Справа № 2-1237/09

Р І Ш Е Н Н Я

(заочне, в порядку гл. 8 розділу ІІІ ЦПК України)

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

        04 березня 2009 року                                                                                            Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

         головуючого – судді Чорнобук В.І.

         при секретарі – Тепловій Г.Є.

         розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради, треті особи – Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на самовільні будівлі та домоволодіння в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в

18 серпня 2008 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності від 20.08.60 р. його матері, ОСОБА_2, належало домоволодіння по вул. Верхоянська, 22 (колишня вул. Нагорна, 22) у м. Дніпропетровську.

Відповідно до рішення виконкому міської ради депутатів трудящих № 380 від 26.04.60 р. вул. Нагорна була перейменована на вул. Верхоянська.

Домоволодіння складалася з одного глиновалькового житлового будинку А-1. Позивач мешкав у цьому будинку разом з матір'ю, яка не була одружена, батько у свідоцтві про народження позивача був записаний з її слів та інших дітей у неї не було.

В 1960 році позивач одружився.

Враховуючи, що житловий будинок був малим за площею та старим за віком позивач з метою поліпшення умов проживання й задоволення потреб своєї родини вирішив з дозволу матері збудувати новий будинок.

Дозвіл на будівництво нового житлового будинку вони одержали на ім'я матері ОСОБА_2 згідно до діючого на той час порядку - відповідно до рішення виконкому Октябрьської райради депутатів трудящих м. Дніпропетровська № 121/2 від 20.04.64 р..

З 1964 по 1966 роки позивач здійснив за власні кошти будівництво нового житлового будинку, а старий вони не знесли, бо на час проведення робіт їм не було де жити.

Про те, що це будівництво було здійснено позивачем свідчать дані технічної  інвентаризації МБТІ за 1968 p., де позивач був зареєстрований як забудовник разом з матір'ю.

ОСОБА_2 продовжувала жити у старому будинку, а коли він повністю зруйнувався, позивач зніс його.

На старих фундаментах позивач збудував для матері новий житловий будинок Д-1, житловою площею 21,2 кв.м., але дозвіл на будівництво він не одержував.

Крім того, на цих фундаментах позивач також без одержання дозволу збудував гараж Ж та сарай Е.

В 2000 році ОСОБА_2 померла.

Позивач, як єдиний спадкоємець першої черги прийняв спадщину після її смерті, бо мешкав на час смерті спадкодавця у цьому домоволодінні, про що свідчить його прописка у паспорті.

Крім того позивач фактично вступив у його володіння та управління.

У передбаченим законом порядку позивач не звертався до нотаріальної контори, бо фактично усе нерухоме майно збудоване заново, будинок Д-1 та господарські будівлі вважаються самовільно збудованими, а будинок Б-1 не прийнятий в експлуатацію.

Увесь час позивач відкрито та безперешкодно користується своєю власністю, сплачує комунальні платежі і земельні податки, однак розпорядитися нею не має можливості, бо ці будівлі вважаються самовільно збудованими та підлягають узаконенню.

З цих же причин позивач не може одержати свідоцтво про право на спадщину.

МБТІ не реєструє право власності на ці будівлі, посилаючись на те, що вони не введені до експлуатації та не узаконенні.

Виконавчий комітет Жовтневої райради не приймає документи для введення будівель до експлуатації, посилаючись на те, що спочатку необхідно у судовому порядку визнати право власності на них бо вони вважаються самовільно збудованими.

Таким чином право власності та цивільне право позивача на розпорядження майном не визнається.

Земельна ділянка площею 835 кв.м., на якій розташовані будівлі надавалася ОСОБА_2 у користування.

Решта земельної ділянки буде приватизована позивачем після визнання права власності на вказане домоволодіння.

Відповідно до висновку Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Технологія» (Ліцензія № 195627 серія АВ дійсна до 28.12.2011 р.) збудовані позивачем будинки та господарські будівлі знаходяться у задовільному технічному стані та відповідають будівельним вимогам.

Будівлі не порушують права інших осіб і інтереси суміжних землекористувачів, що підтверджується довідкою квартального комітету.

Ціна позову дорівнює 80813 грн. та визначена МБТІ, виходячи із вартості усіх будівель та споруд усього домоволодіння, на яке визнається право власності.

Просив суд визнати за ним право власності на збудовані житлові будинки Б-1, житловою площею 43,8 кв.м., загальною площею 58,7 кв.м. та будинок Д-1, житловою площею 21,2 кв.м., загальною площею 28,2 кв.м., гараж Ж, сарай Е у домоволодінні по вул. Верхоянська, 22 у м. Дніпропетровську. Визнати за ним право власності у порядку спадкування на нерухоме майно, що належало померлій ОСОБА_3 у домоволодінні по вул. вул. Верхоянська, 22 у м. Дніпропетровську та у цілому на це домоволодіння, яке складається з житлового будинку Б-1 з ґанком б та будинку Д-1 з ґанком д й прибудовою д-1, гаража Ж, сараю Е, убиральні Г, погребу з шийкою В, споруд та замощення.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причина неявки суду не відома. За таких обставин на підставі ч. 4 ст. 169 ЦПК України відповідач вважається повідомленим про день та час судового засідання і таким, що відсутній без поважних причин, що є підставою для вирішення справи на підставі наявних у ній даних і доказів і постановлення заочного рішення.

Представники третіх осіб в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, надали відповідні заяви в яких просили розглядати справу без їх участі.

Суд вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності від 20.08.60 р. матері позивача, ОСОБА_2, належало домоволодіння по вул. Верхоянська, 22 (колишня вул. Нагорна, 22) у м. Дніпропетровську.

Відповідно до рішення виконкому міської ради депутатів трудящих № 380 від 26.04.60 р. вул. Нагорна була перейменована на вул. Верхоянська.

Домоволодіння складалася з одного глиновалькового житлового будинку А-1. Позивач мешкав у цьому будинку разом з матір'ю, яка не була одружена, батько у свідоцтві про народження позивача був записаний з її слів та інших дітей у неї не було.

В 1960 році позивач одружився.

Враховуючи, що житловий будинок був малим за площею та старим за віком позивач з метою поліпшення умов проживання й задоволення потреб своєї родини вирішив з дозволу матері збудувати новий будинок.

Дозвіл на будівництво нового житлового будинку вони одержали на ім'я матері ОСОБА_2 згідно до діючого на той час порядку - відповідно до рішення виконкому Октябрьської райради депутатів трудящих м. Дніпропетровська № 121/2 від 20.04.64 р..

З 1964 по 1966 роки позивач здійснив за власні кошти будівництво нового житлового будинку, а старий вони не знесли, бо на час проведення робіт їм не було де жити.

Про те, що це будівництво було здійснено позивачем свідчать дані технічної  інвентаризації МБТІ за 1968 p., де позивач був зареєстрований як забудовник разом з матір'ю.

ОСОБА_2 продовжувала жити у старому будинку, а коли він повністю зруйнувався, позивач зніс його.

На старих фундаментах позивач збудував для матері новий житловий будинок Д-1, житловою площею 21,2 кв.м., але дозвіл на будівництво він не одержував.

Крім того, на цих фундаментах позивач також без одержання дозволу збудував гараж Ж та сарай Е.

В 2000 році ОСОБА_2 померла.

Позивач, як єдиний спадкоємець першої черги прийняв спадщину після її смерті, бо мешкав на час смерті спадкодавця у цьому домоволодінні, про що свідчить його прописка у паспорті.

Крім того позивач фактично вступив у його володіння та управління.

У передбаченим законом порядку позивач не звертався до нотаріальної контори, бо фактично усе нерухоме майно збудоване заново, будинок Д-1 та господарські будівлі вважаються самовільно збудованими, а будинок Б-1 не прийнятий в експлуатацію.

Увесь час позивач відкрито та безперешкодно користується своєю власністю, сплачує комунальні платежі і земельні податки, однак розпорядитися нею не має можливості, бо ці будівлі вважаються самовільно збудованими та підлягають узаконенню.

З цих же причин позивач не може одержати свідоцтво про право на спадщину.

МБТІ не реєструє право власності на ці будівлі, посилаючись на те, що вони не введені до експлуатації та не узаконенні.

Виконавчий комітет Жовтневої райради не приймає документи для введення будівель до експлуатації, посилаючись на те, що спочатку необхідно у судовому порядку визнати право власності на них бо вони вважаються самовільно збудованими.

Таким чином право власності та цивільне право позивача на розпорядження майном не визнається.

Земельна ділянка площею 835 кв.м., на якій розташовані будівлі надавалася ОСОБА_2 у користування.

Решта земельної ділянки буде приватизована позивачем після визнання права власності на вказане домоволодіння.

Відповідно до висновку Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Технологія» (Ліцензія № 195627 серія АВ дійсна до 28.12.2011 р.) збудовані позивачем будинки та господарські будівлі знаходяться у задовільному технічному стані та відповідають будівельним вимогам.

Будівлі не порушують права інших осіб і інтереси суміжних землекористувачів, що підтверджується довідкою квартального комітету.

Ціна позову дорівнює 80813 грн. та визначена МБТІ, виходячи із вартості усіх будівель та споруд усього домоволодіння, на яке визнається право власності.

П.1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (у редакції 1963 р.) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно ч. 2 ст. 377 ЦК України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Керуючись ст. 549 ЦК України (у редакції 1963 р.), ст. 319, 331, 376, 377 ЦК України, ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на збудовані житлові будинки Б-1, житловою площею 43,8 кв.м., загальною площею 58,7 кв.м. та будинок Д-1, житловою площею 21,2 кв.м., загальною площею 28,2 кв.м., гараж Ж, сарай Е у домоволодінні по вул. Верхоянська, 22 у м. Дніпропетровську.

Визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування на нерухоме майно, що належало померлій ОСОБА_3 у домоволодінні по вул. вул. Верхоянська, 22 у м. Дніпропетровську та у цілому на це домоволодіння, яке складається з житлового будинку Б-1 з ґанком б та будинку Д-1 з ґанком д й прибудовою д-1, гаража Ж, сараю Е, убиральні Г, погребу з шийкою В, споруд та замощення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному апеляційному порядку.

 Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, що може бути подана протягом десяти днів з дня отримання ним копії рішення. Без попереднього подання такої заяви заочне рішення оскарженню відповідачем в апеляційному порядку не підлягає.

У випадку відмови в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, воно може бути оскаржене відповідачем у загальному апеляційному порядку.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано.

У випадку подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання у двадцятиденний строк апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після закінчення такого строку.

 У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

 Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення,  Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Суддя                                                                                     В.І. Чорнобук