Справа № 673/566/16-ц

Провадження № 2/673/13/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2017 р.

Деражнянський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючої-судді – ОСОБА_1,

з участю:

секретаря судових засідань - ОСОБА_2,

відповідача – ОСОБА_3,

представників – ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Деражня  цивільну справу за позовом 

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

до ОСОБА_3

про стягнення заборгованості по кредитному договору,-

встановив:

22 квітня 2016 року позивач звернувся до суду, вказавши, що 27 вересня 2010 року відповідач ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним лімітом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, який має право в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт, а також що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» складає між нею та Банком Договір, що підтверджується її підписом у заяві. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою Клієнта щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком. Проте відповідачем було порушено умови вказаного договору щодо своєчасного повернення грошових коштів та відсотків для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, та іншими витратами, внаслідок чого утворилася заборгованість по кредиту в сумі 11289,08 грн., яку позивач просить стягнути на його користь. Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати по справі в розмірі 1378,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить їх задоволити з підстав, викладених у позові. При цьому, зауважив, що складовою заборгованості є пеня в розмірі 2700 грн.

В судовому засіданні сторона відповідача позов не визнала, посилаючись на сплив строку позовної давності за позовними вимогами. Крім того, відповідач заперечила отримання в 2013 році платіжної картки.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. 

Так, судом встановлено, що 27 вересня 2010 року відповідач ОСОБА_3 оформила в ПАТ КБ «Приватбанк» кредитну картку «Універсальна» та отримала кредит у розмірі 800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним лімітом.

Наведені позивачем обставини в обґрунтування позовних вимог підтверджуються наявними в матеріалах справи анкетою-заявою позичальника ОСОБА_3, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою.

Так, із анкети-заяви позичальника встановлено, що ОСОБА_3 була ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами банку та згідна, що її заява разом із зазначеними умовами, правилами та тарифами банку складає кредитний договір між нею та позивачем.

Згідно з п.1.1.2.7 укладеного договору відповідачка зобов’язалась слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту.

Пунктом 2.1.1.7.6 договору передбачено, що при порушенні Клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, Клієнт зобов’язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків і комісій. Штраф враховується на окремому рахунку та підлягає сплаті в першу чергу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статі 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша кредитна установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1, 3 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

 У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом з’ясовано, що позивач повністю виконав взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, тоді як відповідач ОСОБА_3 всупереч умовам кредитного договору порушила строки повернення кредитних коштів, внаслідок чого утворилася  заборгованість, яка згідно наданого позивачем розрахунку станом на 31 січня 2016 року склала 11289,08 грн., із них: заборгованість по кредиту – 799,00 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом – 6776,31 грн., заборгованість по пені – 2700,00 грн., а також  нарахований відповідно до п.2.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг штраф (фіксована частина) - 500 грн. та штраф (процентна складова) – 513,77 грн.

Вирішуючи обґрунтованість вказаного позивачем розміру заборгованості, судом враховується, що кредитним договором було передбачено повернення коштів щомісячними платежами в розмірі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості до 25 числа місяця, наступного за звітним.

Таким чином, оскільки відповідач дані умови порушила, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору заборгованість по кредиту у розмірі 799,00 грн. є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики що залишилася, та сплати процентів належних йому відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Згідно з умовами кредитного договору відповідач отримала кредит зі сплатою 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитним лімітом.

Отже, оскільки борг по процентах станом на 31 січня 2016 року становив 6776,31 грн. і на даний час він не сплачений, вимоги позивача про стягнення вказаної суми також є обґрунтованими.

При цьому судом приймається до уваги те, що сумнівів у розрахунку боргу наданого позивачем немає, а жодних належних та допустимих доказів, які б вказували, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, стороною відповідача не надано.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 2700,00 грн. та штрафу в розмірі 1013,77 грн., суд враховує положення ст. 611 ЦК України, якою встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.  

При укладені кредитного договору сторони домовились, що за несвоєчасну оплату послуг, передбачених цих договором, Умовами та Правилами клієнт платить банку по кожному випадку порушення пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який платиться пеня, за кожний день прострочення. Зазначене передбачено п.1.1.5.25 Умов та Правил надання банківських послуг.

Виходячи з наведених умов договору та законодавчих норм, а також беручи до уваги наявність факту порушення відповідачем зобов’язань за кредитним договором, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими.  

Разом із цим, судом приймається до уваги, що представником відповідача подано до суду заяву, в якій остання просить застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог позивача.

Положення про позовну давність врегульовані ст.ст. 256- 268 ЦК України.

Так, за змістом наведених статей позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, в силу п.1ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При вирішенні питання щодо початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах суд виходить з наступного. 

Відповідно до ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частини 5 згаданої статті за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Так, з розрахунку наданого позивачем вбачається, що відповідач ОСОБА_3 здійснила останній платіж по кредитному договору 22 липня 2013 року в розмірі 300,00 грн. Таким чином, у серпні 2013 року у позивача виникло право на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості по кредитному договору. Проте, як вбачається з матеріалів справи,  з даним позовом позивач звернувся до суду 22 квітня 2016 року, тобто в межах 3-річного строку.

Таким чином, виходячи із встановленого п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України однорічного строку позовної давності по вимогах щодо стягнення  неустойки, стягненню з відповідача підлягає пеня, починаючи з 22 квітня 2015 року, тобто за останніх 12 місяців, які передували зверненню до суду, що відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України по справі 6-160цс14 від 19 листопада 2014 року.

Приймаючи до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, що утворилася станом на 31 січня 2016 року, розмір пені за період з 22 квітня 2015 року по 31 січня 2016 року (період, охоплений наданим позивачем розрахунком) складатиме 1000,00 грн.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, штраф і пеня є одним видом цивільно–правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання зазначених  положень Конституції України.

Зазначені висновки відповідають правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду України №6-2003цс15 від 21.10.2015 року.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що в позові банку в частині стягнення штрафу в розмірі 1013,77 грн. слід відмовити.

Підсумовуючи вищенаведене, загальний розмір боргу за кредитним договором, який підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» становить  8575 грн. 31 коп. (799,00 грн. – тіло кредиту + 6776,31 грн. – проценти за користування кредитом + 1000,00 грн. – пеня).

При цьому, судом відхилено твердження відповідача про неотримання останньою платіжної картки у 2013 році та враховується, що в ході розгляду справи, судом оглядалися фотоматеріали, надані стороною позивача, де ОСОБА_3 вказала на власне фото з платіжною карткою, створене у квітні 2013 року.

В силу вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України, враховуючи задоволення позовних вимог банку на 76%, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати в розмірі 1047 грн. 28 коп.      

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 179, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 253, 256, 258, 267, 525-527, 549, 599, 610-612, 1048-1050, 1054 ЦК України суд,-

                                                вирішив:

Позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН  № НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість в розмірі 8575 грн. 31 коп. (вісім тисяч п’ятсот сімдесят п’ять гривень 31 копійку) та судові витрати  в розмірі 1047,28 грн..

В решті вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для  подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи,  які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.  Особи,  які брали  участь  у справі,  але  не  були  присутні  у  судовому  засіданні  під час проголошення судового рішення,  можуть  подати  апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду Хмельницької області через Деражнянський районний суд Хмельницької області.

Повний текст рішення виготовлений 23 січня 2017 року.

Суддя: ОСОБА_1