Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #62143425

Справа № 339/250/16-ц

Провадження № 22-ц/779/271/2017

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Головенко О. С. О. С.

Суддя-доповідач Василишин Л.В.


УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Василишин Л.В.

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5, про визнання недійсним договору дарування, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 на рішення Болехівського міського суду від 20 грудня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 2004 року він є власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 та з 2002 року проживає один.

Відповідач по справі ОСОБА_4 є його родичкою і проживає недалеко по сусідству. Остання переконала позивача віддати їй будинок взамін на те, що вона буде доглядати його в старості. Крім того, ОСОБА_4 переконала позивача оформити будинок на її малолітнього сина - ОСОБА_5.

04.06.2015 року був оформлений спірний договір дарування належного позивачеві житлового будинку.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 вказав, що даний договір був підписаний ним під впливом помилки та не відповідає його внутрішній волі, оскільки він вважав, що підписує договір довічного утримання, а іншого житла у нього немає.

З огляду на вказані обставини, а також на положення ст.229 ЦК України, ОСОБА_2, уточнивши позовні вимоги (а.с.66-67), просив суд визнати недійсним додовір дарування житлового будинку від 04.06.2015 року.

Рішенням Болехівського міського суду від 20 грудня 2016 року вищевказаний позов задоволено.

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 та малолітнім ОСОБА_5, інтереси якого представляли законні представники ОСОБА_3 та ОСОБА_4, договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Барабаш Русланою Степанівною 04 червня 2015року, зареєстрований в реєстрі за №1288.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кожного по 525( п'ятсот двадцять п'ять) грн. 60 коп. судових витрат на користь ОСОБА_2.

ОСОБА_4 на рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апелянт вказала, що позивач ОСОБА_2 є рідним братом її бабусі, а відтак її дядьком. Дружина позивача померла, дітей у нього немає. Проживає позивач по сусідству, у зв'язку з чим ОСОБА_4 допомагала йому у вирішенні різних побутових питань, допомагала також при хворобі, відвідувала у лікарні, оплачувала комунальні послуги. На всі витрати ОСОБА_2 давав власні кошти та матеріальної підтримки не просив.

ОСОБА_2 довший час не міг визначитись як розпорядитись спірним будинком. Останні роки, позивач пропонував ОСОБА_4 записати будинок на неї. Однак вона відмовлялася від будь-яких прав на будинок. Знаючи це, позивач сказав, що подарує свій будинок малолітньому синові відповідачів - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Процедура оформлення договору дарування на малолітню дитину є довготривалою. Зокрема згідно консультацій нотаріуса, слід було отримати дозвіл від органу опіки та піклування. ОСОБА_2 особисто виготовляв документи для присвоєння кадастрового номера земельній ділянці для обслуговування його будинковолодіння.

В цілому на підготовку документів для оформлення спірного договору дарування пройшло більше 4-х місяців, після чого разом із позивачем сторони поїхали до нотаріуса, яким повторно було пояснено процедуру укладення договору дарування.

ОСОБА_4 вказала, що у неї знаходились ключі від будинку та була проведена державна реєстрація права власності малолітнього ОСОБА_5 на подароване майно.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при укладенні договору дарування ОСОБА_2 мав намір укласти договір довічного утримання, оскільки передаючи у власність будинок малолітнього ОСОБА_5 за договором дарування ОСОБА_7 не міг розраховувати на отримання від обдаровуваного довічного утримання чи іншої допомоги, у зв'язку з віком останнього.

При цьому ОСОБА_4 зазначила, що вона як родичка дарувальника допомагала ОСОБА_7 як до оформлення спірного договору, так і після цього в силу родинних відносин.

Щодо нотаріально посвідченої заяви від 04.06.2015 року, складеної від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про те, що останні зобов'язалися надати ОСОБА_7 довічне проживання у подарованому будинку, то така заява договору дарування не стосується. Документ був складений уже після укладення договору дарування на прохання позивача, який усвідомлюючи, що вже не є власником будинку, висловив побоювання, що вже не зможе в ньому проживати.

Також апелянт не погоджується з посиланням суду на те, що всі рахунки на комунальні послуги числяться за дарувальником. Дана обставина пов'язана з тим, що ОСОБА_2 періодично проживає у подаровуваному будинку, є користувачем комунальних послуг, має на них субсидію та з власної ініціативи проводить оплату. Відтак відповідачі не вважали за потрібне переоформляти рахунки на малолітнього власника.

На думку апелянта, той факт що ОСОБА_2 надалі проживає у подарованому будинку, оплачує комунальні послуги не свідчить про відсутність його волевиявлення при укладенні договору дарування.

Численні формальні дії, які вчинив ОСОБА_2 перед та після укладення спірного договору (консультації у нотаріуса, проведення обмірів землі, виготовлення кадастрового номера, отримання особисто копії договору дарування у нотаріуса) свідчать про розуміння дарувальника щодо природи та правових наслідків укладення спірного договору.

Апелянт вказує на неправдивість пояснень позивача та його представника про те, що ОСОБА_2 не чує, не бачить, є неписемним та ніколи не був у нотаріуса. Наведене спростовується поясненями свідка - нотаріуса Барабаш Р.С.

В цілому апелянт вважає, що суд першої інстанції не повно встановив фактичні обставини справи, що стало причиною ухвалення помилкового рішення, яке ОСОБА_4 просить скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт вимоги скарги підтримала в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 вимоги скарги підтримав.

Представник позивача вимоги скарги не визнав, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, мав у власності житловий будинок, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1, де проживав один.

Відповідачі по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.52) і родичами позивача та проживали по сусідству.

Спір між сторонами виник з приводу укладеного договору дарування від 04.06.2015 року, за яким позивач ОСОБА_2 подарував малолітньому ОСОБА_5 житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, оскільки такий, за доводами позивача був укладений під впливом помилки.

Визнаючи спірний договір дарування недійсним, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при його укладенні ОСОБА_2 помилився у правовій природі правочину, неправильно сприймав предмет та інші умови договору, оскільки не мав наміру дарувати житловий будинок і вважав, що підписує договір довічного утримання.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч.2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає наведеним вимогам закону з огляду на наступне.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.09.2004 року домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 належало ОСОБА_2 на підстраві свідоцтва про право на спадщину від 28.05.2004 року (а.с.5,6).




26.03.2015 року Виконавчим комітетом Болехівської міської ради прийнято рішення №30 про надання згоди ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на укладення договору дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами від імені малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.54).

04.06.2015 року сторони уклали спірний договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Дарувальник) з однієї сторони та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, від імені якого як законні представники діють батьки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на підставі рішення виконавчого комітету Болехівської міської ради від 26.03.2015 №30 - з другої сторони, разом та окремо - Сторони, підтверджуючи обізнаність із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, володіючи повним обсягом цивільної дієздатності, повністю усвідомлюючи значення своїх дій, діючи добровільно та перебуваючи при здоровому розумі і ясній пам'яті та згідно із вільним волевиявленням, котре відповідає їх внутрішній волі, маючи на меті реальне настання правових наслідків, уклали цей договір про таке:

Дарувальник безоплатно передає у власність Обдаровуваному в особі законних представників, належний дарувальнику на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за АДРЕСА_1 (а.с.42-44).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.06.2015 року, на підставі договору дарування від 04.06.2015 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.57).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 229 ЦК України визначено правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

З приводу спірного питання Верховний Суд України висловив правову позицію у справі № 6-372цс16 від 27.04.2016 та № 6-93цс16 від 16.03.2016, вказавши наступне.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2, будучи на момент укладення спірного договору одинокою людиною похилого віку (1946р.н.), внаслідок ряду захворювань потребував сторонньої допомоги (а.с.73), виявив бажання передати майно своїй родичці - ОСОБА_4 з тим, що вона доглядатиме його, надаватиме підтримку та допомогу у старості.

З огляду на встановлені судом обставини, оцінені письмові докази та покази свідків, при відсутності такої умови договір з відчуження майна не був би укладеним. Наведене також спростовує посилання апелянта на оформлення майна на малолітню дитину ОСОБА_5, який в силу свого віку сам потребує догляду.

Водночас через необізнаність з правовою природою та юридичними наслідками угоди в силу об'єктивних причин, як то похилий вік, немічність та потреба стороннього догляду, позивач підписав угоду у формі договору дарування, фактично відчуживши своє єдине житло.

Із нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 04.06.2015 року вбачається, що останні стверджують, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є їхнім сином, діючи як законні представники малолітнього на підставі рішення виконавчого комітету Болехівської міської ради від 26.03.2015 №30, дали згоду на прийняття в дарунок їхнім малолітним сином житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за АДРЕСА_1. Крім цього, цією заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язались надати довічне проживання у вище вказаному житловому будинку громадянину - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7).

Як вказала сама апелянт у апеляційній скарзі та підтвердила в судовому засіданні, дана заява складена вже після укладення спірного договору дарування, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 усвідомив, що фактично позбувся єдиного свого житла.

Разом з тим, як правильно зауважив суд, договір що встановлює обов»язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового характеру, не є договором дарування за змістом правового висновку № 6-372цс16 Верховного суду.

Неспростованою залишається також обставина щодо подальшого фактичного проживання ОСОБА_2 після укладення договору у спірному будинку, непереоформлення договорів з надання послуг та ін., що не заперечують також і відповідачі.

За змістом ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені судом обставини та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає правильним висновок суду, що спірний договір було укладено внаслідок помилки позивача щодо предмету договору та інших його умов, за яких він маючи намір отримати допомогу від відповідачів в спосіб укладення договору не розумів правильно його правову природу. Тому обґрунтовано задоволив вимогу про визнання договір недійсним. Сама по собі обставина щодо ознайомлення позивача з текстом договору в нотаріуса та зазначення в його тексті умов щодо розуміння сторонами значення своїх дій, в даному випадку, підставою для відмови в позові бути не може .

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення не встановлено.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Болехівського міського суду від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Василишин Л.В.

Судді: Мелінишин Г.П.

Пнівчук О.В.


  • Номер: 22-ц/779/271/2017
  • Опис: Вайди Юрія Андрійовича до Локтіонова Сергія Сергійовича, Локтіонової Мар'яни Миколаївни про визнання недійсним договору дарування
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 339/250/16-ц
  • Суд: Апеляційний суд Івано-Франківської області
  • Суддя: Василишин Л.В.
  • Результати справи: залишено без змін рішення апеляційної інстанції
  • Етап діла: Розглянуто у касаційній інстанції
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 10.01.2017
  • Дата етапу: 16.01.2019
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація