У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27.08.09                                                                                       Справа №22/263/08

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Зубкова Т.П. судді  Зубкова Т.П.    , Мойсеєнко Т. В.  , Хуторной В.М.

при секретарі:  Акімовій Т.М.

За участю представників сторін:

від позивача –        Нікітіна Т.Г.  (довіреність б/н  від 05.02.2009 р.);

                              Ноздрічкін С.П. (паспорт СВ 287597 від 29.11.2000 р.) – директор

від відповідача  –  Гранкін А.В. (довіреність б/н від 30.03.2009 р.)

                       

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер» (м. Запоріжжя)

на рішення господарського суду Запорізької області від 23.02.2009 р.                                        у справі  № 22/263/08

за позовом         Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна

                            система»  (м. Запоріжжя)

до відповідача  Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер» (м. Запоріжжя)

про стягнення суми,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна                              система»  звернулось до  господарського суду Запорізької  області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер» (з урахуванням уточнень) 30637,34 грн. безпідставно отриманих грошових коштів.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.02.2009 р. у справі                    № 22/263/08 (суддя Скиданова Ю.О.) позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в сумі 30637,34 грн. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 306,37 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне  забезпечення  судового процесу.  

Не погоджуючись з  прийнятим  судовим  актом,  Товариство з обмеженою відповідальністю «Віннер» (відповідач у справі) звернулось до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду від 23.02.2009 р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вважає рішення суду незаконним, стверджує, що місцевим господарським судом неповно з’ясовані обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, відповідач заперечує факт досягнення між ТОВ «Дніпровська транспортна система» з ТОВ «Віннер» домовленості (в усній формі) щодо перевезення вантажу в березні 2008 р.

Мотивує тим, що між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини на підставі договору № 9 від 07.02.2008 р., пунктами 2.3, 3.1.1, 3.1.16 та 4.10 якого передбачено, що перевезення здійснюються Перевізником-Експедитором (відповідачем у справі) за Заявкою  Замовника (позивача у справі).

Вказує, що позивач не надав йому Заявку на перевезення вантажу в березні 2008 р., якою було б визначено час і місце відправлення вантажу, відправника, вид і кількість вантажу, вид транспортного засобу тощо.

Наголошує, що ненадання даних по Заявці свідчить про те, що перевезення не відбулось саме через відсутність замовлення позивача, та виключає вину відповідача.

Заявник звертає увагу суду на те, що 19.01.2009 р. він отримав від позивача (за допомогою факсимільного зв'язку) Заявку на виконання перевезень за маршрутом Україна-Польща, яка не була узгоджена.  Позивач на його вимогу пояснити свої наміри відповіді не надав, а в суді першої інстанції пояснив, що він хотів здійснити перевезення, яке не регулюється договором № 9 від 07.02.2008 р.

За твердженням заявника, він не отримував повідомлення позивача про розірвання договору № 9 від 07.02.2008 р. Натомість, 04.11.2008 р. він отримав від позивача лист, в якому містилась позовна заява від 30.10.2008 р.

Вважає, що посилання позивача на ст. 693 ЦК України, яка регулює зобов'язальні правовідносини, є підтвердженням того, що договір № 9 від     07.02.2008 р.  діє і в теперішній час.

На думку заявника, господарський суд всупереч вимогам статей 4-3, 32, 33, 38, 43, 47 Господарського процесуального кодексу України, не дослідив повно і всебічно всі обставини справи, чим порушив основний галузевий принцип здійснення правосуддя – принцип змагальності, згідно з яким господарський суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і, відповідно, правильного застосування законодавства.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.05.2009 р. апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер» прийнята до провадження та призначена до розгляду на 18.06.2009 р.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено  на  27.08.2009 р.

Розпорядженням В.о. Голови Запорізького апеляційного господарського суду         № 1662  від 27.08.2009 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя –  Зубкова Т.П. (доповідач), судді Мойсеєнко Т.В., Хуторной В.М.

Позивач у справі –  Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна система» – апеляційну скаргу відповідача не визнає, вважає її необґрунтованою. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві на апеляційну скаргу. Зокрема, посилається на те, що в усній формі 03.03.2008 р. замовив у відповідача транспортно-експедиційні послуги з перевезення по Україні протягом березня 2008 року (поза договором № 9). В свою чергу, відповідач виставив йому до оплати рахунок № 93 від 03.03.2008 р. на суму 30637,34 грн., який позивач і оплатив у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 03.03.2008 р.

Зазначає, що письмово дана угода не укладалася, оскільки на той момент  між ТОВ «Дніпровська транспортна система» та ТОВ «Віннер» склалися довірчі відносини і позивач зробив передплату в рахунок майбутніх послуг по перевезенню вантажів у березні 2008 р. в розмірі 30637,34 грн.

Також позивач пояснює, що у зв’язку із погіршенням взаємовідносин з відповідачем він втратив бажання співпрацювати з ним, а тому в подальшому і не надсилав відповідачу письмових заявок на автоперевезення.

Звертає увагу суду, що неодноразово звертався до відповідача з проханням про повернення коштів та про вирішення спору мирним шляхом. За твердженням позивача, відповідач жодного разу не відреагував на вищевказані прохання, попередження та повідомлення, не надав жодного пояснення, заперечення, пропозиції з приводу цього питання, що, на думку позивача, свідчить про небажання відповідача як повертати кошти, так і надавати послуги з автоперевезення.

Позивач наголошує, що 31.10.2008 р. на підставі п. 9.4 договору № 9 від 07.02.2008 р. він направив відповідачу повідомлення про розірвання вказаного договору, тому згідно з п. 9.3 договору № 9  31.12.2008 р. строк дії договору закінчився і наразі грошові кошти в розмірі 30637,34 грн. зберігаються на розрахунковому рахунку відповідача без достатньої правої підстави.

Посилаючись на вищенаведене, позивач просить оскаржуване рішення господарського суду залиши без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення.

В судовому засіданні представники відповідача та позивача у повному обсязі підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

За  клопотанням представників сторін апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

           За їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

             07.02.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер» (Перевізником-Експедитором, відповідачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна система» (Замовником, позивачем у справі)  було укладено  договір на перевезення вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування автоперевезень вантажів в міжнародному сполученні № 9 (надалі – Договір), відповідно до умов якого Перевізник-Експедитор зобов’язався організовувати перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами відповідно до заявок Замовника.  

Відповідно до п. 2.2 Договору виконання кожного міжнародного перевезення, в рамках даного Договору, оформлюється окремими заявками на конкретне перевезення.

Заявка є невід’ємною частиною Договору. Факт виконання кожного міжнародного автомобільного перевезення підтверджується відповідним актом виконаних робіт. (п. 2.3 Договору).

Пунктом 4.10 Договору передбачено, що Замовник надає Перевізнику-Експедитору заявку, підтверджену печаткою Замовника, на виконання перевезень не пізніше трьох діб до дня завантаження.

Згідно з п. 3.1.16 Договору Перевізник-Експедитор зобов’язався приймати подані заявки до виконання, підтверджувати їх печаткою та відправляти Замовнику протягом 8 робочих годин.

Замовник проводить розрахунки за виконані послуги за узгодженими ставками протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від Перевізника-експедитора копій документів (рахунків на оплату, накладних CMR з відміткою про доставку вантажу, актів виконаних робіт) шляхом банківського переказу, якщо інше не обумовлено в заявці (п. 5.2 Договору).

Пунктом 9.3 Договору було передбачено, що він вступає в силу з моменту підписання  і  діє до 31.12.2008 р. Якщо за 30 днів до спливу строку його дії жодна зі сторін письмово не повідомить про намір припинити дію Договору, то строк дії Договору автоматично подовжується на один календарний рік.

Відповідно до п. 9.4 Договору сторони можуть розірвати договір без пояснення причин, якщо повідомлення про це було спрямовано у письмовій формі не пізніше 30 днів до дати  розірвання, яка передбачається.

Як встановлено судом та підтверджується сторонами, позивач не надавав відповідачу жодних заявок на виконання міжнародних перевезень за Договором.

Натомість, за твердженням позивача, 03.03.2008 р. він в усній формі зробив відповідачу замовлення на здійснення транспортно-експедиційних послуг з перевезення по Україні протягом березня 2008 року.

У зв’язку з цим відповідач виставив позивачу до оплати рахунок № 93 від 03.03.2008 р. на суму 30637,34 грн. з призначенням платежу: «транспортні послуги по Україні Україна-Україна» та  виписав  відповідну податкову накладну № 93 від 03.03.2008 р. (арк. справи 14, 15).

Платіжним дорученням № 2 від 03.03.2008 р. позивач  у повному обсязі сплатив виставлений відповідачем рахунок № 93 (арк. справи 13).

Однак, як встановлено судом та не спростовано заявником, ані в березні 2008 р., ані пізніше відповідачем транспортно-експедиційні послуги позивачу надані не були.

У зв’язку з цим позивач направив відповідачу претензію (вих. б/н) від     02.09.2008 р.  з вимогою про повернення коштів в сумі 30637,34 грн.  (арк. справи 16-18).

Дана претензія залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

31.10.2008 р. позивач, керуючись п.п. 9.3, 9.4 Договору, направив на адресу відповідача лист (вих. б/н від 31.10.2008 р.) про розірвання Договору, який, згідно з Повідомленням про вручення поштового відправлення № 01179684 було отримано відповідачем 04.11.2008 р. (арк. справи 37- 38).

Позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Віннер» на користь ТОВ «Дніпровська транспортна система» на підставі ст. 1212 ЦК України 30637,34 грн. безпідставно збережених грошових коштів  стали предметом  судового розгляду  у даній справі.                

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла  його  у  себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження  майна  було  результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Для виникнення зобов’язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до  умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Аналогічні  приписи  містить   ст. 193 Господарського кодексу України.

Матеріали справи свідчать, що ані виставлений відповідачем Рахунок № 93 від 03.03.2008 р., ані виписана ним податкова накладна, ані платіжне доручення № 2 від 03.03.2008 р., яким позивач оплатив вказаний рахунок відповідача, не містять жодних посилань на Договір № 9 від 07.02.2008 р.

Натомість, у виставленому позивачу на оплату Рахунку № 93 від 03.03.2008 р., так само як і у виписаній йому податковій накладній, відповідачем вказано призначення платежу: «транспортні послуги по Україні Україна-Україна»  (в той час, як Договір укладався сторонами на здійснення міжнародних перевезень).

Треба також відзначити, що за умовами Договору (пункти 2.2, 2.3), виконання перевезення, в рамках Договору, оформлюється окремими заявками на конкретні перевезення, які є невід’ємною частиною Договору. Факт виконання кожного перевезення підтверджується відповідним актом виконаних робіт.

В силу п. 5.2 Договору Замовник здійснює розрахунки за виконані послуги…

В даному випадку, доказів надання позивачу транспортно-експедиційних послуг в березні 2008 р.  відповідачем суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи і підтверджується представниками сторін, обумовлені Договором послуги, станом на момент розгляду справи в суді, відповідачем позивачу також не надавались (більш того, за твердженням відповідача, він взагалі не отримував від позивача жодних заявок  на виконання перевезень за Договором).

Наявності у позивача боргу за раніше надані відповідачем послуги, останнім також не доведено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для отримання та утримання грошових коштів в розмірі 30637,34 грн., перерахованих позивачем  платіжним дорученням  № 2 від 03.03.2008 р. на підставі рахунку № 93 від 03.03.2008 р.,  і претензія позивача з вимогою про їх повернення залишена відповідачем без задоволення неправомірно.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно отриманого майна – грошових  коштів в сумі 30637,34 грн.  є обґрунтованими, правомірними і такими що підлягають задоволенню.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, є надуманими і не спростовують правомірність висновків господарського суду, викладених в рішенні.

Стосовно доводів заявника (відповідача) про порушення господарським судом при прийнятті рішення у справі норм процесуального права, що начебто позбавило відповідача права на повний, об’єктивний, всебічний розгляд справи та винесення справедливого рішення, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський  судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип  змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України  доказами у справі є  будь-які  фактичні  дані, на підставі  яких  господарський  суд у визначеному  законом порядку  встановлює  наявність чи відсутність  обставин, на яких ґрунтуються  вимоги  і  заперечення  сторін, а також  інші  обставини, які  мають значення  для  правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд  приймає  тільки ті  докази, які  мають значення  для справи  (ч. 1 ст. 34 ГПК України).

Нормами статті 43 ГПК України закріплено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційна інстанція не вбачає порушень норм процесуального права з боку господарського суду при прийнятті оскаржуваного рішення.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові  витрати за апеляційною скаргою покладаються на відповідача  (заявника апеляційної скарги).

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний  господарський  суд

ПОСТАНОВИВ :

                 

        Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер»                 (м. Запоріжжя) залишити без задоволення.

       Рішення господарського суду Запорізької області від 23.02.2009 р. у справі                    № 22/263/08   залишити  без  змін.

  

Головуючий суддя Зубкова Т.П.

 судді  Зубкова Т.П.  

 Мойсеєнко Т. В.  Хуторной В.М.