У Х В А Л А

і м е н е м у к р а ї н и

15 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого

спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

УмновоїО.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Берегівського міжрайонного прокурора до Берегівської міської ради, міськрайонного управління Держкомзему у м. Берегово і Берегівському районі, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Опал-04 М», про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та скасування їх державної реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 13 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 18 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року Берегівський міжрайонний прокурор звернувся до суду з позовом до Берегівської міської ради, міськрайонного управління Держкомзему у м. Берегово і Берегівському районі, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Опал-04 М» (далі - ТОВ «Опал-04 М»), у якому просив визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки та витребувати їх у ТОВ «Опал-04 М».

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проведення досудового розслідування кримінального провадження було встановлено, що службові особи Берегівського міського відділу земельних ресурсів, діючи умисно, в інтересах громадян ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, всупереч вимогам ст. ст. 116, 118 ЗК України, достовірно знаючи про те, що рішення про надання їм дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність Берегівською міською радою не приймалося, сприяли вказаним громадянам у безкоштовному отриманні ними у власність земельних ділянок площами 0,0954 га, 0,9777 га, 0,0995 га відповідно, по АДРЕСА_1, та видали їм державні акти на право власності на вказані земельні ділянки від 27 жовтня 2007 року, в результаті чого у власність вказаних осіб із земель запасу Берегівської міської ради протиправно перейшли вищевказані земельні ділянки і тим самим державним інтересам заподіяно збитки у розмірі вартості протиправно відчуженої землі.

Також під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, встановлено, що вищезазначені земельні ділянки були відчужені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6, який оформив на себе право власності на всі три земельні ділянки загальною площею 0,2926 га, згідно державного акта про право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1, виданого Берегівською міською радою Закарпатської області 17 листопада 2007 року.

Крім того, в подальшому ОСОБА_6 згідно з договором купівлі-продажу від 05 грудня 2007 року відчужив зазначену земельну ділянку на користь ТОВ «ОПАЛ-04 М», яке належним чином право власності на землю не зареєструвало.

Позивач вказував, що згідно листа Управління Держземгентства у Берегівському районі Закарпатської області, згідно даних державного земельного кадастру спірні земельні ділянки обліковуються за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відомості про об'єднання та поділ земельних ділянок в управлінні відсутні.

Проте, як було встановлено досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, Берегівською міською радою рішення про надання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у власність земельних ділянок і видачу державних актів не приймалося.

Посилаючись на вказані обставини та на те, що Берегівською міською радою рішення щодо відведення земельних ділянок та надання у власність вказаним громадянам не приймались, вказані земельні ділянки вибули з володіння Берегівської міської ради поза її волею, та з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив суд позов задовольнити.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 13 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 18 квітня 2016 року, позов задоволено.

Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Опал-04М» земельну ділянку площею 0, 9226 га, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасуватиоскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Судами встановлено, що 27 жовтня 2007 року відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на підставі рішення 15 сесії 5 скликання Берегівської міської ради від 03 жовтня 2007 року № 404 були видані державні акти на право власності на земельну ділянку розміром 0, 0954 га, 0, 0977 га 0, 0995 га відповідно, для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 27 жовтня 2007 року відчужили спірні земельні ділянки громадянину ОСОБА_6, який переоформив на себе право власності на всі три вищезгадані земельні ділянки та отримав державний акт серії НОМЕР_1 на земельну ділянку загальною площею 0, 2926 га, виданий 17 листопада 2007 року Берегівською міською радою Закарпатської області.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05 грудня 2007 року ОСОБА_6 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ТОВ «ОПАЛ-04М».

Також судами було встановлено, що за фактом незаконної передачі Берегівською міською радою спірних земельних ділянок у власність відповідачів 04 жовтня 2013 року слідчим відділенням Берегівського районного відділу управління міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області досудового слідства внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальні провадження за фактом службового зловживання службовим становищем особами Берегівської міської ради за ч.2 ст. 364 КК України.

Досудовим розслідуванням вказаного кримінального провадження встановлено, що службові особи Берегівського міського відділу земельних ресурсів, діючи умисно, в інтересах громадян ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, у порушення правил ст. ст. 116, 118 ЗК України, достовірно знаючи про те, що рішення про надання їм дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність Берегівською міською радою не приймалося, сприяли громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, у безкоштовному отриманні ними у власність земельних ділянок площами 0, 0954 га, 0, 0977 га, 0, 0995 га відповідно по АДРЕСА_1 та видали їм державні акти на право власності на вказані земельні ділянки від 27 жовтня 2007 року.

Крім цього, згідно з листом-відповіддю Міського голови Берегівської міської ради Закарпатської області від 13 вересня 2013 року, який міститься в матеріалах кримінальної справи, рішення про надання дозволу на виготовлення та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, та ТОВ «Опал-04М» Берегівською міською радою не приймалося.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що, відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 набули право власності на спірні земельні ділянки із порушенням порядку безоплатної приватизації земельних ділянок, передбаченого ст ст. 116, 118,125,126 ЗК України, на підставі неіснуючого рішення органу місцевого самоврядування, у зв'язку з чим вважав позов прокурора обґрунтованим.

При цьому суди зазначили, що строк позовної давності прокурором не пропущено, оскільки про наявність вказаних порушень прокурору стало відомо 27 жовтня 2013 року при отриманні акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна з наступних підстав.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п.п.1, 3 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є: відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право: звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25 березня 2015 року № 3-21гс15, від 01 липня 2015 року № 6‑178цс15, від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15, які відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковими для всіх судів України.

Крім того пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів України.

Разом з тим, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України,ухвалюючи оскаржувані рішення, суди зазначені положення закону не врахували, не встановили чи мала прокуратура об'єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства до проведення нею перевірки та дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення перевірки.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 13 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 18 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: В.С. Висоцька

М.К.Гримич

О.В. Умнова

І.М.Фаловська