Справа № 569/6209/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року Рівненський міський суд Рівненської області

в особi судді Тимощука О.Я.,

при секретарі Капріян І.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідачів адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме кімнатою №134 в будинку №14 по вул. Кн.Острозького у м. Рівне, з подальшим зняттям їх з реєстраційного обліку.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав повністю. Пояснив, що він є основним наймачем кімнати № 134 в гуртожитку № 14 по вул. Кн.Острозького у м. Рівне, яка була видана йому, як працівнику ПАТ «Рівнеазот» в кінці 2000 року для проживання разом з сім’єю: дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_4 В кімнаті офіційно зареєстровані він та відповідачі у справі. 14.07.2014 року відповідачі добровільно залишили вказане помешкання, зібрали свої особисті речі та переїхали проживати в квартиру батьків ОСОБА_3Є за адресою: АДРЕСА_1, де проживають і на даний час. Відповідачка йому пояснила що знайшла нового чоловіка і проживає з ним в квартирі батьків. Більше півтора року після переїзду повернутися жити в гуртожиток вони не намагались, хоча жодних перешкод для цього він не чинив. На початку 2016 року коли він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, вона почала виявляти активне бажання повернутися проживати в кімнату гуртожитку, яке мотивувала своїм наміром взяти участь у її приватизації. В лютому 2016 року скориставшись його відсутністю відповідачі зайшли в його кімнату, та без його згоди винесли звідти його особисті речі та техніку. Після цієї події він був вимушений замінити замки, та вирішив звертатися до суду з позовом про зняття відповідачів з реєстраційного обліку в кімнаті.

Зазначив, що відповідачі фактично не проживають за адресою своєї реєстрації вже понад 2,5 років, однак в добровільному порядку зняти себе з реєстраційного обліку в кімнаті відмовляються. А тому наявні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування відповідним житловим приміщенням в судовому порядку. Формальна реєстрація відповідачів змушує позивача сплачувати завищені платежі за комунальні послуги, та позбавляє його можливості повноцінного користування своїм помешканням. Враховуючи вищенаведене та те, що 11.05.2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, а їх син ОСОБА_4 досяг повноліття та в змозі самостійно визначати місце свого проживання, позивач вважає що відсутні будь-які правові перешкоди для визнання відповідачів такими, що втратили право користування кімнатою, у якій вони лише офіційно зареєстровані, хоча фактично не проживають у ній.

Представник позивача адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав повністю та додатково пояснив, що з врахуванням напружених стосунків між сторонами, зокрема розлучення ОСОБА_1 та ОСОБА_3Є, утворення ними нових сімей, спільне проживання в одній кімнаті є неможливим. Крім того, зазначив, що спроба відповідачів поновити проживання в кімнаті після фактичного добровільного непроживання у ній понад 1,5 років, не є пiдставою для збереження за ними відповідного жилого примiщення в розумінні ст. 71 ЖК України. Вказана стаття не містить обмежень щодо можливості її застосування виключно стосовно останніх 6 місяців періоду фактичного не проживання осіб за адресою їх реєстрації, та підлягає застосуванню до усього цього періоду, в сукупності, та зокрема до кожного шестимісячного строку фактичного непроживання в межах цього періоду часу.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, в задоволенні позовних вимог просили відмовити.

В наданих суду поясненнях ОСОБА_3 підтвердила, що 14.07.2014 року після чергової сварки з ОСОБА_1, забравши свої речі вона та їх син ОСОБА_4 добровільно пішли з дому, та з того часу фактично проживали в квартирі її батьків АДРЕСА_2. Повернутися жити в гуртожиток впродовж півтора року після виселення вони дійсно не намагалися, оскільки вона остерігалася фізичного та морального насильства з боку позивача, та боялася за своє здоров'я. В 2016 році спробувала повернутися жити в кімнату гуртожитку у якій зареєстрована, однак позивач змінив замки та не впустив її туди. З цього приводу неодноразово зверталася до обслуговуючого ОСББ, правоохоронних органів, органів державної влади та місцевого самоврядування, що однак не дало жодного результату. Вказала, що їхнє з сином непроживання за місцем своєї реєстрації зумовлено постійною загрозою вчинення позивачем морального та фізичного насильства над ними, заміни ним замків від дверей та створення умов неможливих для спільного співжиття, зокрема - вселення в кімнату своєї нової жінки з дітьми. Вважає, що за вказаних обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання відповідачів такими що втратили право користування житловим приміщенням є неправомірними.

Відповідач ОСОБА_4 підтримав позицію ОСОБА_3 та підтвердив що в їх сім’ї часто виникали конфлікти, що в кінці кінців і спричинило їх з матір’ю переїзд на інше місце проживання. Вказав що має бажання жити разом з позивачем, а тому позов не визнає.

Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні позов також не визнала та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог. У своїх запереченнях посилалася на те, що відповідачі були змушені переїхати проживати на іншу адресу через дії самого ж позивача. Вказала, що ОСОБА_3 неодноразово зверталася до державних та правоохоронних органів зі скаргами на дії чоловіка, зокрема і з заявами про примусове вселення у житлове приміщення в якому вона зареєстрована, що свідчить про поважність причин тривалого непроживання за адресою реєстрації. Переконана, що за вказаних умов відсутні підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням з підстав, передбачених ст.71, ст.72 ЖК України.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослiдивши письмовi докази по справi, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в гуртожитку за адресою: м. Рівне, вул. Кн.Острозького 14 кімн. 134, значаться зареєстрованими: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (основний квартиронаймач), ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (дружина) та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (син). У цю кімнату вони вселилися на підставі ордеру № 800 від 14.10.2011 р., виданого згідно з спільним рішенням адміністрації та профкому ПАТ «Рівнеазот» пр. № 157 від 20.12.2000 року.

В судовому засіданні встановлено, що 14.07.2014 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 добровільно залишили помешкання, та переїхали проживати в квартиру батьків ОСОБА_3Є за адресою: АДРЕСА_1, де і наразі проживають разом із співмешканцем ОСОБА_3, з яким вона створила нову сім»ю. Вказана обставина не заперечувалася відповідачами.

Факт непроживання відповідачів за адресою своєї реєстрації близько 2 років також підтверджується актом № 406 від 01 квітня 2016 року, складеним мешканцями будинку № 14 по вулиці Кн.Острозького в місті Рівне та засвідчений управителем ОСББ «Князь» яке обслуговує відповідний будинок. Дійсність цього акту не викликає сумнівів, оскільки особи які його склали є безпосередніми сусідами позивача, яким може бути достовірно відомо про осіб які проживають разом з ним у спірній кімнаті, а тому цей акт приймається судом як належний доказ.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 дали показання про те, що вже тривалий час вони також проживають в цьому ж гуртожитку та добре знають позивача і відповідачів. Відповідачів більше двох років за місцем їх реєстрації не бачили і речей їх в кімнаті не бачила свідок ОСОБА_6 Помічали спілкування позивача з сином ОСОБА_4, однак в кімнаті той не жив. Підтвердили, що в кімнаті № 134 в будинку № 14 по вул. Кн.Острозького у м. Рівне вже понад 2 роки фактично проживає лише позивач ОСОБА_1 Про вчинення ним будь-яких перешкод для відповідачів у користуванні кімнатою свідкам нічого не відомо.

Відповідно до ч. 1 ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Відповідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно з ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням.

Оцiнюючи пояснення сторін та дослiдженi по справi докази суд встановив, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: м. Рівне, вул. Кн.Острозького 14 кімн. 134 не проживають вже бiльше двох з половиною років, з кімнати виїхали добровільно, переїхали проживати в квартиру батьків ОСОБА_3Є за адресою: АДРЕСА_1, де і наразі проживають разом із співмешканцем ОСОБА_3, з яким вона створила нову сім»ю, а тому, відповідно до статей 71,72 ЖК України, вони є такими, що втратили право на користування жилим приміщенням за адресою: м. Рівне, вул. Кн.Острозького 14 кімн. 134.

Умов та пiдстав для збереження за вiдповiдачами відповідного жилого примiщення відповідно до ст. 71 ЖК України по справi не встановлено. Усі офіційні звернення відповідача ОСОБА_3 до правоохоронних органів, Рівненської міської ради та ОСББ «Князь» датовані 2016 роком, а тому не можуть спростувати факту добровільного непроживання відповідачів за адресою своєї реєстрації з 15.07.2014 року, тобто близько 1,5 років.

Доказів наявності поважних причин не проживання за місцем реєстрації, або ж вчинення позивачем перешкод відповідачам у вказаний період часу суду не надано. Таким чином, суд вважає що наявні достатні підстави для визнання відповідачів таким, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовна вимога про зняття відповідачів з реєстраційного обліку до задоволення не підлягає, оскільки згідно із ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Функції реєстрації та зняття з реєстрації фізичних осіб покладено виключно на органи реєстрації. При відмові відповідача знятися з реєстрації добровільно, його зняття з реєстрації можливе за остаточного рішення суду. Питання зняття з реєстрації вирішується спеціально уповноваженим органом і не входить до компетенції суду, тобто, рішення суду є лише підставою для зняття з реєстрації.

Керуючись ст.ст.10,11,60,212,214,215,223,292,294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 такими, що втратили право користування кімнатою № 134 в будинку № 14 по вул. Кн. Острозького у м. Рівне.

В задоволенні позовної вимоги про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 в кімнаті № 134 в будинку № 14 по вул. Кн. Острозького у м. Рівне.– відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд Рівненської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Суддя:                                                                 О.Я.Тимощук