ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
"15" жовтня 2009 р. справа № 5020-11/185
За позовом: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(99011, АДРЕСА_1)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)
про спонукання до укладення договору купівлі-продажу комунального майна,
Суддя Дмитрієв В.Є.
Представники сторін:
позивача - Сарахман С.О., довіреність б/н від 01.04.2008, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради;
відповідача - ОСОБА_4, довіреність № 92 від 30.01.2007, ФОП ОСОБА_2,
третьої особи - Сарахман С.О., довіреність № 03-15/3879 від 08.09.2009, Севастопольська міська рада.
СУТЬ СПОРУ:
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі –позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) про спонукання до укладення договору купівлі-продажу комунального майна
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 01.09.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-11/185, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Севастопольську міську Раду.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Розгляд справи відкладався за клопотанням представника відповідача.
13.10.2009 відповідач звертався до суду із зустрічними позовними заявами (вх.№№ 3284, 3289) до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про спонукання до укладення договору купівлі-продажу.
Відповідно до ухвал суду від 14.10.2009 зазначені зустрічні позовні заяви повернуті відповідачеві без розгляду на підставі пунктів 4, 6, 10 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України.
Представникам сторін та третьої особи у судовому засіданні роз'яснені їхні процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, третьої особи суд, -
ВСТАНОВИВ:
02.06.2005 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради із заявою про включення нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м.Севастополь, вул.В.Морська, 41, до переліку об’єктів, які підлягають приватизації (а.с. 9-10).
Проте, позивачем відмовлено у задоволенні вказаної заяви відповідача з посиланням на рішення Севастопольської міської Ради № 1926 від 15.05.2007 „Про внесення доповнень та змін до рішення Севастопольської міської Ради № 359 від 11.12.2002 „Про затвердження Переліку об’єктів культурної спадщини, соціально значущих для міста (у тому числі не житлових приміщень, займаних ними), які відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається”, в якому Севастопольська міська Раді признала спірний об’єкт, таким, що не підлягає приватизації.
Постановою господарського суду міста Севастополя від 26.03.2007 по справі № 20-6/182 за позовом суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, Севастопольської міської Ради про визнання незаконними дій Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, позов задоволений повністю: визнано незаконними дії Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради по розгляду заяви про включення об’єкту –вбудованого нежитлового приміщення підвального поверху загальної площею 78,5 кв.м, що розташоване в м.Севастополі за адресою вул.В.Морська, 41 у перелік об’єктів, яки підлягають приватизації; визнано за суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 право на проведення приватизації вбудованого нежитлового приміщення підвального поверху загальної площею 78,5 кв.м, що розташоване в м.Севастополі за адресою вул.В.Морська, 41 та шляхом викупу; зобов’язано Севастопольську міську Раду розглянути та прийняти рішення про включення об’єкту комунальної власності - вбудованого нежитлового приміщення підвального поверху площею 78,5 кв.м, що розташоване в м.Севастополі за адресою вул.В.Морська, 41, до переліку об’єктів, що підлягають приватизації; визнано нечинним рішення виконавчого комітету Севастопольської міської Ради народних депутатів від 17.07.1990 № 11/915 „Про внесення до Переліку пам’ятників архітектури та містобудування місцевого значення містобудівного комплексу міського кільця міста Севастополя” у частини включення в перелік пам’ятників архітектури та містобудування місцевого значення будинок № 41 по вул.Велика Морська у м.Севастополі.
Рішенням Севастопольської міської Ради № 3881 від 13.03.2008 „Про внесення змін до рішення Севастопольської міської Ради № 2061 від 12.06.2007 „Про програму оптимізації структури комунального майна та підвищення ефективності його використання на 2007-2010 роки в місті Севастополі” зазначений об’єкт був включений до переліку об’єктів, які підлягають приватизації.
Листом № 3260 від 29.07.2009 позивач надіслав відповідачу пропозицію про укладення договору купівлі-продажу комунального майна, що підтверджується описом вкладення (а.с. 23).
Проте, за твердженням позивача, відповідач ухиляється від укладення вказаного договору, відповіді на пропозицію позивача не надав.
Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов’язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 179 Господарського кодексу України господарсько-договірними зобов’язаннями є майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і не господарюючими суб’єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів. Частиною сьомою статті 179 вказаного Кодексу передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України). Договір набирає чинності з моменту його укладення (частина друга статті 631 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Стаття 641 Цивільного кодексу України встановлює, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.
Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Положення аналогічного змісту містяться й у Господарському кодексі України (частина друга статті 180 Господарського кодексу України). При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Крім того, в основу формування договірних зобов’язань відповідно до Господарського кодексу України покладений принцип вільного волевиявлення, відповідно до якого вирішення судом неврегульованих умов, що виникли при укладенні договору, можливо лише за спільною згодою усіх сторін.
Відповідно до Листа Вищого господарського суду України N 01-8/211 від 07.04.2008 року "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов’язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього.
Матеріали справи містять проект договору, наданий позивачем, із зазначенням істотних умов договору, а саме: предмету договору, порядку оплати, відповідальності сторін за невиконання умов договору, проте покупцем у вказаному договорі зазначений ОСОБА_6, незважаючи на те, що відповідачем по справі є ОСОБА_2. Зазначене свідчить про недосягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов.
Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. Тобто, у тому випадку, коли договір, що укладається, не ґрунтується на обов’язковому для суб’єкта господарювання державному замовленні або не є обов’язковим для укладання через пряму вказівку закону, спір про спонукання до укладання договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв’язані зобов’язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.
Судом також встановлено, що вказаний договір не є обов’язковим для укладання через пряму вказівку закону, попереднього договору між сторонами не існувало, взаємної згоди з цього приводу сторони також не дійшли.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до абзацу 1 пункту 24 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/482 від 13.08.2008 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” частиною третьою статті 84 ГПК у спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення зазначаються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Проте, як зазначалось вище, проект договору, наданий позивачем , із зазначенням у якості покупця ОСОБА_6, незважаючи на те, що відповідачем по справі є ОСОБА_2, судом не приймається до уваги.
Згідно зі статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита та на інформаційне –технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82–85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя В.Є. Дмитрієв
Рішення оформлено відповідно до
вимог статті 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 16.10.2009
Розсилка:
1. Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
2. ФОП ОСОБА_2
(99011, АДРЕСА_1)
3. Севастопольська міська Рада
(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)
4. Справа