Справа № 445/2360/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року Золочівський районний суд Львівської області

в складі головуючого судді Пилип'яка П. В.

при секретарі Мацайло О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Золочеві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» (далі – ТОВ «Євролізинг Україна») з вимогою про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 15.06.2015 за №01612 уклав з відповідачем договір фінансового лізингу, відповідно до якого лізингодавець – ТОВ «Євролізинг Україна» зобов’язалося придбати у свою власність та передати у користування лізингоодержувача – ОСОБА_1 міні-трактор Dong Fend 404, а лізингоодержувач зобов’язався періодично сплачувати за користування трактором лізингові платежі. Позивач вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують його права як споживача. Так, за умовами вищезазначеного договору до отримання трактора він має сплатити товариству не менше половини його вартості, зокрема, адміністративний платіж у розмірі 10 % вартості предмета лізингу, авансовий платіж у розмірі не менше 50 % вартості предмета лізингу, комісію за передачу предмета лізингу у розмірі 3% його вартості. Такі умови позивач вважає несправедливими, а обов’язок сплатити 50 % вартості трактора у вигляді авансу є фактичним залученням коштів для його придбання, що потребує ліцензії як для залучення фінансових активів від фізичних осіб, яка відсутня. Також ОСОБА_1 посилається на нікчемність спірного договору, як в силу статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач застосував нечесну підприємницьку практику, так і в силу статті 220 ЦК України, оскільки договір не було посвідчено нотаріально. У зв’язку з наведеним просить застосувати наслідки нікчемного та недійсного правочину і стягнути із ТОВ «Євролізинг Україна» на його користь сплачені за договором лізингу платежі в розмірі 30000,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Подав заяву у якій просив позов задовольнити в повному обсязі, а розгляд справи провести у його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився вдруге, хоча був повідомлений про час та місце судового розгляду у встановленому порядку.

Тому суд вважає, що справу слід вирішити на підставі наявних у справі доказів ухваливши заочне рішення.    

Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані докази, суд встановив наступне.

Між позивачем і відповідачем 15.06.2015 за №01612 було укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого ТОВ «Євролізинг Україна» зобов’язалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді міні-трактора Dong Fend 404 та передати цей трактор у користування позивача, який у свою чергу зобов’язався сплачувати за користування трактором періодичні лізингові платежі згідно графіку в розмірі 207,57 дол. США, що в еквіваленті становить 5293,03 грн. щомісяця. Договір фінансового лізингу передбачає право позивача отримати трактор у власність за умови повної сплати вартості трактора та інших витрат.

Згідно пункту 1.7 договору трактор передається у користування ОСОБА_1 не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, адміністративного платежу в розмірі 10 % вартості предмета лізингу та комісії за передачу трактора в розмірі 3 % від вартості предмета лізингу.

Пунктом 9.1 договору визначено, що авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 50 відсотків вартості. Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання даного договору, платежами, які визначені в Додатку №1. Кошти, які сплачуються лізингоодержувачем, незалежно від їх призначення, зараховуються у наступному порядку: адміністративний платіж, що становить 10 % від вартості предмету лізингу; авансовий платіж, що становить 50 % від вартості предмету лізингу; комісія за передачу предмета лізингу, що становить 3 % від вартості предмета лізингу. Згідно з пунктом 10.1 договору ОСОБА_1 зобов’язаний сплачувати лізингові платежі кожного місяця, відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3). Кожний лізинговий платіж включає: відсотки за користування обсягом фінансування в розмірі 21 відсотків річних на залишок частини від обсягу фінансування; відшкодування вартості предмета лізингу; сплати комісії за супроводження договору в розмірі 7 відсотків.

На виконання умов договору фінансового лізингу 15.06.2015 позивач сплатив товариству адміністративний платіж в розмірі 14 900 грн., а 16.06.2015 – в розмірі 15 100 грн., однак відповідач відмовився передавати предмет лізингу з посиланням на умови договору фінансового лізингу, яким передбачено передачу предмету договору в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодерджувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу, адміністративного платежу та комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума в розмірі 30 000 грн. є адміністративним платежем, який не повертається.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 15 червня 2015 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом (пункт 8.17, розділ 10 договору), звужені обов’язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов’язаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, судом встановлено, що оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судами встановлено, що у відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 15 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Євролізинг Україна», нотаріально посвідчено не було.

Відповідно суд вважає обґрунтованою вимогу про визнання договору недійсним.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вищевказану норму, суд вважає нобхідним стягнути з відповідача на користь позивача сплачений ним адміністративний платіж в сумі 30000 грн.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212-215, 223 ЦПК України, ст.ст. ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

позов задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу від 15.05.2015 №01612, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Євролізинг Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», ідентифікаційний код юридичної особи 39321814, місцезнаходження 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд.12, офіс 195, р/р 26005455539 в АТ «Райффайзен-банк Аваль», МФО 380805 на користь ОСОБА_1 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», ідентифікаційний код юридичної особи 39321814, місцезнаходження 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд.12, офіс 195, р/р 26005455539 в АТ «Райффайзен-банк Аваль», МФО 380805 на користь ОСОБА_1 551,20 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за заявою відповідача поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення рішення, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подання в 10- денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги разом з її копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Суддя ОСОБА_2