24.02.2017 Справа № 756/13764/16-ц

Справа № 756/13764/16-ц

Провадження № 2/756/1344/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2017 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Шумейко О.І.,

за участю секретаря - Дуб В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

у жовтні 2016 року позивач звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є річною сестрою ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. До складу спадкової маси увійшла квартира АДРЕСА_1, право власності на яку було набуто спадкодавцем за життя в порядку приватизації державного житлового фонду. На випадок своєї смерті ОСОБА_4 склала заповіт, за яким усе своє майно заповіла позивачу. Однак при зверненні до нотаріуса позивач дізналася, що 06 жовтня 2016 року спірна квартира була відчужена на користь ОСОБА_2, продаж квартири здійснювався від імені ОСОБА_3, який у свою чергу набув право власності на вказану квартиру на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 05 жовтня 2014 року. Проте як свідчать правовстановлюючі документи спірна квартира була приватизована ОСОБА_4 ще у 1998 році, що виключає повторну приватизацію квартири. Відтак, позивач вважає, що ОСОБА_5 не міг набути право власності на спірну квартиру шляхом приватизації, а свідоцтво про право власності на житло є очевидно підробленим. Оскільки ОСОБА_5 на момент продажу спірної квартири не був власником такої, договір купівлі-продажу квартири, укладений між відповідачами суперечить ст.ст. 655,656 ЦК України, а тому має бути визнаний недійсним. Позивач наголошує, що вона є єдиним спадкоємцем щодо майна померлої ОСОБА_4, спадкове майно належить їй з часу відкриття спадщини, а тому спірна квартира, на думку позивача, вибула з її володіння поза її волею та відповідно має бути витребувана з чужого незаконного володіння на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України.

За таких обставин, позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ангеловською О.С., зареєстрований в реєстрі за № 1790, витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право власності на квартиру АДРЕСА_1. (а.с. 41-45)

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представником відповідача ОСОБА_2 до матеріалів справи долучені заперечення проти заявлених позовних вимог, в яких останній посилається на те, що при зверненні до суду позивач просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 06 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, однак такого правочину не існує. Позивач не є стороною оспорюваного договору, що на думку представника відповідача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Позивач не набувала права власності на спірну квартиру, а тому така не може бути витребувана у відповідача ОСОБА_2, який у свою чергу є добросовісним набувачем.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засіданні не з'явився, явку свого представника не забезпечив, повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у судових засіданнях, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11 жовтня 2016 року. (а.с. 74)

29 листопада 2003 року спадкодавець ОСОБА_4 склала заповіт, за яким усе своє майно, з чого б воно не складалося, заповіла ОСОБА_1, про що свідчить заповіт, посвідчений державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори Шевченко Н.М. (а.с. 79)

21 жовтня 2016 року позивач звернулася до приватного нотаріуса КМНО Сташкової А.Г. із заявою про прийняття спадщини щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г. від 24 жовтня 2016 року позивачу стало відомо, що квартира АДРЕСА_1 відчужена на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2016 року.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, слідчим відділом Оболонського УП ГУ НП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100050010224 від 08 жовтня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва Дев'ятка В.В. від 27 жовтня 2016 року слідчому Оболонського УП ГУ НП в м. Києві Лисюку Д.О. надано тимчасовий доступ до оригіналу договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, де покупцем зазначено ОСОБА_2, а також оригіналів всіх інших документів, пов'язаних із державною реєстрацією права приватної власності ОСОБА_2 на вказану квартиру, які перебувають у володінні приватного нотаріуса КМНО Ангеловської О.С.

Під час розгляду даної справи на підставі ухвали суду старший слідчий Оболонського УП ГУ НП в м. Києві Д. Лисюк надіслав на адресу суду копію договору купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2016 року, укладеного між відповідачами, а також копії документів, на підставі яких було здійснено нотаріальне посвідчення правочину.

З документів, отриманих від слідчого поліції, вбачається, що під час укладення оспорюваного договору відповідач ОСОБА_5 надав копію довідки за формою № 3, за якою він був зареєстрований та проживав у спірній квартирі з 11 червня 2004 року, довідка видана ЖБК «Оболонь-10», копію свідоцтва про право власності на житло від 05 липня 2004 року, № 37481, виданого відділом приватизації Оболонської районної у м. Києві держадміністрації. Згідно з вказаним свідоцтвом відповідач ОСОБА_5 набув право приватної власності на спірну квартиру в порядку приватизації згідно з Законом України «Про приватизації державного житлового фонду», право власності на квартиру за ОСОБА_5 зареєстрованого Київським МБТІ 12 липня 2004 року № 7680. Крім того, відповідач ОСОБА_5 надав інформаційну довідку, видану 04 жовтня 2016 року НЖ-2016№ 2495, яка за своїм змістом підтверджує вказані вище обставини, технічний паспорт на спірну квартиру, виготовлений ТОВ «Подільська інжинірингова компанія» станом на 05 жовтня 2016 року. (а.с. 59-71)

Однак при перевірці вказаних обставин шляхом витребування інформації та документів від Київського МБТІ, ЖЕК № 508 Оболонського району м. Києва, комунального концерну «Центр комунального сервісу», факт набуття 12 липня 2004 року відповідачем ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру не підтвердився з огляду на наступне.

Відповідно до листа КП «Київського міського бюро технічної інвентаризації» від 27 січня 2017 року № 062/14-822 (И-2017) згідно з даними реєстрових книг Київського МБТІ квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 10 листопада 1998 року. До листа комунальним підприємством долучено копію свідоцтва про право власності на житло від 10 листопада 1998 року, № 1339/1769, виданого ДП «Екос» АТ «Київміськбуд» на ім'я ОСОБА_4, що підтверджує набуття права приватної власності на спірну квартиру в порядку приватизації державного житлового фонду.

Згідно з листом комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 30 січня 2017 року № 02/05/02-38 на адресу суду направлено довідку Ф-3 на квартиру АДРЕСА_1. За довідкою, виданою 30 січня 2017 року комунальним концерном «Центр комунального сервісу», за № 84/7869, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована одна особа: ОСОБА_4, 1950 року народження, починаючи з 24 жовтня 1980 року.

Також відповідно до листа ЖБК «Оболонь-10» від 16 лютого 2017 року № 7/17 у відповідь на запит представника позивача ЖБК «Оболонь-10» повідомило, що довідка форми № 3 від 05 жовтня 2016 року на ім'я ОСОБА_3 про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, не видавалася, оскільки даний будинок та ОСОБА_5 ніякого відношення до ЖБК не мають. Довідки за формою № 3 видаються ЖБК «Оболонь-10» виключно тільки зареєстрованим особам, які проживають у будинку АДРЕСА_2.

Згідно з листами Управління житлово-комунального господарства Оболонської РДА від 01 грудня 2016 року № 734 та від 30 грудня 2016 року № 489 в органі приватизації інформація щодо приватизації житла в будинку АДРЕСА_1 відсутня, приватизація вищевказаної квартири органом приватизації державного житлового фонду не здійснювалась. (а.с. 46, 88)

Оцінюючи докази, зібрані під час розгляду справи, у їхній сукупності та взаємозв'язку, суд доходить висновку, що станом на 06 жовтня 2016 року відповідач ОСОБА_5 не був власником спірної квартири, документи, надані ним під час посвідчення приватним нотаріусом КМНО Ангеловською О.С. оспорюваного правочину, не відповідали дійсності. За таких обставин, договір купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2016 року, укладений між відповідачами, підлягає визнанню недійсним, як такий, що був вчинений без дотримання вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України та суперечив вимогам ст. ст. 655, 656, 658 ЦК України, оскільки відповідач ОСОБА_5 - продавець квартири не набув право власності на таку у встановлений законом спосіб та відповідно не мав право розпорядження спірною квартирою.

У вказаній квартирі з 24 жовтня 1980 року проживала та була зареєстрована ОСОБА_4, яка 10 листопада 1998 року на підставі свідоцтва про право власності на житло набула право приватної власності на спірну квартиру в порядку безоплатної приватизації державного житлового фонду. Такі обставини підтверджені належними та допустимими доказами.

У відповідності до положень ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За умовами ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно з ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. (стаття 1269 ЦК України )

Положеннями статті 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як убачається з копії спадкової справи щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, позивач звернулася до приватного нотаріуса КМНО Сташкової А.Г. із заявою про прийняття спадщини 21 жовтня 2016 року, тобто з дотриманням строків для прийняття спадщини. Позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом.

Спадкодавець набула право приватної власності на спірну квартиру за своє життя, відтак, квартира АДРЕСА_1 увійшла до спадкової маси після смерті ОСОБА_4

Позивач позбавлена можливості у позасудовому порядку отримати свідоцтво про право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом, оскільки за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказану квартиру зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_2 Вказані обставини дають право позивачеві звернутися до суду з вимогами про визнання за нею права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом.

За приписами ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень")

Згідно з п. 16 Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок» від 01 липня 2015 року набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння (стаття 388 ЦК). Набувач визнається недобросовісним, коли він знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння (стаття 390 ЦК). Таким чином, набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.

Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" визначено, що відповідно до статті 387 ЦК та частини 3 статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Під час розгляду такого позову відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Добросовісність володіння, набуття майна створюють ще одну важливу перевагу для незаконного володільця речі, а саме: коли від недобросовісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках, то від добросовісного законного набувача - у разі коли майно загублене, викрадене або вибуло з володіння власника (іншої особи, якій він передав майно у володіння) іншим шляхом поза їхньою волею (стаття 388 ЦК).

Якщо річ було продано особою, яка одержала її за договором від власника, добросовісному набувачеві, то від останнього власник не може витребувати свою річ, оскільки у цьому випадку річ вибула як з володіння власника, так і з володіння його контрагента за договором з їх власної волі, тому право власника на витребування своєї речі з незаконного володіння обмежується інтересами добросовісного набувача.

Якщо майно набуте безоплатно, навіть і добросовісним набувачем, від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках.

Отже, власник майна не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи за сукупності трьох умов: а) набувач має бути добросовісним набувачем - він не повинен знати, що купує майно не у власника; б) майно має бути придбане набувачем за гроші, тобто повинно бути саме купленим; в) власник має втратити володіння цим майном з власної волі.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_4 за своє життя набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку. У зв'язку з прийняттям спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_4, спірна квартира належить позивачу з ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто з дня відкриття спадщини.

Позивач не є стороною оспорюваного правочину, а тому має право на витребування квартири з чужого володіння. Матеріалами справи не підтверджена недобросовісність відповідача ОСОБА_2 під час придбання спірної квартири. Разом з тим, спадкодавець до дня смерті проживала у належній їй на праві власності квартирі. Докази того, що вказана квартира була за згодою ОСОБА_4 передана у володіння іншим особам, відсутні. Відчуження квартири за оспорюваним правочином відбулося після смерті власника квартири. Позивач не давала свого дозволу на володіння або користування квартирою як відповідачам, так і іншим особам. Наведені обставини дозволяють зробити висновок, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння власника поза її волею, що є підставою для витребування квартири з володіння ОСОБА_2 на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідачів судовий збір у сумі 2003,20 грн. на користь позивача в рівних частках.

Керуючись ст.ст.4, 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О.С., реєстровий номер 1790.

Визнати за ОСОБА_1, громадянкою Республіки Беларусь, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 29,4 кв.м., житловою площею14,7 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Витребувати з володіння ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, громадянкою Республіки Беларусь, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 29,4 кв.м., житловою площею14,7 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судовий збір у сумі 2003 (дві тисячі три) гривні 20 копійок в рівних частках.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.І. Шумейко