадження в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» було закрите.

В судове засідання представник позивача не з'явився, в матеріалах справи міститься заява про можливість розгляду й вирішення справи за його відсутності.

Відповідачка та її представник вимоги не визнали, просили у позові відмовити, застосувати до вимог позивача строки позовної давності. Судове засідання 26.01.2017 року відповідачка просила проводити без її особистої участі у судовому засіданні, просила застосувати до вимог позивача строки позовної давності і у позові відмовити.

Суд, вивчивши матеріали справи та надані письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, 28 серпня 2006 року між сторонами було укладено кредитний договір № DNH4KP76720804, долучений до справи у копії, за умовами якого відповідач отримала в ЗАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», кредит на загальну суму 8684,00 грн. на споживчі цілі, зі сплатою 25,08 % річних.

Згідно з умовами кредитного договору сторони погодили, що кредит надається відповідачу на 24 місяці, тобто на строк до 28.08.2008 року. Сторони також погодили, що погашення кредиту здійснюється позичальником з 21 по 28 число кожного місяця шляхом надання позичальником банку коштів (щомісячного платежу) в розмірі 465,35 грн. для погашення боргу за кредитом, відсотків, комісії, а також інших обумовлених договором платежів.

Вимоги до відповідача, що випливають зі згаданого договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачами ПАТ “Акцент-Банк” договору поруки № 167 від 20.10.2010 року.

Відповідач належним чином не виконував своїх зобов’язань за кредитним договором щодо своєчасного погашення кредиту, в результаті чого станом на 19.06.2013 року утворилася заборгованість в розмірі 90983,91 грн., яка складається з: 7316,03 грн. – заборгованості за кредитом, 30688,40 грн. – заборгованості по процентам за користування кредитом, 48170,72 грн. – пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитним договором, 500,00 грн. – штрафу (фіксована частина), 4308,76 грн. – штрафу (процентна складова).

У письмових запереченнях відповідач посилався на те, що позивачем пропущено строки позовної давності, оскільки банк звернувся із позовом лише у жовтні 2013 року.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частиною 5 вказаної норми Закону встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Установлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) та в строки, визначені договором, та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

З липня 2007 року відповідач не виконувала умови кредитного договору, і у подальшому, визначені кредитним договором щомісячні платежі в обумовленому розмірі не здійснювала.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. В даному випадку з жовтня 2006 року, коли банк дізнався, що позичальником погашення чергової частини (чергового щомісячного платежу) виконано не було і банк почав нараховувати відповідачці неустойку, що вбачається із розрахунку боргу виконаного позивачем. У подальшому, з липня 2007 року, кредит відповідачкою в порядку визначеному умовами договору не погашався взагалі, ані тіло, ані проценти, що призвело до зростання заборгованості за кредитним договором. Також, позичальницею від дня укладання кредитного договору взагалі не оплачувалася комісія та не погашалася нарахована банком неустойка за порушенням зобов’язань.

Таким чином, аналізуючи норми ст. ст. 261, 530, 631 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання (тобто до 28 серпня 2008 року) вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.

В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів.

Крім цього, підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки (штрафу, пені), накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин, включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Отже, аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За встановлених в судовому засіданні обставин заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача заслуговує на увагу, у зв’язку з чим у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі, оскільки ПАТ «КБ «ПриватБанк», дізнавшись про порушення своїх прав у жовтні 2006 року, з урахуванням кінцевого терміну повернення кредиту – 28.08.2008 року, пред'явив позов до відповідачки ОСОБА_2 01.10.2013 року, тобто поза межами строку позовної давності визначеного ЦК України та п.п. 6.6 кредитного договору, яким сторони погодити п’ятирічний строк позовної давності.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д.С. Шклярук