Справа № 367/3485/15-ц

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Чернов Д. Є.

при секретарі Чамор Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області при судовому розгляді цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області звернувся Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є Кабінет Міністрів України із позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, який мотивує тим, що прокуратурою області за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. Рішенням Гостомельської селищної ради від 21.10.2010 року № 1449-56-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.11.2010 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_2. Вказують, що вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 167 881,32 грн. Зазначене рішення Гостомельської селищної ради, державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними та мають бути визнані недійсними оскільки відповідно до положень ст. ст. 12, 116 Земельного кодексу України місцеві ради мають право передавати земельні ділянки комунальної власності у власність громадян. Згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції від 12.10.2010 року) до розмежування земель державної і комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Водночас, перевіркою установлено, що рішенням Гостомельської селищної ради від 21.10.2010 року № 1449-56-V у приватну власність громадянину передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель. Зокрема, за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені згідно з планово-картографічними матеріалами указана земельна ділянка знаходяться за межами населеного пункту. Крім того, відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період з 01.01.2009 року по 01.01.2011 року на території Гостомельської селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалася. За ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» землі лісового фонду за межами населених пунктів не можуть передаватися до комунальної власності. На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва. За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 року, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.56 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.56 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 р. на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 р. № 59/1493, Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» перейменовано на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд», а державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводилися в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. За ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Таким чином, надання спірної земельної ділянки у приватну власність громадяну згідно положень ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України можливе лише після її вилучення (викупу) та в порядку, визначеному ст. ст. 149, 151 цього Кодексу. Водночас, перевіркою установлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав. Також, відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. Так, за змістом ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому. За загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. А єдиний можливий такий випадок, передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, згідно якої громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить. Таким чином, в даному випадку спірне рішення прийнято всупереч вимогам ст. ст. 56, 84 Земельного кодексу України, оскільки ним передано у власність землі, які заборонено передавати у власність. Крім того, земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_3 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель. Так, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. За ч. 2 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями. Також відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Крім того, в порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України у проекті землеустрою, затвердженому спірним рішенням Гостомельської селищної ради, відсутнє погодження органу лісового господарства. Таким чином, цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено в порушення вказаних норм земельного та лісового законодавства не уповноваженим органом, за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, землю відведено для житлової забудови за межами населеного пункту, що відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області. Способами захисту прав на земельні ділянки, що передбачені ст. 152 Земельного кодексу України, є визнання прав на них, визнання недійсними угод та рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З огляду на викладене Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням визначених законом повноважень в порушення вимог ст. ст. 12, 20, 38, 39, 84, 116, 118, 122, 149, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. ст. 33, 57 Лісового кодексу України, п. 34 ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилась за межами населеного пункту смт. Гостомель, без вилучення у постійного користувача передано у приватну власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, у зв'язку з чим рішення селищної ради від 21.10.2010 року № 1449-56-V є незаконним та має бути визнано недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушується права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Прийнятим рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 21.10.2010 року № 1449-56-V порушено право власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, за відсутності відповідних повноважень передано у приватну власність ОСОБА_3 Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Оскільки право власності до ОСОБА_3 перейшло на підставі рішення, яке є протиправним, то виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 підлягає визнанню недійсним. Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Підпунктом 3 ч. 1 вказаної статті Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Земельні ділянки вибули з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що дає підстави для пред'явлення вимог про витребування її із чужого володіння на користь держави. Оскаржуваним рішенням і діями щодо передачі у приватну власність, зміни цільового призначення, подальшого відчуження земельної ділянки порушено право власності держави на землі лісового фонду, які не можуть передаватися з державної у приватну власність, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення. Крім того, враховуючи той факт, що наразі спірна земельна ділянка відноситься до території національного природного парку, порушені вимоги природоохоронного законодавств, які встановлюють особливий статус земель природно-заповідного фонду України. Указане відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення позову. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд». Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», в тому числі кварталу № 12, за рахунок якого відведено спірну земельну ділянку. Таким чином, земельна ділянка, відведена Гостомельською селищною радою Київської області під забудову, наразі є територією національного природного парку «Голосіївський» та відноситься до земель природно-заповідного фонду. Згідно зі ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Компетенція Кабінету Міністрів України визначена ст. ст. 122, 149 Земельного кодексу України. Зокрема, відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Виходячи з назви та змісту глави 7 Земельного кодексу України землі природно - заповідного фонду відносяться до земель природоохоронного призначення. Відповідно до зазначених вище положень Земельного кодексу України органом уповноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою, наразі є Кабінет Міністрів України. Таким чином позивачем за даним позовом є Кабінет Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником земель природоохоронного призначення. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 вказаного Кодексу). Відповідно до ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права. Про допущені порушення прокуратура довідалася лише після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16.05.2014 р. №51, тому строк позовної давності прокуратурою не пропущено. Просив визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21.10.2010 року № 1449-56-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1500 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,1500 га; витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,1500 га вартістю 167 881,32 грн.

В судовому засіданні представник позивача прокуратури Київської області прокурор позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник позивача Кабінету Міністрів України позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представники Гостомельської селищної ради Київської області та ОСОБА_2 позовні вимоги не визнали, просили відмовити в задоволені позову.

Інші учасники розгляду справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом встановлено, що селище міського типу Гостомель було утворено відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 15.11.1938 року №39/22 в існуючих межах Гостомельської сільради.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих №566 від 22 липня 1967 року село Мостище було віднесено до складу і в підпорядкування Гостомельської селищної ради Київської області.

Згідно рішення виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 28.10.1968 року №791 «Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих Київської області» було затверджено адміністративні межі Ірпінського регіону разом із адміністративними межами селища Гостомель, який входив до складу м. Ірпінь.

На підставі рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21.10.2010 року № 1449-56-V про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1, передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.11.2010 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_2. Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 167 881,32 грн.

Відповідно до Указу Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01.05.2014 року змінено межі національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача. Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача. Тобто ОСОБА_3 отримала земельну ділянку задовго до зміни меж національного природного парку «Голосіївський» до того ж межі даного природного парку до цього часу не встановлені.

Згідно відповіді на запит прокуратури Київської області Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області повідомило, що в зв'язку з відсутністю землевпорядної документації із зазначенням меж парку «Голосіївський», Управління немає можливості надати інформацію про входження земельних ділянок з вказаними у листі кадастровими номерами до меж парку «Голосіївський» (в тому числі з кадастровим номером НОМЕР_2 згідно з запитом від 27.02.2015 №05/1-378).

Згідно відповіді КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 21.11.2014 року №873 в якому зазначено, що згідно статуту підприємства, зареєстрованого Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 11.03.2002 року підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території.

Відповідно до постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів №51 від 16.05.2014 року постановлено провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га.

Відповідно до ст.19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України, тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі №12 Київського лісництва.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 року спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управляння зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га., вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України.

Проте в задоволені позовних вимог слід відмовити, оскільки відповідачами заявлено про застосування строків позовної давності, а посилання позивача, про те, що про порушення прокуратура довідалась лише після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16.05.2014 року №51, тому строк позовної давності прокуратурою не пропущено, спростовується відповіддю КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 21.11.2014 року №873 в якому зазначено, що з листа прокуратури м. Києва їм стало відомо, що протягом 2011-2012 року було пред'явлено 18 позовів на площу 2,7 га про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок. На адресу Гостомельської селищної ради прокурором м. Ірпеня прокуратури Київської області неодноразово направлялись вимоги про надання належним чином завірених копій рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок по вул. Київська і Щорса по непарній стороні із наданням графічних матеріалів місця розташування земельних ділянок, а саме: 06.10.2010 року №8802 вимога про надання матеріалів у зв'язку з проведенням прокуратурою м. Ірпеня перевірки оригіналів рішень Гостомельської селищної ради про надання у власність громадянам земельних ділянок в сел. Гостомель по вул. Київська та вул. Щорса, а також повний пакет документів, на підставі яких приймалися вказані рішення; 13.01.2011 року за №312 у строк до 14.01.2011 року на виконання завдання прокуратури Київської області щодо законності надання радою земельних ділянок; 11.02.2011 року за №1425 у строк до 11.02.2011 року за зверненням народного депутата України; 04.07.2011 року за №5081 у строк до 05.07.2011 року на виконання завдання прокуратури Київської області; 05.11.2011 року за №77-8238 вих.11 у строк до 18.11.2011 року прокурором м. Ірпеня прокуратури Київської області. 25 жовтня 2010 року оригінали рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок по вул. Київська та вул. Щорса, а також повний пакет документів, на підставі яких приймалися вказані рішення були надані для вивчення прокурору м. Ірпеня Київської області.

Згідно повідомлення прокурора м. Ірпеня від 25.06.2012 року за вих.№5026 адресованому начальнику відділу Держкомзему у м. Ірпені та Гостомельському селищному голові, прокуратурою міста Ірпеня проведена перевірка законності рішень Гостомельської селищної ради про надання у власність земельних ділянок громадянам по непарній стороні вулиць Київська та Щорса в сел. Гостомель.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положення ст. 256 та ст. 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Виходячи зі змісту статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлено в три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України встановлено, що на вимогу власника або іншої особи визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширюється.

Однак Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-ІV від 20.12.11 року, пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

При цьому, п. 5 Перехідних положень вищевказаного Закону передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» набрав чинності 15.01.2012 року, а отже, саме з цієї дати почався відлік трьохрічного строку, який сплинув 15.01.2015 року.

Таким чином, на час звернення заступника прокурора Київської області з вказаним позовом вже не діяли положення ч. 4 ст. 268 ЦК України, а отже строк позовної давності сплив.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 256, 257, 261, 268 ЦК України, ст. 38 ЗК України, ст. ст. 3, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д. Є. Чернов