Справа № 22ц-1089/09                                                                                                 Головуючий у 1інстанції Ковтуненко В.В.

Категорія   52                                                                                                                                                     Доповідач Киця С.І.

        А ПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД   ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И   

 24 вересня 2009 року                                                                                м.Луцьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області  в складі:

 головуючого - судді  Киці С.І.,

суддів - Антонюк К.І.,  Веремчук Л.М.

при секретарі   Самуленко В.В.

з участю  представника позивача  ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до державного комунального підприємства «Луцьктепло» про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди  за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 10 липня 2009 року,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 10 липня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до державного комунального підприємства «Луцьктепло» (далі - ДКП «Луцьктепло») про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає рішення незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення та постановити нове, яким задоволити позов у повному об'ємі.  

 Апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.            

Відповідно п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з п.18 Пленуму Верховного суду України  № 9 від 9.11.92р. «Про практику розгляду судами трудових спорів»  при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені і статті 116 цього Кодексу.  У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.  

Згідно з частинами 1 та 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.   Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що позивач працює на посаді заступника директора ДКП «Луцьктепло». 29 вересня 2008 року він був повідомлений про майбутнє звільнення із займаної посади за п.1ст.40 КЗпП України 1 грудня 2008 року. Однак, 1 грудня 2008 року наказ про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади не приймався і трудовий договір з позивачем не розірвано.

Ні наказ про звільнення, ні трудова книжка, у якій містився б запис про звільнення ОСОБА_3, останньому відповідачем ДКП «Луцьктепло» не видавалися. Попередження позивача про наступне звільнення та надання згоди профспілкового комітету на розірвання трудового договору,  виплата 1 грудня 2008 року заробітної плати позивачу не можуть розцінюватись як розірвання з ним трудового договору. Отже, трудовий договір з позивачем не був розірваний і дане питання відповідачем не вирішувалось. Відповідач не довів, що з ним було розірвано трудовий договір, а припущення про звільнення не є таким доказом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_3 не був звільнений з роботи, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі.

Встановлені судом та наведені вище обставини підтверджуються всією сукупністю наявних у справі доказів, яким суд дав належну оцінку.

Оскільки судом відмовлено у поновлені на роботі, то не підлягає до задоволення  позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Не здобуто в судовому засіданні доказів заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди у відповідності до ст. 237-1 КЗпП України і суд першої інстанції відмовив у її відшкодуванні.  

Колегія суддів прийшла до висновку, що трудові права позивача не були порушені, а тому позов не підлягав до задоволення.

 Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення. Рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а викладені у ньому висновки ґрунтуються на обставинах справи і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів  

У Х В А Л И Л А:  

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3  відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 10 липня 2009 року в даній справі  залишити без змін.

Ухвала  набирає законної сили  з моменту її проголошення і може бути оскаржена  в касаційному порядку до Верховного суду України протягом  двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий    

Судді