КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2017 р. Справа№ 911/3045/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко О.В.

За участю представників сторін:

- позивача: Лісовський Б.Ф. (прокурор відділу регіонального відділення ювенальної юстиції прокуратури Київської області), посвідчення № 0366797 від 21.12.2015;

- відповідача-1: Колода Є.Г., довіреність № 1 від 04.01.2017;

- відповідача-2: Ричек В.Г.- директор;

- третьої особи: Полішко В.А., довіреність № 3 від 13.02.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 01.12.2016 у справі № 911/3045/16 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область,

до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, м. Київ,

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Боярські ковбаси", с. Новосілки, Києво-Святошинський район, Київська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярський коледж екології і природних ресурсів", м. Боярка, Києво-Святошинський район, Київська область,

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути майно

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі - прокурор/ позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі -відповідач -1/РВ ФДМУ по Київській області) та товариства з обмеженою відповідальністю «Боярські ковбаси» (далі - відповідач 2/ТОВ «Боярські ковбаси»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» (надалі- третя особа) в якому просить суд:

1. визнати недійсним договір оренди № 1/11 від 29.08.2011, укладений між Регіональним відділенням Форду державного майна України по Київській області та товариством з обмеженою відповідальністю «Боярські ковбаси» з моменту його укладення;

2. зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Боярські ковбаси» звільнити та повернути передане в оренду згідно з договору № 1/11 від 29.08.2011 частину нежитлового приміщення площею 495, 3 кв.м. Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області та балансоутримувачу відокремленому підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів».

В обґрунтування заявлених позовних вимог заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області посилався на те, що договір оренди укладено з порушенням вимог ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», оскільки здача в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов'язана з навчально-виховним процесом, не дозволяється, відтак в силу ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою визнання договору оренди недійсним та повернення майна Регіональному відділенню Фонду державного майна України (відповідачеві-1) по Київській області та відокремленому підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» (третій особі).

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.09.2016 порушено провадження у справі № 911/3045/16 та призначено справу до розгляду.

Рішенням господарського суду Київської області від 01.12.2016 у справі № 911/3045/16 (суддя Шевчук Н.Г.) у позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що діючим на момент укладення спірного договору оренди законодавством України про освіту та оренду державного та комунального майна передбачалась можливість передачі в оренду приміщень не задіяних в навчально-виховному процесі з метою одержання додаткових джерел фінансування для забезпечення провадження освітньої діяльності; при цьому, під час укладення зазначеного договору оренди сторонами дотримано порядок укладення договорів оренди, передбачений Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

При цьому місцевий господарський суд керувався приписами ст. ст. 2, 3, 47, 61, 63 Закону України «Про освіту», ст. 28 Закону України «Про вищу освіту», ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна», ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст.ст. 32, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду Київської області, заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та судові витрати сплачені за апеляційною скаргою стягнути з відповідачів.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи. Так, прокурор в поданій апеляційній скарзі вважає, що приміщення коледжу належить до об'єктів освіти та не може використовуватись не за призначенням, а саме, відповідно до умов спірного договору: «з метою виробництва ковбасних виробів». Невикористання третьою особою спірного приміщення для навчального процесу, на думку позивача, не є підставою для визнання правомірним договору оренди, оскільки нормами чинного законодавства встановлена заборона використання цього приміщення з іншою метою. Також, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вважає, що передача будь-яких приміщень навчальних закладів у оренду суб'єктам господарювання для проведення господарської діяльності не пов'язаної з наданням освітніх послуг, прямо заборонено законом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 прийнято до провадження апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 01.12.2016 у справі та призначено до розгляду на 26.01.2017.

26.01.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу Київського апеляційного господарського суду від прокуратури Київської області надішли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 розгляд справи відкладено на 13.02.2017.

У судовому засіданні заступник прокурора Київської області підтримав доводи, викладенні в апеляційній скарзі та просив суд її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача- 1 заперечував проти апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керівник ТОВ «Боярські ковбаси» заперечував проти апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представник третьої особи заперечував проти апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши прокурора та представників сторін, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.08.2011 між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Київській області, як орендодавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю «Боярські ковбаси» було укладено договір оренди № 1239 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності (надалі- спірний договір).

Відповідно до п.1.1. спірного договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно- нежитлове приміщення їдальні (надалі-майно) площею 495,3 кв.м. розміщене за адресою: м. Боярка, 2, сільгосптехнікум, що перебуває на балансі ВСП НАУ Боярський коледж екології та природних ресурсів (далі - балангсоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на «23» березня 2011 року і становить за належною ціною 459 240,00 грн.

Згідно з пунктом 1.2 договору майно передається в оренду з метою виробництва ковбасних виробів.

У пункті 2.1. спірного договору визначено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання- передавання майна

Обов'язок щодо складання акта приймання- передавання покладається на орендодавця (п. 2.4 договору).

У пункті 3.6. спірного договору сторони погодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношені 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа наступного місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Цей договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє з 29.08.2011 по 28.08.2012 включно.

29.08.2011 сторони підписали акт №1 приймання-передачі орендованого майна.

Додатковою угодою № 2 від 29.08.2013 внесено зміни до п. 10.4 договору, а саме подовжено дію договору до 28.07.2016.

Вважаючи наведений вище договір оренди незаконним, укладеним з порушенням приписів Закону України «Про освіту», оскільки в оренду було передано приміщення державного навчального закладу для цілей, не пов'язаних з навчально-виховним процесом заступник керівника Києво- Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся суду з даним позовом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом (частина 7 статті 179 Господарського кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Особи, визначені ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На підставі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку ( п.2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Підставою для подання заступником керівника Києво- Святошинської місцевої прокуратури Київської області позову стала необхідність захисту інтересів студентів відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і біоресурсів», внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.

Заступник керівника Києво- Святошинської місцевої прокуратури Київської області, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначав про наявність підстав для визнання договору оренди від 29.08.2011 № 1239 недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 Господарського кодексу України, статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу ( ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України)

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 Цивільного кодексу України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Колегія суддів дослідивши умови спірного договору оренди встановила, що під час його укладення сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна і 29.08.2011 у встановленому договором порядку майно, яке було предметом договору, передано відповідачеві-2 в користування, про що складено акт приймання - передавання.

Врахувавши ту обставину, що предметом договору оренди від 29.08.2011 є нежитлове приміщення - їдальня будівлі відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярський коледж екології і природних ресурсів", які є державним індивідуально визначеним майном, суд першої інстанції вірно зазначив, що на спірні правовідносини поширюється Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

Пунктом 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" передбачено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

За умовами абзацу 1 ч. 2 ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна", орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.

Статтями 5, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з п. 1 ч. 1 ст. 287 Господарського кодексу України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку зі зверненням ТОВ "Боярські ковбаси" із заявою про намір взяти в оренду об'єкт державної власності, а саме - частину нежитлового приміщення першого поверху їдальні третьої особи, Регіональне відділення ФДМУ по Київській області листом № 13.09.1581 від 04.07.2011 звернулось до Фонду державного майна України.

19.07.2011 листом № 10-16-9969 Фонд державного майна України звернувся до Кабінету Міністрів України щодо надання висновків щодо доцільності укладення договору оренди.

Згідно зі ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Судом першої інстанції встановлено, що предметом оренди за вказаним договором є нежитлові приміщення, що відповідає об'єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 2 Закону України «Про освіту» (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Статтею 18 Закону України «Про освіту» визначено, що навчальні заклади створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, громадянами відповідно до потреби громадян у мові навчання, соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів. Навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Вищими навчальними закладами є університет, академія, інститут, коледж ( ч. 1 ст. 43 Закон України «Про освіту»).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про вищу освіту» коледж - галузевий вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям ступенів молодшого бакалавра та/або бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження. Коледж також має право здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Таким чином, Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» є державним вищим начальним закладом.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 61 Закон України «Про освіту» фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Постановою Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності.

Підпунктом 2 п. 8 постановою Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачалась можливість залучати у тому числі і доходи від надання в оренду приміщень, споруд обладнання.

Відповідно до п. 2.4.27 статуту відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» використовувати майно, закріплене за коледжем у тому числі для провадження господарської діяльності, за погодженням з НУБіП України, передавати майно в оренду та в користування відповідно до установленого законодавством порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, листом № 2161 від 12.07.2011 Національний університет біоресурсів і природокористування України підпорядкований Кабінету Міністрів України надав дозвіл ВП НУБіП "Боярський коледж екології і природних ресурсів" на передачу в оренду зазначеного вище майна.

Місцевим господарським судом встановлено, що передана в оренду частина нежитлового приміщення будівля їдальні, розташована окремо від навчального корпусу коледжу.

Крім того, місцевий господарський суд правомірно зазначив про відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували доводи прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 29.08.2011 №1239, зокрема, укладення вказаного договору має наслідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності); спірне майно використовується не за призначенням, що свідчить про передчасність висновку прокурора про використання спірного майна не за призначенням.

Разом з тим, як вбачається зі змісту довідки № 54 від 21.02.2011 виданої ВП НУБіП "Боярський коледж екології і природних ресурсів", останнє зазначило, що передача коледжем частини нежитлового приміщення їдальні відповідачу -2, ніяким чином не впливає на діяльність коледжу, не руйнує його цілісності та не погіршує умови навчання студентів та умови працівників коледжу ( а.с. 65).

Також, як вбачається із пояснень відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і біоресурсів» останній просить не визнавати договір оренди недійсним та зазначає, що орендоване приміщення використовувалось ТОВ «Боярські ковбаси», у тому числі, з метою проходження студентами начально-виробничої практики на підприємстві з можливістю подальшого їх працевлаштування, а отже без зміни цільового призначення. Також зазначає, що ТОВ «Боярські ковбаси» орендує приміщення, яке окремо виділене, має окремий вхід, що виходить у частину двору, відділену від коледжу.

Врахувавши положення ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 61 Закону України "Про освіту", ст. 65 Закону України "Про вищу освіту" та зважаючи на відсутність можливості використання спірного приміщення в учбових цілей та/або відсутності порушення укладенням спірного договору учбового процесу, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що договір оренди №1239 відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна, Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту" і підстав для визнання його недійсними немає.

Разом з тим, оскільки вимога заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області про зобов'язання відповідача -2 звільнити та повернути об'єкт оренди РВ ФДМУ по Київській області та балансоутримувачу - ВП НУБіП "Боярський коледж екології і природних ресурсів" за правовим змістом є реституцією (результатом встановлення судом факту недійсності договору), то, відповідно, вона є похідною вимогою від позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди, то колегія суддів погоджується з правомірним висновком місцевого господарського суду, що вимога про повернення орендованого приміщення (їдальні) задоволенню не підлягає.

Колегія суддів зазначає, що ст. 131-1 Конституції України, зокрема, п. 3 представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у N 3-рп/99 (справа N 1-1/99) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.05.2006 у справі № 16/472, від 03.04.2007 у справі № 05-5-46/8142 та від 15.05.2007 у справі № 12/111.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Аналогічні приписи містяться також у постанові пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 23.02.2012 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам".

Враховуючи вищевикладене та те, що саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги, колегія суддів робить висновок, що судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем чиї саме права порушені; про те, яке саме порушене право підлягає захисту в порядку господарського судочинства.

На підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги інші твердження апелянта, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів та пояснень наявних в матеріалах справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України, що судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 44, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, рішення господарського Київської області від 01.12.2016 у справі № 911/3045/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді М.Л. Яковлєв

О.В. Тищенко