СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
14.09.2009 Справа № 2-а-270/07/0104
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іщенко Г.М.,
суддів Ілюхіної Г.П. ,
Яковенко С.Ю.
секретар судового засідання Галайдіна Г.І.
позивач: ОСОБА_1
представник позивача: ОСОБА_2
представник відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі АР Крим на постанову Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим (суддя Лущенко Л.Г.) від 06.12.2007
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі АР Крим (вул. Островського 3, Білогірськ, Автономна Республіка Крим, 97600)
про визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі АР Крим неправомірними
ВСТАНОВИВ:
Постановою Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 06.12.2007 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнані неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим щодо відмови ОСОБА_1 у підвищенні їй пенсії на 30 відсотків від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб з 09 липня 2007року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим щомісячно підвищувати ОСОБА_1пенсію на 30 відсотків від прожиткового мінімуму для непрацездатних, починаючи з 09 липня 2007 року. Відмовлено ОСОБА_1у задоволені позову щодо вимог про стягнення моральної шкоди.
В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим просить скасувати постанову суду першої інстанції, у позовних вимогах відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постанову суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, судом в неповному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Так, відповідач вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми статей 6, 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 28, 72, 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пунктів 9, 10 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України № 121/2001 від 01.03.2001. Згідно зі статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а кошти Пенсійного Фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Також відповідач просить розглянути справу в його відсутність.
У судове засідання 14.09.2009 представник відповідача не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно.
У судовому засіданні 14.09.2009 позивач та його представник проти апеляційної скарги заперечували, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце слухання апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Враховуючи наявні у справі матеріали, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутністю представника відповідача, явка якого не визнавалася обов'язковою.
Колегія суддів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Білогірським районним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту встановлюються Законом України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-ІV від 18.11.2004 (із змінами та доповненнями). Цей Закон гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і соціальної підтримки.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менш 18 років.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто, на час закінчення Другої світової війни їй було менш 18 років, є пенсіонером за віком і має статус "дитина війни".
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", в редакції Закону України № 489-V від 19.12.2006, що діяла з 01.01.2007, дітям війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2007 рік згідно з пунктом 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 12 статті 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким було припинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
При цьому, Конституційний Суд України вказав, що Верховна Рада України не уповноважена при прийнятті Закону України про Державний бюджет України зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Як зазначив Конституційний Суд України, це суперечить вимогам статті 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно з якою державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. Звуження змісту та обсягу конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (стаття 48 Конституції України) шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
Відповідно до статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, ОСОБА_1має право на отримання підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, так як має відповідний статус.
Судова колегія вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим щодо не нарахування ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги, як дитині війни за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 (з дати прийняття Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007) по 31.12.2007 (до дня звернення позивача до суду з адміністративним позовом), оскільки невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.
Судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача на майбутнє підвищувати позивачу пенсію на 30 відсотків, оскільки порушення прав особи у майбутньому не може бути прийнято судовою колегією як підстава для захисту прав позивача, так як захисту підлягають права, свободи та інтереси, які порушені з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб і це порушення не може бути умовним, а повинне відбуватися у часі про що свідчать дії, рішення чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Судовою колегією встановлено, що в адміністративному позові позивач просить відповідача зобов'язати щомісячно підвищувати пенсію на 30 відсотків від прожиткового мінімуму, починаючи з 09 липня 2007 року. Але судова колегія відмічає, що задоволення таких позовних вимог не зможе забезпечити захист прав позивача, оскільки існують різні редакції статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, різне тлумачення мінімальної пенсії за віком та інше.
Відповідно до частини третьої статті 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007року застосовуються прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1%. Відповідно розмір мінімальної пенсії за віком становив: з 01.04.2007 по 30.09.2007 -410,06грн., з 01.10.2007 по 31.12.2007- 415,11грн.
Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
На підставі викладеного, з урахуванням статей 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія вважає можливим вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити позивачу щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, за період з липня по грудень 2007 року в сумі 742,65грн. (сума розрахована в розмірі, встановленому законом з урахуванням збільшення прожиткового мінімуму на 1%, а саме: липень 2007року-123,02грн., серпень 2007року-123,02грн., вересень 2007року-123,02грн, жовтень 2007року-124,53грн., листопад 2007року- 124,53грн., грудень 2007року- 124,53грн.).
Правильним є висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 2000,00грн., оскільки жодних доказів у підтвердження даних позовних вимог суду не надано, не обґрунтовано розмір суми шкоди.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Верховний суд України у пункті 5 Постанови Пленуму №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами від 25.05.2001) зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяної позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної) прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Судова колегія вважає, що позивач не надав суду доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди, не довів того, що цю моральну шкоду заподіяно позивачу саме відповідачем, а також не довів, у чому вона знайшла своє відображення, тобто, які життєві зв'язки втрачено і які додаткові зусилля здійснив позивач для організації свого життя, або які втрати немайнового характеру він поніс.
Відповідно до статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права та вирішення не всіх позовних вимог або питань.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 06.12.2007 підлягає зміні, апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим- залишенню без задоволення.
Керуючись статтею 11, частиною першою статті 195, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Постанову Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 06.12.2007 змінити, виклавши резолютивну частину постанови в наступній редакції :
"Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного Фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим щодо не нарахування ОСОБА_1, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за період з 09.07.2007 по 31.12.2007.
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим нарахувати та сплатити ОСОБА_1, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 в розмірі 742,65грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовій збір в розмірі 1,70грн.".
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко
Судді підпис Г.П.Ілюхіна
підпис С.Ю. Яковенко
З оригіналом згідно
Повний текст судового рішення
складено та підписано 21 вересня 2009 р.