Справа № 364/101/17

Провадження № 2-а/364/19/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2017 р. суддя Володарського районного суду Київської області Макаренко Л. А., розглянувши в приміщенні Володарського районного суду Київської області в смт Володарка Київської області в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Володарської районної державної адміністрації Київської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової допомоги як учаснику бойових дій,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 20.01.2017 р. надійшов адміністративний позов (позовна заява) ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Володарської районної державної адміністрації Київської області з вимогами: визнати бездіяльність Відповідача протиправною та зобов'язати його здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити Позивачеві як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу до 5 травня відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент проведених виплат, і з урахуванням раніше виплачених сум.

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджував, що він має статус учасника бойових дій і йому повинна виплачуватися щорічна разова грошова допомога до 5 травня відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що у 2016 році становило 5 650 грн. Натомість у 2016 році він отримав лише 920 грн. зазначеної допомоги, тому вважає, що має отримати ще 4 730 грн.

Володарський районний суд Київської області ухвалою від 23.01.2017 р. відкрив скорочене провадження в адміністративній справі та розглядає її в порядку, передбаченому статтею 1832 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), без проведення судового засідання і виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач 30.01.2017 р. у межах встановленого законом десятиденного строку подав до Володарського районного суду Київської області заперечення проти позову ОСОБА_1 та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, стверджуючи, що Позивач, як учасник бойових дій, отримав згадану щорічну разову грошову допомогу 03.06.2016 р. у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» (далі - Постанова № 141). Крім того Відповідач вважає, що строк звернення до суду з даним адміністративним позовом минув, оскільки виплата допомоги Позивачеві була проведена 03.06.2016 р., а тому наполягає на відмові в задоволенні позову у зв'язку з пропуском Позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Суд, розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, заперечення Відповідача, оцінивши подані у справі докази та наведені сторонами письмові доводи і пояснення за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вирішуючи дану адміністративну справу, виходить з такого.

З доданих до позовної заяви копій документів судом встановлено, що Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1., ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с. 6-9), має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_2, виданого 29.09.2015 р. (а.с. 11). У 2016 році він отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, передбачену частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі 920 грн. Не погоджуючись з таким розміром зазначеної допомоги, Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Володарської районної державної адміністрації Київської області (Відповідач) із відповідною заявою, у відповідь на яку отримав лист від 21.10.2016 р. № 1461 з роз'ясненням про правомірність здійсненої йому виплати у розмірі 920 грн. згідно з Постановою № 141 та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що визначає необхідність виплати щорічно до 5 травня учасникам бойових дій разової грошової допомоги у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України (а.с. 10).

На відміну від наведеного у згаданому листі, Позивач вважає, що частину п'яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» слід застосовувати у тій редакції, що відновила свою дію після рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), іншу редакцію цієї норми (викладену в листі Відповідача) після внесення до неї змін Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Тож, на думку Позивача, припис частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає виплату щорічної разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідач у своїх запереченнях стверджував про дотримання ним законодавчих вимог повною мірою під час нарахування і виплати Позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частина п'ятої якої закріплює, що ця допомога виплачується у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. На минулий 2016 рік Кабінет Міністрів України Постановою № 141 установив, що учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання, їх батьків, зазначена допомога виплачується у розмірі 920 грн. (підпункт 2 пункту 1 Постанови № 141). Саме в такому розмірі Позивачем було отримано 03.06.2016 р. щорічну разову грошову допомогу. На обґрунтування того, чому Відповідач у спірному питанні визначення розміру допомоги керувався саме Постановою № 141, у запереченнях наведено також відповідні приписи Конституції України, національного бюджетного законодавства, позиції, викладені в рішеннях Конституційного Суду України.

Суд, вирішуючи питання, яку правову норму і в якій редакції належить застосувати до спірних правовідносин з визначення розміру щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій, виходить з того, що у 1993 році було прийнято чинний і на теперішній час Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Статтю 12 цього Закону у 1998 році було доповнено частиною такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком» (Закон України від 25.12.1998 р. № 367-XIV). Надалі редакція цієї частини статті 12 Закону була змінена Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та викладена в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» (пункт 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI).

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України зазначену законодавчу зміну (тобто нову редакцію частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») серед інших норм було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Мотивуючи таке рішення Конституційний Суд України зауважив, зокрема, що: при прийнятті оспорюваного Закону (№ 107-VI) всупереч наведеним Судом правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу I) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ II); Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів, тому законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (підпункт 5.3 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008). Згідно зі статтею 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Зважаючи на зазначене рішення Конституційного Суду України про неконституційність нової редакції частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Верховний Суд України у постанові від 10.02.2016 р. у справі № 21-6508а15 (№ 537/5837/14-а), на яку посилається Позивач у позові, дійсно зробив висновок, що на час виникнення спірних відносин діяла редакція частини п'ятої статті 12 названого Закону, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Проте, як зазначено в ухвалі Верховного Суду України від 15.01.2017 р. в іншій справі № 577/3661/16-а, такий висновок було зроблено з огляду на пункти 6-7 Прикінцевих положень Закону України від 16.01.2014 р. № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набув чинності лише з серпня 2014 року та в період з 1 січня до серпня 2014 року Кабінету Міністрів України не було надано право змінювати розміри вказаних виплат.

Крім того, під час розгляду даної адміністративної справи судом береться до уваги, що правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 10.02.2016 р. у справі № 21-6508а15 (№ 537/5837/14-а), на яку посилається Позивач як на обґрунтування своїх позовних вимог, стосувався правовідносин щодо виплати учасникам бойових дій щорічної разової грошової допомоги у 2014 році. Надалі законодавче регулювання таких правовідносин зазнало змін, що не враховано Позивачем.

Так, Законом України від 28.12.2014 р. № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» було серед іншого доповнено розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України пунктом 26, яким відтоді визначено, що норми і положення, зокрема, статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Це законодавче положення за станом на тепер - час розгляду даної адміністративної справи

не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а відтак є чинними.

З огляду на викладене суд, вирішуючи дану адміністративну справу, виходить з того, що за наявності декількох законів, норми яких різним чином регулюють конкретну сферу суспільних правовідносин, він повинен під час вирішення спорів у таких правовідносинах застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 р. № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України). Відтак, суд вважає, що Кабінет Міністрів України має повноваження визначати порядок і розміри застосування зазначених вище законодавчих норм, у тому числі щодо виплати учасникам бойових дій до 5 травня щорічної разової грошової допомоги. Розмір цієї допомоги на 2016 рік визначено Постановою № 141 і становить 920 грн.

Судом також враховується висновок Верховного Суду України, викладений у згаданій вище ухвалі від 15.01.2017 р. у справі № 577/3661/16-а щодо суми нарахування щорічної разової грошової допомоги учаснику бойових дій за 2016 рік. Згідно з цим висновком Верховного Суду України з 01.01.2015 р. Законом України від 28.12.2014 р. № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» фактично припинена дія норми Закону України № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині, яка, зокрема, стосується розміру такої разової грошової допомоги; на час розгляду та винесення рішення по справі зазначена норма закону в установленому законом порядку такою, що не відповідає Конституції України, не визнана.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право на соціальний захист. А згідно з приписами статей 6, 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.

У рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 р. № 3-рп/2012 надано офіційне тлумачення окремих положень Конституції України, Бюджетного кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України про те, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України, а суди застосовують закони України, а також нормативно-правові акти відповідних органів державної влади, видані на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, видані у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

У мотивувальній частині зазначеного рішення Конституційний Суд України, звертаючись до припису частини другої статті 46 Конституції України (згаданий у позовній заяві Позивача), яким гарантується право на соціальний захист, у тому числі загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, зауважив одночасно, що за рахунок бюджетних джерел забезпечується соціальний захист широких верств населення країни, серед яких особи, що отримують пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги. Це зобов'язує державу дотримуватися частин першої, третьої статті 95 Основного Закону України, згідно з якими бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних (фінансових) можливостей держави. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом (рішення Конституційного Суду України від 22.05.2005 р. № 5-рп/2005, від 08.10.2008 р. № 20-рп/2008, від 27.11.2008 р. № 26-рп/2008, від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011, від 25.01.2012 р. № 3-рп/2012).

Відповідно до статті 22 Загальної декларації прав людини (1948 р.) кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави. Статтею 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.) держави зобов'язані забезпечити здійснення прав, що передбачені цим Пактом, у максимальних межах наявних ресурсів.

Звертаючись до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як до джерела права згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд враховує правові позиції ЄСПЛ, викладені, зокрема, в його рішеннях від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 р. у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», про те, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

У пунктах 21, 25, 26, 28 рішення від 03.06.2014 р. у справі «Великода проти України» ЄСПЛ, ставши на бік держави-відповідача, повторно до своїх попередній позицій наголосив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (рішення від 14.02.2012 р. у справі «Аррас та інші проти Італії», та від 13.04.2006 р. у справі «Сухобоков проти Росії»), а також нагадав, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі (ухвала від 15.03.2001 р. у справі «Амола проти Фінляндії»). Має зберігатися «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Тож держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою.

За таких обставин суд вважає, що щорічна разова грошова допомога до 5 травня була правомірно нарахована і виплачена Позивачеві у 2016 році у розмірі 920 гривень відповідно до наведених вище положень Бюджетного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

У зв'язку з цим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання протиправною бездіяльності Відповідача і зобов'язання його здійснити перерахунок, нарахування і виплату Позивачеві як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу до 5 травня відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Стосовно ж дотримання Позивачем передбаченого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) шестимісячного строку звернення до суду, питання про яке порушується Відповідачем у запереченнях проти позову, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини четвертої статті 171 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Отже, строк звернення до суду Позивачеві має обчислюватися з 30 вересня - останнього можливого дня реалізації свого права на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. Як вбачається з доданої до позовної заяви копії листа Управління соціального захисту населення Володарської районної державної адміністрації Київської області від 21.10.2016 р. № 1461, Позивач реалізував таку можливість і звернувся до Відповідача з відповідною датованою 29.09.2016 р. заявою щодо правомірності виплати йому зазначеної допомоги у розмірі 920 грн. (а.с. 10). До того ж, судом враховується і час надання Позивачеві відповіді на його звернення щодо розміру щорічної разової грошової допомоги (лист Відповідача від 21.10.2016 р. № 1461, копія якого додана до позовної заяви).

З огляду на те, що Позивач є учасником бойових дій, він підлягає звільненню від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Питання про розподіл судових витрат вирішено судом згідно зі статтею 94 КАС України, частиною п'ятою якої встановлено, що в разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Проте, в справі, що розглядається, відомості щодо судових витрат Відповідачем суду не повідомлялися.

Зважаючи на усе викладене та керуючись статтями 2, 7-9, 18, 69, 79, 86, 87, 94, 99, 103, 158-163, 1832, 184-186, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Володарської районної державної адміністрації Київської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Володарський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: Л. А. Макаренко