Справа № 219/818/17

Провадження № 3/219/281/2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.17 року.   Суддя Артемівського міськрайонного суду  Донецької області Любчик О.В.,  розглянувши матеріали адміністративної справи, які надійшли від заступника начальника управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО ГУ ДФС у Донецькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 Молдова, пенсіонера, проживаючого та зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 за ч. 1 ст. 204-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

03 лютого 2017 року до суду надійшов адміністративний протокол № 0066 від 28 січня 2017 року про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 204-3 КУпАП стосовно ОСОБА_2, відповідно до якого 28 січня 2017 року ОСОБА_3 намагалася перевезти через КПВВ «Майорське» до тимчасово не підконтрольної території України, медичні товари та продукти харчування, чим порушив вимоги розділу Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом керівника АТО (СБУ) № 415ог від 12 червня 2015 року та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.1 204-3 КпАП України.

В судове засідання ОСОБА_3 не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення телефонограми. З протоколу про адміністративне правопорушення  вбачається, що ОСОБА_3 були роз’яснені положення статті 63 Конституції України, а також права та обов’язки, передбачені ст. 268 КУпАП, про що він розписався у протоколі.

Приймаючи до уваги, що згідно зі ст. 268 КУпАП присутність правопорушника при розгляді справи за ч. 1 ст. 204-3 КУпАП не є обов’язковою, суд вважає за можливе розглянути справу про адміністративне правопорушення у його відсутність.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд вважає, що провадження підлягає закриттю за відсутністю події та складу правопорушення з наступних підстав.

Відповідно до статті 280 КУпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 204-3 КУпАП (далі – Кодекс) адміністративна відповідальність настає у разі порушення порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції.

Згідно статей 1, 3, 8, 9 Конституції України – Україна є правовою державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом; також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справі «Лучанінова проти України» (рішення від 9 червня 2011 року) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 51 КУпАП стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».

Оскільки санкція ч. 1 ст. 204-3 КпАП України передбачає не тільки застосування штрафу, але й обов’язкову конфіскацією товарів, суд приходить до висновку, що загальний характер цієї норми і тяжкість передбаченого нею покарання, яке може полягати в конфіскації товарів, вартість яких законом не обмежена, вимагає суворого дотримання стандартів ЄСПЛ, притаманних кримінальному провадженню, при застосуванні указаної норми.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, гарантія, встановлена у статті 7 Конвенції, що є істотним елементом верховенства права, посідає визначне місце у системі захисту за Конвенцією. Ця гарантія має тлумачитися та застосовуватися, як це випливає з її предмета і цілі, у такий спосіб, щоб забезпечувати ефективний захист від свавільного переслідування, засудження та покарання. Відповідно вона втілює, у загальних визначеннях, принцип, за яким лише закон може визначати злочин та передбачати покарання. Зокрема, забороняючи поширювати сферу застосування існуючих покарань за правопорушення на дії, що до цього не вважалися кримінальними правопорушеннями, воно також встановлює принцип, за яким кримінальне законодавство не повинно застосовуватися поширювально на шкоду обвинуваченого, наприклад, за аналогією. Говорячи про «закон», стаття 7 Конвенції посилається на те ж саме поняття, що й те, на яке посилається Конвенція будь-де у її тексті, – поняття, що охоплює як закони, так і прецеденти. Відповідно Суд завжди розумів термін «закон» у його «сутнісному» значенні, а не у «формальному». Таким чином, він включав до меж цього поняття як акти нижчого ніж закони рівня, так і неписане право. У підсумку, «закон» – це чинне положення, розтлумачене компетентними судами. Більш того, термін «закон» несе якісні вимоги, включно із тими, що стосуються доступності та передбачуваності. Ці якісні вимоги повинні бути дотримані як у розрізі визначення правопорушення, так і покарання, яке це правопорушення тягне за собою. Особа повинна знати із тексту відповідного положення та, у разі необхідності, за допомогою його тлумачення судами, які дії та бездіяльність призводять до кримінальної відповідальності та яке покарання буде призначено за дію та/або бездіяльність, про яку йдеться. Більш того, закон відповідатиме вимозі «передбачуваності», навіть якщо особа має звернутися за відповідною юридичною консультацією для того, щоб оцінити, у тій мірі, що є розумною за цих обставин, наслідки, до яких може призвести ця дія.

У вищезазначеній справі «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року ЄСПЛ встановив порушення ст. 7 Конвенції з огляду на те, що заявника було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185-1 КпАП України, тобто за «порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». При цьому ЄСПЛ відзначив, що статті 39 та 92 Конституції України чітко вимагають того, щоб такий порядок було встановлено законом, але до цього часу Верховна Рада України не прийняла спеціальний закон, який би визначав порядок організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. За цих умов регулювання такого порядку Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» або актами органів місцевого самоврядування є, на думку ЄСПЛ, недостатнім. У зв’язку з цим, ЄСПЛ зазначив: «Тому неможливо дійти висновку про те, що «порядок», зазначений у статті 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, був визначений достатньо точно для того, щоб надати заявникові можливість передбачити, тією мірою, якою це було обґрунтовано обставинами, наслідки його дій… Суд повторює…, що, хоча таке правопорушення як порушення порядку проведення демонстрацій передбачалося Кодексом України про адміністративні правопорушення, його підстава, тобто, власне порядок проведення демонстрацій, не була з належною чіткістю встановлена національним законодавством... За відсутності чіткого та передбачуваного законодавства, що визначає правила проведення мирних демонстрацій, покарання заявника за порушення неіснуючого порядку було несумісним зі статтею 7 Конвенції».

Застосовуючи указані стандарти ЄСПЛ до цієї справи про адміністративне правопорушення, суд відзначає, що як і ст. 185-1 КУпАП, яка встановлює відповідальність за «порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій», ст. 204-3 КпАП України так само має бланкетний характер і встановлює відповідальність за «порушення порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції». Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 204-3 КпАП України можливе лише за наявності нормативно-правового акту, який встановлюватиме порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що Кодекс України про адміністративні правопорушення було доповнено статтею 204-3 згідно із Законом України від 17 липня 2015 року № 649-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції». Проте цим Законом одночасно було доповнено новою нормою також Закон України «Про боротьбу з тероризмом», а саме статтею 14-1 «Порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції», яка передбачає переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України. Особи, винні у порушенні порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, несуть відповідальність згідно із законом.

Крім того, згідно п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 17 липня 2015 року № 649-VIII Кабінет Міністрів України був зобов’язаний протягом 14 днів після опублікування цього Закону затвердити порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Таким чином, аналіз положень Закону України від 17 липня 2015 року № 649-VIII дає підстави дійти однозначного висновку, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 204-3 КпАП України можливе лише у випадку порушення особою порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України.

Підтвердженням правильності такого висновку є документи, підготовлені на стадії підготовки та розгляду цього законопроекту у парламенті. Так, Верховна Рада України розглядала два альтернативні законопроекти щодо встановлення адміністративної відповідальності за порушення порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО, одним з яких пропонувалося, щоб порядок переміщення товарів до району або з району проведення АТО визначала Верховна Рада України (проект закону реєстр. № 2109а-1), а іншим щоб такий порядок встановив Кабінет Міністрів України за поданням Служби безпеки України (проект закону реєстр. № 2109а). За рекомендацією Комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності парламент відхилив проект № 2109а-1 та прийняв у цілому проект реєстр. № 2109а (тобто Закон України від 17 липня 2015 року № 649-VIII). Отже, парламентом навіть не розглядалося питання про можливість притягнення до адміністративної відповідальності за порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО, встановленого на момент підготовки та розгляду цих законопроектів наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України. При цьому у висновку Головного науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України від 30 червня 2015 року було окремо підкреслено, що Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затверджений наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, було оприлюднено тільки на офіційному сайті Державної Фіскальної Служби та Служби Безпеки України, тоді як відповідно до частини 2 статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а згідно з Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» №503 від 10 червня 1997 р. ці нормативно-правові акти мають бути надруковані в офіційному друкованому виданні (газеті «Урядовий кур’єр», бюлетені «Офіційний вісник України» тощо).

Приймаючи до уваги те, що на момент вчинення дій, указаних у протоколі про адміністративне правопорушення, Кабінет Міністрів України не виконав вимоги п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 17 липня 2015 року № 649-VIII і не затвердив порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставі ст. 204-3 КпАП України за порушення неіснуючого порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО становитиме порушення ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому для цілей застосування ст. 204-3 КпАП України регламентація порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО наказом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12 червня 2015 року № 415ог є недостатньою, оскільки, по-перше, Закон України від 17 липня 2015 року № 649-VIII прямо визначив, що такий порядок повинен бути врегульований Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України, а по-друге, указаний наказ не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України та не було оприлюднено в офіційних друкованих виданнях, а тому він не може бути підставою для притягнення осіб до відповідальності.

Отже, порушення Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12 червня 2015 року № 415 ог, не утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-3 КпАП України.

Відповідно до ст. 284 КпАП України по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 3, 8, 9, 57 Конституції України, ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 247 п. 1, ст. 284 ч. 1 п. 3, ст. 294 КпАП України, суд

постановив:

Провадження у справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-3 КУпАП – закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя:                                                     О.В.Любчик