ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 750/1536/20

провадження № 51-1763 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 листопада 2021 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270010004102, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Рудка Чернігівського району Чернігівської області, зареєстрованого там само на АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого, останній раз за вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2008 року за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 115, статтями 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років 6 місяців, звільненого 24 червня 2019 року по відбутті покарання,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 5 ст. 185, частинами 2, 3 ст. 289, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ст. 257, частинами 1, 2 ст. 263, пунктами 1, 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України;

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Чернігова, зареєстрованого там само на АДРЕСА_3 , жителя АДРЕСА_4 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 289, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 289, ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, частинами 1, 2 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 листопада 2021 року ОСОБА_8 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 289 КК України на строк 8 років з конфіскацією належного йому майна, за ч. 2 ст. 185 КК України на строк 5 років, за ч. 3 ст. 289 КК України на строк 12 років з конфіскацією належного йому майна, за ч. 5 ст. 185 КК України на строк 12 років з конфіскацією належного йому майна, за ч. 4 ст. 187 КК України на строк 15 років з конфіскацією належного йому майна, за ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України на строк 5 років з конфіскацією належного йому майна, за ст. 257 КК України на строк 15 років з конфіскацією належного йому майна, за ч. 1 ст. 263 КК України на строк 7 років, за ч. 2 ст. 263 КК України на строк 2 роки, а за пунктами 1, 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України його засуджено до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

За цим же вироком ОСОБА_9 визнано невинуватим за пред`явленим обвинуваченням за ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. Водночас ОСОБА_9 засуджено та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 289 КК України на строк 10 років з конфіскацією належного йому майна, за ч. 5 ст. 185 КК України на строк 10 років з конфіскацією належного йому майна, за ст. 257 КК України на строк 13 років з конфіскацією належного йому майна, за ч. 4 ст. 187 КК України на строк 12 років з конфіскацією належного йому майна, за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 289 КК України на строк 9 років з конфіскацією належного йому майна; за ч. 1 ст. 263 КК України на 4 роки, за ч. 2 ст. 263 КК України на строк 2 роки, а також його засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією належного йому майна.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Крім того, за цим же вироком ОСОБА_10 засуджено за ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 289, ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією належного йому майна. Судові рішення щодо нього в касаційному порядку не переглядаються.

Також суд задовольнив цивільний позов прокурора й ухвалив стягнути з ОСОБА_8 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , з кожного, витрати на лікування потерпілого ОСОБА_11 : на користь КНП «Чернігівська міська лікарня № 1» ЧМР у розмірі 1045,38 грн, на користь КНП «Чернігівська обласна лікарня» ЧОР у розмірі 2236,13 грн.

Суд частково задовольнив цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 та ухвалив стягнути на його користь із ОСОБА_8 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , з кожного, по 2627,12 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та по 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Також суд у вироку прийняв рішення про розподіл процесуальних витрат, долю речових доказів та інших заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він у період з 21:00 10 липня до 05:00 11 липня 2019 року, перебуваючи біля буд. № 2 на вул. Шевчука в м. Чернігові, діючи повторно, умисно, з корисливих мотивів, незаконно заволодів автомобілем марки ВАЗ-21150 (д.н.з. НОМЕР_1 ) вартістю 59 858,45 грн, який належить ОСОБА_12 . Після цього ОСОБА_8 , діючи повторно, таємно викрав із цього автомобіля належне ОСОБА_13 майно (різного роду автоприлади, інструменти тощо) загальною вартістю 4120 грн.

Надалі в період із 16 до 20 липня 2019 року ОСОБА_8 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою збагачення шляхом незаконного заволодіння транспортними засобами і майном, яке в них перебуває, створив та очолив організовану злочинну групу, до складу якої залучив ОСОБА_10 і ОСОБА_9 . Для забезпечення стійкого функціонування й ефективної протидії викриттю ОСОБА_8 розробив план злочинної діяльності цієї групи, який довів до відома її учасників, і розподілив між ними ролі.

Так, ОСОБА_8 як організатор здійснював загальне керівництво групою, розподіляв ролі між її учасниками, визначав порядок їхніх дій під час вчинення кримінальних правопорушень, брав безпосередню участь у їх вчиненні, віднаходив транспортні засоби, які вони будуть викрадати, безпосередньо проникав до салону автомобілів, запускав двигун і переміщував їх до визначених ним місць зберігання, шукав цінне майно у викрадених транспортних засобах і реалізовував його, розподіляв грошові кошти, отримані від продажу майна між учасниками організованої злочинної групи.

Згідно з розробленим планом і розподілом ролей, ОСОБА_10 брав активну участь у вчиненні кримінальних правопорушень, а саме: з метою контролю обстановки й уникнення викриття злочинних дій інших співучасників спостерігав за навколишньою обстановкою під час безпосереднього викрадення транспортних засобів, у разі виникнення небезпеки викриття мав негайно повідомити про це ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Також ОСОБА_10 за необхідності допомагав переміщувати транспортні засоби з місць стоянки.

Зацимжепланом ОСОБА_9 бравактивнуучастьувчиненнікримінальнихправопорушень, зокрема, наавтомобілімарки BMW 318i (д.н.з. НОМЕР_2 ), якийперебувавуйогокористуванні, підвозивучасниківорганізованоїгрупидомісцьвчиненнякримінальнихправопорушеньіпотімперевозиввикраденемайно, зметоюконтролюобстановкипідчаснезаконногозаволодіннятранспортнимизасобамита уникнення викриттязлочиннихдійіншихспівучасниківспостерігавза навколишньою обстановкою, а вразівиникненнянебезпекивикриттямавнегайноповідомитипроце ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , окреслювавмаршрутпереміщеннявикраденихтранспортнихзасобівдовизначеного ОСОБА_8 місцяізабезпечувавїх супровід, уразінеобхідностізадопомогоювказаногоавтомобілябуксирував викрадені транспортнізасобидомісцьпереховування, шукавціннемайноу викрадених автомобіляхіреалізовувавйого.

У такий спосіб організована злочинна група з подальшим трансформуванням в озброєну організовану групу - банду у складі ОСОБА_8 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 протягом липня - серпня 2019 року здійснювала свою злочинну діяльність.

Так, 21 липня 2019 року близько 01:00 ОСОБА_8 , за пособництвом ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , діючи повторно, організованою групою, перебуваючи біля будинку № 43 на вул. Рокосовського в м. Чернігові, умисно, незаконно заволоділи автомобілем марки «Daewoo Matiz» (д.н.з. НОМЕР_3 ) вартістю 73 727,4 грн, що належить ОСОБА_14 .

Надалі ОСОБА_8 прибув на цьому автомобілі до будинку АДРЕСА_5 , де організованою групою він і ОСОБА_9 , за пособництвом ОСОБА_10 , діючи повторно, таємно викрали належні ОСОБА_14 кухонні меблі загальною вартістю 4704 грн, що перебували в цьому автомобілі, а потім перевезли цей транспортний засіб у лісосмугу поблизу вказаного населеного пункту, де таємно викрали з нього належне ОСОБА_14 автомобільне приладдя, запчастини та інші речі на загальну суму 9750,59 грн.

Після цього 21 липня 2019 року в період з 01:00 до 04:13, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , за пособництвом ОСОБА_10 , перебуваючи біля будинку № 135 на вул. Миру в с. Рудка, діючи повторно, організованою групою, незаконно заволоділи автомобілем марки ВАЗ-2121 (д.н.з. НОМЕР_4 ) вартістю 58 174,40 грн, що належить ОСОБА_15 .

Надалі в період з 21 до 31 липня 2019 року ОСОБА_8 з метою трансформування організованої групи в озброєну банду для нападу на окремих осіб, за невстановлених обставин придбав зброю та бойові припаси, якими забезпечив групу для використання за цільовим призначенням, а саме:

- пістолет-кулемет, автомат, пістолет із приладом безшумної стрільби, виготовлені саморобним способом, 7,62 мм револьвер системи Нагана, які є вогнепальною зброєю, придатною для стрільби;

- дві наступальні осколочні ручні гранати РГД-5, які є боєприпасами, придатними до вибуху;

- 33 бойові проміжні патрони з кулями зі сталевими сердечниками (5,45x39), 22 патрони, виготовлені саморобним способом, 30 бойових пістолетних патронів із кулями зі свинцевими сердечниками (7,62x25 ТТ), 10 бойових проміжних патронів із кулями підвищеної пробивної здатності (5,45x39), два бойові проміжні патрони з трасуючими кулями (5,45x39), 11 пістолетних патронів з кулями зі сталевими сердечниками (9х18ПМ), чотири пістолетні патрони з кулями зі свинцевими сердечниками (9х18ПМ), 200 гвинтівочних спортивно-мисливських патронів (5,6-мм), 13 спортивних револьверних патронів «В-1» калібру 7,62х39R, які є боєприпасами, придатними до стрільби.

Зазначену зброю та боєприпаси ОСОБА_8 зберігав за місцем свого проживання в АДРЕСА_2 , про що були обізнані всі учасники організованої групи.

У цей же період ОСОБА_8 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , перебуваючи в лісовому масиві поблизу садівничого неприбуткового товариства «Заріччя» у м. Чернігові (вул. Кільцева, 6), з метою перевірки придатності вогнепальної зброї здійснювали з неї постріли, після чого ОСОБА_8 прийняв рішення вчинити розбійний напад на таксиста із застосуванням вогнепальної зброї, про що повідомив ОСОБА_10 і ОСОБА_9 .

Згідно з узгодженим планом, у ніч з 31 липня на 01 серпня 2019 року ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у складі організованої злочинної групи - банди, узявши із собою 7,62-мм револьвер системи Наган зразка 1895 року, № НОМЕР_5 , споряджений патронами, про наявність якого були обізнані всі учасники групи, прибули до ТЦ «Мегацентр» у м. Чернігові (просп. Миру, 49), там сіли в автомобіль марки «Daewoo Nexia» (д.н.з. НОМЕР_6 ) із фішкою таксі, за кермом якого перебував ОСОБА_11 , та замовили поїздку до Чернігівської загальноосвітньої школи-інтернату в м. Чернігові (вул. Гагаріна, 50). Під`їхавши до будинку № 26 на вказаній вулиці, ОСОБА_8 дав вказівку зупинитися, після чого, діючи згідно з планом, відомим усім учасникам, з метою спостереження за обстановкою та гарантування безпеки, ОСОБА_9 вийшов з автомобіля, а ОСОБА_10 залишився на задньому пасажирському сидінні.

У цей час ОСОБА_8 передав ОСОБА_11 200 грн за послугу та без попередження, з метою подолання волі останнього до опору, здійснив два-три прицільних постріли із указаної вогнепальної зброї в шию потерпілого.

ОСОБА_11 вискочив із автомобіля і почав тікати, однак ОСОБА_8 одразу ж вийшов з автомобіля та здійснив ще три - чотири прицільних постріли в нього, внаслідок яких потерпілий впав на проїзну частину дороги. Потім ОСОБА_8 і ОСОБА_9 завдали ОСОБА_11 численних ударів руками і ногами по голові та тулубу. Пострілами і завданими ударами потерпілому було заподіяно ряд тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, а також легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Під час розбійного нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, члени організованої групи - озброєної банди ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , за пособництвом ОСОБА_10 , заволоділи належними потерпілому грошовими коштами в сумі 300 грн, а також мобільним телефоном із картою пам`яті загальною вартістю 3861 грн.

Також ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , за пособництвом ОСОБА_10 , діючи згідно з узгодженим планом дій, застосувавши до потерпілого ОСОБА_11 насильство, небезпечне для його життя та здоров`я, незаконно заволоділи належним йому автомобілем марки «Daewoo Nexia» (д.н.з. НОМЕР_6 ) вартістю 64 169,0 грн і надалі, перебуваючи в лісовому масиві поблизу с. Боромики Чернігівського району Чернігівської області, неподалік р. Десна, діючи повторно, таємно викрали із цього автомобіля належне потерпілому майно (планшет, аксесуари до нього тощо) на загальну суму 4254,2 грн.

Після цього 03 серпня 2019 року близько 01:00 ОСОБА_8 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , діючи організованою групою згідно із заздалегідь розробленим планом, перебуваючи біля будинку № 12 на вул. Гончій у м. Чернігові, незаконно заволоділи автомобілем марки «Peugeot 405» (д.н.з. НОМЕР_7 ) вартістю 37 337,5 грн, який належить ОСОБА_16 , а потім, перебуваючи поблизу буд. 4-А на вул. Козацькій у м. Чернігові, діючи спільно, повторно, таємно викрали з автомобіля належне потерпілому майно загальною вартістю 2536,58 грн.

Крім того, ОСОБА_8 розробив план нападу на домоволодіння по АДРЕСА_7 , з метою викрадення грошових коштів і цінного майна й довів його до відома ОСОБА_10 і ОСОБА_9 . Так, учасники організованої групи - озброєної банди ОСОБА_8 і ОСОБА_10 , маючи при собі вогнепальну зброю та боєприпаси до неї, повинні були проникнути до господарства та житлового будинку, де шляхом застосування фізичного і психологічного насильства, зокрема шляхом використання вогнепальної зброї, подолати опір осіб, які там могли перебувати, після чого викрасти цінне майно та грошові кошти, а ОСОБА_9 повинен був залишатися на вулиці, контролювати обстановку й гарантувати безпеку від викриття ОСОБА_8 і ОСОБА_10 шляхом їх своєчасного інформування.

З метою реалізації цього плану 04 серпня 2019 року в період з 15:50 до 20:08 ОСОБА_8 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 прибули за вказаною адресою, зібрали інформацію про точне місцезнаходження господарства, наявність камер відеоспостереження, шляхів підходу та відходу, а також обійшли прилеглу територію, виконавши таким чином всі необхідні дії щодо готування до вчинення особливо тяжкого злочину.

Надалі ОСОБА_9 на стадії готування добровільно відмовився від вчинення цього кримінального правопорушення, у зв`язку з чим місцевий суд виправдав його за вказаним обвинуваченням на підставі ч. 1 ст. 31 КК України.

Також 17 серпня 2019 року в ОСОБА_8 виник умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом із застосуванням зброї та з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя потерпілого, для подальшого його використання під час нападу на вказане вище домоволодіння. Це ОСОБА_8 довів до відома ОСОБА_10 , який дав згоду і заздалегідь пообіцяв переховувати викрадений автомобіль та не розголошувати інформацію про вчинене кримінальне правопорушення.

Того ж дня близько 19:38 ОСОБА_8 з метою реалізації цієї домовленості, діючи повторно, маючи при собі пістолет, виготовлений шляхом переробки саморобним способом пістолета ПМР, серія НОМЕР_8 , калібру 9 мм Р.А., який є вогнепальною зброєю, придатною для стрільби, із приладом безшумної стрільби, споряджений бойовими патронами, прибув до берега р. Десна в м. Чернігові, де навпроти бази відпочинку на вул. 1-ша Набережна, 33 виявив автомобіль марки «ЗАЗ Ланос» (д.р.н. НОМЕР_9 ), неподалік якого на березі відпочивали ОСОБА_17 і ОСОБА_18 .

Потім ОСОБА_8 , реалізуючи спільний з ОСОБА_10 злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, вийшовши при цьому за межі попередньої домовленості щодо обсягу злочинних дій, діючи повторно, вчинив озброєний розбійний напад з метою незаконного заволодіння транспортним засобом і чужим майном, під час якого, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, діючи з умислом на протиправне заподіяння смерті двом особам, з корисливих мотивів, близько 19:40 з указаної вище вогнепальної зброї здійснив по два постріли в голову та спину ОСОБА_17 і ОСОБА_18 , у результаті чого потерпілі померли на місці події від грубого руйнування речовини головного мозку внаслідок сліпого проникаючого вогнепального кульового поранення голови. Після цього ОСОБА_8 заволодів належними ОСОБА_17 і ОСОБА_18 двома мобільними телефонами загальною вартістю 6395,55 грн і грошовими коштами в сумі 9889 грн.

Також ОСОБА_8 , завершуючи реалізацію спільного з ОСОБА_10 умислу, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб, за пособництва останнього, застосувавши насильство, небезпечне для життя потерпілих, незаконно заволодів указаним вище автомобілем марки «ЗАЗ Ланос» вартістю 78 764,10 грн, який належить ОСОБА_19 . На цьому транспортному засобі ОСОБА_8 прибув до місця свого проживання, забрав звідти вогнепальну зброю, боєприпаси і холодну зброю. В автомобіль також сів ОСОБА_10 . Надалі під час руху від центра міста до парку поблизу будинку № 53 на вул. Шевченка в м. Чернігові ОСОБА_8 та ОСОБА_10 були затримані працівниками поліції, а під час особистого обшуку ОСОБА_8 та обшуку автомобіля були виявлені вогнепальна зброя і набої.

Крім того, під час особистого обшуку ОСОБА_10 було виявлено короткоствольну гладкоствольну вогнепальну зброю - перероблений стартовий пістолет «Mod. 85 Auto» № НОМЕР_10 калібру 8 мм Р.А.К., який він незаконно придбав за невстановлених обставин у період з 01 липня до 17 серпня 2019 року, зберігав та носив при собі без передбаченого законом дозволу.

Також 18 серпня 2019 року під час обшуку квартири АДРЕСА_8 за місцем проживання ОСОБА_8 було вилучено 100 гвинтівочних спортивно-мисливських патронів 5,6-мм, один пістолетний патрон із кулею зі сталевим сердечником (9х18ПМ), один пістолетний патрон із кулею зі свинцевим сердечником (9х18ПМ), що є боєприпасами, придатними до стрільби, які ОСОБА_8 незаконно зберігав без передбаченого законом дозволу.

Крім того, ОСОБА_9 за невстановлених обставин незаконно придбав боєприпас - наступальну осколкову бойову ручну гранату РГД-5, яку зберігав без передбаченого законом дозволу за місцем свого тимчасового проживання в будинку АДРЕСА_4 до моменту його вилучення 18 серпня 2019 року під час огляду місця події. Там само ОСОБА_9 незаконно зберігав без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабіс, масою 189,7 г, який до того незаконно придбав шляхом збирання дикорослих рослин.

Також ОСОБА_9 за невстановлених обставин незаконно придбав, переніс і зберігав без передбаченого законом дозволу в салоні автомобіля марки BMW 318i (д.н.з. НОМЕР_2 ) металевий ланцюг із рукояткою, який є кримінальною холодною зброєю ударно-дробильної дії, виготовленою саморобним способом по типу ланцюга бойового, батога бойового, кистеня до його вилучення 19 серпня 2019 року під час обшуку.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 18 січня 2023 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть аргументів ОСОБА_8 зводиться до незаконності його засудження внаслідок невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження й неповноти судового розгляду. Вважає, що суд першої інстанції не врахував показань засуджених, які вони дали під час допиту безпосередньо в суді, натомість судові рішення, на його думку, обґрунтовані здебільшого показаннями допитаних як свідків працівників поліції. Крім того, зазначає, що обшук за його місцем проживання був проведений з порушеннями, а результати цієї слідчої (розшукової) дії є недопустимим доказом. Також стверджує, що суди не дали оцінки суттєвим суперечностям у показаннях потерпілого ОСОБА_11 щодо місця вчинення нападу і викрадених у нього речей, а також у висновках експертиз щодо кількості виявлених кульових поранень. Водночас ОСОБА_8 вказує на недопустимість як доказу зведення за результатами візуального спостереження за ним працівниками поліції, оскільки в них зафіксовані недостовірні відомості, які суперечать відеозаписам з камер міського спостереження, зокрема щодо назви одного з викрадених автомобілів. На цих підставах вважає недоведеною свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, зокрема нападу на потерпілого ОСОБА_11 . Також зауважує, що обвинувачення у викраденні транспортних засобів ґрунтується лише на показаннях ОСОБА_10 , наданих ним під тиском органу досудового розслідування, натомість показання останнього в суді не враховані. Крім того, зауважує, що суд безпосередньо не дослідив жодного речового доказу. У доповненні до касаційної скарги ОСОБА_8 не погоджується з доводами, наведеними в касаційній скарзі ОСОБА_9 , щодо особи, яка йому телефонувала з приводу поїздки.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 просить скасувати судові рішення в частині його засудження та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень не доведена, тому суд повинен був закрити кримінальне провадження щодо нього. Зазначає, що потерпілий ОСОБА_11 не завжди був присутній під час судового розгляду, а також не був повідомлений про дату, час та місце деяких судових засідань, що призвело до порушень, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України. Водночас ОСОБА_9 вважає, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки показанням потерпілого, котрий під час допиту в ході досудового розслідування повідомляв суперечливі дані щодо обставин нападу, заподіяння йому тілесних ушкоджень та викрадених речей, а також не зважили на порушення, допущені під час проведення впізнання за фотознімками за його участю. Також засуджений вважає, що під час огляду житла, в якому виявлено гранату, не було виконано вимоги абз. 2 ч. 7 ст. 223 КПК України щодо участі понятих, а тому результати цієї слідчої дії та похідні від них докази є недопустимими. Зауважує про неузгодженість показань свідків та протоколів слідчих дій щодо обставин виявлення гранати, а також вважає, що працівники поліції шляхом застосування психологічного тиску змусили свідка повідомити про зберігання ним боєприпасу, тому огляд житла проведений незаконно. Крім того, ОСОБА_9 вважає, що суди не дали належної оцінки діям слідчих під час обшуку автомобіля. Також ОСОБА_9 , посилаючись на показання свідків, заперечує свою участь в організації озброєної банди. Констатує, що потерпілі ОСОБА_20 і ОСОБА_14 не були допитані в суді для підтвердження результатів слідчих дій, які проведені за їхньою участю, що позбавило сторону захисту можливості поставити їм запитання стосовно викрадених у них речей. Зазначає, що досліджені в суді відеозаписи з камер спостереження, результати експертиз біологічних слідів та інших доказів із місць вчинення кримінальних правопорушень, а також протоколи огляду речей та відомості, отримані за результатами НСРД, не містять належних даних на підтвердження обставин, про які зазначено в обвинуваченні. Вважає, що ОСОБА_10 надав викривальні показання під час досудового розслідування внаслідок незаконного морального тиску з боку працівників поліції. Також указує, що суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про допит свідків. Крім того, зазначає, що на час апеляційного перегляду вироку закінчилися строки давності після вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, однак апеляційний суд не виконав вимог ст. 49 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_8 і його захисник ОСОБА_7 просили задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_8 на викладених у ній підставах.

Засуджений ОСОБА_9 і його захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_9 на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_9 задовольнити частково, змінити судові рішення в частині призначеного останньому покарання за ч. 1 ст. 309 КК України, звільнивши його від покарання за це кримінальне правопорушення на підставі ст. 49 КК України, а в решті судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Із будь-яких інших приводів касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів попередніх інстанцій.

У касаційних скаргах ОСОБА_8 і ОСОБА_9 посилаються переважно на недостовірність доказів, які сторона обвинувачення надала на підтвердження їх винуватості у незаконному заволодінні транспортними засобами, крадіжках, бандитизмі, розбої щодо потерпілого ОСОБА_11 , а також незаконному поводженні зі зброєю і бойовими припасами.

Так, вказують про неправильне зазначення деяких відомостей у протоколах негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, щодо осіб, які були присутні на одній із зустрічей разом із ОСОБА_8 , неточне відображення кольору та назви марки автомобіля, неузгодженість у показаннях працівників поліції та даних, що зафіксовані в цих протоколах (у чому саме полягають суперечності не зазначено), неуважність слідчого під час обшуку житла за місцем проживання ОСОБА_8 тощо. Наголошують про відсутність, на їхню думку, належних доказів, які би підтверджували обставини вчинення кримінальних правопорушень. Також посилаються на те, що суд відхилив клопотання сторони захисту про допит свідків і витребування письмових документів.

Всі ці доводи засуджених, які зводяться до незгоди з оцінкою судами доказів із точки зору їх достовірності з наведенням власної оцінки, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і неповноти судового розгляду, були належним чином перевірені судами попередніх інстанцій і, зважаючи на вказані вище положення процесуального закону, не є підставами для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Водночас до повноважень Верховного Суду входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яка зокрема полягає у з`ясуванні того, чи було обґрунтовано висновки суду із посиланням на досліджені докази та чи наведено належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

За вимогами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 і ОСОБА_21 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які їх засуджено, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України та на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими в їх взаємозв`язку, відповідно до ст. 94 КПК України.

За результатами перевірки доводів касаційних скарг встановлено, що апеляційний суд під час перегляду вироку перевірив в апеляційному порядку в контексті аналогічних доводів сторони захисту обставини, встановлені судом першої інстанції, зіставивши фактичні дані, що містяться у покладених в основу вироку доказах, та встановив, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у вчиненні зазначених вище злочинів відповідає встановленим фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджений дослідженими місцевим судом доказами, і є обґрунтованим.

Так, у касаційній скарзі ОСОБА_9 стверджує про фальсифікацію матеріалів щодо огляду місця події, під час якого виявлено гранату, зокрема в частині штучного ініціювання цієї слідчої дії, проведення її без участі понятих, неточного зазначення способу виявлення боєприпасу, а також про недотримання порядку обшуку автомобіля і т.д. Ці аргументи були перевірені судами попередніх інстанцій під час оцінки доказів і визнані неприйнятними, водночас суди не встановили порушень кримінального процесуального закону в ході проведення слідчих дій, які би свідчили про недопустимість їх результатів. Всупереч доводам ОСОБА_9 про відсутність належного дозволу на обшук житла, суди з`ясували, що після огляду місця події - домогосподарства по АДРЕСА_4 , в якому проживав ОСОБА_9 , прокурор відповідно до ч. 3 ст. 233, ч. 2 ст. 237, ст. 234 КПК України звернувся до слідчого судді з відповідним клопотанням про обшук, яке було задоволено.

Також зі змісту касаційних скарг засуджених вбачається, що вони не погоджуються з тим, що суди врахували показання допитаних як свідків працівників поліції. Однак сама собою така незгода не свідчить про наявність будь-яких порушень кримінального процесуального закону, оскільки передбачених ст. 65 КК України обставин, які би унеможливлювали їх допит, з матеріалів кримінального провадження не встановлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 заперечує свою винуватість у бандитизмі, адже, на його думку, не підтверджено фактів його тісного спілкування з іншими засудженими. Однак ці аргументи є безпідставними.

Відповідно до ст. 257 КК України бандитизмом є організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

Бандою визнається озброєна організована група або злочинна організація, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки. Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об`єднання набуло всіх обов`язкових ознак банди. При цьому немає значення, чи передувала створенню банди стадія існування об`єднання як організованої групи або злочинної організації, чи банда була створена як така.

Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин кримінального провадження, вчиненню ряду епізодів незаконного заволодіння транспортними засобами та чужим майном передувало створення ОСОБА_8 організованої злочинної групи та залучення до її участі за попередньою згодою на спільну злочинну діяльність раніше знайомих йому ОСОБА_10 , з яким він проживав в одній квартирі, і ОСОБА_9 .. Надалі перед озброєним нападом на потерпілого ОСОБА_11 , а також готуванням до озброєного нападу на домоволодіння це стійке об`єднання переросло в організовану озброєну групу - банду, в якій був визначений лідер групи, розподілені функції між учасниками, утверджений намір вчиняти кримінальні правопорушення та забезпечено здатність протистояти перешкодам.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_9 не спілкувався тісно з іншими засудженими, суди попередніх інстанцій спростували з посиланням на дані, отримані за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж телефонних терміналів, якими користувались засуджені, протоколами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, показаннями свідків ОСОБА_22 і ОСОБА_23 та іншими доказами, зміст яких детально викладено у судових рішеннях. Цими та іншими дослідженими доказами, на які суди послалися у судових рішеннях, підтверджено, що засуджені втрьох зорганізувалися у стійке об`єднання та озброїлися для вчинення кримінальних правопорушень, об`єднаних єдиним планом з розподілом функцій та ролей, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи, зокрема для вчинення розбійних нападів на окремих громадян. Водночас активна участь ОСОБА_9 у вчиненні ряду однотипних систематичних кримінальних правопорушень, зміст і характер його фактичних дій під час нападу на потерпілого ОСОБА_11 для досягнення спільної мети, а також під час готування до озброєного нападу на домоволодіння, свідчать про його участь в озброєній банді та у вчиненому нею нападі.

Також апеляційний суд ретельно перевірив вирок у частині засудження ОСОБА_8 і ОСОБА_9 за розбій щодо потерпілого ОСОБА_11 , незаконного заволодіння його автомобілем і майном, та дійшов висновку, що їхня винуватість доведена у встановленому законом порядку. Так, апеляційний суд проаналізував показання потерпілого ОСОБА_11 , котрий під час допиту в суді детально описав події 01 серпня 2019 року, а саме як вночі він підвозив трьох чоловіків, по приїзду до визначеного ними місця раптово відчув два постріли в шию, вискочив з автомобіля, після чого в нього було здійснено ще кілька пострілів, зокрема в спину і ногу, у зв`язку з чим він впав, його почали бити і від завданого у голову удару він знепритомнів. Конкретні дії кожного з нападників потерпілий не розпізнав, однак підтвердив, що його били двоє чоловіків, а один у цей час стояв поруч. Також зазначив, що нападники заволоділи його майном і автомобілем. Згідно з показаннями ОСОБА_11 , він впізнав ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 як осіб, котрі за наведених обставин вчинили щодо нього кримінальні правопорушення.

Апеляційний суд зіставив показання потерпілого з іншими дослідженими місцевим судом доказами, зокрема показаннями свідків ОСОБА_24 і ОСОБА_25 про те, як ОСОБА_11 звернувся по допомогу після нападу; даними відеозапису з нагрудної камери реєстратору поліцейського, який прибув на місце події за викликом та виявив пораненого ОСОБА_11 ; даними протоколу огляду місця події від 01 серпня 2019 року, під час якого виявлено сліди речовини бурого кольору (які відповідно до висновку експерта № 88(б) від 04 листопада 2019 року є кров`ю людини, що може походити від ОСОБА_11 ) і металевий предмет, схожий на гільзу; довідками з медичних закладів, у яких ОСОБА_11 перебував на лікуванні у зв`язку з численними вогнепальними пораненнями, закритою черепно-мозковою травмою та струсом головного мозку; висновком судово-медичної експертизи щодо характеру, кількості й локалізації виявлених у ОСОБА_11 тілесних ушкоджень; даними протоколу огляду одягу ОСОБА_11 від 01 серпня та 25 вересня 2019 року, в якому зафіксовано розташування слідів його крові і скрізних отворів.

У касаційних скаргах засуджені наголошують, що суди не дослідили показання потерпілого ОСОБА_11 , надані ним під час досудового розслідування, та не усунули суперечності між тими показаннями й іншими доказами, зокрема, щодо способу заподіяння йому тілесних ушкоджень. Однак ці доводи є неспроможними.

Так, апеляційний суд ретельно дослідив характер виявлених у ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, з`ясував спосіб їх заподіяння, за наслідками чого визнав неспроможними аргументи сторони захисту щодо невідповідності висновків суду першої інстанції в цій частині фактичним обставинам кримінального провадження. Також апеляційний суд звернув увагу і на те, що показання потерпілого про обставини нападу є детальними, логічними та об`єктивно підтверджуються й узгоджуються із іншими фактичними даними і не викликають сумніву, а наявні у його показаннях неточності не є такими, що впливають на доведеність винуватості ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у їх вчиненні.

Зокрема, апеляційний суд зіставив показання потерпілого з висновком судово-медичної експертизи № 360 від 18 жовтня 2019 року, відповідно до якого в ОСОБА_11 виявлено поранення м`яких тканин потиличної ділянки голови, шийного відділу хребта з контузією спинного мозку, м`яких тканин тазу справа та верхньої третини лівого стегна з наявністю в м`яких тканинах даних анатомічних ділянок сторонніх тіл металевої щільності, які спричинені дією кульових снарядів, випущених із вогнепальної зброї. Характер і розташування тілесних ушкоджень у ОСОБА_11 вказує на те, що йому завдано чотири сліпих вогнепальних поранення. Крім того, виявлено рубці м`яких тканин правої брови, тім`яної ділянки голови, які можуть бути наслідками загоєння забійних ран, що виникли, як і забійно-рвана рана верхньої губи, внаслідок ударної дії тупих, твердих предметів. Також виявлено закриту черепно-мозкову травму зі струсом головного мозку, гострою сенсоневральною втратою слуху І-ІІ ступеню, що виникли по змішаному механізму дії тупих, твердих предметів та кульового снаряду, випущеного з вогнепальної зброї. Ці тілесні ушкодження утворилися від не менше восьми травмуючих дій: не менше п`яти в ділянку голови, як мінімум по одній в ділянку шиї, верхньої третини лівого стегна та в праву тазову ділянку.

Також апеляційний суд зауважив, що зазначені докази узгоджуються з даними, отриманими під час проведення комп`ютерної томографії та рентгенограми тіла потерпілого, відповідно до яких у його шийному відділі хребта в м`яких тканинах задньої поверхні шиї виявлені предмети металевої щільності, розмірами 9x14x17мм та 9x9x15мм, а також справа в м`яких тканинах на рівні великого вертелу стегнової кістки визначається тіло металевої щільності розмірами 11х 6 мм.

Крім того, апеляційний суд проаналізував висновок експерта № 120МК від 27 грудня 2019 року за результатами дослідження одягу ОСОБА_11 , вилученого в лікарні безпосередньо після події. Відповідно до цього висновку виявлено пошкодження на штанах і на куртці, які за морфологічними особливостями є наскрізними, овальної форми з дефектом тканини («мінус тканина» по центру, краї пошкоджень нерівні, мають розпушений вигляд, волокна мають перетин на різному рівні), що є притаманними вхідним вогнепальним кульовим пошкодженням, спричиненим кулею при пострілі з вогнепальної зброї. По краях вище вказаних пошкоджень на куртці слідів міді та свинцю виявлено не було, на штанах по краях пошкодження виявлені сліди свинцю.

Наведені докази у сукупності з показаннями ОСОБА_11 об`єктивно доводять як застосування під час нападу вогнепальної зброї, так і заподіяння йому ряду тілесних ушкоджень шляхом побиття. Доводи засуджених про відсутність інших підтверджень здійснення пострілів у потерпілого були оцінені апеляційним судом і мотивовано відхилені з посиланням на те, що цих доказів достатньо для встановлення обставин, які підлягають доказуванню.

У касаційних скаргах засуджені ОСОБА_8 і ОСОБА_9 також зазначають про недоведеність того, що саме вони причетні до вчинення кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_11 , однак аналогічні їхні твердження були перевірені апеляційним судом і спростовані з посиланням на конкретні докази, зміст яких викладено у судових рішеннях судів попередніх інстанцій.

На підтвердження такого висновку суди послалися на фактичні дані, які містяться, зокрема, у висновку експерта № 45 від 21 січня 2020 року про те, що куля, вилучена під час огляду місця події 01 серпня 2019 року біля будинку № 26 на вул. Гагаріна , є частиною боєприпаса, безоболонковою кулею 7,62-мм (7,62x39 R) спортивного револьверного патрону «В-1», стріляна з револьвера системи Нагана зразка 1895 року, № НОМЕР_5 , вилученого 17 серпня 2019 року під час обшуку автомобіля, в якому перебували ОСОБА_8 і ОСОБА_10 перед затриманням. Цей 7,62 мм револьвер є вогнепальною зброєю і придатний до стрільби. Також експерт дослідив сім патронів, вилучених разом із цим револьвером, і зазначив, що вони є боєприпасами - 7,62-мм (7,62x39 R) спортивними револьверними патронами «В-1» з безоболонковою кулею, придатні до стрільби. Крім того, апеляційний суд зважив на дані протоколу обшуку житла за місцем мешкання ОСОБА_8 , під час якого були виявлені належні потерпілому ОСОБА_11 документи, ключі від його квартири і автомобіля, планшет і мачете, якими заволоділи нападники, а також дані протоколів слідчого експерименту за участю ОСОБА_11 , пред`явлення йому речей для впізнання, висновків товарознавчих та автотоварознавчих експертиз про вартість викрадених речей та автомобіля. Крім того, апеляційний суд врахував протокол огляду місця події від 01 серпня 2019 року, а саме ділянки місцевості біля с. Боромики поруч з р. Десна, на якій знайдено належний ОСОБА_11 автомобіль марки «Daewoo Nexia» (р.н. НОМЕР_6 ), а також виявлені його пошкодження, сліди рук, рукавичок, недопалки сигарет, предмет, зовні схожий на гільзу, ганчірку зі слідами речовини бурого кольору тощо. Висновком дактилоскопічної експертизи № 985 від 18 листопада 2019 року було підтверджено, що сліди пальців руки, вилучені з передньої правої дверці та біля кришки бензобаку цього автомобіля залишив ОСОБА_9 , а висновком молекулярно-генетичної експертизи №19/10/1-528/СЕ/19 від 13 грудня 2019 року - те, що на недопалку сигарети виявлені клітини з ядрами, генетичні ознаки яких збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_8 . Крім того, відповідно до висновку експерта № 981 від 28 грудня 2019 року за результатами проведення порівняльного дослідження (встановлення групової належності слідоутворювального об`єкту (об`єктів)), було встановлено, що вісім слідів, вилучені під час огляду місця події та автомобіля в лісовому масиві залишені об`єктами (рукавичками або іншими засобами захисту рук, елементами одягу тощо) з контактною поверхнею такої ж групової належності (за формою, розмірами та взаємним розташуванням елементів малюнку), як і робочі поверхні: рукавичок, які вилучені під час проведення обшуку автомобіля марки «ЗАЗ Lanos», д.н.з. НОМЕР_9 від 17 серпня 2019 року; під час затримання ОСОБА_10 та обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 та автомобіля, який перебував у володінні ОСОБА_9 . Крім того, апеляційний суд послався на дані, що зафіксовані на відеозапису з камери спостереження ломбарду та в протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, відповідно до якого працівник ломбарду впізнав ОСОБА_8 як особу, котра намагалася 01 серпня 2019 року збути мобільний телефон і планшет.

У касаційній скарзі засуджені ОСОБА_8 і ОСОБА_9 навели аргументи про недостовірність і недопустимість результатів слідчих дій - пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, під час яких ОСОБА_11 впізнав ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 як осіб, котрі вчинили напад. Однак ці доводи були обґрунтовано спростовані апеляційним судом, з чим погоджується й суд касаційної інстанції. Так, апеляційний суд з`ясував, що під час проведення цих слідчих дій були дотримані приписи ст. 228 КПК України, оскільки впізнання відбулися за участю понятих, під час кожної слідчої дії потерпілому було надано по чотири фотознімки із зображеннями осіб чоловічої статі, які за зовнішніми рисами були схожі між собою, водночас зображення засуджених не відрізнялися від інших. Апеляційний суд правильно розцінив як надумані та такі, що ґрунтуються лише на суб`єктивних роздумах доводи засуджених про те, що результати цих слідчих дій сфабриковані, оскільки потерпілий, на їхню думку, не роздивився обличчя нападників. З огляду на викладене, апеляційний суд погодився з тим, що протоколи впізнання правильно визнані місцевим судом належними і допустимими доказами, які не являються єдиними доказами винуватості ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та враховані в сукупності з іншими дослідженими доказами.

Стосовно тверджень сторони захисту про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили протоколів допиту потерпілого під час досудового розслідування, слід зазначити таке. Апеляційний суд, перевіривши аналогічні твердження сторони захисту, обґрунтовано визнав їх неспроможними, пославшись на приписи ч. 4 ст. 95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу. Водночас у касаційних скаргах засуджені не послалися на такі істотні суперечності в показаннях потерпілого щодо обставин події, які би ставили під сумнів правильність встановлених судами попередніх інстанцій фактів. Апеляційний суд, з огляду на наведені вище вимоги кримінального процесуального закону, а також зваживши на те, що показання ОСОБА_11 під час допиту в суді є такими, що достатньо повно описують обставини події та об`єктивно підтверджені іншими дослідженими доказами, погодився з висновком місцевого суду про те, що вони як самі собою так і в сукупності з іншими доказами доводять винуватість засуджених у вчиненні кримінальних правопорушень. Тому немає підстав ставити під сумнів оцінку достовірності цих показань судами попередніх інстанцій.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 зазначає, що потерпілий ОСОБА_11 не був присутній у всіх судових засіданнях у суді першої інстанції, тоді як у сторони захисту до нього виникали питання. Проте, всупереч доводам ОСОБА_9 , брати участь у судовому провадженні є правом потерпілого, яке він реалізовує на власний розсуд, і про порушення цього права ОСОБА_11 , як і про наявність обставин, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, самостійно не заявляв. Водночас потерпілий ОСОБА_11 був допитаний у суді, а засуджені та їхні захисники були присутні під час його допиту і мали можливість реалізувати своє право поставити йому запитання та подати зауваження, які надалі були перевірені судом, про що слушно зауважив апеляційний суд. У касаційній скарзі ОСОБА_9 , крім формальноївказівкипро те, що деякі судові засідання проведені без участі потерпілого, не вказує, яким чином цепорушилойогоправаівплинулоназаконністьприйнятих судами попередніх інстанцій рішень.

Отже, всупереч твердженням ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , суди попередніх інстанцій оцінили їх показання щодо непричетності до вчинення кримінальних правопорушень, а також їхні твердження про неправдивість показань потерпілого, та обґрунтовано визнали їх неспроможними, оскільки вони спростовані даними, що містяться в досліджених доказах, а доводи про їх неналежність та недопустимість, які є аналогічними доводам касаційних скарг, - неприйнятними.

Доводи засуджених ОСОБА_8 і ОСОБА_9 про те, що висновок судів попередніх інстанцій у вчиненні ними незаконного заволодіння транспортними засобами і викрадення з них чужого майна ґрунтується лише на результатах слідчих експериментів за участю засудженого ОСОБА_10 , який дав викривальні пояснення внаслідок незаконного морального тиску, є неспроможними.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дослідив та надав оцінку протоколам слідчих експериментів за участю ОСОБА_10 , вказавши, що цю процесуальну дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК України, і її результат зафіксовано із дотриманням вимог статей 104, 105 КПК України.

Відомості, зафіксовані у зазначених протоколах (детальна демонстрація перебігу подій, розповідь про послідовність дій засуджених, вказівки на місце, де відбувалися події кримінальних правопорушень) не є ключовим і єдиним доказом винуватості та враховані судами в сукупності з іншими дослідженими доказами, зокрема показаннями потерпілих, свідків, даними протоколів слідчих дій, висновками експертиз і письмовими документами, зміст яких детально викладено в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Із системного аналізу статей 23, 84, 95, 99, 103 - 105, 240 КПК України випливає, що показання і дані протоколу слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює з точки зору належності, допустимості, достовірності за правилами ст. 94 КПК України. При цьому відомості, що зафіксовані у відповідному протоколі, є складовим компонентом змісту документа як окремого процесуального джерела доказів, де фіксуються його хід та результати.

Суди попередніх інстанцій не знайшли підстав вважати, що слідчі експерименти проведено у формі, що не містить ознак відтворення дій і обставин події і вони зводилися виключно до проголошення ОСОБА_10 показань. Оскільки критерієм визнання належності та допустимості протоколу слідчого експерименту перш за все є проведення слідчої дії з дотриманням процедури, визначеної законом, то повідомлення ОСОБА_10 під час допиту в суді даних, які суперечать проведеному за його участю слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість такого доказу.

Водночас суд апеляційної інстанцій під час перегляду вироку дав правильну оцінку твердженням засуджених про застосування щодо ОСОБА_10 недозволених методів, внаслідок яких він дав викривальні показання під час слідчих дій, визнавши їх неприйнятними.

Також є неспроможними доводи, наведені ОСОБА_9 у касаційній скарзі, про те, що суди не повинні були враховувати результати пред`явлення потерпілим речей для впізнання, оскільки вони не були допитані в суді для підтвердження даних, зафіксованих у відповідних протоколах. Як зазначено вище, показання під час допиту і результати слідчих дій є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів. З огляду на відсутність жодних даних, які би викликали сумнів у достовірності і допустимості результатів слідчих дій, проведених за участю потерпілих, та водночас наявності ряду інших доказів, які безсумнівно доводять вчинення, зокрема, ОСОБА_9 , кримінальних правопорушень щодо цих потерпілих, в цьому випадку неможливість їх допиту не свідчить про те, що результатам слідчих дій суд дав неправильну оцінку.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 зазначив, що суди безпідставно врахували дані, відображені у хронології-зведенні до результатів негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки такий документ не передбачений законом. Однак ці твердження засудженого є неприйнятними. Так, за наслідками спостереження за ОСОБА_9 і автомобілем, у якому він пересувався, було складено відповідні протоколи та долучено додатки у формі відеозаписів і письмових зведень-хронологій з відображенням відомостей, які зафіксовані під час цих НСРД. Немає жодних підстав вважати недопустимими дані, що зафіксовані у такий спосіб.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 на обґрунтування незаконності судових рішень вказав і про те, що суд першої інстанції не дослідив речові докази безпосередньо, водночас засуджений не аргументував яким чином це перешкодило постановити судами законні рішення.

Так, відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Оскільки речові докази є джерелом даних, то для її безпосереднього отримання слід виконати ряд процесуальних дій (огляд, експертизу та ін.). З матеріалів справи вбачається, що речові докази були вилучені та приєднані до матеріалів кримінального провадження з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, всі дані про них зафіксовані у відповідних протоколах, надалі щодо них були проведені передбачені законом слідчі дії та експертизи. Всі ці докази були визнані допустимими, вони оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України у сукупності з іншими доказами та їм дана у вироку відповідна оцінка, а тому у цьому випадку немає підстав вважати таку оцінку необ`єктивною з огляду на те, що ці речові докази не були досліджені безпосередньо.

За викладених обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що під час розгляду кримінального провадження судами було наведено належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень про винуватість обвинувачених із посиланням на досліджені докази. Наведені в касаційних скаргах мотиви щодо незгоди із оцінкою доказів і судовими рішеннями в частині засудження ОСОБА_8 і ОСОБА_9 не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що судові рішення суперечать нормам процесуального права щодо їх законності, обґрунтованості та вмотивованості.

Призначене засудженим ОСОБА_8 і ОСОБА_9 покарання є співмірним характеру вчинених ними дій, їх небезпечності, тяжкості кримінальних правопорушень і даним про особу кожного з винних. Вид і розмір призначеного засудженим покарання відповідає принципу індивідуалізації, відповідно до якого суд на основі оцінки ряду загальних і спеціальних критеріїв, зазначених у законі, визначив особам, які вчинили кримінальні правопорушення, справедливу міру покарання, спрямовану на досягнення цілей їх виправлення і приватної превенції.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_9 у цій частині і касаційної скарги ОСОБА_8 відсутні.

Водночас доводи засудженого ОСОБА_9 про незастосування апеляційним судом положень ч. 1 ст. 49 КК України щодо вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, є обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки.

Застосування норм матеріального кримінального права можливе лише одночасно із застосуванням норм кримінального процесуального закону. Процесуальні ж аспекти звільнення від кримінальної відповідальності визначені у статтях 285-289 КПК України.

Зокрема, ч. 2 ст. 285 КПК України зобов`язує суд роз`яснити особі, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, право на таке звільнення.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частин 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок відповідно роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК України, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому процесуальним законом, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.

Не роз`яснення судом першої чи апеляційної інстанцій зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що тягне за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Така позиція колегії суддів узгоджується з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 521/8873/18 (провадження № 51-413 кмо 21). Відповідно до цього висновку, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у суді касаційної інстанції в порядку ст. 440 КПК України за умов: 1) на день перегляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, тобто до набрання вироком суду першої інстанції законної сили, закінчились строки давності притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення; 2) ця особа не подавала до апеляційного суду відповідне клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності і суд апеляційної інстанції не роз`яснив відповідно до положень ст. 285 КПК України особі наявність зазначених підстав для звільнення від кримінальної відповідальності та не з`ясував її думку щодо згоди чи незгоди з таким звільненням; 3) така особа за вказаних обставин висловила згоду в касаційному суді на звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Водночас згідно зі ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, ОСОБА_9 18 серпня 2019 року вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України, тобто на час постановлення апеляційним судом ухвали (18 січня 2023 року) минув передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України 3-річний строк давності, що залишилося поза увагою цього суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, що потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не застосувавши закон, який підлягав застосуванню.

Водночас, беручи до уваги позицію під час касаційного розгляду засудженого ОСОБА_9 , який просив вирішити питання щодо застосування положень ст. 49 КК України на розсуд Суду, судові рішення щодо нього в частині засудження за ч. 1 ст. 309 КК України слід скасувати, а кримінальне провадження в цій частині - закрити у зв`язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності, що буде найбільш сприятливим порівняно із застосуванням ч. 5 ст. 74 КК України.

З урахуванням цього касаційну скаргу ОСОБА_9 слід частково задовольнити.

Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 листопада 2021 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2023 року в частині засудження ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 309 КК України скасувати.

Звільнити ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч. 3 ст. 289, ч. 5 ст. 185, ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 289, частинами 1, 2 ст. 263, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання, призначеного судом першої інстанції, у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією належного йому майна.

В решті вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 листопада 2021 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2023 року щодо ОСОБА_9 і ОСОБА_8 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_26 ОСОБА_2 ОСОБА_3