ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2017 р. Справа № 914/1469/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.,

при секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Іскра" б/н від 05 грудня 2015 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5844/16 від 13.12.2016 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2016 року

у справі № 914/1469/16 (судді: Ділай У.І., Сухович Ю.О., Петрашко М.М.),

порушеній за позовом

позивача: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2, смт. Рокитне, Рокитнянського району, Київської області,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Іскра", м. Львів,

про стягнення з відповідача на користь позивача 343644,00 грн. основного боргу та 5154 грн. 66 коп. судового збору.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: Хамуляк О.Б. - п/к за довіреністю № 02/112 від 05.01.2016 р. видана до 31.12.2017 р. (том І, а. с. 231);

від позивача: ОСОБА_4 - п/к за договом про надання правової допомоги від 18.01.2017 р. (том І, а.с. 232-234).

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам роз'яснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

За клопотанням представника позивача від 20.02.2017 р. (том ІІ, а. с. 8-9), судові засідання у справі № 914/1469/16 проведено в режимі відеоконференції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 року, справу № 914/1469/16 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Орищин Г.В. та Галушко Н.А. (том І, а. с. 196).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Іскра" б/н від 05 грудня 2015 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5844/16 від 13.12.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 25.01.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (том І, а. с. 199, 200).

У судовому засіданні, яке відбулося 25.01.2017 р., за участю представників обох сторін по справі, оголошено перерву до 15.02.2017 р. на 10 год. 00 хв., про що представники сторін були повідомлені особисто, під розписку (том І. а. с. 237). З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 р. продовжено строк розгляду спору за клопотанням представників апелянта (том І, а. с. 246) та розгляд справи відкладено на 01.03.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені: апелянт - під розписку (том І, а. с. 245), позивач - по пошті ( том І, а. с. 250-251/зворот).

В судове засідання, яке відбулося 01.03.2017 р. в режимі відеоконференції, представники апелянта прибули, в процесі розгляду даної справи судом апеляційної інстанції подали: додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх. №ЛАГС 01-04/568/17 від 15.01.2017 р.), докази про їх надсилання позивачеві, додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх. №ЛАГС 01-04/798/17 від 01.02.2017 р.), докази про їх надсилання позивачеві, клопотання про долучення до матеріалів справи квитанції № 27 від 24.01.2017 р. про доплату судового збору (вх. №ЛАГС 01-04/1216/17 від 15.02.2017 р.), надали пояснення по суті апеляційної скарги, викладене в апеляційній скарзі та письмових додаткових поясненнях до скарги підтримали, просили скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2016 р. у справі № 914/1469/16 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні СПД-ФО ОСОБА_2 до ПАТ «Іскра» про стягнення заборгованості відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача.

Представник позивача в судове засідання прибув, в процесі розгляду даної справи судом апеляційної інстанції подав: клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції (вх. №ЛАГС 01-04/1268/17 від 17.02.2017 р.); заяву про долучення доказів (вх. №ЛАГС 01-04/1269/17 від 17.02.2017 р.), клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції (вх. №ЛАГС 01-04/1344/17 від 20.02.2017 р.); заяву про долучення доказів (вх. №ЛАГС 01-04/1345/17 від 20.02.2017 р.), надав пояснення по суті апеляційної скарги, проти апеляційної скарги заперечив, просить залишити судове рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні, яке відбулося 01.03.2017 р. в режимі відеоконференції, за участю представників сторін, оголошено перерву до 02.03.2017 р. на 09 год. 30 хв.

В судове засідання, яке відбулося 02.03.2017 р. в режимі відеоконференції, представник апелянта прибув, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, додаткових поясненнях до апеляційної скарги (вх. №ЛАГС 01-04/568/17 від 15.01.2017 р.) та (вх. №ЛАГС 01-04/798/17 від 01.02.2017 р.), апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2016 р. у справі № 914/1469/16 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні СПД-ФО ОСОБА_2 до ПАТ «Іскра» про стягнення заборгованості відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача.

Представник позивача в судове 02.03.2017 р. засідання прибув, надав пояснення по суті апеляційної скарги, проти апеляційної скарги заперечив, просить залишити судове рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги. Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Апелянт/відповідач та позивач забезпечили участь повноважних представників у судові засідання, які, в процесі розгляду апеляційної скарги, надавали пояснення по суті спору та докази, які вважали за необхідне подати суду, інших та додаткових доказів та пояснень, заяв та клопотань надавати суду бажання не виявили. За наведених обставин, враховуючи те, що сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.11.2016 р. у справі № 914/1469/16 (судді: Ділай У.І., Сухович Ю.О, Петрашко М.М.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Іскра" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, 343644,00 грн. основного боргу, 14433,04 грн. інфляційних втрат, 3417,62 грн. 3% річних та 6800,42грн. судового збору (том І, а. с. 175, 176-193).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 17.11.2016 р. у справі № 914/1469/16, апелянт/відповідач (Публічне акціонерне товариство "Іскра") звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том І, а. с. 201-206), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2016 р. у справі № 914/1469/16 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні СПД-ФО ОСОБА_2 до ПАТ «Іскра» про стягнення заборгованості відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача.

Скаржник апеляційну скаргу та додаткові пояснення до апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду у справі № 914/1469/16 ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, апелянт стверджує, що місцевий суд, помилково, взяв до провадження заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог від 08.07.2016 р. в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки заява позивачем подана після початку розгляду справи по суті, у первісному позові такі вимоги позивачем не заявлялися, на думку апелянта, позивач подав новий позов з додатковими майновими вимогами та з інших підстав, а не збільшив заявлену первісну вимогу, однак місцевий суд не взяв до уваги заперечень відповідача викладених у відзиві на позовну заяву від 11.07.2016 р.

Скаржник вважає необґрунтованим висновок місцевого суду про відсутність підстав вважати припиненими зобов'язання відповідача у зв'язку із проведеним зарахуванням, безпідставно та неправомірно застосовує до даних правовідносин позовну давність, як до спору з міжнародного перевезення вантажів з покликанням на ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів - термін позовної давності за вказаними вимогами сплив через один рік, при цьому, не звернув уваги, що перевезення вантажу як таке закінчилося без будь-яких зауважень/застережень зі сторони одержувача вантажу та вчасно, тобто без прострочення у доставці, втрати, нестачі, тощо, спір виник між сторонами з оплати за організацію транспортно-експедиційних послуг, і, при цьому, суб'єкти господарювання - сторони у справі знаходяться в Україні, а відтак, як за суб'єктним складом сторін, так і за предметом спору, застосовується національне законодавство, яке регулює правовідносини надання послуг з транспортного експедирування, разом з тим покликається на те, що оскільки між сторонами укладено договір транспортного експедирування, який є двостороннім, за якими строк позовної давності обчислюється у 3 (три) роки, а не 6 місяців, і не 1 рік, як за трьохсторонніми (ст. 909 ЦК України) договорами перевезення вантажу, і законодавство, що стосується перевезення вантажів, застосовується до правочинів надання послуг з транспортного експедирування, лише в частині перевезення, і вказані договори є різними і по суті, і за змістом, та регулюються різними нормами чинного законодавства.

Апелянт звертає увагу апеляційного суду також на те, що строк позовної давності застосовується у будь-якому випадку лише за заявою сторони, зробленою до винесення рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України), в матеріалах справи відсутня заява позивача про застосування строку позовної давності.

Скаржник не погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав вважати припиненими зобов'язання відповідача у зв'язку з проведеним зарахуванням на підставі заяви ПАТ «Іскра» від 12.02.2016 р., яку відповідач направив позивачу та отримана позивачем 24.02.2016 р. Так, апелянт стверджує, що Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, по своїй суті, є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду; що згідно з ч. 2 ст. 202 ЦК України, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори); до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (ч. 5 даної норми), за приписами частин 4 та 5 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у письмовій формі, встановленій законом і має бути спрямований на реальне настання правових підстав, що обумовлені ним, а відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а у статті 12 Господарського кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають не лише при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, а й з інших підстав, зазначених у законодавстві, що станом на дату розгляду даної справи господарськими судами першої та другої інстанцій, зазначена вище одностороння угода - заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2016 р. № 103/11, у судовому порядку не визнана недійсною, не оскаржена, такі докази у справі відсутні, апелянтом/позивачем суду не представлені, та покликається на те, що можливість заліку за заявою однієї зі сторін разом з тим означає неприпустимість заперечування зарахування за мотивом незгоди іншої сторони.

Скаржник також вважає, що у нього не виникло обов'язку оплати послуги позивача, оскільки відповідач не отримав від позивача, в порядку передбаченому п. 4.2. Договору первинних документів, які підтверджують факт надання послуг, а 20-ти денний строк для оплати згідно умов Договору починає свій відлік з дня отримання відповідачем вказаних документів., а сама по собі заява про припинення зобов'язання зарахуванням не підтверджує факту надання послуг позивачем за спірним договором.

Крім того, скаржник/відповідач не погоджується з нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних, оскільки, відповідач не отримав від позивача, в порядку передбаченому п. 4.2. Договору первинних документів, які підтверджують факт надання послуг, а 20-ти денний строк для оплати згідно умов Договору починає свій відлік з дня отримання відповідачем вказаних документів, строк для нарахування 3% річних та інфляційних втрат не настав.

Колегією суддів встановлено, що позивач: ОСОБА_2 є Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (Приватним підприємцем), місцезнаходження: 09600, АДРЕСА_1, іденитифікаційний номер: НОМЕР_1, що підтверджується випискою з ЄДРЮФОП серії ААБ № 608745 (том І, а.с. 32-33), як вбачається із вступної частини позову: адреса для листування: 07400, м. Бровари, а/с 236.

Апелянт/відповідач: Публічне акціонерне товариство "Іскра" є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи: 00214244, місцезнаходження: 79066, Львівська область, місто Львів, вул. Вулецька, будинок 14, що підтверджується детальною інформацією про юридичну особу (том І, а.с. 34-38).

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач (Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа (Приватний підприємець) ОСОБА_2, 27.05.2016 р. надіслав по-пошті (том І, а. с. 43) до Господарського суду Львівської області позовну заяву (том І, а. с. 6-10) з додатками (том І, а.с. 11-42), яка поступила до місцевого суду 31.05.2016 р. за вх. № 1440, про стягнення з відповідача: Публічного акціонерного товариства "Іскра" 343644,00 грн. - основного боргу, яка складається із сум: 80000,00 грн. (замовлення № 292 від 21.08.2015 р.) + 75822,00 грн. (замовлення № 290 від 07.08.2015 р.) + 75322,00 грн. (замовлення № 291 від 10.08.2015 р.) + 80000,00 грн. (замовлення № 298 від 22.09.2015 р.) + 35500,00 грн. (замовлення № 307 від 06.10.2015 р.).

Вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат розрахованих від суми основного боргу, позивач у первісному позові - не заявляв (том І, а. с. 6-10).

Ухвалою місцевого суду від 02.06.2016 р. за даним позовом порушено провадження у справі № 914/1469/16 та призначено справу до розгляду на 14.06.2016 р. (том І, а. с. 2). 08.06.2016 р. від відповідача поступило клопотання б/н від 07.06.2016 р. про відкладення розгляду справи (том І, а. с. 17), у зв'язку із неможливістю забезпечення явки уповноваженого представника в судове засідання, що підтвердив відповідними доказами (том І, а. с. 45). 14.06.2016 р. на виконання вимог ухвали суду, позивач 14.06.2016р. подав заяву, про відсутність у провадженні господарського суду та іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між цими ж сторонами про цей же предмет, з цих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору (том І, а. с. 47) та 14.06.2016 р. від позивача поступили письмові пояснення (вх. №24646/16 від 14.06.2016 р.), в яких позивач зазначає, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог між ПАТ "Іскра" та СПД-ФО /ФОП - за текстом/ ОСОБА_2 являється нікчемним правочином та не може бути застосоване до даних правовідносин (том І, а. с. 48-49).

Як вбачається з Протоколу судового засідання від 14.06.2016 р. у справі № 914/1469/16 (том І, а. с. 51-52) та ухвали місцевого господарського суду 14.06.2016 р. у даній справі (том І, а. с. 53-54), після відкриття судового засідання та роз'яснення прав та обов'язків, судом встановлено особу представника позивача ОСОБА_4 - адвоката та перевірено його повноваження - Договір б/н від 12.04.16 р., оголошено про те, які документи та клопотання від сторін поступили на адресу суду станом на 14.06.2016 р., в судовому засіданні «Представник позивача надав суду усні пояснення, та заявив, що акти виконаних робіт знаходяться у відповідача, відтак в нього не було можливості надати їх суду», місцевий суд розглянув та задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи (п. 1 резолютивної частини ухвали), тобто 14.06.2016 р. місцевий суд перейшов безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто розпочав розгляд даної справи по суті.

При цьому неявка в судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

З підстав зазначених в ухвалі місцевого суду від 14.06.2016 р., після заслуховування усних пояснень позивача, розгляду клопотання відповідача, судом було задоволено клопотання відповідача (п. 1 резолютивної частини ухвали) та розгляд справи відкладено на 14.07.2016 р. (п. 2 резолютивної частини ухвали)(том І, а. с. 53-54).

08.07.2016 р. від позивача поступила Заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить: 1) визнати недійсним односторонній правочин ПАТ "Іскра", що вчинений у формі заяви від 12.02.2016р. №104/11 про припинення зобов'язання зарахуванням між ПАТ "Іскра" та ФОП ОСОБА_2; 2) стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 361494,66 грн. з яких 343644,00 грн. - основна сума боргу, 14 433,04 грн. - інфляційні нарахування, 3 417,62 грн. - 3 % річних; 3) стягнути з відповідача понесені позивачем по даній справі судові витрати у розмірі 6 800,42 грн. (том І, а. с. 56-64) та розрахунки до цієї заяви(том І, а. с. 65-67), а також докази їх надсилання відповідачу (том І, а. с. 68, 69), докази сплати судового збору за збільшеними позовними вимогами (том І, а. с. 70); 14.07.2016р. від відповідача поступив Відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог повністю, з підстав зазначених у відзиві (том І, а. с. 71-73).

Як вбачається з матеріалів даної справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.06.2016 р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 14.06.2016 р., яке у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, надходженням від нього клопотання про відкладення розгляду справи, було відкладено на 14.07.2016 р.

Позивач, звернувся до суду першої інстанції із заявою про збільшення розміру позовних вимог 08.07.2016 р., згідно якої всі (п. 1 та п. 2 прохальної частини цієї заяви) заявлені вимоги є новими, які позивачем не заявлялися у первісному позові, та такі заявлені після початку розгляду справи по суті, який розпочався 14.06.2016 р.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Як встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви (том І, а. с. 6-10) до місцевого господарського суду було заявлено одну вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 343644,00 грн. основного боргу.

У заяві про збільшення позовних вимог вх. № 3525/16 від 08.07.2016 р. (том І, а. с. 56-64), позивач просить: визнати недійсним односторонній правочин ПАТ «Іскра», що вчинений у формі заяви від 12.02.2016 № 104/11 про припинення зобов'язання зарахуванням (п. 1 прохальної частини цієї заяви); стягнути з відповідача на користь позивача 361494 грн. 66 коп., з яких: 343644,00 грн. - основна сума боргу, 14433,04 грн. - інфляційні нарахування, 3417,62 грн. - 3% річних (п. 2 прохальної частини цієї заяви).

Ухвалою місцевого господарського суду від 21.07.2016 р. у справі № 914/1469/16 (том І, а. с. 82-84) місцевий суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, в частині стягнення 14433,04 грн. - інфляційних нарахувань, 3417,62 грн. - 3 % річних; та в частині стягнення з відповідача понесених позивачем по даній справі судових витрат у розмірі 6800,42 грн., з тих підстав, що позивачем змінено предмет позову до початку розгляду господарським судом справи по суті, а заява відповідає вимогам ст. 54, 57 ГПК України. В частині вимог позивача заявлені у заяві про збільшення розміру позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину ПАТ "ІСКРА", що вчинений у формі заяви від 12.02.2016 р. №104/11 про припинення зобов'язання зарахуванням між ПАТ "Іскра" та ФОП ОСОБА_2, місцевий суд розгляд заяви позивача про збільшення позовних вимог - відклав.

У первісному позові (том І, а. с. 6-10) вимоги в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних позивачем взагалі не заявлялися, тобто має місце подання іншого, нового позову в цій частині, та з інших підстав, а не збільшення та/або зменшення раніше заявлених вимог, і вказані нові вимоги подані позивачем після початку розгляду даної справи по суті.

Оскільки в первісній позовній вимозі йдеться виключно про стягнення суми основного боргу збільшенням позовних вимог має відбуватися за рахунок збільшення стягнення суми основного боргу, а не додавання до суми заборгованості інфляційних втрат та 3% річних.

Своєю заявою про збільшення розміру позовних вимог позивач не збільшує суму основного боргу, а додатково просить стягнути ще суму інфляційних нарахувань та 3% річних. Отже, позивач в цій частині заявив нову майнову вимогу, а не збільшив заявлену первісну позовну вимогу, з інших підстав.

Відтак, колегія судів вважає, що місцевий господарський суд неправомірно оцінив подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог від 08.07.2016 р. в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, як заяву про збільшення розміру позовних вимог за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в первісній позовній заяві, та безпідставно прийняв в цій частині заяву позивача до розгляду, після початку розгляду справи по суті.

Передбачені частиною 4 статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Слід також зазначити, що ГПК України, зокрема, статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи із змісту, а також із змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову; чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог; чи

- об'єднання позовних вимог; чи

- зміну предмета або підстав позову.

Слід зазначити, що позивач не позбавлений права на стягнення інфляційних витрат та 3% річних у порядку та у спосіб визначеному ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду викладеним в ухвалі від 22.09.2016 р. у справі № 914/1469/16 (том І. а. с. 106-107) про те, що за наслідками розгляду матеріалів справи суд першої інстанції прийшов до висновку про залишення заяви позивача про збільшення позовних вимог у справі № 914/1469/16 від 04.07.2016р. без розгляду, оскільки, позивачем заявлено ще одну нову вимогу, а саме: визнати недійсним односторонній правочин ПАТ "Іскра", що вчинений у формі заяви від 12.02.2016р. №104/11 про припинення зобов'язання зарахуванням між ПАТ "Іскра" та ФОП ОСОБА_2

Згідно п.п. 4, 5, 6 п. 3.12 вказаних вище роз'яснень, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких грунтується вимога позивача, одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускаються.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити у задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.

З огляду на вищезазначені обставини, колегія Львівського апеляційного господарського суду, відповідно до приписів статті 101 ГПК України за наявними у справі доказами (додаткові докази сторонами - не подавалися) повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Місцевим судом встановлено, що 14.05.2013 р. між позивачем (Експедитор-Замовник - за договором) та відповідачем (Перевізник - за договором) було укладено договір №ТР 14/05.13 про надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів автомобільним транспортом по Україні та у міжнародному сполученні від 14.05.2013 р., у зв'язку із чим набули взаємних прав і обов'язків ( а. с. 132-133).

Вказаний Договір укладено між сторонами (Перевізником та Експедитором-Замовником) у письмовій формі, підписано повноважними представниками двох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином, відповідно до ст. 204 ЦК України.

На виконання умов договору, між сторонами оформлено Замовлення № 292 від 21.08.2015 р. (том І, а. с. 14) на перевезення вантажу: колби, об'ємом 92 м. куб, вагою 15 т. за маршрутом: Львів (Україна) - Томськ (Російська Федерація), вартість послуг транспортного експедирування 80000,00 грн. Вантаж доставлено 08.08.2015 р. за адресою одержувача вантажу (м. Томськ, пр-кт Кирова, 5), що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А № 323650 /ДТ № 10611020/040915/0005190/ (том І, а. с. 16), де у графі 24 CMR вчинено запис вантажоодержувача про отримання вантажу. При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача, без застережень, перевезення вважається закінченим.

07.08.2015 р. оформлено Замовлення № 290 (том І, а.с. 17) на перевезення вантажу: колби, об'ємом 90 м. куб, вагою 15 т. за маршрутом: Львів (Україна) - Томськ (Російська Федерація), вартість послуг транспортного експедирування 75822,00 грн. Вантаж доставлено 08.08.2015 р. за адресою одержувача (м. Томськ, пр-кт Кирова,5), що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А № 0000952 (том І, а. с. 19), у графі 24 CMR якої вчинено запис вантажоодержувача про отримання вантажу. При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача, без застережень, перевезення вважається закінченим.

10.08.2015 р. оформлено Замовлення № 291 (том І, а. с. 20) на перевезення вантажу: колби, об'ємом 90 м. куб, вагою 15 т. за маршрутом: Львів (Україна) - Томськ (Російська Федерація), вартість послуг транспортного експедирування 75322,00 грн. Вантаж доставлено 20.08.2015 р. за адресою одержувача (м. Томськ, пр-кт Кирова,5), що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А № 012715 (том І, а. с. 22), у графі 24 CMR вчинено запис вантажоодержувача про отримання вантажу. При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача, без застережень, перевезення вважається закінченим.

22.09.2015 р. оформлено Замовлення № 298 (том І, а. с. 23) на перевезення вантажу: колби, об'ємом 92 м. куб, вагою 15 т. за маршрутом: Львів (Україна) - Томськ (Російська Федерація), вартість послуг транспортного експедирування 80000,00 грн. Вантаж доставлено 05.10.2015 р. за адресою одержувача (м. Томськ, пр-кт Кирова,5), що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А № 187599 (том І, а. с. 25-26), у графі 24 CMR вчинено запис вантажоодержувача про отримання вантажу. При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача, без застережень, перевезення вважається закінченим.

06.10.2015 р. оформлено Замовлення № 307 (том І, а. с. 27) на перевезення вантажу: колби, об'ємом 92 м. куб, вагою 15 т. за маршрутом: Львів (Україна) - Калашніково (Російська Федерація), вартість послуг транспортного експедирування 32500,00 грн. Вантаж доставлено 23.10.2015 р. за адресою одержувача (Тверська обл., Лихословський р-н, с. Калашніково, вул. Леніна, 1, ТзОВ «Калашніковська світлотехнічна компанія»), що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А № 187599 (том І, а. с. 29), де у графі 24 CMR вчинено запис вантажоодержувача про отримання вантажу. При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача, без застережень, перевезення вважається закінченим.

На кожне з вищевказаних Замовлень позивачем було виписано рахунки-фактури (том І, а. с. 15, 18, 21, 24 28).

Всього за вищезазначеними Замовленнями позивач надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 343644,00 грн. (80000,00 грн. + 75822,00 грн. + 75322,00 грн. + 80000,00 грн. + 32500,00 грн.).

Отже предметом спору у даній справі є стягнення коштів за організацію та виконання визначених договором транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів в міжнародному сполученні автомобільним транспортом.

Саме перевезення вантажів в міжнародному сполученні автомобільним транспортом відбулося без будь-яких застережень зі сторони одержувача вантажу, що підтверджується записами останнього у графах 24 CMR, не є предметом спору у даній справі.

У статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004р. № 1955-ІУ (із змінами і доповненнями, чинними на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що:

транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, враховуючи плату експедитору;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного (стаття 2 Закону).

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Аналогічні приписи містить ст. 929 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

Отже, вищевказаний Договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні та у міжнародному сполученні від 14.05.2013 р. за своїми основними та неосновними (другорядними) ознаками є договором транспортного експедирування.

Слід зазначити, що договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються статтею 316 ГК України та статтями Глави 65 ЦК України та договір перевезення вантажів (Глава 64 ЦК України) є суть різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства.

Вказана правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.02.2010р. № 11/237, від 22 листопада 2011р. № 5015/1094/11, від 17 квітня 2012р. у справі № 1/93/5022-1253/2011.

Договір транспортного експедирування є двостороннім (ст. 929 ЦК України), а договір перевезення вантажу зажди є трьохстороннім (ст. 909 ЦК України).

Так, пунктом 1.1. Договору визначено, що цей перевізник в межах даного договору надає послуги по організації перевезення вантажів вантажним транспортом, відповідно до чинного законодавства України, вимог міжнародних Конвенцій і угод в галузі міжнародних перевезень, Статуту автомобільного транспорту, Правил перевезень вантажів та інших законодавчих та нормативних актів, що регулюють правові відносини в галузі перевезень вантажів в межах України та в міжнародному сполученні.

Перевезення вантажу здійснюється на підставі Замовлення, форма якого встановлена та узгоджена сторонами (п. 1.2. Договору). Замовлення на перевезення є невід'ємною частиною даного договору. Передане по факсу Замовлення має юридичну силу у випадку, якщо воно завірене печатками і підписами обох сторін (п. 1.3. Договору).

Обов'язки сторін передбачено у розділі 3 та 4 Договору, порядок розрахунків сторони передбачили у розділі 4 договору, відповідальність сторін - у розділі 5 договору.

Частинами 1, 2 статті 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Положення глави 65 ЦК України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Тобто, права та обов'язки перевізника і експедитора є самостійними.

Частиною 1 ст. 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 930 ЦК України передбачено, що договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

За приписами статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор - це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиційних послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно товарно-транспортних накладних (СМR) від 08 серпня 2015 року, від 20 серпня 2015 року, від 05 жовтня 2015 року, від 23 жовтня 2015 року, на підставі укладеного між сторонами спірного договору, замовлень на перевезення здійснено доставку вантажів від відповідача до пункту зазначеному в замовленнях.

Належить зазначити, що покликання позивача в позовній заяві на те, що між сторонами був укладений «усний Договір про надання транспортно-експедиційних послуг» спростовується матеріалами даної справи (том І, а. с. 132-133), а відтак таке покликання позивача у позовній заяві судом до уваги не приймається.

За вказаними вище товарно-транспортними накладними (СМR) відправником зазначено відповідача, перевізник та вантажоодержувач - інші треті юридичні особи.

Зазначені товарно-транспортні накладні, підписані представниками вантажоодержувачів про одержання вантажу та товарів, відтак перевезення вантажів закінчилося, без зауважень/застережень («огоровок») вантажоодержувача вантажу в Російській Федерації. Про факт виконання зобов'язань позивачем за вказаним договором відповідач також не заперечив.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що укладений між сторонами договір є договором транспортного експедирування.

Однак, є помилковим висновок місцевого суду про те, що «...за відсутності у чинному законодавстві спеціальної позовної давності для позовних вимог про стягнення плати за надані послуги за договором транспортного експедирування, до правовідносин, що склались за спірним договором застосовуються приписи ... п. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення щодо визначення строку позовної давності для звернення ФОП ОСОБА_2 з позовом у даній справі» з огляду на наступне.

Договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються статтею 316 ГК України та статтями Глави 65 ЦК України та договір перевезення вантажів, правовідносини за яким регулюються статтями Глави 64 ЦК України є суть різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства, відтак спеціальні строки позовної давності визначені статтею 925 ЦК України та п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України та стосуються саме перевезення вантажу на правовідносини, що випливають із договору транспортного експедирування, які полягають в організації перевезення та наданні інших послуг, пов'язаних з перевезенням, не поширюються.

Вказана правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.02.2010 р. № 11/237, від 22 листопада 2011 р. № 5015/1094/11, від 17 квітня 2012 р. у справі № 1/93/5022-1253/2011.

В даному випадку, як зазначено вище у цій постанові, спір виник між Перевізником та Замовником, за двостороннім договором транспортного експедирування, а не трьохстороннім договором перевезення вантажів (Вантажовідправник, Вантажоодержувач та Перевізник), відтак строки позовної давності до даних правовідносин, визначених ч. 5 ст. 315 ГК України - не застосовуються.

З огляду на вищенаведене, покликання позивача, що відповідач пропустив 6-ти місячний строк позовної давності визначений Статутом автомобільного перевезення для перевезення вантажу - є помилковим.

На правовідносини транспортного експедирування, які виникли між Перевізником та Замовником, які є українськими підприємствами, знаходяться на території України, за Договором надання транспортно-експедиторських послуг поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Приписи Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) господарськими судами мають застосовуватися (стаття 4 ГПК України) у вирішенні господарських спорів, зокрема, в частині строків позовної давності, за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, якими ні позивач, ні відповідач не являються, місце укладення договору - Україна.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

До Конвенції, що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 року, Союз РСР приєднався 1 серпня 1983 року, і вона стала чинною для нього з 1 червня 1986 р. Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Крім того, на підставі Постанови Верховної Ради України від 17 вересня 1002 року «Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів» (далі - Віденська конвенція) Україна приєдналася до Конвенції. Відповідно до статті 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці. Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.1001р. встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладена державами - учасницями СНД у м. Києві 20.03.92 (Україна та Російська Федерація є учасницями СНД), статтею 11 якої встановлено правила застосування цивільного законодавства однієї держави - учасниці СНД на території іншої держави - учасниці СНД. За даними правилами, зокрема, права та обов'язки сторін за договором визначаються законодавством країни - місця укладення такого договору, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Відтак, на спірні правовідносини про стягнення коштів за надання послуг та організацію транспортного експедирування, в міжнародному сполученні поширюються норми національного законодавства, оскільки права та обов'язки сторін за договором визначаються законодавством країни - місця укладення такого договору.

Колегією суддів досліджувалися Міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) (том І, а. с. 16, 19, 22, 25-26, 29).

Статтею 5 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) передбачено, що накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником (транспортером), при цьому ці підписи можуть бути надрукованими або замінені штемпелями відправника і перевізника (транспортера), якщо це допускається законодавством країни, в якій складена накладна. Перший примірник накладної передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій зберігається перевізником (транспортером). Статтею 6 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) визначено реквізити, які мають бути вказані в накладній на міжнародне перевезення вантажів. Пунктом 1 статті 7 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) зазначено, що відправник несе відповідальність за всі затрати («издержки») і збитки, спричинені йому в наслідок неточності або недостатності: а) вказівок, згаданих в підпунктах b), d), e), f), g), h) і j) пункту 1 статті 6; b) вказівок, згаданих в пункті 2 статті 6; с) всіх інших вказівок або інструкцій, які даються відправником для складання накладної або для включення в неї. Як зазначено у п. 1 статті 9 Конвенції, накладна, оскільки не доказано протилежного, служить доказом умов договору і посвідченням прийняття вантажу перевізником (транспортером). Згідно п. 2 Конвенції, при відсутності в накладній мотивованих застережень, наявна презумпція, що вантаж і його упаковка були зовнішньо в справному стані на момент прийняття вантажу перевізником і що число вантажних місць, а також розмітка і номера відповідали вказівкам накладної. Статтею 11 Конвенції визначено, що відправник зобов'язаний до передачі вантажу приєднати до накладної або надати в розпорядження перевізника необхідні документи і повідомити всі необхідні дані для виконання митних або інших формальностей (п.1.). Згідно з п. 2 статті 11 Конвенції, перевірка правильності та повноти цих документів не лежить на обов'язках перевізника («транспортера»), Відправник відповідає перед перевізником за будь-які збитки («всякий ущерб»), який може бути спричинений відсутністю, недостатністю або неправильністю цих документів і відомостей, за виключенням випадків вини перевізника.

Перевізник несе відповідальність на тих же засадах, що і комісіонер, за наслідки втрати або неправильного використання документів, згаданих у накладній, долучених до неї або вручених йому; суму, яка належиться до відшкодування не повинна, однак, перевищувати ту, яка належала би до оплати у випадку втрати вантажу ( п. 3 статті 11 Конвенції).

Статтею 13 Конвенції визначено, що по прибуттю вантажу на місце, передбачене для його здачі, отримувач має право вимагати передачі йому другого примірника накладної і передачі йому вантажу, при цьому ним видається відповідна розписка в прийнятті. Статтями 14, 15, 16 Конвенції передбачені дії перевізника при неможливості передачі вантажу одержувачу, відмову вантажоодержувача від отримання вантажу тощо. Відповідно до статті 19 Конвенції, признається, що мало місце прострочення, якщо вантаж не був доставлений в договорений строк або при відсутності договореного строку, приймаючи до уваги обставини, в яких перевезення проводилось, а при частковому завантаженні приймаючи до уваги час, необхідний для складання партії вантажу частинами в нормальних умовах, - фактична тривалість перевезення перевищує час, необхідний при звичайних умовах для виконання перевезення старанним перевізником.

У всіх інших випадках, згідно статті 30 Конвенції, якщо одержувач прийняв вантаж і не встановив стану вантажу в присутності перевізника або саме пізніше в момент прийняття вантажу, коли мова йде про очевидні втрати або пошкодження, або протягом семи днів з дня прийняття вантажу, не враховуючи неділі і інших вихідних днів, коли мова йде про непомітні зовні втрати або пошкодження, не вчинив перевізнику застережень, які вказують на загальний характер втрат або пошкоджень, вважається, оскільки не доказано зворотнє, підстава для презумпції, що вантаж був прийнятий в стані, описаному у накладній.

Прострочення в доставці вантажу може привести до сплати відшкодування лише в тому випадку, якщо було вчинено письмове застереження («письменная оговорка») протягом 21 дня з дня передачі вантажу в розпорядження одержувача ( п. 3 статті 30 Конвенції).

При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача, без застережень, перевезення вважається закінченим.

Оглянувши подані Міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR)(том І, а. с. 16, 19, 22, 25-26, 29), встановлено, що у відповідних графах накладних відсутні будь-які застереження («оговорки») відправника, перевізника та вантажоодержувача щодо вантажу, строків перевезення, типу автомобіля, пропуску строків проходження зазначених у цих накладних автомобілів митного та іншого контролю, строків передачі їх вантажоодержувачу тощо.

Пунктом 45 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, який затвердженого постановою РМ Української РСР від 27.06.69р. № 401 (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що за договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація зобов'язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Пунктом 47 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, передбачено, що вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред'являються до перевезення, товарно-транспортні накладні, а на вантажі нетоварного характеру … акти заміру (зважування).

Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей вказаних у товарно-транспортних документах.

Виходячи із аналізу вищенаведених норм права та умов Договору та Замовлень, колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності в один рік визначений ч. 1 п. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, до правовідносин з надання та організацію транспортно-експедиторських послуг суб'єктів господарських відносин, які знаходяться в Україні, права та обов'язки сторін за договором визначаються законодавством країни - місця укладення такого договору, не застосовується, тим більше, що перевезення вантажу як таке закінчилося, отриманням вантажоодержачами вантажу без застережень, що підтверджується відповідними CMR (том І, а. с. 16, 19, 22, 25-26, 29).

До даних правовідносин застосовується загальний трирічний строк позовної давності визначений національним законодавством статтею 257 ЦК України.

Місцевим судом встановлено, що спір між сторонами виник у зв'язку із проведеним відповідачем зарахуванням зустрічних однорідних грошових вимог в односторонньому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, зарахування проведено відповідачем за договором надання та організації послуг від 10 жовтня 2011 року № 19/10 (а. с. 128-131). За вказаним договором СПД-ФО ОСОБА_2 виступав Експедитором-замовником, а ПАТ "Іскра" - Перевізником.

Як стверджує апелянт/відповідач, на виконання умов договору надання та організації послуг від 10 жовтня 2011 року № 19/10 були оформлені заявки та підписані відповідні акти приймання-передачі в серпні 2012 року, протягом липня - листопада 2013 року, в червні 2014 року, а також протягом 2015 року на загальну суму 300069,02 грн.

Заява про зарахування зустрічних вимог оформлена відповідачем 12.02.2016 р., надіслана позивачу, яку останній отримав 24.02.2016 р. , що ним не заперечується, та таку заяву позивач долучив до позовної заяви, згідно додатку (порядковий № 16) на 2-х аркушах (том І, а. с. 30-31).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, по своїй суті, є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ЦК України, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

До правовідносин, які виникли з односторонніх право чинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (ч. 5 даної норми).

За приписами частин 4 та 5 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у письмовій формі, встановленій законом і має бути спрямований на реальне настання правових підстав, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У статті 12 Господарського кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають не лише при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, а й з інших підстав, зазначених у законодавстві.

Станом на дату розгляду даної справи господарськими судами першої та другої інстанцій, зазначена вище одностороння угода - заява про зарахування зустрічних однорідних вимог № 104/11 від 12.02.2016 р., у судовому порядку не визнана недійсною, ухвалою місцевого суду від 22.09.2016 р. у справі № 914/1469/16 в цій частині вимог заява позивача про збільшення позовних вимог - залишена без розгляду, докази повторного звернення позивача до суду в загальному порядку про визнання недійсною одностороннього правочину ПАТ «Іскра», що вчинений у формі заяви від 12.02.2016 р. № 104/11 про припинення зобов'язання зарахуванням між ПАТ «Іскра» та СПД-ФО ОСОБА_2 у справі відсутні, позивачем суду не представлені.

Можливість заліку за заявою однієї зі сторін разом з тим означає неприпустимість заперечування зарахування за мотивом незгоди іншої сторони.

Відтак, з матеріалів справи вбачається, відповідачем надано до справи в суді першої інстанції докази, що на виконання умов договору надання та організації послуг від 10 жовтня 2011 року № 19/10 були оформлені заявки та підписані наступні акти приймання-передачі: 1) Акт № ТІ-0001335 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 23841,72 грн. (том І, а. с. 145); 2) Акт № ТІ-0001337 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 17500,00 грн. (том І, а. с. 146); 3) Акт № ТІ-0001338 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 13.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 17500,00 грн. (том І, а. с. 147); 4) Акт № ТІ-0001361 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 23549,30 грн. (том І, а. с. 148); 5) Акт № ТІ-0001362 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 22758,03 грн. (том І, а. с. 149); 6) Акт № ТІ-0001364 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 22758,03 грн. (том І, а. с. 150); 7) Акт № ТІ-0001373 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 19120,85 грн. (том І, а. с. 151); 8) Акт № ТІ-0001725 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04.10.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 19650,53 грн. (том І, а. с. 152); 9) Акт № ТІ-0001865 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.11.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 16900,00 грн. (том І, а. с. 153), що разом складає 183578,46 грн., які є зустрічними, однорідними (грошовими), строк їх виконання настав.

Інші первинні документи, відображені у заяві відповідача про припинення зобов'язання зарахуванням у ПАТ «Іскра» відсутні, що підтверджується матеріалами справи, не заперечується апелянтом/відповідачем (том І, а. с. 144).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 203 ГК України передбачено припинення господарського зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахуванням можуть бути припинені зобов'язання на будь-якій стадії їх існування, навіть після порушення виконавчого провадження щодо виконання одного із зустрічних зобов'язань. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.

Випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачені статтею 602 ЦК України, за даних обставин відсутні.

Відтак, зобов'язання ПАТ "Іскра" перед СПД-ФО ОСОБА_2 за період з 06.08.2013 р. по 29.11.2013 р. за Договором № ТР 14/05.13 від 14.05.2013 р. є частково припиненими на суму 183578,46 грн., які доведені відповідачем належними та допустимими доказами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за Договором надання та організації послуг № 19/10 від 19.10.2011 р.

До стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 160065,54 грн. основного боргу (343644,00 грн. - 183578,46 грн.), так як в іншій частині апелянтом/відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами надання послуг з перевезення вантажів за договором № 19/10 від 19.10.2011 р., які б слугували підставою для припинення зобов'язання зарахуванням.

При розгляді даної справи судом другої інстанцій, в порядку ст.111-28 ГПК України враховано висновок щодо застосування норм ст.601 ЦК України та ст.203 ГК України, викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, якою залишено в силі постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2014 року № 914/2492/14 про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про стягнення 7 020 719,36 грн., та скасовано постанову Вищого господарського суду України від 28 квітня 2015 року, постанову Вищого господарського суду України від 17 лютого 2015 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 березня 2015 року та рішення Господарського суду Львівської області від 11 вересня 2014 року у справі № 914/2492/14.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2016 р. по справі № 914/3671/15.

Підстав для того щоб відступити від правової позиції, викладеній у вищезазначеній постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, колегія суддів не вбачає.

Твердження позивача в судовому засіданні про те, що місцевий суд під час розгляду справи № 914/1469/16 визнав заяву ПАТ «Іскра» про припинення зобов'язання зарахуванням є нікчемним правочином не відповідає дійсності, оскільки місцевий суд у тексті судового рішення по даній справі зазначив /приведено дослівно/ «Відтак, суд приймає до уваги заяву про припинення зобов'язання зарахуванням як таку, що підтверджує факт надання позивачем послуг за спірним договором».

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинними документами виступають: акт здачі-приймання послуг, в якому відображаються витрати на послуги в податковому обліку; платіжні документи; договір; звіти, висновки, огляди аналітичних матеріалів.

З огляду на вищенаведене є помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що сумнівним є проведене зарахування зустрічних вимог в односторонньому порядку без підтвердження необхідними первинними бухгалтерськими документами дійсності наданих послуг, оскільки такі відповідачем були надані суду першої інстанції, знаходяться в матеріалах справи, лише за 2013 рік на загальну суму 183578,46 грн. (23841,72 грн. з ПДВ + 17500,00 грн. з ПДВ + 17500,00 з ПДВ + 23549,30 грн. з ПДВ + 22758,03 грн. з ПДВ + 22758,03 грн. з ПДВ + 19120,85 грн. з ПДВ + 19650,53 грн. з ПДВ + 16900,00 грн. з ПДВ).

Як встановлено судом, за результатами наданих послуг по перевезенню (товарно-транспортних накладних (СМR) за договором № ТР 14/05.13 від 14.05.2013 р. (том І, а. с. 154-156), позивачем були складені акти здачі-приймання виконаних робіт та рахунки-фактури, які в подальшому скеровані на адресу відповідача для оплати наданих послуг (протягом 20 банківських днів з моменту отримання). Факт надсилання вищенаведених документів позивачем ПАТ «Іскра» підтверджується: Описом вкладення у цінний лист Ф.107 (штрихкодовий № 0740017030764), який підписаний працівником поштового відділення, його підпис посвідчений відтиском поштового штампу від 10.11.2015 р. (том ІІ, а. с. 12) та фіскальним чеком (том ІІ, а. с. 13), який відповідач отримав під розписку 13.11.2011 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення (том ІІ, а. с. 13). Однак, відповідач не повернув позивачу підписані акти та не оплатив надані послуги. У позивача відсутні відомості про період направлення вищевказаних документів відповідачу. Зате, при складанні заяви про зарахування зустрічних вимог відповідач послався на акти, які були оформлені позивачем на виконання вимог договору №ТР 14/05.13 про надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів автомобільним транспортом по Україні та у міжнародному сполученні від 14.05.2013 р. Відтак, суд приймає до уваги заяву про припинення зобов'язання зарахуванням як таку, що підтверджує факт надання позивачем послуг за спірним договором.

Вказані вище обставини також підтверджуються Заявками на транспорт (том І, а. с. 113-119).

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають до задоволення частково, у розмірі 160065 грн. 54 коп. (343644,00 грн. - 183578,46 грн.). В іншій частині позову позивачу належить відмовити.

Щодо строків позовної давності, за заявою про зарахування зустрічних вимог, то право на стягнення плати ПАТ «Іскра» за надані транспортно-експедиторські послуги, до яких також застосовується загальний трирічний строк позовної давності визначений статтею 257 ЦК України, у три (3) роки, оскільки до самого перевезення вантажів претензій у вантажоодержувачів не було, таких доказів сторони не представили, у відповідача/апелянта до позивача (за умовами Договору № 19/10 надання та організації послуг (п.п. 3.1., 3.2., 2.2.14), згідно актів: № ТІ-0001335 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 23841,72 грн., розпочався перебіг строку позовної давності з 28.08.2013 р. - закінчився - 28.08.2016 р.; № ТІ-0001337 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 17500,00 грн., розпочався - 10.09.2013 р. - закінчився - 10.09.2016 р.; № ТІ-0001338 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 13.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 17500,00 грн., розпочався - 09.09.2013 р. - закінчився 09.09.2016 р.; № ТІ-0001361 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 23549,30 грн., розпочався - 06.09.2013 р. - закінчився - 06.09.2016 р.; № ТІ-0001362 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 22758,03 грн., розпочався - 13.09.2013 р. - закінчився - 13.09.2016 р.; № ТІ-0001364 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 22758,03 грн., розпочався - 13.09.2013 р. - закінчився 13.09.2016 р.; № ТІ-0001373 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23.08.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 19120,85 грн., розпочався - 14.09.2013 р. - закінчився - 14.09.2016 р.; № ТІ-0001725 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04.10.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 19650,53 грн., розпочався - 10.11.2013 р. закінчився - 10.11.2016 р.; № ТІ-0001865 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.11.2013 року на суму з урахуванням ПДВ - 16900,00 грн., розпочався - 26.12.2013 р. - закінчився - 20.12.2016 р.

Заява про припинення зобов'язання зарахуванням надіслана відповідачем позивачу, і отримана позивачем 24.02.2016 р., тобто в межах трирічного строку позовної давності, позивач звернувся з позовом до господарського суду, згідно відтиску штампа на конверті - 21.05.2016 р. (том І, а. с. 43), відтак твердження позивача, що відповідачем пропущено строк позовної давності за цією заявою є безпідставним.

Слід зазначити, що позивач із заявою /клопотанням/ про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності - не звертався.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що фізична особа - підприємець, яка самостійно приймає рішення про обрання спрощеної системи оподаткування шляхом подання заяви, повідомляє у такій заяві, що їй відомі вимоги глави 1 розділу XIV Кодексу, граничні терміни сплати єдиного податку та ставки єдиного податку, термін подання звітності, обмеження у застосуванні спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та відповідальність платника єдиного податку.

Відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, за умови її реєстрації в порядку встановленому законом.

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Статтею 5 Податкового кодексу України, визначено співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, та передбачає, що поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Статтею 1 Податкового кодексу України, передбачено, що податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цивільні відносини дійсності (недійсності) правочинів сферою регулювання Податкового кодексу України не охоплюються.

З іншої сторони, відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Податковий кодекс України, відповідно до ст. 4 ЦК України «Акти цивільного законодавства» до таких не належить.

Частиною 2 статті 1 ЦК України визначено відносини, що регулюються цивільним законодавством та зазначено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Приписи п. 291.6 ст. 291 Податкового кодексу України не регулюють дійсності правочинів, а тому покликання на цю норму позивача, з чим погодився місцевий суд, є помилковим. Разом з тим п. 291.6 ст. 291 Податкового кодексу України проводити взаємозаліку не забороняє. Як визначено у наведеній нормі, платники єдиного податку першої - третьої групи повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).

Зобов'язання відповідача зі сплати грошей єдиноподатнику (позивачу) є грошовим.

Частиною 1 ст. 192 ЦК України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниці України - гривня. Частиною 1 ст. 198 ГК України визначено виконання грошових зобов'язань, що виникають у господарських відносинах, як здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, а в частині 2 цієї статті передбачено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Стаття 1087 ЦК України визначає форми розрахунків, ст. 1088 ЦК України - види безготівкових розрахунків, ч.ч. 1-4 ст. 341 ГК України - розрахункові операції банків, відтак виходячи із зазначених вище норм права, поняття розрахунки означає передання (переведення) в порядку виконання грошового зобов'язання боржником кредитору грошових коштів в готівковій або безготівковій формі на підставі розрахункових документів. Проведення розрахунків можливе виключно у грошовій формі у будь-яких зобов'язаннях (не тільки за участю єдиноподатників), відтак п. 291.6 ст. 291 Податкового кодексу України не є нормою, яка передбачає інші форми розрахунків, аніж грошова, наприклад, взаємозалік.

Так, статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних однорідних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою однієї із сторін не є бартером.

Отже взаємозалік, як от зарахування однорідних зустрічних вимог і розрахунки є окремими, різними поняттями, оскільки, взаємозалік визначений як підстава припинення зобов'язання, а не розрахунків; розрахунки охоплюються іншою підставою припинення зобов'язання - виконання; об'єктом взаємозаліку є вимоги, а об'єктом розрахунків є гроші; взаємозалік не віднесено до переліків видів (форм) безготівкових розрахунків, наведених у ст. 1088 ЦК України та ст. 341 ЦК України. Відтак проведення взаємозаліку не є проведенням розрахунків, а тому не може порушувати приписи п. 291.6 ст. 291 Податкового кодексу України.

З огляду на вищезазначене, покликання позивача на приписи п. 291.6 Податкового кодексу України, з якими погодився місцевий господарський суд, та відмовив у зарахуванні зустрічних однорідних грошових вимог за заявою відповідача/апелянта, строк виконання яких настав, є помилковим.

Разом з тим, висновок місцевого суду, що зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, призведе до збитковості підприємницької діяльності останнього в цілому, спонукає до відповідальності передбаченої податковим законодавством та негативно впливатиме на фінансовий стан СПД-ФО ОСОБА_2 ґрунтується на припущенні, а не фактичних обставинах справи.

Висновок місцевого суду про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 14433,04 грн. інфляційних втрат та 3417,62 грн. 3% річних суд є передчасними, оскільки позивач таких вимог у позовній заяві - не заявляв, що підтверджується змістом самої позовної заяви (том І, а. с. 6-9), такі вимоги були зазначені позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог - 08.07.2016 р. за вхідним № 3525/16, яка подана суду першої інстанції після початку розгляду справи по суті, яке розпочалося 14.06.2016 р., про що зазначено вище у цій постанові, та є новою вимогою порівняно з первісним позовом, а не збільшенням якісних показників за первісною вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, відтак колегія суддів вважає, що вимоги позивача в цій частині слід залишити без розгляду.

Є безпідставними покликання апелянта на те, що за позовом позивача строк виконання зобов'язання ще не настав, так як відповідач не отримав, відповідно до п. 4.2. договору, товарно-транспортної документації, передбаченої п. 2.8. Договору, оскільки, як вбачається з матеріалів даної справи, позивач надсилав на юридичну адресу відповідача, рахунки-фактури, акти виконаних робіт, ЦМР, замовлення, за кожним із вищенаведених 5-ти позицій /замовлень/, в т.ч. підтвердження про прибуття ТЗ, інвойс, розхідну накладну, рекомендованою кореспонденцією (штрихкодовий № 0740017030764), з описом вкладення у цінний лист за підписом працівника пошти та відтиском штампа пошти - 10.11.2015 р. (том ІІ, а.с. 12), які апелянт/відповідач отримав під розписку - 13.11.2015 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням та фіскальним чеком (том ІІ, а.с. 13), а також заявою про припинення зобов'язання зарахуванням (том І, а. с. 30-31).

Інші доводи апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, так як вони спростовуються матеріалами справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України). Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, дослідивши матеріали даної справи та з'ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення даного спору, колегія суддів прийшла до висновку, апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2016 року у справі № 914/1469/16 в скасувати частково і постановити нове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Іскра" (79066, м. Львів, вул. Вулецька, 14, ідентифікаційний код 00214244) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2 (09600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 160065,54 грн. основного боргу та 2400,98 грн. судового збору. В задоволенні решти позову - відмовити.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку в сумі 2641,08 грн. покласти на позивача пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32 - 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2016 року у справі № 914/1469/16 - скасувати частково і постановити нове рішення.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Іскра" (79066, м. Львів, вул. Вулецька, 14, ідентифікаційний код 00214244) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2 (09600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 160065,54 грн. основного боргу та 2400,98 грн. судового збору.

5. В задоволенні решти позову - відмовити.

6. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2 (09600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Іскра" (79066, м. Львів, вул. Вулецька, 14, ідентифікаційний код 00214244) 2641,08 грн. судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

7. Місцевому господарському суду видати накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

9. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

02.03.2017 р. оголошено вступну і резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 09.03.2017 р.