ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2017 р.                                                             Справа № 911/3614/16

За первісним позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Ромвік”

до першого відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сонячний Квартал”

та до другого відповідача ОСОБА_2 товариства “Лелека”

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Броварської районної спілки споживчих товариств

та за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Київської обласної спілки споживчих товариств

про визнання права власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним

та зустрічним позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сонячний Квартал”

до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Ромвік”

про виселення з нежитлового приміщення

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_3 (керівник);

від відповідача 1: ОСОБА_4 (дов. № б/н від 01.07.2016);

від відповідача 2: не з’явилися;

від третьої особи 1: ОСОБА_5 (дов. б/н від 19.01.2017);

від третьої особи 2: ОСОБА_6 (дов. № 01-61 від 22.12.2016);

Присутня: ОСОБА_7

Обставини справи:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Ромвік” (далі – позивач) звернулося з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сонячний Квартал” (далі – перший відповідач) та ОСОБА_2 товариства “Лелека” (далі – другий відповідач) про визнання права власності ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Ромвік” на нежитлове приміщення, швейний цех площею 654,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, будинок 22, визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 07.06.2013 ОСОБА_2 товариством “Лелека” та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сонячний Квартал”, посвідченого ОСОБА_8 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07.06.2013 та зареєстровано в реєстрі за № 1439.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору № 2 продажу основних засобів від 04.02.1999, укладеного між Броварською районною спілкою споживчих товариств та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Ромвік», ТОВ «Ромвік» набуло право власності на придбане майно (швейний цех) у встановленому законом порядку, діючому на той час. Рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 01.02.2016 № 28010701 державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_9 управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на нежитлове приміщення швейного цеху, що розташоване за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 22, оскільки право власності на це приміщення зареєстроване за першим відповідачем. Право власності позивача на спірне нерухоме майно не визнається відповідачами. Крім того, враховуючи що позивач є добросовісним володільцем нежитлового приміщення швейного цеху загальною площею 654,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Бровари, вул. Богунська, буд. 22, відкрито та безперервно володіє та користується ним більше десяти років, а тому за позивачем підлягає визнанню право власності на спірне приміщення судом на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України. Також позивач посилається на недійсність укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 07.06.2013, згідно якого другий відповідач передав, а перший відповідач прийняв у власність нежитлове приміщення, швейний цех, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, буд. 22/10, загальною площею 654,5 кв.м., оскільки рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 у справі № 5009/4223/12, на підставі якого другий відповідач набув право власності на спірне майно, скасовано постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016, що вказує на недійсність даного договору як такого, що не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому на підставі п. 5 ст. 203 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.11.2016 порушено провадження у справі № 911/3614/16, справу призначено на 02.12.2017, залучено Броварську районну спілку споживчих товариств та Київську обласну спілку споживчих товариств до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

30.11.2016 через канцелярію господарського суду Київської області від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сонячний Квартал” надійшла зустрічна позовна заява б/н та б/д (вх. № 24780/16) до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Ромвік” про виселення ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Ромвік» з нежитлового приміщення: швейний цех, площею 654,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22 (ОСОБА_10, 22).

Зустрічні позовні вимоги обгрунтовані тим, що ТОВ «Сонячний квартал» є власником нежитлового приміщення, швейний цех, площею 654,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 22 на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2013, укладеного з ОСОБА_2 товариством «Лелека». Враховуючи, що відповідач за зустрічним позовом безпідставно займає приміщення, яке є власністю позивача за зустрічним позовом, останній звернувся з позовом до суду.

          Ухвалою господарського суду Київської області від 02.12.2016 прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сонячний Квартал” до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Ромвік” про виселення з нежитлового приміщення для спільного розгляду з первісним, розгляд справи відкладено на 05.01.2017.

           27.12.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від другого відповідача за первісним позовом надійшов відзив на первісний позов (вх. № 26571/16 від 27.12.2016), згідно якого останній визнав первісні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, який прийнято судом.

           27.12.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від першого відповідача за первісним позовом надійшов відзив на первісний позов (вх. № 26570/16 від 27.12.2016), згідно якого останній визнав первісні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, який прийнято судом.

           04.01.2017 до канцелярії господарського суду Київської області від відповідача за зустрічним позовом позовом надійшов відзив на зустрічний позов (вх. № 123/17 від 04.01.2017), згідно якого останній визнав зустрічні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, який прийнято судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.01.2017 розгляд справи відкладено на 20.01.2017.

           20.01.2017 до канцелярії господарського суду Київської області від Броварської районної спілки споживчих товариств надійшли письмові пояснення (вх. № 1149/17 від 20.01.2017), згідно яких останній заперечив проти задоволення первісних позовних вимог, які прийнято судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.01.2017 розгляд справи відкладено на 03.02.2017.

03.02.2017 до канцелярії господарського суду Київської області від представника Броварської районної спілки споживчих товариств надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. № 257/17 від 03.02.2017), згідно якої останній просив суд застосувати до первісних позовних вимог позовну давність на підставі ст. 267 ЦК України та відмовити у задоволенні первісних позовних вимог

          У судовому засіданні 03.02.2017 представник позивача за первісним позовом повністю підтримав первісні позовні вимоги та заперечив проти задоволення зустрічних позовних вимог, представник першого відповідача за первісним позовом заперечив проти задоволення первісних позовних вимог, підтримав задоволення зустрічного позову, представник третьої особи - Броварської районної спілки споживчих товариств підтримав задоволення первісних позовних вимог, представник третьої особи - Київської обласної спілки споживчих товариств не заперечив проти задоволення первісних позовних вимог.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивачів відповідачами не заявлено.

Представник другого відповідача за первісним позовом в судове засідання 03.02.2017 не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що неявка другого відповідача за первісним позовом в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами за відсутності представника другого відповідача за первісним позовом.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, суд

ВСТАНОВИВ:

04.02.1999 року Броварською райспоживспілкою (Продавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Ромвік” (Покупець) було укладено договір № 2 продажу основних засобів, відповідно до умов якого продавець зобов’язався продати, а покупець - купити такі основні засоби: Швейний цех, залишковою вартістю 33 816 гривень.

Оплата вартості основних засобів, що продаються здійснюється покупцем у 3-х місячний термін з дня підписання цього договору шляхом перерахування всієї суми на розрахунковий рахунок продавця або внесенням готівкою в касу продавця (п. 2 договору).

Фактична передача основних засобів, вказаних в п. 1 цього договору у власність покупця здійснюється в 3-х місячний термін з дня підписання цього договору, але не раніше дня надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Позивачем на користь Броварської райспоживспілки проведено оплату згідно приходних ордерів, складених за період з 15.03.1999 по 22.10.1999 на загальну суму 16 450 гривень. На підтвердження сплати решти коштів за договором позивач посилається на відомість на оплату за приміщення цеху, в якій відображено внесення грошових коштів через банк на суму 17366 гривень, водночас первинних документів про здійснення відповідних перерахувань через банківські установи суду надано не було. Загальна сума платежів, за твердженням позивача, за придбане майно становить 33816 гривень.

Броварською райспоживспілкою та ТОВ “Ромвік” було складено акт прийому-передачі основних засобів згідно договору продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999 (а.с. 20, т. 1), згідно якого Броварська райспоживспілка передала, а ТОВ “Ромвік” прийняло Швейний цех. Дати складання зазначений акт не містить.

Право власності на придбане майно позивачем у встановленому законом порядку, що діяв станом на час придбання майна позивачем не реєструвалося.

Листом № 98а/7 від 05.03.2003 третя особа повідомила позивача про те, що вважає укладений договір № 2 від 04.02.1999 таким, що суперечить вимогам ст.225 ЦК України та є недійсним та запропонувала зарахувати платежі, що вчинено в межах цього договору в рахунок плати за користування цим приміщенням, а також вказала на необхідність укладання договору оренди та попередила, що у іншому випадку ставитиме питання про виселення позивача.

У відповідь на цей лист, позивач своїм листом від 24.03.2003 просив надати копію відповідного рішення чи постанови правління третьої особи, якими представника третьої особи було уповноважено надсилати лист від 05.03.2003.

28.08.2003 позивач звернувся до третьої особи із претензією в якій зазначив, що уклавши договір продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999 позивач набув право власності на швейний цех за 28180 гривень але позбавлений можливості зареєструвати своє право власності в БТІ, оскільки в БТІ не було зареєстровано право власності третьої особи та цією претензією позивач вимагав від третьої особи зареєструвати в БТІ за собою право власності на будівлю Швейного цеху (в претензії адреса не зазначена).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 у справі № 5009/4223/12 визнано за ОСОБА_2 товариством “Лелека” право власності на нерухоме майно, в тому числі і на нежитлове приміщення – швейний цех (загальна площа 654,5 кв.м., місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська 22/10).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі № 5009/4223/12 рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 у справі № 5009/4223/12 скасовано частково, у задоволенні позову ОСОБА_2 товариства «Лелека» про визнання права власності в частині визнання права власності на нерухоме майно, в тому числі: нежиле приміщення – швейний цех (загальна площа: 654,5 кв.м.; місцезнаходження: Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська, 22/10) відмовлено.

07.06.2013 між ОСОБА_2 товариством «Лелека» (Продавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений ОСОБА_11 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, реєстровий номер 1439, згідно якого Споживче товариство “Лелека” передає, а відповідач приймає у власність нежитлове приміщення, швейний цех, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вулиця Богунська, будинок 22/10, загальною площею 654,5 кв.м. Право власності за першим відповідачем зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 07.06.2013, номер запису про право власності:1228763.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_9 управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київської області від 01.02.2016 позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 22, оскільки право власності на нежитлове приміщення (швейний цех) зареєстроване за іншою особою.

Згідно наявного в матеріалах справи рішення Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області № 309 від 16.07.2013 змінено адресу об’єкту нерухомого майна, швейного цеху (реєстраційний номер НОМЕР_1) по вул. Богунській, 22/10.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Київської області від 03.08.2016 у справі № 911/928/16, яке набрало законної сили за первісним позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Ромвік” до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сонячний квартал”, Реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_9 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Броварська райспоживспілка про витребування майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та за зустрічним позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сонячний квартал” до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “РОМВІК” про зобов’язання вчинити дії встановлено, що нерухоме майно має характеризуватися за індивідуальними ознаками, які в договорі продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999, укладеному позивачем із Броварською райспоживспілкою, в достатній мірі не містяться, а первинна реєстрація права власності за третьою особою на спірне майно проведена не була, приймаючи до уваги, що договір № 2 від 04.02.1999 містить лише назву майна та його вартість, коли як нерухоме майно, що належить на праві власності відповідачу 1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2013, укладеного ним із СТ “Лелека”, має індивідуальні ознаки, зокрема назву, адресу та площу, суд позбавлений можливості дійти висновку про те, що майно, що було предметом договору продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999 є тим самим майном, що станом на час розгляду справи належить на праві власності відповідачу, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов залишено без розгляду.

Крім того вказаним судовим рішенням встановлено, що з 2003 року між сторонами виникли суперечки щодо спірного майна, характеру правовідносин, що між сторонами склалися.

Питання щодо відповідності договору продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999 вимогам закону, що діяв станом на час його укладення також було досліджено господарським судом Київської області при прийнятті рішення від 03.08.2016 у справі № 911/928/16.

В матеріалах справи № 911/928/16 наявне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007, яким визнано право власності на нерухоме майно, зокрема на швейний цех по вул. Богунського, 22 в м. Бровари (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12.10.2007). Зазначене рішення скасоване рішенням апеляційного суду Київської області від 08.10.2009.

Предметом первісного позову є вимоги про визнання права власності ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Ромвік” на нежитлове приміщення, швейний цех площею 654,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, будинок 22, визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 07.06.2013 ОСОБА_2 товариством “Лелека” та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сонячний Квартал”, посвідченого ОСОБА_8 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07.06.2013 та зареєстровано в реєстрі за № 1439.

Відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

При вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

– володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

– володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

– володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).

Судом встановлено, що позивачем за первісним позовом, належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено суду того, що останній протягом більше ніж 10 років відкрито, безперервно та добросовісно володіє нежитловим приміщенням, швейний цех площею 654,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, мість Бровари, вулиця Богунська, будинок 22, оскільки договір купівлі-продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999 не містить індивідуальних ознак, що унеможливлює встановлення судом даного факту, а з 2003 року між сторонами виникли суперечки щодо спірного майна, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин правового механізму визнання права власності за набувальною давністю, передбаченого ст. 344 ЦК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісної позовної вимоги про визнання права власності ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Ромвік” на нежитлове приміщення, швейний цех площею 654,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, будинок 22.

Посилання позивача за первісним позовом на те, що відкритість та безперервність володіння позивачем за первісним позовом зазначеним нерухомим майном підтверджують письмові пояснення ОСОБА_2 товариства «Крокус» та довідка Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» № 1624 від 01.11.2016 оцінюються судом критично, оскільки СТ «Крокус» не є стороною у даній справі, а довідка ПАТ «Київоблоенерго» № 1624 від 01.11.2016 свідчить про перебування позивача за первісним позовом з ПАТ «Київобленерго» в договірних відносинах з 12.11.1998, в той час як договір купівлі-продажу було укладено 1999 року. Крім того, в довідці не визначено об’єкт, на який здійснюється постачання електроенергії, а лише зазначено адресу.

Усі інші твердження та заперечення сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Також позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 07.06.2013 ОСОБА_2 товариством “Лелека” та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сонячний Квартал”, посвідченого ОСОБА_8 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07.06.2013 та зареєстровано в реєстрі за № 1439.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суд встановив, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.06.2013 Споживаче товариство «Лелека» було дійсним власником спірного майна, а покупець – ТОВ «Сонячний квартал» прийняв від СТ «Лелека» спірне майно, що підтверджується актом прийому-передачі приміщення № 1 від 12.07.2013 та сплатив передбачену договором суму в розмірі 134 4000грн, що підтверджується платіжним дорученням № 24 від 11.06.2013, договір укладено в письмовій формі та нотаріально посвідчено, право власності зареєстровано за першим відповідачем за первісним позовом у встановленому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісної позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 07.06.2013 ОСОБА_2 товариством “Лелека” та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сонячний Квартал”, посвідченого ОСОБА_8 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07.06.2013 та зареєстрованого в реєстрі за № 1439.

Також третьою особою Броварської районної спілки споживчих товариств подано заяву про застосування строків позовної давності до первісних позовних вимог, згідно якої останній просив суд застосувати до первісних позовних вимог позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи відсутність встановлення судом порушення прав чи інтересів позивача за первісним позовом, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до первісних позовних вимог.

Крім того, суд звертає увагу третьої особи - Броварської районної спілки споживчих товариств на те, що заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності.

Аналогічна правова позиція міститься у абзаці четвертому п. 2.16. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013.

Предметом зустрічного позову є вимога про виселення ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Ромвік» з нежитлового приміщення: швейний цех, площею 654,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22 (ОСОБА_10, 22).

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом встановлено, що постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі № 5009/4223/12, яка набрала законної сили, рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012, на підставі якого за ОСОБА_2 товариством «Лелека» визнано право власності на спірне нежитлове приміщення, яке в подальшому було відчужене ТОВ «Сонячний квартал» на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2013 скасовано частково, у задоволенні позову ОСОБА_2 товариства «Лелека» про визнання права власності в частині визнання права власності на нерухоме майно, в тому числі: нежиле приміщення – швейний цех (загальна площа: 654,5 кв.м.; місцезнаходження: Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська, 22/10) відмовлено.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про скасування правовстановлюючого документу ОСОБА_2 товариства «Лелека», на підставі якого останній продав позивачу за зустрічним позовом нежитлове приміщення, швейний цех, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вулиця Богунська, будинок 22/10, загальною площею 654,5 кв.м згідно договору купівлі-продажу від 07.06.2013, а відтак станом на момент прийняття судового рішення, у позивача за зустрічним позовом відсутні правові підстави просити суд виселити ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Ромвік» з нежитлового приміщення: швейний цех, площею 654,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22 (ОСОБА_10, 22), а відтак зустрічні позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню судом.

Витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на позивача за первісним позовом, витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову – на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Повне рішення складено: 07.02.2017

Суддя                                                             П.В.Горбасенко