ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ____________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.09                                                                                 Справа № 17/148пд.

За позовом  Луганського національного аграрного університету,                    м.  Луганськ

до Комунального підприємства „Облтепло”, м.  Луганськ

про визнання договору недійсним  

                                                                                                                Суддя   Фонова О.С.                                                

                                                   Представники:

від позивача –Дорошенко Б.М., юрисконсульт, довіреність №01/639 від 21.04.2009;

від відповідача –Бугайов Ю.В., нач. юрид. відділу, довіреність № б/н  від 04.10.2008;

У судовому засіданні 14.09.2009, відповідно до статті 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 01.10.2009 на 12 год. 00 хв.

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним п. 11.1 договору про поставку теплової енергії №122-б від 10.01.2009 з моменту його укладення,  як такого що укладений під впливом помилки та суперечить актам цивільного законодавства. Також позивач просить розірвати договір про поставку теплової енергії  №122-б від 10.01.2009 з 01.06.2009.

В судовому засіданні 01.10.2009 представником позивача подано заяву «про зміну предмета позову», згідно якої позивач просить визнати недійсним  п. 11.1 договору про поставку теплової енергії №122-б від 10.01.2009 з моменту його укладення, у зв’язку з фіктивністю  даного пункту. Підставами визнання п. 11.1 зазначеного договору недійсним позивач просить вважати також підстави зазначені у позовній заяві.

Крім того, позивач просить визнати договір про поставку теплової енергії  №122-б від 10.01.2009 (далі –Договір) неукладеним.

Суд задовольняє дану заяву частково з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту заяви позивача № б/н від 30.09.2009 «про зміну предмету позову»,  позивачем до підстав визнання недійсним пункту 11.1 Договору додана ще одна підстава –фіктивність угоди. Таким чином, судом пункт 1 прохальної частини даної заяви розцінюється судом як зміна підстав позову, що приймається судом до розгляду.

Стосовно вимоги про визнання Договору неукладеним,  викладеної у пункті 2 прохальної частини вищезазначеної заяви, то суд не приймає її до розгляду з огляду на те, що це є новою вимогою. Первісно позивачем було заявлено про розірвання Договору, а у заяві «про зміну предмету позову»зазначено про визнання його неукладеним, що є  зміною підстав та предмету позову одночасно, тоді як стаття 22 ГПК України передбачає право позивача на зміну предмету або підстав позову.

З огляду на викладене, позовними вимогами є вимоги про визнання недійсним п. 11.1 договору про поставку теплової енергії №122-б від 10.01.2009 з моменту його укладення, як такого що укладений під впливом помилки, суперечить актам цивільного законодавства та є фіктивним. Також заявлена та прийнята до розгляду вимога про розірвання договору про поставку теплової енергії  №122-б від 10.01.2009 з 01.06.2009.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав,  викладених у відзиві.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів,  заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Луганським національним аграрним університетом (позивач у справі), як Споживачем та Комунальним підприємством „Облтепло” (відповідач у справі), як Підприємством, було укладено договір про поставку теплової енергії  від 01.01.2009  №122-б (далі - Договір), згідно якого Підприємство зобов’язується здійснювати поставку теплової енергії у приміщення (будівлі) Споживача, що перелічені у Додатку № 1 до Договору, а Споживач зобов’язаний  своєчасно сплачувати надані послуги  за встановленими двоставковими тарифами  в строки і на умовах, що передбачені Договором.

Пунктом 11.1. Договору передбачено, що  він діє з 01.01.2009 по 31.12.2009.

 

В обґрунтування позовним вимог позивач посилається на те, що всупереч діючому законодавству, пунктом 11.1. Договору  встановлено можливість безспірного припинення поставки теплової енергії тільки 31.12.2009 в односторонньому порядку.

На думку позивача, ця умова є вкрай невигідною (дискимінаційною) для споживача теплової енергії, оскільки виключає можливість припинити договірні відносини в міжопалювальний період, коли обидві сторони перебувають в рівному положенні, але передбачає безспірне припинення поставки теплової енергії в зимовий період. Цим порушуються права Позивача, передбачені ст. ст. 8, 13, 21 Конституції України, п. 1. ст. 1. ЦК України на рівноправність людей та форм власності в Україні.

Як зазначає позивач, терміни дії з 1 січня по 31 грудня 2008 року, викладені в пункті  11.1. Договору в момент його укладення суперечили актам цивільного законодавства, а саме: Правилам надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005  № 630 та статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а відтак пункт 11.1. Договору має ознаки недійсного правочину, і на підставі ч.1 ст. 207 ГК України, ч.1 ст. 203 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Також, позивач зазначає, що  укладеним під впливом помилки пунктом 11.1. Договору порушено його права:

-    на вільне волевиявлення в договорі, передбачене ст. 179 ГК України - на укладення договору, який відповідає загальним засадам цивільного законодавства (п. 1. ст. 6 ЦК України);

-    на виконання цивільних обов'язків у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства ( ст. 14 ЦК України);

-    на виконання зобов'язання належним чином відповідно до договору та вимог актів цивільного законодавства (ст. 625 ЦК України).

Крім того, позивач зазначає, що, зокрема, пункт 11.1 Договору не направлений на реальне настання правових наслідків, оскільки припинення виконання договірних обов’язків серед опалювального періоду 31.12.2008 не спрямована на фактичне настання таких правових наслідків, а тому даний пункт договору слід визнати недійсним також ще і з огляду на його фіктивність.

Стосовно необхідності розірвання Договору позивач вказує, що згідно з              ч. 12. ст. 10. Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставини, коли ціна та вартість робіт та послуг явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача.

Згідно з п. 39 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. № 1198, споживач має право: «... відмовитися від  послуг теплопостачальної організації, про що попереджає письмово теплопостачальну організацію в  строк,   передбачений договором;...».

Окрім того,   за рішенням №29/60 від 25.06.2009 Луганської обласної ради, розпочата процедура передачі з балансу Відповідача на баланс Позивача системи теплопостачання містечка ЛНАУ (котельна містечка та тепломережа), яка за Договором здійснює опалення об’єктів Позивача та містечка ЛНАУ, отже інше джерело теплової енергії у Позивача наявне і вибір зроблено.

Відповідач позовні вимоги не визнає, та у відзиві зазначає, що пункт 11.1 Договору не суперечить чинному законодавству. Пунктом 11.2 Договору передбачена можливість пролонгації договору на наступний календарний рік, якщо за 1 місяць до закінчення строку дії договору однією зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно  до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання  в  момент вчинення  правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п’ятою та  шостою  статті  203  ЦК України.

Стаття 217 ЦК України передбачає, що недійсність окремої частини  правочину  не  має  наслідком недійсності  інших  його  частин і правочину в цілому,  якщо можна припустити,  що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним  є  правочин,  який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З даного поняття можна зробити висновок, що ознаками фіктивної угоди є: наявність зовнішньої форми угоди, що фіксує певні наміри сторін та відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, встановлені цією угодою. Тобто має місце не угода у точному розумінні цього поняття, а її імітація.

Як все зазначене відноситься до дати дії Договору, яка встановлена у пункті 11.1, позивачем не зазначено. Посилання на те, що 31.12.2009 Договір не припинить своєї дії, адже позивачу все одно треба користуватись тепловою енергією, а тому сторони не мали наміру припиняти його саме 31.12.2009, суд оцінює критично.

Строк Договору встановлений у пункті 11.1, та визначений до 31.12.2009.

Пунктом 11.2 Договору, передбачена можливість його пролонгації на наступний календарний рік, якщо за 1 місяць до закінчення строку дії договору однією зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

Таким чином, сторони визначили можливість у разі двосторонньої згоди продовження дії договору на такий самий строк.

Крім того, позивач не позбавлений права розірвати даний договір по закінченні строку його дії та укладати новий договір на поставку теплової енергії.

Отже, посилання позивача на фіктивність пункту 11.1 Договору є безпідставними.

Посилання позивача на порушення спірним пунктом договору актів цивільного законодавства, зокрема Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005  № 630 та статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»судом вважаються необґрунтованими та не беруться до уваги.

Волевиявлення сторін щодо дії Договору до 31.12.2009 не суперечить жодному нормативному акту. Крім того, строк дії договору є однією з істотних умов, яка,  як вже зазначалось вище, може бути змінена за згодою сторін.

Щодо визнання пункту 11.1 Договору недійсним, як такого, що укладений під впливом помилки, суд зазначає наступне.

Згідно статті 229 ЦК України  якщо   особа,   яка   вчинила  правочин,  помилилася  щодо обставин,  які мають істотне значення,  такий правочин  може  бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину,  прав та  обов'язків сторін,  таких властивостей і якостей речі,  які значно знижують її  цінність  або  можливість  використання  за  цільовим призначенням.  Помилка щодо  мотивів  правочину  не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа,  яка помилилася в результаті її  власного  недбальства,  зобов’язана  відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною  поведінкою  сприяла  помилці, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.  

В чому саме полягає помилка позивача при укладанні спірного пункту 11.1 Договору  позивачем не доведено та в позовній заяві необґрунтовано жодним чином.  

Позивачем  не надано до справи жодного доказу на підтвердження своїх доводів щодо укладення пункту 11.1 Договору під впливом помилки. Не доведено невідповідності даного пункту  діючому законодавству та його фіктивності.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку що пункт 11.1 Договору відповідає вимогам чинного законодавства та в суду не має правових підстав для визнання його недійсним.  

Стосовно розірвання Договору суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даної вимоги, виходячи з наступного.

На  підставі статті 5 Закону України «Про природні монополії», сфера діяльності суб’єктів природний монополій  розповсюджується, зокрема, на централізоване постачання теплової енергії

У відповідності до ст. 19 Закону України „Про теплопостачання” від 02.06.2005  № 2633, яка визначає основні принципи господарювання, теплогенеруюча організація   має  право  постачати  вироблену теплову  енергію  безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу; тепло-транспортуюча організація   не   має   права   відмовити споживачу  теплової  енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних  можливостей  на  приєднання  споживача  до теплової мережі.

Виходячи з вищевикладеного, необхідність встановлення договірних відносин між сторонами у справі пов’язана безпосередньо з тим, що згідно зі ст. 19  вказаного Закону України ринок теплопостачання створюється на підставі договору.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про теплопостачання»споживач має право на вибір одного   або   декількох  джерел  теплової  енергії  чи теплопостачальних  організацій,  якщо  це  можливо  за   існуючими технічними умовами.

Таким чином, розірвання Договору та від’єднання позивача від котельної відповідача можливе лише за наявності альтернативного джерела теплової енергії.

Позивач посилався в позовній заяві на те, що рішенням № 29/60 від 25.06.2009 Луганської обласної ради, розпочата процедура передачі з балансу Відповідача на баланс Позивача системи теплопостачання містечка ЛНАУ (котельна містечка та тепломережа), яка за Договором здійснює опалення об'єктів Позивача та містечка ЛНАУ, отже інше джерело теплової енергії у Позивача наявне і вибір зроблено.

Однак, на вимогу суду позивачем не надано жодних доказів передання на баланс позивача вищевказаних систем теплопостачання.

Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір  може  бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у  разі  істотного  порушення  договору другою  стороною  та в інших випадках,  встановлених договором або законом.

Доказів на підтвердження порушення відповідачем істотних умов Договору, позивачем не надано.

Позивач посилається на частину 12 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якою встановлено, якщо після укладення договору стане очевидним,  що роботи (послуги),  зважаючи на їх ціну (вартість) та  характеристики  або інші  обставини,  явно  не  задовольнятимуть  інтереси  або вимоги споживача,  виконавець  зобов’язаний  негайно  повідомити  про  це споживача.

Виконавець зобов’язаний  таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости,  ніж можна  було очікувати під час укладення договору.

Споживач має  право  відмовитися  від  договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій  з  боку  виконавця  у разі  виникнення  обставин,  передбачених  в  абзацах  першому  та другому цієї частини.

Однак, суд вважає дане посилання помилковим.

У статті 20 Закону України „Про теплопостачання” зазначені  загальні засади формування тарифів на теплову енергію. Зокрема, вказано, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх  економічно    обґрунтованих    витрат    на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тарифи на  теплову  енергію,  реалізація  якої   здійснюється суб'єктами  господарювання,  що  займають  монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються  органами  місцевого самоврядування,  крім теплової енергії,  що виробляється суб’єктами  господарювання,  що здійснюють  комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків,  виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими  та   теплопостачальними   організаціями за методиками, розробленими центральним органом  виконавчої  влади  у сфері теплопостачання.

Тариф на теплову енергію для споживача визначається  як  сума тарифів  на  виробництво,  транспортування  та постачання теплової енергії.

Тарифи повинні  враховувати   повну   собівартість   теплової енергії  і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням    центрального   органу   виконавчої   влади   у   сфері теплопостачання.

У пункті 2 частини „а” статті  28 Закону України  „Про місцеве самоврядування в Україні” вказано, що  до відання виконавчих органів  сільських,  селищних,  міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових,  комунальних, транспортних та інших послуг,  які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності  відповідної  територіальної   громади;   погодження   в установленому  порядку цих питань з підприємствами,  установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Згідно пункту 2 частини 1  статті 7 Закону України  „Про житлово-комунальні послуги” до  повноважень  органів  місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення  цін/тарифів  на  житлово-комунальні  послуги відповідно до закону.

З наведеного вбачається, що тарифи на теплопостачання встановлюються на підставі рішень органів місцевого самоврядування та є імперативними для застосування всіма суб’єктами господарювання, в тому числі і споживачами.

Таким чином, посилання позивача на те, що ціна та вартість послуг не задовольняє інтереси споживача, тобто його, а тому договір слід розірвати, є необґрунтованими.  

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Шляхом оцінки всіх наявних матеріалів справи, враховуючи вищенаведене, суд встановив, що позивачем не доведено обґрунтованості позовних вимог, тому у задоволенні позову  слід відмовити.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.  

          

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

       в и р і ш и в:

1.          У задоволенні позову відмовити.

2.          Судові витрати покласти на позивача.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення                10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення:  06.10.2009.

Суддя                                                                                        О.С. Фонова