КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2017 р. Справа№ 910/16486/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Кравчук А.С. (довіреність б/н від 14.11.2016 р.)

від відповідача - Модлінський Н.О. (довіреність №127 від 23.12.2016 р.)

від третьої особи 1 - Голік О.А. (довіреність №27-48339/16 від 28.12.2016 р.)

від третьої особи 2 - Шевчук П.О. (довіреність №18-0011/16512 від 02.03.2017 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк»

на рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2016 р.

у справі №910/16486/16 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біпродукт»

до Публічного акціонерного товариства «Златобанк»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

2. Національний банк України

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Біпродукт» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Златобанк» про зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 160000,00 доларів США, які були розміщені ним згідно договору банківського вкладу, шляхом перерахування їх на рахунок позивача.

До початку розгляду справи по суті позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просив зобов'язати ПАТ «Златобанк» повернути грошові кошти у сумі 2830000,00 доларів США за вказаними у заяві договорами банківського вкладу шляхом перерахування їх на рахунок ТОВ «Біпродукт». Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.11.2016 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідністю висновків суду, викладених у рішенні суду, обставинам справи, не встановлено всі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити та прийняти нове рішення.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник третьої особи 1 в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи 2 в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між ТОВ «Біпродукт» (вкладник) та ПАТ «Златобанк» (банк) були укладені чотири договори банківського вкладу № 3/32/3 від 21.08.2014 р., № 3/32/4 від 21.08.2014 р., № 2/32/2 від 30.09.2014 р. та № 2/32/3 від 20.10.2014 р. (надалі - договори). За змістом вказаних договорів вкладник згідно з чинним законодавством України перераховує, а банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) рахунок суму грошових коштів в доларах США. За користування вкладом банк нараховує та сплачує вкладнику проценти по вкладу.

За змістом п. 2.4 вказаних договорів, по закінченню строків вкладів банк зобов'язаний повернути суми вкладів на поточний рахунок вкладника або інший зазначений ним рахунок.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договорів банківського вкладу позивач (вкладник) перерахував, а банк прийняв на відкриті вкладнику рахунки суми грошових коштів в доларах США, а саме:

- за договором № 3/32/3 від 21.08.2014 р. (з урахуванням додаткових угод №3/32/3/1 від 02.02.2015 р. та №3/32/3/2 від 12.02.2015 р.) - на суму 75000,00 доларів США (строк вкладу до 26.08.2015 р.);

- за договором № 3/32/4 від 21.08.2014 р. - на суму 600000,00 доларів США (строк вкладу до 26.08.2015 р.);

- за договором № 2/32/2 від 30.09.2014 р. - на суму 160000,00 доларів США (строк вкладу до 17.07.2015 р.);

- за договором № 2/32/3 від 20.10.2014 р. - на суму 1875000,00 доларів США (строк вкладу до 20.04.2015 р.).

Загальна сума вкладів за договорами банківського вкладу склала 2710000,00 доларів США.

Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з тим, що строки вкладів по усіх договорах закінчились, позивач звернувся до банку з претензією (№ 01-25-08/16 від 25.08.2016 р.) про повернення грошових коштів, які залишились на його рахунках. Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Згідно ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною 1 ст. 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно п. 2.4 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 516 від 03.12.2003 р. (далі - Положення) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.

Згідно вказаного Положення (п. 3.3) банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладених між сторонами правочинів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у зв'язку із закінченням строків розміщення вкладів у позивача виникло право вимагати від банку повернення своїх коштів, а у банку - зустрічний обов'язок з їх повернення на користь вкладника.

Разом з тим, постановою Національного банку України № 105 від 13.02.2015 р. ПАТ «Златобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних банків.

13.02.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 30 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у відповідача. Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено строком на 3 місяці з 14.02.2015 р. по 13.05.2015 р.

У подальшому, постановою Правління Національного банку України № 310 від 12.05.2015 р. банківську ліцензію відповідача відкликано та вирішено ліквідувати АТ «Златобанк», у зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 99 від 13.05.2015 р. про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» з 13.05.2015 р., яку продовжено до 13.05.2018 р. (рішення № 391 від 24.03.2016 р.).

Отже, на час спірних правовідносин банк (відповідач) перебував у стані тимчасової адміністрації, а потім - в стані ліквідації.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відтак, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Таким законом є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким врегульована процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Пунктом 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена процедура тимчасової адміністрації або ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності уповноваженій особі Фонду і діють у визначених нею межах та порядку.

Під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Частиною 2 ст. 49 вказаного Закону визначено порядок здійснення уповноваженою особою Фонду заходів щодо підготовки задоволення вимог кредиторів, якою передбачено, зокрема, складання реєстру акцептованих вимог кредиторів для затвердження виконавчою дирекцією Фонду.

Разом із цим, вказаний Закон не дає визначення поняття «кредитор банку». Визначення терміну «кредитор банку» міститься у ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Отже, у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором, а відповідач - боржником та у період запровадження у банку процедури тимчасової адміністрації чи ліквідації, виконання будь-яких розрахунково-касових операцій банком обмежується положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищевказаним Законом передбачений певний (спеціальний) порядок погашення вимог кредиторів, тому задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку в період тимчасової адміністрації чи ліквідації банку не може бути проведений, оскільки це фактично порушує визначену спеціальним законом процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації.

Вказану позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/1.

Матеріалах справи міститься копія договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015 р., яким ПАТ «Златобанк» відступив ТОВ «Біпродукт» право в вимоги до ТОВ «Айсберг-С» за кредитним договором №175/11-KL від 11.07.2011 р., ТОВ «Форум Краси» за кредитним договором №175/11-KL від 11.07.2011 р., ТОВ «Бакалія-Трейд» за кредитним договором №34/1/13-KL від 13.02.2013 р., ТОВ «ТФМ» за кредитним договором №23/1/14-KL від 30.01.2014 р. по поверненню кредитних коштів, сплаті за користування кредитними коштами та інших, визначених кредитними договорами платежів (штрафних санкцій) в межах суми вартості предметів застави, а ТОВ «Біпродукт» прийняв такі права вимоги. Також в матеріалах справи міститься лист ТОВ «Златобанк» до ТОВ «Біпродукт» №511 від 09.02.2015 р., яким банк повідомив про звернення стягнення на предмети застав за укладеними між банком та ТОВ «Біпродукт» договорами застави №34/1/13-KL/S-1 від 29.08.2014 р., №175/11KL/S-2 від 30.09.2014 р., №08/1/13-OVER/S-7 від 20.10.2014 р., №328/13/CL/S-5 від 04.12.2014 р. та №23/1/14-KL/S-1 від 29.01.2015 р., а саме майнові права на грошові кошти у загальному розмірі 2830000,00 доларів США, що станом на 09.02.2015 р. згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 70626040,34 грн.

Відповідно до п.п. 4.4, 5.23, 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 №55), документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва організації (07), назва виду документа (10) (не зазначають на листах), дата (11), реєстраційний індекс документа (12), заголовок до тексту документа (19), текст документа (21), підпис (23).

Підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ.

Відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи. Перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів. Його подають в інструкції з діловодства організації.

Відбиток печатки ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ.

Відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче підпису.

Дослівши копію вищевказаного договору, колегія суддів встановила, що на його копії відсутній реєстраційний індекс документа, не зазначено посадову особу, яка засвідчувала копію, не відображено відбитків печаток юридичної особи та банку, для засвідчення копії не застосовано слів «згідно з оригіналом», не вказано посади та дати засвідчення.

Ухвалою суду у позивача було витребувано оригінал договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015 р.. Вимоги ухвали строною не виконано. Таким чином, копія вказаного договору та лист №511 від 09.02.2015 р., що долучені до матеріалів справи не можуть вважатись належними та допустими доказами по справі, оскільки не відповідають вимогам вищезазначеного Національного стандарту України.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що оригінал вказаного договору та листа №511 оглядався в суді першої інстанції.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував наявність вищезазначених документів в системі документообігу банківської установи.

Щодо інших обставин мотивувальної частини рішення суд апеляційної інстанції зазначає, що вони не стосуються предмету позову, у зв'язку з чим не надає їм оцінки.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов'язання ПАТ «Златобанк» повернути грошові кошти у сумі 2830000,00 доларів США за вказаними у заяві договорами банківського вкладу шляхом перерахування їх на рахунок ТОВ «Біпродукт» є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідністю висновків суду, викладених у рішенні суду, обставинам справи, не встановлено всі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2016 р. у справі №910/16486/16 залишити без змін.

Справу №910/16486/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець