233 № 233/629/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2017 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мартиненко В. С.

за участю секретаря Кліменко І.В.,

особи, які брали участь у справі:

заявниця ОСОБА_1

заінтересована особа Костянтинівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Костянтинівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті особи, -

В С Т А Н О В И В:

До Костянтинівського мiськрайонного суду Донецької області надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті її чоловіка ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 року у місті Макіївка, Донецької області - тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України. У заяві вказано, що факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, тому заявник не може отримати свідоцтво про смерть в органах ДРАЦС, так як документи, видані на зазначеній території, не можуть бути підставою для державної реєстрації смерті особи. З метою державної реєстрації смерті свого чоловіка для подальшого отримання спадщини, просила суд встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 року у місті Макіївка, Донецька область, Україна.

У судове засідання заявниця не з'явилася, надавши заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник заінтересованої особи - Костянтинівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Суд, з'ясувавши позицію заявника, дослідивши докази у справі, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.234 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно п.8 ч.1 ст.256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до абзацу першого п. 13 постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» з наступними змінами та доповненнями, заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

В силу вимог ч.ч. 1-2 ст. 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна в особі своїх державних органів, зокрема і судів, вживає всіх можливих заходів, у тому числі щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з п.11 ч.1 ст. 9 вищевказаного закону внутрішньо переміщена особа має право на проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання за місцем перебування.

Судом встановлено, що заявниця - ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 11.02.2000 р. (актовий запис №60 від 14.11.1994 р., складений міським відділом реєстрації актів громадського стану м.Макіївки Донецької області).

Згідно відомостей паспорта заявниця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м.Кемерово, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2

Відповідно до відомостей копії паспорта померлого, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м.Омськ, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3

ІНФОРМАЦІЯ_7 року у Центрально-міському районі м. Макіївка Донецької області помер ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, на підтвердження чого до заяви долучено копію лікарського свідоцтва про смерть № 390 від 31 грудня 2016 року, виданого Центром первинної медико-санітарної допомоги № 1 м.Макіївка, розташованим по вул.Леніна, 94, в м.Макіївка Центрально-Міський район. Також до заяви було долучено свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_7 р. ОСОБА_2, виданого 05 січня 2017 року Макіївським міським відділом ЗАГС ГРПМЮДНР. При цьому, оскільки документи, що підтверджують факт смерті чоловіка заявниці, видані установою на тимчасово непідконтрольній державі Україна території, вони є недійними і не створюють правових наслідків.

Судом оглянуто надані заявницею на підтвердження своїх вимог довідку про поховання ОСОБА_2 02 січня 2017 року на кладовищі, розміщеному в сел.Красна горка, складену СКП «Благоустрій» м.Макіївка Донецької області, та світлини могили ОСОБА_2

Документом № 15.18.23-290 від 13 лютого 2017 року Костянтинівським міським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті з причини пред'явлення документа, що підтверджує факт смерті, який не відповідає формі, визначеній діючим законодавством України.

Даючи оцінку допустимості вищезазначених доказів, як документів, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується ч.2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо оцінки наданих доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини, зокрема «Loizidou v.Turkev», «Cyprus v.Turkev», а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v.the Republik of Moldova and Russia»), де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПО наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

З огляду на викладене, суд вважає що дійсно для проведення державної реєстрації смерті особи є об'єктивні перешкоди. З метою захисту прав і свобод громадян України, якою є заявниця у справі, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті її чоловіка ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 року у місті Макіївка Донецької області, бо законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати громадянці України ОСОБА_1 свідоцтво про смерть її чоловіка, видане державним органом України.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 6, 15, 208, 212-215, 218, 234-235, 256-259 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця м. Омськ, який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 року у віці 70 років у місті Макіївка, Донецької області, Україна.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя