Справа № 2а-671/2009р. КОПІЯ:
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 серпня 2009 року смт. Вільшанка
Вільшанський районний суд
Кіровоградської області
в складі головуючого судді – Ясінського Л.Ю.
при секретарі судового засідання - Сачко О.С.
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» та її подальшої щомісячної виплати,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного Фонду у Вільшанському районі Кіровоградської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», посилаючись на те, що він являється «Дитиною війни» та повинен отримувати з 01.01.2006р. щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, хоча в 2006-2007 рр. йому така допомога не виплачувалась. Соціальна допомога у 2008р. «Дітям війни» виплачується у розмірі 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, замість належних 30 % мінімальної пенсії за віком або прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, перед позивачем виникла недоплачена відповідачем соціальна допомога.
Позивач вказує, що він порушив річний строк звернення до адміністративного суду з поважних причин, так як його законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили законів України, крім того про належні йому як «Дитині війни» виплати його повідомлено не було.
У зв’язку з наведеним позивач просить відновити пропущений строк для звернення до суду з захистом порушених прав, свобод та інтересів та зобов’язати відповідача нарахувати на його користь недоплачену йому як «Дитині війни» щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006р. до вересня 2008р. в сумі 3603,70 грн.
Управління Пенсійного Фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області надало суду заперечення на адміністративний позов в якому, посилаючись на Закон України № 3235-ІV від 20.12.2005р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зазначає, що дію ст. 6 Закону України № 2195 від 18.11.2004р. «Про соціальний захист дітей війни» призупинено, а Конституційний Суд України своїм рішенням від 09.07.2007р. визнав неконституційною лише норму Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щодо призупинення дії ст. 6 зазначеного Закону. Зазначив, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», так як ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначеного законом. Проте в ч. 3 вищезгаданої статті встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
В 2008р. дітям війни відповідно до вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2008р. до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Позивач, належним чином повідомлений про час, місце і дату попереднього розгляду справи, на попередній розгляд справи не з’явився, надав суду заяву, в якій позовні вимоги збільшив, просив зобов’язати відповідача нарахувати йому як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006р. до 01.01.2009р. та справу слухати в його відсутність в письмовому провадженні.
Представник відповідача в особі виконуючого обов’язки начальника управління Пенсійного фонду України в Вільшанському районі Кіровоградської області ОСОБА_2 позов не визнала з підстав, зазначених в запереченні, просить справу слухати в письмовому провадженні, у відсутність представника управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області, в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 122 КАС України суд в зв’язку з клопотаннями осіб, які беруть участь у справі, здійснює розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Приписами ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визначено, що дитина війни, це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945р.) було менше 18 років.
В ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», № 2195-ІV від 18.11.2004р. (зі змінами), зазначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком
Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, відноситься до соціальної категорії - «Дитина війни», перебуває на обліку в УПФ України у Вільшанському районі Кіровоградської області, має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується копіями документів, які знаходяться в матеріалах адміністративної справи: паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с. 5), посвідченням серія НОМЕР_2 (а.с. 6) з відміткою «ДИТИНА ВІЙНИ», тобто на нього розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» .
Згідно ст. 72 КАС України дана обставина доказування не потребує як така, що визнається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.
Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено на 2006р. дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006р. №3367-ІV пункт 17 статті 77 вказаного Закону виключено, а статтю 110 викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, протягом 2006р. Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни, які передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", визначений не був. Таким чином, фінансування виплат підвищення пенсії дітям війни з Державного бюджету у 2006р. не проводилось.
Вказані вище положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” неконституційними не визнавалися, отже для проведення позивачу спірних виплат у 2006р. правові підстави відсутні, тому позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену соціальну допомогу з 01.01.2006р. по 01.01.2007р. задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006р. № 489-V (зі змінами) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», № 2195-ІV від 18.11.2004р. (зі змінами) зупинено на 2007р.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. № 6-рп/2007, положення ст. 71 Закону України « Про Державний бюджет України на 2007 рік», від 19.12.2006р. № 489-V (зі змінами), яким зупинено на 2007р. дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - визнано таким, що не відповідає Конституції України (визнано неконституційним).
Згідно п. 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України зазначене рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей Законів, що визнані неконституційними.
В ст. 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тобто рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. зворотної дії в часі не має і на період до 09 липня 2007р. не поширюється.
З урахуванням вищезазначеного суд дійшов висновку, що з 09.07.2007р. - з дня прийняття рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 відновлено право позивача – ОСОБА_1 на нарахування та отримання ним підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком і його вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
П.п. 3, 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що Управління Пенсійного Фонду, як головний розпорядник коштів місцевого бюджету отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет.
Статтею 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що управління Пенсійного Фонду може здійснювати з бюджету будь-які бюджетні зобов’язання та платежі лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом про Державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет.
Враховуючи зазначені норми законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення на його користь недоплаченої, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги за період до 09.07.2007р.
Згідно з п. 41 розділу II Закону України ?ро Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законоданчих актiв України” вiд 28.12.2007р., який набрав чинності з 01.01.2008р., ч. 1 ст. 6 Закону України ?ро соцiальний захист дiтей вiйни”, викладена в новiй редакції, визначено, що дiтям вiйни (крiм тих, на яких поширюється дiя Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантiї їх соцiального захисту”) до пенсiї або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соцiальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. № 3551-ХІІ визначено, що учасникам війни пенсії підвищуються на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
22 травня 2008р. Конституційним Судом України прийнято рішення № 10-рп/2008, згідно якого положення, п. 36-100 роздiлу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актів України” визнані неконституційними.
Отже, з 22 травня 2008р. відновлено право позивача на нарахування йому підвищення до пенсії у розмiрi 30 % мiнiмальної пенсiї за віком.
Позовні вимоги в частині нарахування позивачу недоплаченої, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01 січня 2008р. по 22 травня 2008р. задоволенню не підлягають.
У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 від 27.11.2008р. зазначено, що зi змiсту частини другої статті 95 Конституцiї України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-якi видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв, випливає, що вони не можуть визначатися iншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статтi 46 Конституцiї України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення вiдповiдних бюджетних видаткiв у Законi про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, не нижчого вiд прожиткового мiнiмуму, визначеного законом.
Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду - як джерело права.
В ст. 1 Протоколу № 1 до вказаної Конвенції, зазначено, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.
Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134\00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду). У зв'язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lex specialis. Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає, а тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачу конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії у розмiрi 30 % мiнiмальної пенсiї за віком, як дитині війни.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги позивача про зобов’язання управління Пенсійного Фонду України в Вільшанському районі Кіровоградської області нарахувати та виплатити недоплачену допомогу до пенсії, підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни”, у розмiрi 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, якi втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 9.07.2007р. до 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. включно, а вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплачувати йому пенсію за 2006р. задоволенню не підлягають.
Твердження відповідача щодо порушення позивачем строків звернення до адміністративного суду за загальним правилом не приймається судом до уваги з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, якщо не встановлено інше.
Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007, № 10-рп/2008, № 26-рп/2008 встановлено недопустимість обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування.
Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду тривало з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. і припинилось лише 01.01.2008р. після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Статтею 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що суми пенсій виплачуються за минулий час не більше як за 3 роки.
В частині 3 ст. 99 КАС України зазначено, що строки для звернення до адміністративного суду можуть встановлюватися іншими законами.
Оскільки, такі строки встановлені вищезазначеними законами, суд приходить до висновку, що позивачем строк звернення до суду не пропущений, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача у поновленні строку на звернення до адміністративного суду.
Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку - надання підвищення пенсії дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Частиною 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав належних доказів та не довів суду правомірність невиплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни.
Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для не здійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Відповідно до п. 1, п. 3, п. 15 положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007р. № 1261 Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики, одним з основних завдань якого є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюється за рахунок коштів Пенсійного Фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворенні в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається та перераховується відповідним територіальним органом Пенсійного Фонду України.
Позивачем пред’явлено позовні вимоги до управління Пенсійного Фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку як пенсіонер та особа, що має статус «Дитина війни» в управлінні Пенсійного Фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області.
Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на УПФ України у Вільшанському районі Кіровоградської області, за місцем проживання позивача.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, на який покладено такі повноваження.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ст. ст. 6, 7, 71, ч. 2, 3 ст. 99, 158-163, 167 КАС України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» задовольнити частково.
Зобов'язати управління Пенсійного Фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Вільшанський районний суд Кіровоградської області протягом 20 (двадцяти) днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом 10 (десяти) днів з дня проголошення постанови.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя -підпис
Копія вірна: Суддя Вільшанського районного суду Л.Ю. Ясінський
Кіровоградської області