Деснянський районний суд міста Києва

м. Київ, пр. Маяковського, 5в, 2225, "(044) 547-81-73. (044) 547-24-23. (044) 547-37-27"

Справа №2-2017

2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2010р. Деснянський районний суд м.Києва в складі: головуючого - судді Зотько Т.А.

при секретарях- Тунда І.І., ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 Миколаїни до ОСОБА_4 про розподіл спільного сумісного чайна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про розподіл спільного сумісно майна подружжя, посилаючись на те, що вони перебувають у шлюбі з 27.08.1994р., на даний час шлюбно-сімейні стосунки припиненні у зв”язку з тим, що відповідач постійно висловлює погрозу на її адресу, а крім того були випадки рукоприкладства з його боку. Під час шлюбу за спільні кошти ними було придбано майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю. ОСОБА_3 просила поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 і з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей, які проживають разом з нею та ходять до школи поряд з місцем їх мешкання, а за відповідачем право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2.

В ході розгляду справи ОСОБА_3 змінила позовні вимоги та просила суд визнати за нею та відповідачем в рівних частках право власності на спільне сумісне майно, а саме виділити їй та відповідачу по 1/2 частині двокімнатної квартири АДРЕСА_3 та визнати за кожним з них право власності на зазначені частини.

Позивач та представник позивача - ОСОБА_5 у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на той факт, що сторонами по справі в період шлюбу було придбано за спільні сумісні кошти майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_2. На даний час шлюб між сторонами розірваний, між ними напружені відносини і можливості добровільно поділити спільне сумісне майно немає, а тому вони просять суд визнати за ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 в рівних частках право власності на спільне сумісне майно, а саме виділити ОСОБА_3 та відповідачу ОСОБА_4 по 1/2 частині двокімнатної квартири АДРЕСА_2 та визнати за кожним з них право власності на зазначені частини спірної квартири, оскільки зазначена квартира була придбана сторонами за спільно сумісно накопичені кошти, а частину коштів було ними запозичено.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник - ОСОБА_6 позовні вимоги ОСОБА_3 не визнали у повному обсязі, посилаючись на той факт, що спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана за особисті кошти відповідача ОСОБА_4, які він отримав від частини проданого спільного майна зі своїми батьками, а саме квартири АДРЕСА_4, у якій йому належало на праві власності частина. Крім того ОСОБА_4 отримав від своєї матері ОСОБА_7 в дар кошти у розмірі 14 частини від належної їй на праві власності 1/2 частки квартири АДРЕСА_4 та додатково ним було продано іменні акції, отримані в порядку приватизації майна на підприємстві де він працював, а таким чином зазначена квартира не є спільним сумісним майном подружжя, а тому відповідач та його представник просили суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідка ОСОБА_7. дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необгрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Відповідно до вимог ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.08.1994 року (а.с.7).

На підставі рішення Деснянського районного суду м.Києва від 31.05.2010 року шлюб між сторонами було розірвано, що не заперечували сторони у судовому засіданні.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №16 від 12.06.1998 року “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім”ю України” (а відповідно і Сімейного Кодексу України), вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно з’ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Позивач у своїй позовній заяві посилається на той факт, що квартира дійсно була придбана на ім”я відповідача, однак договір купівлі - продажу було укладено під час шлюбу і придбана вказана квартира була за спільні кошти подружжя. Викладені позивачем обставини суд оцінює критично, оскільки згідно договору купівлі-продажу від 11.12.2002 року ОСОБА_4. ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_8 продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_4 загальною вартістю 219.780 грн., договір посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_9, відповідно до якого, кожен зі співвласників отримав кошти у розмірі 54.945 грн. (а.с.45).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 11.12.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_10, за отримані від продажу квартири АДРЕСА_5 М.М. - братом відповідача ОСОБА_4, було придбано квартиру АДРЕСА_6 (а.с.57).

Згідно договору купівлі-продажу від 11.12.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_10, за отримані від продажу квартири АДРЕСА_5 М.М. - батьком відповідача ОСОБА_4, було придбано квартиру АДРЕСА_7 (а.с.58).

Як вбачається з копії договору купівлі-продажу від 11.12.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_10, відповідачем ОСОБА_4, було придбано квартиру АДРЕСА_2 (а.с.10-11).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 05.12.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_11, ОСОБА_4 було здійснено продаж отриманих ним простих іменних акцій ВАТ “Київмедпрепарат”, які належали відповідачу на підставі сертифікатів акцій, виданих ВАТ “Київмедпрепарат” в кількості 257 штук в процесі приватизації в 1994 році (а.с.59, 62).

Як зазначив суду відповідач, продаж акцій було ним здійснено перед купівлею спірної квартири, оскільки йому не хватало коштів для придбання квартири №120 по вул.Мілютенка.7- а у м.Києві, а тому отримані від продажу акцій кошти у розмірі 6.425 грн. були теж витрачені на купівлю спірної квартири.

Відповідно до вимог ч.І ст.244 ЦК України (в редакції 1963 року), договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців, повинен бути нотаріально посвідчений.

Як показала суду свідок ОСОБА_7, 11.12.2002 року вона після укладення договору купівлі-продажу їх спільної квартири АДРЕСА_4, поділила свою частину коштів у розмірі 54.945 грн. порівну між двома синами та надала відповідачу ОСОБА_4 для придбання квартири АДРЕСА_2 ще кошти у розмірі частини від 54.945 грн., а саме 27.472 грн. 50 коп. (54.945 грн.:2 = 27.472 грн. 50 коп.). Свідок показала суду, що вони не оформлювали договір дарування зазначених коштів, оскільки договори купівлі-продажу квартир укладались у різних нотаріусів і за браком часу вони були неспроможні це зробити, однак вона ці кошти подарувала сину, оскільки вирішила купити спірну квартиру АДРЕСА_2 саме для свого сина - відповідача по справі.

Суд оцінює критично зазначені показання свідка ОСОБА_7, оскільки згідно з положенням п.2 ч.І ст.44, ст.46 ЦК України (в редакції 1963 року) угоди громадян між собою на суму понад 100 карбованців, повинні укладатись у письмовій формі, за винятком угод визначених у ст.43 ЦК України (в редакції 1963 року). Недодержання простої письмової форми, яка вимагається законом, позбавляє сторони права в разі спору посилатись для підтвердження угоди на показання свідків.

Як вбачається з копій договорів купівлі-продажу квартир, дійсно продаж квартири АДРЕСА_8, посвідчувався приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_9, однак договори купівлі-продажу квартир №120 по вул.Мілютенка,7-а у м.Києві, №216 по вул.Кондратюка,4-6 в м.Києві та №37 по вул.Галицькій, 1 в м.Києві посвідчувались одним і тим самим приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_10, а за таких обставин, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 не були позбавлені можливості укласти договір дарування коштів у письмовій формі, а тому суд розцінює надання коштів свідком ОСОБА_7 для придбання квартири АДРЕСА_2, як кошти які були нею надані синові - відповідачу по справі для придбання квартири для родини сторін по справі.

Відповідно до ст.128 ЦК України (1963 року) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом і договором. Оскільки договором купівлі-продажу спірної квартири було чітко визначено момент виникнення право власності на квартиру у набувача, ОСОБА_4 набув право власності на спірну квартиру 11 грудня 2002 року, з моменту нотаріального посвідчення договору.

Відповідач посилається на той факт, що квартира була придбана ним за кошти у розмірі 9.200 грн., про що свідчить договір купівлі-продажу від 11.12.2002 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_10 (а.с.Ю). Викладені відповідачем обставини суд оцінює критично, оскільки, згідно копії угоди про завдаток від 20.11.2002 року предметом договору є намір продавця купити, а покупця придбати двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за суму 92.610 грн., що складає еквівалент 17.150 дол.США, який підписано відповідачем особисто. Крім того дані обставини спростовуються особисто наданими у судовому засіданні поясненнями відповідача та показаннями свідка ОСОБА_7, які зазначали суду, що на придбання спірної квартири відповідачем було витрачено кошти у загальному розмірі які складалися з: суми 54.945 грн. - особисті кошти ОСОБА_4, 27.472 грн. 50 коп. - кошти надані ОСОБА_4 його матір’ю - свідком ОСОБА_7, 6.425 грн. - кошти отримані ОСОБА_4 від продажу іменних акцій, що в загальному розмірі значно перевищує суму вартості спірної квартири, визначену у договорі купівлі-продажу від 11.12.2002 року, посвідченому приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_10, а тому суд визнає, як встановлений факт в ході розгляду справи, придбання спірної №120 по вул.Мілютенка,7-а у м.Києві за суму 92.610 грн., що складає еквівалент 17.150 дол.США, що відповідає обставинам, встановленим судом в судовому засіданні та письмовим доказам по справі.

Згідно ст.22 КпШС України (1970 року) (ст.60 СК України) майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Подружжя користується рівними правами на майно.

Згідно вимог ст.57 ч.І п.З Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю чоловіка є майно набуте ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Відповідно до зазначеної норми Закону під час перебування у шлюбі позивач та відповідач 11.12.2002 року придбали квартиру АДРЕСА_2 , про що був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований у реєстрі за №12415, але виходячи з вищенаведеного суд приходить до висновку, що спірна квартира АДРЕСА_2 дійсно була придбана за кошти у розмірі 92.610 грн., що еквівалентно сумі у розмірі 17.150 грн. (а.с.47) під час шлюбу подружжя ОСОБА_4, однак при цьому суд визнає частину коштів, витрачених на придбання зазначеної квартири ОСОБА_4 у розмірі 61.370 грн. (54.945 грн. + 6.245 грн. = 61.370 грн.), як особисті грошові кошти ОСОБА_4, отримані ним від продажу власного майна, що було встановлено судом в ході розгляду справи та підтверджується письмовими доказами.

Ствердження ОСОБА_3, що спірну квартиру АДРЕСА_2 було придбано у повному обсязі за спільні сумісні кошти подружжя, спростовуються поясненнями відповідача ОСОБА_4, письмовими доказами по справі - копіями договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 та іменних акцій, виданих ВАТ

Київмедпрепарат” в кількості 257 штук в процесі приватизації в 1994 році на ім'я відповідача ОСОБА_4, а тому суд відмовляє ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про розподіл спільної сумісної власності подружжя - квартири АДРЕСА_2 в оівних частках - по ‘/г частині кожному зі сторін, оскільки суд дійшов висновку, що подружжям ОСОБА_3 при придбанні спірної квартири, було витрачено спільних сумісних коштів у розмірі 31.240 грн. (92.610 грн. (вартість квартири) - 61.370 грн. (кошти, які належали відповідачу особисто) = 31.240 грн. - спільні кошти), тобто частина позивача ОСОБА_3 у спільному сумісному майні подружжя складає 15.620 грн. (31.240 грн. : 2 = 15.620 грн.), що становить 16,87% від вартості спірної квартири, що не відповідає за розміром 14 частині квартири АДРЕСА_2, придбаній подружжям в період шлюбу, про що просила суд позивач, а тому що суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки визначивши самостійно частку позивача у спільному сумісному майні подружжя, таким чином суд вийде за межі позовних вимог ОСОБА_3.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212 - 215 ЦПК України, ст.22 КпШС України (в редакції 1963 року), ст.ст.57 ч.І п.З, 60. 69 СК України, ст..43, 44, 46, 128. 244 ч.І ЦК України (в редакції 1963 року), п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №16 від 12.06.1998 року “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім“ю України” - суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_4 про розподіл спільного сумісного майна подружжя - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Деснянський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя: