ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 910/8998/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідача), Коробенка Г.П., Кравчука Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-Машпроект"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду

від06.12.2016

у справі№910/8998/16

Господарського судуміста Києва

за позовомДержавного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-Машпроект"

доДержавної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

простягнення суми

за зустрічним позовомДержавної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

доДержавного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-Машпроект"

простягнення суми

за участю

- позивача:Семещенко М.О. (довіреність від 01.08.2016)

- відповідача:Селецький О.В. (довіреність від 26.04.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-Машпроект" (далі - позивач) просило стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (далі-відповідач) 182 037,51 грн. заборгованості, 38 098,72 грн. інфляційних втрат, 5730,44 грн. три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умов договору у зв'язку із чим у нього виник обов'язок сплатити позивачу спірну суму коштів, інфляційні втрати та три відсотки річних.

Відповідач звернувся із зустрічним позовом у суд, згідно з яким просив стягнути з позивача 27 673,20 грн.

Зустрічний позов мотивований тим, що позивач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання щодо відшкодування відповідачу витрат понесених ним, у зв'язку з виконанням договору комісії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2016 (суддя Паламар П.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко А.І., судді Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б.), в первісному та зустрічному позовах відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти нове, про задоволення позову у цій частині, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві відповідач за первісним позовом просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.08.2013 між позивачем (комітент) та відповідачем (комісіонер) було укладено договір комісії № 2081/13/USE-16.3-253-D/K-13, відповідно до умов пунктів 1.1, 1.2 якого, відповідач зобов'язався за дорученням позивача, за плату та за його рахунок від свого імені вчинити правочин з продажу ресор та валу редуктора із складу агрегату МТ70П, згідно додатку № 1 до договору. По узгодженню з позивачем, виступаючи від свого імені, відповідач самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду (контракт) з третьою особою (покупець).

Згідно пункту 3.2 договору погоджена позивачем ціна продукції (ціна за якою позивач передає продукцію відповідачу для реалізації) становить 139 140,00 доларів США і наводиться у специфікації (додаток № 1 до договору) та сформована з урахуванням вартості продукції, а також: пакування, маркування, консервації продукції; витрат за пунктом 2.1.5; комісійної плати визначної п.3.5 договору; податків, зборів і інших обов'язкових платежів, пов'язаних з продукцією та її передачею.

За умовами п.3.5 договору сторони погодили, що розмір комісійної плати складає 26436,60 доларів США, а обсяг витрат, пов'язаних з реалізацією продукції, не повинен перевищувати 17764,40 доларів США. Комісіонер утримує комісійну плату та витрати з сум валютної виручки, що надійдуть від покупця. При цьому, комісіонер здійснює продаж утриманих коштів в розмірі, порядку та строки, визначені чинним законодавством, що діє на момент/дату такого продажу за посередництвом уповноваженої комісіонером фінансової установи на міжбанківському валютному ринку України. У випадку наявності у комісіонера індивідуальної ліцензії Національного банку України на використання на території України іноземної валюти як засобу платежу для утримання комісійної плати та витрат, продаж зазначених коштів не здійснюється/здійснюється в розмірі, установленому законодавством України.

Відповідно до п. 3.9 договору позивач доручає відповідачу порядок проведення покупцем платежів, за яким: 50% ціни продукції перераховуються на розрахунковий рахунок відповідача прямим банківським переказом, в якості авансового платежу, протягом п'яти днів з дати набуття контрактом чинності (п.3.9.1 договору); 50% ціни продукції мають бути перераховані на розрахунковий рахунок відповідача прямим банківським переказом протягом п'яти днів з дати письмового повідомлення про готовність продукції до відвантаження (п.3.9.2 договору).

Відповідно до п.10.2 договору він діє з дати отримання відповідачем дозволу Державної служби експортного контролю України на експорт продукції до 31.12.2016.

Також судами було встановлено, що на виконання доручення відповідач 08.08.2013 уклав зовнішньоекономічний контракт № USE-16.3-136-К/КЕ-13 про поставку покупцю продукції позивача за ціною у 139 140,00 доларів США.

Відповідно до звітів від 20.12.2013 № 1, від 29.04.2014 № 2, звіту від 30.05.2014 № 3 відповідач одержав від покупця грошові кошти у розмірі 139140,00 доларів США, з яких: 94939,00 доларів США перерахував позивачу, 26436,60 доларів США комісійна плата, 9996,76 доларів США витрати на виконання доручення та 7767,64 доларів США залишилися на рахунку відповідача для оплати витрат на виконання доручення.

Судами встановлено, що враховуючи на наявність у відповідача індивідуальної ліцензії НБУ від 27.06.2013 № 6 в період з 25.12.2013 до 31.05.2014, останній в силу вимог валютного законодавства був зобов'язаний здійснювати продаж 100% або 50% сум валютних надходжень згідно зовнішньоекономічного договору, а також мав право утримувати комісійну винагороду та витрати, пов'язані з виконанням відповідних договорів та контрактів, зазначених у переліку, який додано до ліцензії.

10.04.2015 платіжним дорученням № 1469 відповідач перерахував позивачу 85 358,60 грн. плату за договором комісії, а також відповідач подав позивачу звіт № 4 від 30.04.2015 у якому зазначав, що 85 358,60 грн. є еквівалентом 7767,64 доларів США за курсом МВРУ від 17.04.2014, що становить залишок невикористаних після виконання доручення грошових сум.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову у задоволенні обох позовів мотивував тим, що відсутні підстави з якими сторони пов'язували свої вимоги для задоволення позовів.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

У касаційній скарзі позивач оскаржує судові рішення лише в частині відмови у задоволенні первісного позову.

Приписами статті 1022 Цивільного кодексу України передбачено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (ч.1). Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ч.2).

Згідно умов пунктів 2.2.2, 2.2.3 договору комісіонер надає комітенту щомісячно звіт з підтверджуючими документами про виконання умов договору, при наявності події щодо відвантаження продукції, понесених витрат та отримання коштів, що належать комітенту. Протягом 30-ти календарних днів по виконанню доручення комісіонер зобов'язаний представити комітенту звіт з підтверджуючими документами.

Пунктом 10.6 договору встановлено, що якщо комітент має заперечення по звіту (п.2.2.2 та п.2.2.3), він зобов'язаний повідомити про них комісіонера протягом 30-ти днів з дня одержання звіту. В противному випадку звіт вважається прийнятим.

Судами встановлено, що на виконання умов договору відповідач подав позивачу звіт від 30.04.2015 № 4, який був отриманий комітентом 25.05.2015.

При цьому судами встановлено, що заперечень щодо спірного звіту позивач у строк обумовлений пунктом 10.6 договору відповідачу не подав, а заперечення, які викладені у листі від 30.06.2015 № 10/2-5692 комітент подав комісіонеру з пропуском 30-ти строку, який визначений приписами статті 1022 Цивільного кодексу України та наведеними умовами договору.

Відтак суди дійшли правомірного висновку, що оскільки позивач не повідомив вчасно відповідача про наявність заперечень щодо спірного звіту комісіонера, такий звіт слід вважати прийнятим комітентом, що виключало правові підстави для стягнення з відповідача різниці коштів, визначеної за курсом долару США.

Позивач наведених обставин не спростував.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, з посиланням на лист від 10.06.2015 № USE-12.2-6394, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, що, відповідно до приписів ст.1117 ч.2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

До того ж, тридцяти денний термін згідно вимог статті 1022 Цивільного кодексу України та вказаних умов договору обраховується від дня отримання звіту, а не від іншої дати.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"- Машпроект" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/8998/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук