Справа № 242/568/17

Провадження № 2-а/242/67/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2017 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого судді Капітонова В.І. , при секретарі Островерховому Д, С., за участю представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Селидове адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії. На обґрунтування вимог вказав, що на підставі Постанови Верховної ОСОБА_3 України від 08.09.2016 року позивача було звільнено із займаної посади у зв’язку з виходом у відставку. Він звернувся до УПФУ в м.Селидове Донецької області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, яке йому призначено з 21.09.2016 року. З розпорядження відповідача вбачається, що щомісячне грошове утримання судді у відставці призначено у розмірі 86% від заробітку працюючого судді на відповідній посаді. 25 січня 2017 року позивач звернувся до ПФУ м.Селидове із заявою від 25.01.2017 року про перерахунок пенсії. Відповідно до розпорядження від 30.01.2017 року перерахунок по заробітній платі зроблено із розрахунку 86% від заробітної плати та не зараховано період з 12.05.1976 року по 14.05.1987 року у службі в лавах військово-морського флоту, та період навчання в Донецькому державному університеті з 01.09.1982 року по 01.08.1987 року. Вважає дії відповідача протиправними. З урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку призначеного йому грошового утримання судді у відставці; зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці строк проходження строкової військової служби з 12.05.1976 року по 14.05.1979 року та половину строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі – Донецькому державному університеті з 01.09.1982 року по 01.08.1987 року; зобов'язати відповідача здійснити йому перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від заробітку працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з 21.09.2016 року з урахуванням раніше здійснених виплат.

В судове засіданні позивач ОСОБА_2 не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, підтримала раніше надані заперечення, просила відмовити в задоволенні позову. Вважає, що УПФУ діяв в рамках діючого законодавства, тому підстав для перерахунку призначеного позивачу довічного грошового утримання не вбачається.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 в період з 13.05.1993 року до 15.04.2015 року працював суддею Ленінського районного суду м.Донецька, та з 16.04.2015 року по 20.09.2016 року суддею Селидівського міського суду Донецької області, що підтверджується записами №18-34 трудової книжки БТ-І №0263221 .

Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 08.09.2016 року №1515-VІІІ ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Селидівського міського суду Донецької області у зв’язку з поданням заяви про відставку, та наказом голови Селидівського міського суду Донецької області № 56-к від 20.09.2016 року позивача було відраховано зі штату Селидівського міського суду Донецької області у зв’язку з виходом у відставку.

21.09.2016 року позивач звернувся до відповідача - УПФУ в м. Селидове Донецької області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Згідно розпорядження відповідача вбачається, що щомісячне грошове утримання судді у відставці позивачу призначено в розмірі 86% від заробітку працюючого судді на відповідній посаді. Для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зарахований стаж судді 23 роки 4 місяці 7 днів.

До стажу позивача не зараховано половину періоду навчання за денною формою у вищому навчальному закладі – Донецькому державному університеті з 01.09.1982 року по 01.08.1987 року та період з 12.05.1976 року по 14.05.1987 року служби в лавах військово-морського флоту до стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки у довідці про розрахунок стажу судді наданій позивачем відсутні відомості про період перебування на строковій службі в лавах Збройних сил СРСР та період навчання у вищому навчальному закладі – Донецькому державному університеті з 01.09.1982 року по 01.08.1987 року.

Встановивши обставини справи, суд вважає за необхідне перейти до визначення правового регулювання спірних правовідносин та оцінки доказів.

Право на відставку судді визначено Законом України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (який був чинний на момент виникнення спірних відносин, далі - Закон №2453-VI).

Відповідно до частини 1 статті 109 Закону №2453-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно з вимогами статті 131 Закону №2453-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражі України; члена ВРУ, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державного і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Водночас, відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VI (в редакцій чинній станом до 25.03.2015 року), судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15.12.1992 року №2862-ХІІ «Про статус суддів».

Відповідно до частини 1 статті 43 Закону №2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом 2 частини 4 цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з пунктом 3.1 Постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 03.09.2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Отже, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VI було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби.

Вказані висновки узгоджуються із позицією колегії суддів  Судової палати  в адміністративних судах  Верховного Суду України у постанові  від 06 липня 2016 року №П/800/426/14.

Також, Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016 були визнані неконституційними, зокрема, положення  частини 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, які передбачали зменшення розміру щомісячного грошового утримання  судді.

При цьому Конституційний Суд України визначив порядок виконання рішення, відповідно до якого частина 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року №192-VIII, а саме, «щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання».

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє верховенство права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Принцип верховенства права як першочерговий закріплений у статтях 7, 8 КАС України.

Статтею 22 Конституції України визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Незалежність суддів закріплена в Конституції України, отже, статус судді, який зберігається і за суддею у відставці, є конституційним.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Отже, враховуючи вищезазначені рішення Конституційного Суду, не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах положення Закону, які призводять до звуження прав судді, а саме, до зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки такі положення, як і положення Закону, поставлені на розгляд Конституційним Судом, визнані неконституційними та такими, що звужують права судді, шляхом зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Вищенаведене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Наведені положення підтверджуються й міжнародними стандартами у сфері судочинства.

Так, згідно пункту 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17.11.2010 року Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки - «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».  

Виходячи з наведеного, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою (пенсією), але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних законних очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при звільненні його з посади (відставки), яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

Пунктом 1.2 Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за №200/14891, встановлено, що щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акту Верховної ОСОБА_3 України або Президента України про звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку, у тому числі, у відставку за станом здоров'я, що перешкоджає  продовженню виконання обов'язків, та припинення виплати щомісячного грошового утримання працюючому судді, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду. У разі звернення пізніше  трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду щомісячне довічне утримання призначається з дня звернення.

Крім того, у постанові  від 01.07.2014 року в справі №21-244а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Згідно запису №4,11,12, який міститься в трудовій книжці БТ-І №0263221, а також військового квитка НУ №6570687 та диплому про вищу юридичну освіту РВ №754254, що належать позивачу, вбачається наступне: - з 12.05.1976 року по 14.05.1979 року ОСОБА_2 перебував на строковій службі в лавах військово- морського флоту; з 01.09.1982 року по 01.08.1987 року він навчався на денній формі у Донецькому державному університеті; - з 13.05.1993 року по 15.04.2015 року – був обраний суддею Ленінського районного суду м. Донецька, та з 16.04.2015 року по 20.09.2016 року – призначено на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2  КАС України  завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що стаж роботи позивача, який дає йому право, як судді у відставці на одержання щомісячного грошового утримання, складає 28 років 09 місяців 24 дні ( ? періоду навчання – 02 роки 05 місяців 15 днів + служба в лавах військово-морського флоту – 03 роки 02 дні + стаж роботи на посаді судді – 23 роки 04 місяці 07 днів), а тому відповідно до частини 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), щомісячне довічне грошове утримання позивача повинно складати 90% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді (20 років = 80% та додати 8 років (1 рік*2%).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідач, відмовивши позивачу в перерахунку щомісячного грошового утримання судді з 86% на 90% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді, не зарахувавши до стажу роботи позивача, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарний період строку навчання та період перебування на строковій військовій службі, порушив Конституцію України, вимоги рішення Конституційного суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), а саме діяв неправомірно, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги ст. 97 КАС України, оскільки ОСОБА_2 не заявлено клопотання про компенсацію судових витрат, суд не присуджує на користь позивача понесені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 2,18,19,71,87,104,105,122ч.4,158-163,186 КАС України, Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992р. № 2862-XII, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-YI, ст.ст.8,19,21,22,58,126 Конституції України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Селидове Донецької області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_2 до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду проходження строкової військової служби та періоду навчання за денною формою у вищому навчальному закладі.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Селидове Донецької області зарахувати ОСОБА_2 до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарний період проходження строкової військової служби з 12 травня 1976 року по 14 травня 1979 року , та половину строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі з 01 вересня 1982 року по 01 серпня 1987 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Селидове Донецької області здійснити ОСОБА_2 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від заробітку працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з 21 вересня 2016 року з урахуванням раніше здійснених виплат.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. Якщо було подано апеляційну скаргу, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду Донецької області через Селидівський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17.03.2017 року.

Суддя В. І. Капітонов