ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року Справа № 907/573/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,

суддівСибіги О.М., Корсака В.А.

за участю представників

позивачаПрудка О.В. дов. від 03.01.2017 №34

відповідачаЛевченко О.С. дов. від 22.12.2016

розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А.

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016

у справі№907/573/15 господарського суду Закарпатської області

за позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А.

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Проперті"

провизнання нікчемним договору купівлі-продажу нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Проперті" про визнання нікчемним договору купівлі продажу рухомого майна, укладеного 14.11.2014 між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк та ТОВ "Таурус проперті", посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4008; визнання нікчемним акта приймання передачі від 14.11.2014 до договору купівлі продажу рухомого майна, укладеного між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк та ТОВ "Таурус проперті, посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4008; визнання права власності на рухоме майно, яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, а саме: обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги "Steurer в складі привідна та натягуючі станції (комплект: лінійні опори з металоконструкціями до них 22 шт.; роликові балансири 30 шт.; крісла двомісні в комплекті із затискачами 200 шт.; канат сталевий діаметром 36 мм, довжиною 1800 м); бугельний підйомник "Doppelmayr Т Ваr, що був у вжитку, 1972 року випуску, довжиною 1000 м, кількість опор 7, тип опор Portstutzen, кількість бугелів 82, привід потужністю 160 kw, швидкість руху 30 м/сек., діаметр тросу 22 мм.

Представник позивача 13.11.2015 надіслав на електронну адресу суду письмову заяву № 22/2-46873 від 13.11.2015 (вх. № 02.5.1-14/16284/15 від 13.11.2015) про зміну підстав позову, в якій просив суд визнати недійсним договір купівлі продажу рухомого майна, укладеного 14.11.2014 між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк та ТОВ "Таурус проперті, посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4008; визнати недійсним акт приймання передачі від 14.11.2014 до договору купівлі продажу рухомого майна, укладеного між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк та ТОВ "Таурус проперті", посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4008; визнати право власності на рухоме майно, яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, а саме: обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги "Steurer в складі привідна та натягуючі станції (комплект: лінійні опори з металоконструкціями до них 22 шт.; роликові балансири 30 шт.; крісла двомісні в комплекті із затискачами 200 шт.; канат сталевий діаметром 36 мм, довжиною 1800 м); бугельний підйомник "Doppelmayr Т Ваr, що був у вжитку, 1972 року випуску, довжиною 1000 м, кількість опор 7, тип опор Portstutzen, кількість бугелів 82, привід потужністю 160 kw, швидкість руху 30 м/сек., діаметр тросу 22 мм, оскільки відчуження майна Банку було здійснено за ціною, яка в кілька разів є меншою від звичайної ціни станом на дату продажу, а також оскаржуваний правочин був вчинений з порушенням частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України без попереднього погодження з Національним банком України на вчинення відповідних дій.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 08.02.2016 (головуючий суддя Пригара Л.І., судді Йосипчук О.С., Ремецькі О.Ф.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 (головуючий суддя Матущак О.І., судді Дубник О.П., Зварич О.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 08.02.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Крім того, заявник зазначає, що предмет оскаржуваного правочину був відчужений позивачем за ціною значно нижчою від тієї, за яку банк його придбав та, відповідно, обліковував на балансі.

Також скаржник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано не було застосовано положення Цивільного кодексу України, яким врегульовано питання недійсності правочинів, а саме статті 203, 215 цього Кодексу та в порушення статі 32 Господарського процесуального кодексу України визнано належним доказом висновки, які містяться у Звіті виконаному ТОВ "Актив експерт", а звіт виконаний ЗАТ "Консалтинггюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра" визнано неналежним доказом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2017, визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження, призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Проперті" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у судових рішеннях.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх у судовому засіданні 22.02.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх, на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 №733 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії "неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 №123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", код ЄДРПОУ 19017842, МФО 380537, місцезнаходження: вул. Дегтярівська, 27 т, м. Київ, 04119, Україна.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 128 з 24.11.2014 повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" передано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Фонду гарантування Славкіній М. А.

Рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 35 від 17.02.2015 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" по 20.03.2015 (включно) та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М.А. по 20.03.2015 (включно).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час проведення уповноваженою особою фонду перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, з підстав визначених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивачем було виявлено укладення договору купівлі - продажу рухомого майна, укладеного 14.11.2014 між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ "Таурус проперті", посвідченого Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4008.

Згідно пунктів 1, 4 вказаного договору, продавець передає у власність покупця, а покупець приймає належне продавцю на праві приватної власності рухоме майно, яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, а саме: - обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги "Steurer" в складі привідна та натягуючі станції (комплект: лінійні опори з металоконструкціями до них - 22 шт.; роликові балансири - 30 шт.; крісла двомісні в комплекті із затискачами - 200 шт.; канат сталевий діаметром 36 мм, довжиною 1800 м); - бугельний підйомник "Doppelmayr" - Т - Ваr, що був у вжитку, 1972 року випуску, довжиною 1000 м, кількість опор 7, тип опор - Portstutzen, кількість бугелів 82, привід потужністю 160 kw, швидкість руху - 30 м/сек., діаметр тросу - 22 мм (надалі за текстом - "Майно") та сплачує за нього обговорену грошову суму.

Ціна продажу майна за договором від 14.11.2014 становить 900000,00 грн. включаючи ПДВ.

14.11.2014 між сторонами було укладено акт приймання-передачі вказаного майна.

Право власності позивача на майно оформлене свідоцтвом про придбання майна з аукціону, посвідченим Когутич І.І., приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області 25.12.2012 за реєстровим номером 855.

Звертаючись із позовом позивач зазначав про те, що вартість відчуженого рухомого майна банку було здійснено за ціною, яка в кілька разів є меншою від звичайної ціни станом на дату продажу, в результаті чого банк поніс збитки, а це в свою чергу є підставою нікчемності договору визначеною пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що і стало підставою звернення до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 не суперечить положенням чинного законодавства, зокрема, пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а також нормам Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", який діяв на момент укладення спірного договору купівлі - продажу рухомого майна.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до частини 1 статті 36, частин 1, 2 статті 38, частин 4, 5 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Відповідно до статей 202, 215, 203, 216, 92, 655 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судами та вбачається із позовної заяви, позивач, як на підставу нікчемності договору купівлі-продажу та акта приймання-передачі до нього посилався на пункт 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в якому зазначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Згідно статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття "звичайна ціна" визначена в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно статей 12, 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами оспорюваного договору купівлі-продажу визначено та погоджено сторонами, що ціна продажу майна за договором від 14.11.2014 становить 900000,00 грн. включаючи ПДВ.; зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

Також судами було досліджено та правомірно зазначено про те, що скаржник не обґрунтував та не надав суду доказів того, що вартість відчужуваної земельної ділянки за договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж її ринкова вартість. При цьому, згідно наявного в матеріалах справи звіту та висновку суб'єкта оціночної діяльності, наданий оцінювачем - ТОВ "Актив експерт" (сертифікат № 14334/13 від 13.02.2013), ринкова вартість спірного рухомого майна станом на 03.11.2014 становить 867381,60 грн. з урахуванням ПДВ.

Крім того, судами встановлено, що позивачем, на підтвердження доводів про заниженої вартості земельної ділянки, було надано звіт про експертну грошову оцінку земельних ділянок та обладнання, що знаходяться у власності відповідача, який виконаний ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра", яким було визначено ринкову вартість спірного рухомого майна станом на 14.11.2014. Згідно вказаного висновку ринкова вартість обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги "Steurer" визначена в розмірі 2265330,00 грн. без ПДВ та бугельний підйомник "Doppelmayr" - Т - Ваr - в розмірі 594361,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до рецензії від 11.09.2015 на вказаний звіт, яка виконана оцінювачем ОСОБА_9 (кваліфікаційне свідоцтво серії НОМЕР_1 від 04.03.2006, свідоцтво про державну реєстрацію у державному реєстрі оцінювачів НОМЕР_2 від 03.09.2013; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 16 років) виявлено порушення національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав", а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

Водночас, судами було встановлено, що рецензією від 11.09.2015 на звіт та висновок суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ", згідно якого ринкова вартість спірного рухомого майна станом на 03.11.2014 становила 867381,60 грн., підтверджується, що вказаний звіт загалом відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

А відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати, що вартість відчужуваного за договором купівлі-продажу спірного рухомого майна є значно заниженою та водночас відрізняється від вартості визначеної сторонами в спірному договорі.

Щодо заявлених позивачем підстав визнання договору купівлі - продажу рухомого майна недійсним визначених частиною 1 статті 227 Цивільного кодексу України, тобто вчинення правочину без відповідного дозволу (ліцензії), судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що види діяльності, на здійснення яких необхідно отримати ліцензії, визначається Законом України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності", Господарським кодексом України, а також іншими законами.

Згідно з частиною 1 статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний недійсним. Вказана стаття Кодексу надає суду право визнавати недійсними правочини, вчинені без відповідного дозволу, який іменується ліцензією, а відтак ця стаття не поширюється на правочини, на вчинення яких необхідно мати інші дозволи.

Ліцензія є необхідною для здійснення деяких видів господарської діяльності, зазначених у статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

На момент укладення між сторонами оспорюваного правочину діяв Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", згідно ст.1 якого встановлено, ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

А відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що наведені норми законодавства не обмежували права сторін на укладення спірного договору купівлі - продажу рухомого майна з мотивів, викладених позивачем, і відповідно, підстав для визнання недійсними договору купівлі - продажу рухомого майна та акта приймання - передачі до нього відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України, немає.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Отже, у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, як спосіб захисту цивільного права, застосовується лише реституція (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України). Реституція є зобов'язально - правовим способом захисту цивільного права та застосовується до договірних правовідносин, які є предметом судового дослідження у даній справі. Натомість вимога про визнання права власності є речово-правовим способом захисту цивільних прав і застосовується у випадку (стаття 392 Цивільного кодексу України) якщо право власника оспорюється або не визнається іншою особою.

Таким чином, позивач звернувся із вимогою про визнання права власності на спірне рухоме майно, яке обґрунтовує посиланням на приписи статті 216 Цивільного кодексу України, в той час як зазначена норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі.

Вимога про визнання права власності може пред'являтися, за змістом статті 392 Цивільного кодексу України, власником майна у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Застосування такого способу захисту можливе лише за умови, коли сторони спірних відносин не перебувають у зобов'язальних відносинах.

З огляду на наведене, місцевий господарський суд та апеляційний господарський суд дійшли правомірного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання власності на спірне рухоме майно з огляду на те, що позивач не довів наявності права, за захистом якого звернувся до суду.

Доводи касаційної скарги не може бути прийнято до уваги, оскільки вони жодним чином не спростовують належно встановлених судами істотних обставин справи та не зазначають норм матеріального права, порушених чи неправильно застосованих судами при вирішенні даного спору.

За частиною 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, відтак їх висновки про відмову у задоволенні позовних вимог є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

Також, колегія суддів зауважує, що ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2017 про призначення справи до розгляду ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. було відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі, однак скаржник не надав доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Таким чином, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд касаційної скарги підлягає стягненню Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 у справі №907/573/15 господарського суду Закарпатської області залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 27 Т, код ЄДРПОУ 19017842) до спеціального фонду Держбюджету України (УДКСУ у Печерському районі міста Києва, код 38004897, ГУ ДКСУ у м. Києві 820019, рахунок 31211254700007 код класифікації доходів бюджету 22030104 символ звітності банку 254) 20923,20 грн. (двадцять тисяч дев'ятсот двадцять три гривні) 20 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду Закарпатської області видати наказ.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді О. Сибіга

В. Корсак